Ярослава Трегубова
На підконтрольну Україні територію з окупованого Донбасу змушені були переїхати 24 тисячі людей з інвалідністю, інформують громадські активісти і зазначають, що переселенці з особливими потребами є найбільш ізольованою категорією суспільства в усіх сферах життя. Зокрема, шанс знайти роботу є для них практично нульовим. Даються взнаки стереотипи роботодавців стосовно людей з інвалідністю, на які накладається упереджене ставлення до вихідців з Донбасу взагалі.
Віталій Святошенко – переселенець з Дебальцева Донецької області. Уже рік змушений жити на Київщині. Звикати до нового життя його родині особливо важко, він та його дружина пересуваються на візку. За рік стикнувся з низкою проблем. Але, зізнається, справжнім викликом став пошук роботи.
Я заповнював різні вакансії, подавав резюме, але мені не відповідають. У мене дві вищі освітиВіталій Святошенко
«Я заповнював різні вакансії, подавав резюме, але мені не відповідають. У мене дві вищі освіти: одна – інженер зварювального виробництва, друга – менеджер. Я шукав щось крупне, де є корпоративне житло чи якісь можливості у компанії. Оскільки їздити щодня на роботу – з роботи я фізично просто цього не витримаю. Тим більше мені, щоб доїхати до Києва ще треба, щоб дві людини занесли до маршрутки, склали візок. Якщо я буду щодня їздити, то мене будуть проклинати в селі тут. Тягати мене без кінця» – розповідає Віталій Святошенко.
Роботодавці не сприймають всерйоз людей з особливими потребами і часто їх недооцінюють – і дарма, скаржиться Віталій, адже вони роками шукають роботу, тому працюють з більшою віддачею і мають вищу мотивацію.
Є у нас стереотипи і не всі можуть сприймати людину у візку як рівного собі та як якогось працівникаВіталій Святошенко
«Я вважаю, що є у нас стереотипи і не всі можуть сприймати людину у візку як рівного собі та як якогось працівника, більше якогось жалю, – говорить Віталій. – Зрозуміло, що ніхто не буде заморочуватися і створювати умови праці для людини: спеціальне робоче місце, переоблаштовувати туалет, робити пандус якийсь чи підйомник. Жоден роботодавець не буде витрачати на це гроші, щоб працевлаштувати людину».
Шанс отримати роботу дорівнює нулю
Людям з інвалідністю в усі часи було важко працевлаштуватися, сьогодні ж шанс отримати роботу знизився до нуля, говорить Тетяна Баранцова, голова луганської молодіжної організації «Асоціація молодих інвалідів Східного Донбасу – Схід».
На роботу не може влаштуватись практично здорова людина, бо суспільство має стереотип до нашого регіону, до нашої області. А людина з інвалідністю – просто закрита темаТетяна Баранцова
«На роботу не може влаштуватись практично здорова людина, бо суспільство має стереотип до нашого регіону, до нашої області, скажімо так. А людина з інвалідністю – просто закрита тема. Люди з інвалідністю просто виживають. Вони виживають, щоб зняти собі житло, оплачувати ліки. У людей немає інтернету, немає транспортної доступності, людина не може бігати шукати собі роботу, бо вона просто не може пересуватися самостійно, наприклад. У неї шанс влаштуватися на роботу знизився практично до нуля» – каже Тетяна Баранцова.
Закон, який захищає права людей з інвалідністю – «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зобов’язує установи, організації та підприємства 4% робочих місць надавати людям з особливими потребами та створювати для них умови праці. Але і той не завжди працює, резюмує Тетяна.
За даними Фонду соціального захисту інвалідів, в Україні 145 тисячі 548 роботодавців (дані за 2014 рік), які згідно з вищезгаданим законом мають створювати робочі місця для людей з особливими потребами (використовують найману працю 8 і більше осіб). Виконали норматив – 71 тисяча 868 роботодавців, ігнорують закон – 13 тисяч 571, інші – не надали звіти фонду.
Проблема не лише переселенців
Геннадій Фомічов, директор Київського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів погоджується, що людям з інвалідністю тяжче працевлаштуватися, більшість роботодавців мають стереотипи до цієї категорії людей. Саме це є головною причиною відмов.
Є підприємства, наприклад, оборонного напрямку, вони кажуть: у нас не повинні працювати інваліди. Так зачекайте, людина після інфаркту – вже інвалідГеннадій Фомічов
«На сьогодні знову ж таки не сформувалось, скажімо так, поняття інвалідності як такої. Ми в будь-якому випадку звикли жити старими нюансами. Якщо людина з інвалідністю, це не означає, що вона каліка. Є підприємства, наприклад, оборонного напрямку, вони кажуть: у нас не повинні працювати інваліди. Так зачекайте, людина після інфаркту – вже інвалід, слабозорий – інвалід, і що, він не може працювати у вас?»
Водночас Геннадій Фомічов переконує, що той, хто має бажання працювати, роботу знаходить.
«Є люди, які мають інвалідність, їм працювати не дуже хочеться, якщо відверто і бути чесним. Йому достатньо того, що він і вдома посидить, йому виплачується певна пенсія. Є пасивні люди, а є активні, вони хочуть і працюють», – каже Геннадій Фомічов.
Вихід: навчання та перекваліфікація
Експерти звертають увагу на те, що більшість вакансій, які роботодавці пропонують людям з особливими потребами – з обслуговуючої сфери та відповідно з низьким заробітком.
Радіо Свобода зателефонувало за оголошенням, в якому підприємство пропонує вакансії для переселенців. Але на запитання, чи є робота для людини з інвалідністю, нам відповіли, що «із легких» – лише робота двірника, і зазначили, що «окремо створених умов немає, загальні побутові умови».
Нині ситуація ускладняється погіршенням економічного стану країни: на підприємствах скорочують виробництво та штат працівників, додають експерти.
Рішенням цієї проблеми голова Державної служби зайнятості Ярослав Кашуба вбачає у перенавчанні людей з інвалідністю на ті професії, які затребувані на ринку праці і мають гідну оплату.
«Є кілька фірм, які мають створити робочі місця для інвалідів, вони відмовилися з тим, що вони не можуть знайти інваліда з конкретною професією. Каже: «Мені треба кухар-інвалід. Я готовий його забрати». Це може бути просто відмовка, а може бути дійсно, що шукає. Ми кажемо: гаразд, дайте нам інформацію, яке підприємство готове створити робочі місця для інвалідів, ми спеціально запропонуємо інваліду, тому чи іншому, підвищити його кваліфікацію саме під ту професію», – говорить Ярослав Кашуба .
Віталій Святошенко зізнається: потрапив у замкнене коло. Зараз живе в селі, там роботи обмаль. Знімати житло у Києві не має змоги, сукупний дохід сім’ї з трьох чоловік складає близько 4 тисяч гривень. Аби просто потрапити до Центру зайнятості, йому треба витратити 100 гривень на транспорт.
У схожій ситуації або й гіршій опинилися тисячі людей з інвалідністю, говорить Тетяна Баранцова, бо не мають змоги покинути зону конфлікту. За її словами, з 360 тисяч людей з інвалідністю Донецька і Луганська лише близько 2 тисячі людей були організовано евакуйовані. А ті, кому усе-таки вдалося виїхати самостійно, лишаються в тіні, про них ніхто не знає, говорить Баранцова.
«Про людей практично ніхто не знає. Знають про тих, які масово проживають в якихось місцях. А ті, хто самі, поодинці, самі знімають житло і виживають, про них ніхто нічого не знає. Вони не мають можливості про себе заявити, у них украй обмежені можливості», – розповідає Тетяна Баранцова.
Координатор «Центру зайнятості вільних людей» Марина Філінська говорить, що з усіх, хто звертався до організації (а це майже 6 тияч осіб), людей з особливими потребами вкрай мало.
«Вони є, але це точкові звернення. Їх дуже мало, можливо 1%, а то й менше», – каже вона.
8 липня цього року уряд затвердив постанову про напрямки розв’язання проблем працевлаштування переселенців. За даними Державної служби зайнятості, працевлаштувати вдається кожну п’яту людину з особливими потребами, яка стоїть на обліку.
