На майданчику Чорнобильської атомної електростанції триває спорудження нового безпечного конфайнменту для четвертого енергоблоку. Термін експлуатації старого саркофагу спливає вже за рік – запуск же в дію нового відбудеться не раніше, ніж за два роки. Радіо Свобода відвідало ЧАЕС, аби побачити, що нині відбувається на майданчику станції, та як змінюється вигляд гігантської конструкції.
Третя година по обіді: робітники «Новарки» через спеціальні турнікети залишають будівельний майданчик – у них закінчилась робоча зміна. Щороку ці люди «підрощували» арку, і ось тепер вона сягнула остаточної 109-метрової висоти. І хоча серед вчених досі не вщухають дискусії, чи вартував результат вкладених грошей, говорити про це вже пізно: ось він, об’єкт, у який вкладено вже 800 мільйонів євро і шість років праці. До 2017-го він уже має стояти над старим чорнобильським саркофагом.
Спеціаліст міжнародного відділу ЧАЕС Юлія Марусич каже, що весь процес насування арки триватиме від одного до двох днів. «Арка повинна буде пройти відстань у триста метрів, – уточнює вона, – швидкість насування арки становитиме 10 метрів на годину».
Ми вилазимо на дах нового санітарного пропускника для персоналу, щоб побачити весь майданчик, як на долоні. Співробітник станції Станіслав Шекстело показує з висоти дві вже практично з’єднані між собою половини арки, східну і західну: залишилось накласти між ними шов.
«Сьогодні йде всередині монтаж вентиляційних систем, а також завершують роботи щодо обшивки самої арки – ось бачите, працюють… Готують все це для того, щоб ці дві конструкції об’єднати, вони вже будуть мати цілу форму. Роботи досить складні, тому що, в основному, всі роботи виконуються на висоті», – пояснює Шекстело.
Шисть років тому на ЧАЕС провели так звану «стабілізацію» об’єкту «Укриття»: замінили діряву покрівлю, через яку під саркофаг затікали кубометри води – а це найнебезпечніша робота, бо довелось вилазити на дах из високими радіаційними полями. Пізніше, у 2013-му, обвалились 600 квадратних метрів покрівлі машинного залу четвертого блоку: повністю контур відновили вже наприкінці грудня року минулого. Це була найбільша позаштатна ситуація на об’єкті «Укриття» за ось уже майже 30 років його експлуатації. Але загалом споруда, збудована за 6 місяців 86-го, досі служить людям «вірою і правдою», закриваючи 200-тонну масу з уламків і ядерного палива.
Олекснадр Купний – один із небагатьох, хто власноруч фільмував те, що відбувається усередині 4-го блоку після аварії. У 90-х він из напарником заходив – а часто й заповзав – у виробничі приміщення, що перебувають під саркофагом, і фіксував усе, що можна було зафіксувати.
«Враження – цікаво, таємничо і… хочеться іще сходити. Потім я почав порівнювати це з походами спелеологів, місцями дуже навіть схоже: іноді доводиться або рачки, або на пузі пролазити – прямо, як в печерах», – пригадує Купний свої походи під саркофаг.
Майбутнє станції досі остаточно не вирішене. Хоча її пунктом призначення називають стан «зеленої галявини», до цього ще далеко, адже навіть якщо демонтаж об’єкту «Укриття» під аркою і стане можливий, захоронювати уламки блоку вперемішку із застиглим ядерним паливом поки ніде. Головний аргумент супротивників спорудження конфайнменту полягає у тому, що він не забезпечить герметизації об’єкту. Хоча нині варіант герметичного з’єднання все ж розглядають на станції: розробляють спеціальний шов, щоб закрити щілину між аркою і поверхнею саркофагу.
«Його термін експлуатації добігає кінця, – продовжує Юлія Марусич. – Що змінилось за цей час? Зараз ми в значно більшому обсязі можемо контролювати ризики. Головний акцент зроблений на контролі за поведінкою тих паливомістких мас, які є всередині об’єкту «Укриття».
Тож будівництво укриття нового триває: на ранок 600 робітників знову прийдуть сюди. Терміни проекту вже не раз змінювали, і зараз фініш запланований на листопад 2017-го – це, якщо знов не доведеться просити додаткових грошей у європейських донорів. Персонал станції в розмовах завжди жалкує: якби ЧАЕС генерувала електроенергію, тему фінансування не довелося б порушувати взагалі: один працюючий блок покриває всі потреби станції, блок другий – це вже прибутки, тому рішення про закриття АЕС у 2000-му вони називають політичним. Водночас, європейська спільнота таким кроком тодішнього українського уряду і президента Кучми задоволена, й щоразу акцентує на його історичності.
