Російські ЗМІ вже рік лякають світ громадянською війною в Україні, повторюючи про мільйони біженців, яких нібито прихистила Росія, про страждання і геноцид російськомовних. Водночас, вони погрожують застосувати ядерну зброю в разі, якщо світ не погодиться з кремлівською інтерпретацією подій і сценарієм розвитку конфлікту.
Наразі кремлівські інформаційні кампанії, переважно, не мають успіху. Причин кілька. В тому числі, й невідповідність використовуваної пропагандистами термінології формальним показникам поточного конфлікту.
Як розрізняти конфлікти: формальні критерії
Між тим, саме формальні статистичні показники є визначальними при ухваленні рішень. Управлінські рішення в галузі безпеки є істотно дискримінаційними. Ухвалюючи рішення про напрям і порядок надання допомоги, ми, по суті, вирішуємо, кого рятувати, а кого залишити напризволяще, кому жити, а кому померти. Тому ми намагаємося максимально формалізувати рішення, щоб уникнути суб’єктивності і пов’язаного з відповідальністю стресу, який призводить до фатальних помилок.
Галузь безпеки стрімко і тотально формалізується: все, що можна, описується наборами формальних кількісних параметрів, рішення ухвалюються на основі їхнього порівняння в рамках прозорих методик. Це в теорії, на практиці все дещо складніше. Але концепція залишається незмінною: об’єктивний моніторинг дає можливість отримувати набори формальних кількісних показників, співвідношення яких однозначно описує різні типи кризових ситуацій і конфліктів і дозволяє, таким чином, оптимізувати рішення. Наприклад, за сукупністю формальних показників ми наразі можемо з достатньою достовірністю розрізняти типи конфліктів: відрізнити міждержавний конфлікт від громадянської війни, навіть побачити різницю між релігійним і міжетнічним конфліктом.
Основними кількісними індикаторами конфліктів є кількість загиблих військових і нонкомбатантів, кількість біженців і тимчасових переселенців. Їхня динаміка в часі у порівнянні з просторовим поширенням кризи дозволяє оцінювати перебіг конфлікту.
Кількість переміщених осіб хоча й перевищила мільйон, але детальна статистика свідчить не на користь терористів: на територію Росії переселилися до 300 тисяч осіб. Тоді як кількість переміщених осіб на території України складає близько 930 тисяч. Ця інформація є вкрай невигідною для терористів, бо яскраво свідчить про геноцид саме з боку агресора.
На сьогодні кількість переселенців у зоні конфлікту складає близько 20 тисяч на 100 тисяч населення. Це вражаюче велика цифра, характерна для великих конфліктів. Але вона в 1,7 разів менша від традиційних показників кількості біженців в міжетнічних конфліктах, таких як, наприклад, у Боснії 1992-1995 років.
Кількість загиблих нонкомбатантів наразі оцінюється в 6300. З них до початку активних дій грудня 2014-го – лютого 2015-го загинуло 4700. Протягом наступальних дій терористів і пов’язаних з ними кривавих провокацій гинуло від 20 до 50 цивільних осіб на добу. Таким чином, кількість зросла з 90 до 110 на 100 тисяч. Порівняно з відповідними показниками періоду весни-літа 2014-го, від 10 до 50 – це великі втрати. Але міжетнічні конфлікти, як і взагалі громадянські війни, характеризуються показниками на порядок більшими. Наприклад, під час боснійського конфлікту загинуло більше 2000, а чеченської кампанії – 9000 на 100 тисяч населення.
Порівняння свідчить, що наш конфлікт є не громадянською війною, а майже класичним міждержавним конфліктом. Навіть беручи до уваги суттєву специфіку, яка істотно відрізняє його від відомих прецедентів і визначається методами ведення бойових дій, цілями бойовиків і об'єктами впливу агресора.
Геноцид як допоміжна функція блефу
Таким чином, намагання вбити якомога більше мирного населення може бути свідомою стратегією агресора – це спроба приховати міждержавний конфлікт, видавши його за міжетнічний, «громадянську війну», за сукупністю формальних статистичних показників.
Щоб видати конфлікт на Донбасі за будь-який тип «громадянської війни», агресору та його маріонеткам потрібно забезпечити ще щонайменше 350-400 тисяч біженців та 10-12 тисяч загиблих цивільних.
Для цього можна розпочати масований наступ на Артемівськ, Костянтинівку, Краматорськ або на Маріуполь. Враховуючи звичайну тактику агресора, «необхідну кількість» біженців і загиблих серед цивільного населення буде забезпечено.
Але цього недостатньо. При цьому треба приховувати втрати комбатантів. У першу чергу – військовослужбовців та найманців із Росії. Наразі співвідношення загиблих військових (з обох боків конфлікту) та нонкомбатантів складає як мінімум 2,2:1 (а скоріш 3:1). Тоді як в громадянських війнах цей показник має бути 1:3,5 – 1:4. Забезпечити таку кількість загиблих цивільних без тотального геноциду неможливо, тож доводиться приховувати втрати. Це, до речі, відповідь на запитання, чому ми не чуємо про «загиблих героїв Новоросії» – це свідома тактика приховування втрат, спрямована на спотворення статистичної картини конфлікту.
Варто зазначити також, що драматичне збільшення втрат цивільного населення збігається з російськими інформаційними атаками. Це доволі прозоро натякає на джерело та рушійні сили геноциду цивільного населення в цьому конфлікті.
Висновок можна зробити доволі однозначний: статистичні показники свідчать, що від самого початку кризи цей конфлікт носить яскраво виражені ознаки міждержавного і не має ніяких ознак громадянської війни. Збільшення кількості жертв серед цивільного населення відбувається скоординовано з наступами терористів та інформаційними акціями російських ЗМІ. Це дозволяє припустити, що терор цивільного населення є свідомою тактикою агресора, спрямованою на спотворення статистичної картини конфлікту з метою ввести в оману світове співтовариство. Також дії терористів мають ознаки геноциду місцевого населення з метою залякати населення України та шантажем примусити керівництво України та європейських країн до прийняття вимог агресора.
У цій ситуації ми маємо, зокрема, фіксувати докази злочинів агресора та ретельно аналізувати статистику, формальні індикатори конфлікту, щоб запобігти політичним маніпуляціям і протистояти самовбивчому блефу Кремля. Від цього залежить не лише наша доля, але й світова безпека.
Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
