У Києві розростається конфлікт довкола прав на власність великого бізнесмена і впливового політика, керівника Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського. Коломойський і очолювана ним промислово-фінансова група «Приват» має інтереси в банківському секторі, нафтохімії, металургії, засобах масової інформації. Вважається, що претензії на найбільшу в країні нафто- і газовидобувну компанію «Укрнафта», контрольним пакетом якої володіє держава, а міноритарним акціонером є Коломойський, у зв'язку з неплатежами до бюджету з боку цієї компанії висуває президент країни Петро Порошенко.
Минулої неділі озброєні представники охоронної структури Ігоря Коломойського захопили в Києві центральний офіс «Укрнафти», щоб не допустити зміни керівництва. Навколо будівлі з'явився залізний паркан, вхід досі охороняють люди з автоматами Калашникова. Один з найвпливовіших українських олігархів пояснює це «плановими роботами проти рейдерів». Наприкінці минулого тижня такий же конфлікт виник і навколо «Укртранснафти» – державного оператора нафтотранспортної системи України. Ці компанії, якими в останні роки фактично керувала група «Приват» Коломойського, згідно з рішенням Верховної Ради від 19 березня мають перейти під повний контроль держави.
Інциденти зі зміною керівництва «Укртранснафти» і «Укрнафти» експерти розцінюють як серйозний удар по позиціях дніпропетровського керівника, який після перемоги Євромайдану на свої гроші сформував кілька добровольчих батальйонів для захисту Сходу України від російської агресії, каже керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов: «Фактично, Майдан запустив процес олігархічної реструктуризації, в результаті якої одні олігархи втратили вплив і значну частину активів. Інші олігархи, навпаки, незважаючи на втрати, посилилися, зміцнилися, і до останніх належить Ігор Коломойський. Епопея з «Укрнафтою» триває більше 12 років, з тих пір де-юре державна компанія за фактом управляється Коломойським, як його приватна точка. Це стосується і «Укртранснафти», в якій з 2009 року сидів його менеджер, Олександр Лазорко. Коли президентом України був Янукович, він теж нічого не зміг зробити з цим олігархом. Тим більше, Коломойський свято переконаний: якщо вже він не пустив Путіна на територію Дніпропетровської області, скажімо так, йому винні. Скандали навколо «Укрнафти» і «Укртранснафти» показують, що кинуто виклик президенту. Якщо Порошенко зробить вигляд, що нічого не сталося, то його політична доля може виявитися вирішеною».
Яценюк зацікавлений у м'якому вирішенні цього конфлікту. Але чому він обрав такий специфічний нейтралітет?Володимир Фесенко
Зараз можна спостерігати активізацію команди Петра Порошенка проти Коломойського за нейтралітету українського прем'єра Арсенія Яценюка, зазначає голова Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко: «Яценюк опинився у складній ситуації. Він зацікавлений у м'якому вирішенні цього конфлікту, щоб конфлікт не переріс у серйозне протистояння. Але чому він обрав такий специфічний нейтралітет? Судячи з витоків інформації і навіть прямих звинувачень, деякі люди в партії Арсенія Яценюка «Народний фронт» залежать від Коломойського – або представляють інтереси Коломойського. Не беруся судити, наскільки це відповідає дійсності, але, ймовірно, немає диму без вогню. Один з найближчих до прем'єра політиків, Андрій Іванчук – бізнес-партнер Коломойського, тому певний зв'язок з ним, залежність від нього, звичайно ж, існує, і це впливає на Яценюка. З іншого боку, прем'єр-міністр не може виступити на боці олігарха, адже повинен представляти інтереси держави. І ось звідси виникає внутрішній конфлікт інтересів і, мабуть, тому Яценюк обрав тактику такого специфічного нейтралітету. Саме глава уряду повинен відновлювати права держави в цьому конфлікті».
Пряма масштабна війна з Коломойським, аж до його зняття з посади дніпропетровського губернатора, означала б, по суті, відкриття другого фронтуВолодимир Фесенко
Володимир Фесенко не виключає, що підсумком конфлікту Коломойського з Порошенком стане досягнення компромісу: «Проблему посилюють дії Коломойського, його форма захисту своїх інтересів – в дусі 1990-х років, в дусі рейдерства. Якщо Коломойський буде діяти більш гнучко і конструктивно, то можлива взаємоприйнятна форма вирішення цих конфліктів, коли будуть враховані інтереси Коломойського, але водночас держава поверне собі стратегічний контроль над двома своїми компаніями. Пряма масштабна війна з Коломойським, аж до його зняття з посади дніпропетровського губернатора, означала б, по суті, відкриття другого фронту, що є величезним ризиком в умовах, коли не завершена війна в Донбасі».
Керівники СБУ та МВС України Валентин Наливайченко та Арсен Аваков в понеділок заявили, що за дорученням президента підрозділи спецслужби та міліції готові роззброїти тих, хто захопив напередодні офіс «Укрнафти», якщо ці люди через 24 години не покинуть зайняті будівлі. За даними правоохоронних органів, «Укрнафту» заблокували співробітники створеної в Дніпропетровську охоронної структури «Січ».
В протистоянні з главою держави, що розгортається, дніпропетровський губернатор має кілька козирів. Один з них – «Приватбанк», найбільший комерційний банк, який чинить істотний вплив на фінансову систему України. Продовжує Андрій Золотарьов: «Козир «Приватбанку» пан Коломойський вже кілька разів діставав з рукава. Після «помаранчевої революції», в 2005 році, будучи секретарем Ради національної безпеки і оборони України, Порошенко (а він тоді намагався за допомогою РНБО створити фактично другий, тіньовий уряд) – вторгся в сферу інтересів Коломойського. Тоді теж спостерігалося бурхливе обурення, відбулася зустріч з тодішнім президентом України Віктором Ющенком, на якій був представлений цей ось козир: мовляв, я ось поїду, а ви будете вигрібати наслідки краху «Приватбанку». І Ющенко тоді відступив. Так само вчинив і в період президентства Віктора Януковича його фінансист, перший віце-прем'єр Сергій Арбузов, який часто «виходив з берегів», але Коломойського теж зачепити побоявся. З іншого боку, є фактор збройних формувань. Феодальні дружини Коломойського захищають, мабуть, не тільки Дніпропетровський регіон. Досить згадати скандал навколо вбивства офіцера СБУ у Волновасі Донецької області через контрабанду, або той факт, що два тижні тому в Дніпропетровську відбувалося навколо підприємства «Дніпромлин», де відзначився добровольчий батальйон «Дніпро-1». По суті, Коломойський в окремо взятому регіоні відібрав у держави монополію на насильство. Тепер замість децентралізації, якої ми всі так боялися, ми отримуємо феодалізацію України».
На думку Андрія Золотарьова, якщо президент Порошенко не відреагує належним чином на захоплення Коломойським двох державних компаній, то це призведе до серйозних політичних катаклізмів з непередбачуваними наслідками. Водночас, з вуст багатьох політиків і експертів звучать заяви про те, що останні події в Україні слід розцінювати не тільки як конфлікт Порошенка і Коломойського, але і як початок нового етапу війни держави з усіма українськими олігархами. Про війну олігархів на Україні говорить оглядач Радіо Свобода, київський журналіст Віталій Портников:
Збіг інтересів олігарха і держави призводить до того, що вплив цього олігарха значно посилюється, а його конкуренти в бізнесі будуть намагатися змінити це положенняВіталій Портников
– Та обставина, що в Україні розгориться запекла боротьба за ресурси, було передбачувано вже в той період, коли завершився Майдан. Вже тоді стало ясно, що стабільність країни залежить від позиції досить невеликої групи бізнесменів. Там, де ці великі бізнесмени сприйняли інтереси української держави, зберігалися мир і стабільність. Там, де позиції не співпали, ми отримали так звані народні республіки. Зрозуміло при цьому: збіг інтересів олігарха і держави призводить до того, що вплив цього олігарха значно посилюється, а його конкуренти в бізнесі будуть намагатися змінити це положення.
– Олігарх Ігор Коломойський активно підтримав нову владу. Один період говорили навіть, що він не проти стати президентом країни після Петра Порошенка, якщо не замість Петра Порошенка. Можна назвати те, що відбувається зараз навколо «Укрнафти», інтригою сил з оточення чинного президента проти впливового олігарха?
Є інші зацікавлені власники. По-перше, це «ЛУКойл». І тут, звісно, порушені інтереси Вагіта Алекперова, а через нього – інтереси вищого російського політичного керівництва. Крім того, порушені інтереси досить великого бізнесмена в галузі нафтопереробки Ігоря ЄремєєваВіталій Портников
– Я думаю, що на цю ситуацію треба дивитися ширше. Я розмовляв з одним із депутатів від блоку Петра Порошенка у Верховній Раді. Він пов'язав те, що відбувається навколо «Укрнафти» і «Укртранснафти», саме з фактом контролю з боку Коломойського над цими двома компаніями, одна з яких – напівдержавна (дуже дивна, між іншим, схема володіння власністю). Інша компанія – повністю державна, але її менеджмент також пов'язаний з Коломойським. Так ось, на думку депутата, цей менеджмент встановив такі умови транспортування нафти, які створювали можливість для роботи тільки одному нафтопереробному виробництву, пов'язаному з фінансовою групою «Приват» Коломойського. А в нас же є й інші зацікавлені власники. По-перше, це «ЛУКойл». І тут, звісно, порушені інтереси Вагіта Алекперова, а через нього – інтереси вищого російського політичного керівництва (ми ж прекрасно розуміємо, що «Лукойл» – не просто приватна компанія). Крім того, порушені інтереси досить великого бізнесмена в галузі нафтопереробки Ігоря Єремєєва, який теж грає важливу роль в українському парламенті, у нього своя депутатська група.
Схоже, збігаються інтереси тих, хто хотів би, щоб нафтопереробка була розподілена між різними учасниками ринку, хто вважає, що Коломойський монополізував галузь.
Президент змушений враховувати інтереси різних олігархічних угруповань, та ще й інтереси російського політичного керівництва. Тому що він з цим російським політичним керівництвом веде постійні переговори про війну і мирВіталій Портников
Яка тут роль президента – теж питання. Президент змушений у своїй діяльності враховувати інтереси різних олігархічних угруповань, та ще й інтереси російського політичного керівництва. Тому що він з цим російським політичним керівництвом веде постійні переговори про війну і мир. І Порошенко знає: там, де йдеться про бізнес-інтереси Володимира Путіна і тих олігархів, якими опікується Путін, позиція російського президента стає безкомпромісною.
– Але Порошенко був би не проти певного обмеження впливу Коломойського?
– Порошенко, я думаю, був би не проти балансу інтересів олігархічних груп, тому що йому так зручніше діяти. Порошенко теж не проти збільшення свого власного впливу. Тому що поки не буде цього балансу, він не буде сильним президентом. Адже Порошенко – президент парламентської республіки, який ніяк до кінця не може сам для себе з'ясувати цю роль. Згідно, з чинною Конституцією, глава фактично держави – прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, а зовсім не Петро Порошенко, у президента країни повноваження обмежені. Але саме тому, що Порошенко взяв на себе забезпечення балансу інтересів олігархічних сил, саме тому, що в країні йде війна, і важлива його місія верховного головнокомандувача збройними силами, Порошенко сьогодні виконує ті функції, які, в принципі, далекі від тих побажань, які висловлювало українське суспільство в момент переходу до конституції парламентсько-президентської республіки.
– Як почувається група олігархів, так чи інакше пов'язаних з колишнім режимом – Рінат Ахметов, Сергій Льовочкін? Вони як і раніше впливові люди?
В цій історії, поза всяким сумнівом, важливу роль грає Сергій Льовочкін. Для цієї групи осіб дуже важливо обмеження можливостей тих олігархічних груп, які кинули прихильникам Януковича виклик ще за часів МайдануВіталій Портников
– Так, звичайно! І в цій історії, поза всяким сумнівом, важливу роль грає Сергій Льовочкін. Для цієї групи осіб дуже важливо обмеження можливостей тих олігархічних груп, які кинули прихильникам Януковича виклик ще за часів Майдану. Оскільки вони свого впливу не втратили, то сьогодні роблять все можливе, щоб послабити вплив конкурентів, у тому числі, через свої медіаактиви і через тих персон, які є їх послами в світі публічної інформації.
Їхній вплив зменшився, поза всяким сумнівом, але він не втрачений остаточно. Багато в чому ще й тому, що Сергій Льовочкін з самого початку Майдану, разом з іншими представниками групи «РоскУкрЕнерго» дистанціювався від найближчого оточення Віктора Януковича і, принаймні, зробив вигляд: ми не причетні до головних подій, пов'язаних з репресіями влади проти учасників протестного руху. Таким чином Льовочкін і зберігав свої позиції, і зміг після закінчення Майдану продовжити активну політичну діяльність.
Рінат Ахметов знаходиться в більш складній ситуації. Він намагається дистанціюватися від своїх нещодавніх партнерів по владі, а з іншого боку – намагається продемонструвати, що має достатній вплив на той регіон, який знаходиться під контролем російських військВіталій Портников
Рінат Ахметов знаходиться в більш складній ситуації. Він намагається дистанціюватися від своїх нещодавніх партнерів по владі, а з іншого боку – намагається продемонструвати, що має достатній вплив на той регіон, який знаходиться під контролем російських військ. Тому що в цих невизнаних республіках теж дуже багато робиться, враховуючи вплив Ахметова. А враховуючи те, що Ахметов має вплив на окупованій території, що у нього великий бізнес на неокупованих територіях, – зрозуміло, що і він теж важлива фігура в пошуках загального балансу.
Факт, що сьогодні існує постійний діалог на лінії Ахметов – Фірташ – Пінчук – ЛьовочкінВіталій Портников
Принаймні, факт, що сьогодні існує постійний діалог на лінії Рінат Ахметов – Дмитро Фірташ – Віктор Пінчук – Сергій Льовочкін. Цей клуб олігархів має контакти і з Петром Порошенком, і частково з Арсенієм Яценюком, і намагається зробити все можливе, щоб зберегти Україну як олігархічну державу.
– Ще півроку тому Ігор Коломойський виглядав дуже впевненою у собі людиною, якій доля подарувала можливість витратити свої гроші так, щоб він міг наростити свій політичний вплив. Зараз він працює явно на публіку. Це тонка політична гра чи Коломойський дійсно потрапив в непросту ситуацію?
– Мені здається, Коломойський завжди грав на межі фолу. У будь-яких ситуаціях, в будь-яких бізнес-конфліктах він діяв так, щоб продемонструвати: я можу повести себе як завгодно, а ви нічого не зможете мені зробити. Яскравим прикладом є історія часів Януковича – з авіакомпанією «Аеросвіт», яка належала Коломойському і була провідним українським перевізником. Стверджували, що на цю компанію претендували представники найближчого оточення Януковича, ледь не з «сім'ї» тодішнього президента. Так от ця компанія буквально розтанула протягом декількох місяців, і ніхто нічого не зміг зробити. Коломойський просто провернув фокус зі заміною національного перевізника на ринку.
Ті люди, які з Коломойським борються, – чи враховують вони, які кроки він може зробити в бізнес-середовищі?Віталій Портников
Питання ще й ось у чому: ті люди, які з Коломойським борються, – чи враховують вони, які кроки він може зробити в бізнес-середовищі? Зауважу, що він не просто губернатор Дніпропетровської області, у нього величезний вплив у цьому регіоні. У нього в руках найбільш сильний банк країни. І проблеми в цьому банку – якщо вони почнуться – призведуть до повного краху української фінансової системи, а це страшніше війни.
Всі ці люди – і клуб олігархів, і люди, які перебувають при владі в Україні, – не раз показували: вони здатні думати наперед на період до 24 годин, не більше
Коломойський все це прекрасно знає, і він знає, що його партнери і конкуренти в бізнесі це теж знають. Він дозволяє собі аффектовані дії, бо вважає: є якісь червоні лінії, які його противники чи партнери ніколи не дозволять собі перейти. Але я не знаю, чи існує така червона лінія. Бо поки що всі ці люди – і клуб олігархів, і люди, які перебувають при владі в Україні, – не раз показували: вони здатні думати наперед на період до 24 годин, не більше того.
– Ці олігархічні війни – просто «пани б'ються», і у них самих тільки чуби і тріщать? Чи це небезпечно для України?
– Я вважаю, що, поки Україна буде олігархічною державою, ні про які серйозні економічні, політичні, соціальні перетворення говорити неможливо. Олігархічна держава завжди перетворюється лише в інтересах вузького кола людей.
Українське керівництво має ухвалити такі закони, які перетворювали б олігархів на звичайних, нехай і великих, бізнесменів, які надали б рівність шансів в бізнесі і для великих бізнесів, і для дрібних, і для середніх. Поки що цього не зроблено. Звісно, олігархи відчувають себе надто вільно і продовжують відчувати себе повноправними господарями країни.
Замість того, щоб домогтися приватизації державної власності, влада займається забезпеченням власних інтересів в держкомпаніях і в компаніях, в яких, з одного боку, є важлива частина державного капіталу, що дозволяє ухвалювати рішення, але які, з іншого боку, існують завдяки симбіозу з приватним бізнесом. «Укрнафта», про яку йдеться, – це компанія, в якій 50% плюс 1 державних акцій і 43% відсотки акцій групи «Приват», акцій Ігоря Коломойського. Ніхто досі не пояснив мені, у чому ефективність такої форми власності? Чому держава, зберігаючи за собою контрольний пакет акцій, при цьому майже половину акцій віддає приватній компанії? Чому приватій компанії вигідно мати справу з держкомпанією, яка в свою чергу може повністю управлятися державним менеджментом і залежить від рішення уряду? Але цей симбіоз і криє в собі корупційні схеми, які вигідні і державі, і зацікавленим бізнесменам.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
