Останній у 2014 році спортивний огляд годилося б присвятити аналізу головних подій – Олімпіади в Сочі, чемпіонату світу з футболу, досягнень Кличка і компанії на професійному рингу, дебюту українських баскетболістів на чемпіонаті світу тощо. Але провідні українські біатлоністи Валя Семеренко і Сергій Семенов категорично зламали цей сценарій і змусили змістити підбиття підсумків.
У перенасиченому футболом світі українського вболівальника зимовим видам спорту відведено небагато місця. На високому рівні по суті і вболівати немає за кого – навіть хокей, який кілька років відроджувався завдяки насамперед зусиллям Бориса Колесникова, нині зі зрозумілих причин знову повернувся до свого напівпрофесійного стану. Хокейний клуб «Донбас», який готовий був ставити перед собою амбітні завдання у Континентальній хокейній лізі, взяв паузу, яка може затягнутися назавжди. Та й насправді важко уявити зараз зустріч української команди з російською – у тому ж футболі, де в єврокубках такі поєдинки теоретично можливі, Союз європейських футбольних асоціацій (УЄФА) вирішив під час жеребкування розводити таких суперників.
Фігурне катання рівня олімпійських медалей та інші зимові олімпійські види Україна втратила ще раніше… На цьому тлі єдина розрада – біатлон, який тримається завдяки кільком збереженим школам та менеджерському таланту президента федерації Володимира Бринзака. Грудневі етапи Кубка світу довели, що олімпійські медалі Сочі не були випадковістю, а за кілька днів до Нового року лідери українського біатлону ще раз потішили своїх прихильників.
Головне шоу світового біатлону
Футбольна за своїм основним профілем Veltins Arena, розташована в німецькому місті Ґельзенкірхені, є домашнім стадіоном відомого клубу «Шальке». Один раз на рік, коли футболісти беруть паузу у своїх виступах, чаша стадіону приймає головне біатлонне шоу світу, за яким спостерігають десятки тисяч уболівальників.
Уперше змагання World Team Challenge, більше відоме на наших теренах як «Різдвяна гонка», відбулося 2002 року. Тоді перемогли представники господарів Міхаель Ґрайс і Мартіна Ґлаґов. Наступні чотири роки минули під знаком тріумфу норвежців загалом і «Короля біатлону» Уле-Айнара Бйорндалена зокрема – з 2003 до 2006 року він вигравав у «Гонці чемпіонів» (це ще одна назва цього змагання) з різними напарницями. Тричі в різних складах у Ґельзенкірхені перемагали росіяни, ще двічі – інтернаціональні, німецько-австрійський і фінсько-шведський дуети.
Дотепер у «Різдвяній гонці» була одна українська переможна сторінка – у 2008 році Оксана Хвостенко та Андрій Дериземля стали першими і в мас-старті, і в гонці переслідування. Торік дуже близькими до виграшу були Олена Підгрушна та Андрій Дериземля, але на останніх метрах дистанції українського фінішера обійшов німець Флоріан Ґраф, який виступав у парі зі своєю співвітчизницею Лаурою Далмайєр.
Слідами Хвостенко і Дериземлі
На тринадцятій «Різдвяній гонці» знову настав український час. Жіноча частина команди делегувала віце-лідера загального заліку Кубка світу Валю Семеренко, чоловіча – Сергія Семенова. Для Валі це був уже четвертий виступ на футбольному стадіоні, Сергій дебютував перед 60 тисячами вболівальників.
Сценарій змагання залишається незмінним протягом років – спершу 10 пар учасників змагаються в гонці з масовим стартом. Жінки розпочинають виступ стрільбою, а далі вирушають на коло довжиною понад 1200 метрів, прокладене в околицях стадіону. Після повернення на арену жінки знову стріляють і передають естафету чоловікам, які теж вирушають на трасу, а наприкінці колазмагаються на вогневому рубежі і знову відправляють на дистанцію жінок.
Всього жінки «крутять» чотири кола, чоловіки, завершуючи дистанцію, долають коло двічі, тож на їхню долю припадає п’ять кіл. Ціна промаху – додаткові 75 метрів дистанції, що додає до часу спортсмена 10-12 секунд.
За підсумками мас-старту визначаються місце дуетів і час відставання в гонці переслідування. В ній теж дев’ять кіл, і саме за підсумками цієї гонки визначаються переможці.
Таким чином, у мас-старті головним є не відстати дуже сильно від лідерів (або й очолити перегони, як це шість років тому зробили Оксана Хвостенко та Андрій Дериземля), а вже в гонці переслідування треба триматися в групі лідерів і не схибити в найважливіший момент.
Цього разу Семеренко і Семенов класно виступили саме тактично. Вони не були найкращими в стрільбі, принаймні, у мас-старті, коли схибили сім разів і завершили ці перегони п’ятими з 28-секундним відставанням від італійців – Доротеї Вірер і Лукаса Хофера.
А от у гонці переслідування за співставної швидкості всіх конкурентів вирішальною стала саме стрільба. Три тандеми, які в підсумку опинилися на п’єдесталі пошани, схибили на стрільбах по чотири рази. Але Валя і Сергій помилялися на перших колах, коли все ще можна було виправити на дистанції.
Останні дві стрільби обидва українські лідери завершили чисто, а їхні опоненти «застрелилися». З останнього вогневого рубежу Ерік Лессер вирушив першим, але пішов на зайві для нього з Францискою Гільдебранд 75 метрів. За мить вирушив на останній кілометр із чвертю Семенов, і свою 10-секундну перевагу він уже німцеві не віддав.
«Я виступала тут багато разів, були призові місця, були четверті, п’яті, але перемоги досі не було. А мені цього дуже хотілося, ну мала ж я хоч колись у цьому Ґельзенкірхені перемогти?» – риторично запитала після тріумфу Валя Семеренко.
Довго насолоджуватися цим успіхом не дозволять календарні рамки сезону – вже 7 січня Семеренко разом із колегами по жіночій збірній вийде на старт першого змагання четвертого етапу Кубка світу. В іншому німецькому містечку Обергофі тоді відбудеться жіноча естафета.
