У Нідерландах в понеділок, 10 листопада, – національний день вшанування жертв катастрофи малазійського «Боїнга», що прямував рейсом МН17 і був збитий над Донбасом 17 липня цього року. Ідентифікація решток загиблих майже завершена. У Раді безпеки Нідерландів, яка керує розслідуванням, планують взятися за реконструкцію корпусу літака, однак бояться, що частина уламків могла бути знищена.
У церемонії вшанування жертв трагедії в Амстердамі беруть участь понад півтори тисячі родичів пасажирів рейсу MH17. Тридцять з них зачитують імена загиблих, не тільки голландців. Чотири людини виголошують промову або читають вірші. Церемонія триває протягом півтори години в амстердамському конгрес-центрі з символічною для російського вуха назвою RAI і транслюється по нідерландському телебаченню і в інтернеті. В конгрес-центрі встановлено дві стіни з іменами всіх загиблих, тут можна покласти квіти. Наприкінці церемонії на стінах з'являється проекція колажу з фотографіями загиблих. Ці фотографії також вибирали родичі. На церемонії присутні королівська сім'я і члени уряду Нідерландів. Іноземних політиків не запрошували.
Минулої суботи на військовому аеродромі голландського Ейндховена знову приземлився літак з рештками і особистими речами пасажирів малайзійського «Боїнга». На аеродромі відбувся вже звичний ритуал: жандарми в абсолютній тиші перенесли труни до траурних автомобілів. Увечері того ж дня останки в п'яти трунах були перевезені в місто Хільверсум, де на території військової казарми проводиться ідентифікація жертв катастрофи. Це був вже шостий подібний траурний кортеж, останній прибув до Хільверсума 4 серпня. Із 298 загиблих на борту «Боїнга» не ідентифікованими залишаються 20 осіб. Новий міністр закордонних справ Нідерландів Берт Кундерс останні кілька днів провів в Україні. За його словами, наразі обстановка в зоні аварії лайнера залишається занадто небезпечною для відновлення роботи нідерландських експертів.
У нідерландській Раді безпеки – незалежному органі, який керує розслідуванням причин катастрофи, – заявили, що найближчим часом збираються організувати вивіз уламків «Боїнга» і частково реконструювати корпус лайнера. Аналогічна методика використовувалася під час розслідування причин катастрофи літака авіакомпанії PanAm поблизу шотландського містечка Локербі в грудні 1988 року. Керівник розслідування в Локербі Пітер Клейд розповів в інтерв'ю нідерландській програмі Een Vandaag: «На те, щоб зібрати і вивезти уламки літака з величезної території, у нас пішло багато часу. Потім всі уламки були поміщені в дуже великий ангар. Потім ми відібрали ті уламки, які становили інтерес для розслідування, і в решті-решт реконструювали ту частину авіалайнера, яка містила вибухову речовину».
За результатами розслідування трагедії в Локербі вдалося встановити, що замовлення на теракт надійшло від тодішнього лівійського лідера Муаммара Каддафі, однак знадобилися ще 12 років, щоб домогтися від Лівії видачі підозрюваних терористів, нагадує Пітер Клейд. А колишній глава нідерландської Ради безпеки з розслідувань Пітер ван Волленховен в ефірі тієї ж телепрограми заявив, що для родичів загиблих важлива не стільки швидкість розслідування, скільки усвідомлення того, що розслідування просувається, що хтось займається пошуком правди. За його експертної думки, уламки «Боїнга» можуть розповісти дуже багато.
«Як був збитий літак: з повітря чи з землі? Так, я вважаю, що, зібравши потрібні уламки фюзеляжу, буде можливість відповісти на це питання. Однак я з досвіду знаю: далеко не всім вигідно, щоб світ почув правду. Так що якщо хтось розбирається в предметі, то важливі докази цілком можна приховати, тому що зона падіння уламків не охороняється», – зауважив він.
Із ще меншим оптимізмом розглядає колишній глава Ради безпеки перспективи кримінального розслідування злочину: «Небезпека полягає і в тому, що висновки підсумкового розслідування можуть бути кимось поставлені під сумнів. До сих пір фактичні результати розслідувань Ради безпеки, навіть якщо хтось з чимось не погоджувався, під сумнів не ставилися. Але поточне розслідування стосується більш політично чутливого питання. Такої вибухонебезпечної справи Рада безпеки ще ніколи не розглядала. Розслідування в будь-якому випадку важко проводити в зоні військового конфлікту, але, я сподіваюся, причина краху все ж буде визначена. Що ж стосується подальшого кримінального розслідування, тобто визначення винних у нападі на «Боїнг», то навряд чи сторони проявлять великий інтерес у співпраці зі слідством, особливо враховуючи те, що представники іноземних держав мають право не давати свідчень».
В інтернеті багато голландців критично висловлюються про офіційні дні вшанування як про чергову ініціативу уряду на тлі бездіяльності по суті питання. Зокрема, невдоволення викликає відсутність інформації про те, в якому обсязі Нідерланди володіють тими ж супутниковими знімками моменту нападу на літак, про які відкрито говорять в США і в Німеччині. Під статтею голландського філософа Куна Симона «Я не беру участь у вшануванні MH17» в газеті NRC Handelsblad довга низка коментарів:
Вім ван ет Айнде: Знову поминальна церемонія? Що, минулого було недостатньо? По-моєму, це подібне на агітаційний наступ кабінету, якому хочеться заробити очки в ЗМІ. Краще б по-справжньому взялися за справу, а не тільки кулаками б стукали. Нідерланди мають керувати розслідуванням, а он Малайзія і Австралія вже самі займаються, за відсутністю справжнього керівництва з голландської сторони.
Г. Хофман: Я розумію, що багатьом людям не хочеться вшановувати за вказівкою, в певний день. Вони це роблять кожен по-своєму, тоді, коли серце підказує, або просто кожного дня. Але, по-моєму, вони забувають про силу колективного вшанування, коли всі разом стоять в хвилині мовчання. Це може діяти у стократ сильніше кожного окремого поминання.
В понеділок на фасадах державних установ і приватних будинків знову з'являються приспущені прапори. Міські собори дзвонять в дзвони, наприклад, собор Святого Яна у Ден-Босе – місті, що втратило під Донецьком вісьмох жителів. Один з вітражів в цьому старовинному соборі – робота сучасного художника Марка Мюлдерса «Судний день» – містить фотографію літака, який летить назустріч вежам-близнюкам у Нью-Йорку 11 вересня 2001.
За іронією долі день вшанування жертв нової трагедії збігся з традиційними святкуванням початку карнавального сезону на півдні Нідерландів і ярмарками на сході і на півночі. Кожне місто саме має право вирішувати, чи скасовувати святкові заходи. У багатьох містах гуляння та святкові ярмарки не скасовані, але пройдуть більш скромно, будуть перервані хвилинами мовчання і траурною музикою.
В аеропорту Схіпхол під Амстердамом, звідки 17 липня вилетів нещасливий рейс, знову відкрита поминальна кімната, де родичі загиблих можуть побути наодинці зі своїм горем. У цьому приміщенні зберігаються іграшки та інші речі, які голландці приносили в аеропорт в пам'ять про жертви.
Увечері в понеділок в Роттердамі відома піаністка російського походження Евеліна Воронцова організує траурний концерт, в якому візьмуть участь російські та українські музиканти і поети, які живуть в Нідерландах. Один з них – Володимир Рябоконь, який відкриє вечір своїм віршем «17 липня»: «Ця трагедія з малайзійським авіалайнером торкнулася дуже багатьох в Голландії. Голландія – країна маленька. Моя дружина – співробітниця державного музею, Райксмузеум в Амстердамі; сестра її колеги загинула там разом з чоловіком, трьома дітьми, і навіть мама була. На землі, в Амстердамі залишився лише дідусь. Судячи з усього, він настільки поганий, що ні з ким не хоче спілкуватися. Ось така жахлива річ».
Владимир Рябоконь. «17 июля»
Какая косая линейка
удержит наклон этих слов –
со школьной тетрадки в полоску
взлетает сейчас самолет.
Ветер обхватит дугой – и жалейка
воздушные стансы пробует вновь,
линии новых поступков, но что от них проку,
если нельзя возвратиться – и только вперёд.
Усилит накал и рисунок и фреска
в трещинках вся – и Спасителя бровь
взлетела одна. Тишина. В мире плоском
ложится земля под холодный расчёт.
Ложится истории ветер – и склейка
пробует снова пределы основ.
День вычитался обратно – к истоку,
и тень голосов – не весь русский народ.
Советская слизь прошлась по ячейкам –
голодомор, 34-й год писательских голов –
когда уже не понемножку
застыло слово под кремлевский тост.
Растянутый воздух по липкой линейке,
взрывчатый весь из всемирных углов,
бьет молоточком те серьги и брошку,
а мама – мама воздухом плывет.
Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода
