Іван Сокульський – поет, правозахисник, співавтор «Листа творчої молоді Дніпропетровська», в якому висловлювався протест проти політики русифікації і, зокрема, – цькування роману Гончара «Собор». Уперше Сокульський потрапив у табори у 1970 році саме за цей лист. У 1985 році дисидента засудили вчергове. У травні-червні 1986 року Іван Сокульський із пермського табору звернувся до генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. До роковин із дня смерті Сокульського – витяг із листа, який читали в ефірі української програми Радіо Свобода.
Лист Сокульського на ім’я Михайла Горбачова – це не тільки розповідь про умови утримання в колонії особливого режиму. Це також виклад поглядів і переконань людини, яку переслідують фактично з 1968 року, коли за виступи на оборону роману «Собор» Олеся Гончара Сокульського усунули з редакції багатотиражної газети «Енергетик». Відтоді з Івана Сокульського знущаються.
Оригінал листа, опублікованого у 1986 році у паризькій газеті «Русская мысль», написаний російською мовою.
«Як, імовірно, більшість людей, я пильно стежу за вашими миротворними зусиллями. Як більшість, я, звісно, бажав би, щоб вони завершилися успіхом. Але водночас я можу зрозуміти і тих, хто з недовір’ям ставиться до ваших мирних ініціатив, вбачаючи в них пропагандистські ракурси. Оскільки моїм нещастям є перебувати у межах очолюваної вами держави, то, думаю, я маю право звернутися до вас зі своїми міркуваннями щодо цього».
Саме внутрішня політика держави визначає її справжнє обличчя на міжнародній арені
«Причина недовіри до Радянського Союзу, – продовжує Іван Сокульський, – відома. Це – внутрішня політика, яку провадить уряд на чолі з вами. Адже ні для кого не є таємницею те, що Саме внутрішня політика держави визначає її справжнє обличчя на міжнародній арені. Коли в Німеччині прийшов до влади націонал-соціалістичний уряд, який застосовував політичний терор усередині країни, по всій землі запахло війною. Адже це було викликом світовій громадськості. Отож, навчений недавньою історією, світ не може вірити миролюбності радянського уряду, якщо до своєї політичної опозиції, до інакодумства, до неофіційних партій і до переконань ставляться точно так (якщо й не жорстокіше), як свого часу чинили в гітлерівській Німеччині».
«Режим утримання»
«Наприклад, – веде далі репресований поет і журналіст із Дніпропетровська Іван Сокульський у своєму листі до Михайла Горбачова, – мене та Григорія Приходька (дисидент, іще один фігурант справи про «антирадянську агітацію і пропаганду» 1981 року, у рамках якої засуджено і Сокульського, – ред.) засудили тільки за наші патріотичні переконання, за цілковитої нестачі фактів антирадянської діяльності. Саме так і до такого самого максимального терміну ув’язнення засудили в Україні майже всіх патріотично налаштованих осіб у 50-60-і роки і раніше. Їх зігнали дочиста. Але і цього органам КДБ виявилося мало.
У таборі особливого режиму ВС 389/36 «кагебісти» організували та пустили повним ходом конвеєр політичних убивств під виглядом так званого «режиму утримання». Так, за півтора року забито близько 20 відсотків в’язнів, які перебувають на особливому режимі.
Не режим, а цілеспрямоване планомірне вбивство
Прибувши до установи ВС 389/36 із Чистопольської тюрми, де я просидів п’ять років, я помітив, що тут режим удесятеро жорстокіший, ніж тюремний у Чистополі. Не режим, а цілеспрямоване планомірне вбивство. Так, відразу після прибуття з Чистополя, формально посилаючись на те, що я четвертого дня не був спроможний виконати встановлену норму виробітку, тяжко хворого (я хворів на гостру форму остеохондрозу), мене кинули до штрафного ізолятора на 67 днів. У шізо, крім дозволеного за режимом моріння голодом та холодом, я постійно зазнавав нелюдських знущань з боку наглядачів. Кваліфікувати таке ставлення до мене садистським було б надто м’яко…»
Висловлюємо подяку Музею шістдесятництва за сприяння у підготовці тексту.
(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)
