(Рубрика «Точка зору»)
Банан схожий на огірок, та огірок – то не фарбований банан. Закон Януковича-Мірошниченка зовні схожий на амністію, а сутнісно – протилежний, позаяк амністію оголошує влада, а ультиматум про заручників навпаки.
Подвійне авторство зумовлене тим, що Юрій Мірошниченко – представник президента у парламенті і його самодіяльність є ще меншою, як у Олійника з Колесніченком.
Амністія передбачена статтею 92 Конституції, є й спеціальний закон «Про застосування амністії в Україні», що містить загальні вимоги до амністій.
Передусім закон про амністію так і називається, а не довжелезно мудрувато: «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб із приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».
Автори цього законоподібного творіння і не вважають його амністією: назва не та, а у статті 8 прямо сказано, що положення Закону України «Про застосування амністії в Україні» можуть застосовуватися під час виконання цього Закону в частині, що йому не суперечить.
Тобто Закон «Про застосування амністії в Україні» є лише пов’язаним, а не засадничим до закону, що розглядаємо.
Категорії заручників
Закон Януковича-Мірошниченка охоплює ширше коло осіб, ніж дозволяє закон про амністію. Тож ідея застосувати одноразовий закон (ad hoc) коректна. Чого не сказати про його текст.
Закон містить 11 статей, перша – перелік статей Кримінального кодексу (КК), на які він поширюється.
Їх 25, а фактично 24, позаяк ст. 110-1 Екстремістська діяльність, як введена репресивним законом 16 січня, скасована парламентом раніше, разом з усім клятим законом. Показово, що із 24 статей дві третини були посилені тим же репресивним законом.
На які середовища поширюється закон, прямо не вказано. Йдеться про «злочини, пов’язані з масовими акціями протесту, які розпочалися 21 листопада 2013 року», що стосується і протестувальників, і «беркутівців», і тітушок.
Однак відсутність статей КК 364 «Зловживання владою або службовим становищем» і 365 «Перевищення влади або службових повноважень» свідчить, що закон писано не про владу.
До слова, ці статті із Розділу «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».
Затямте, «Беркут» надає публічні послуги.
Стаття 2 передбачає звільнення вже засуджених, хоча вироків нібито ще й немає.
Стаття 3 закриває кримінальні провадження, які розпочаті, але нікому не повідомлено про підозру. Це поширює закон не лише на декого з наявних, а й на потенційних арештантів.
Що закон стосується лише деяких арештантів, не описка. Він не включає «осіб, стосовно яких здійснюється досудове розслідування або судове провадження до постановлення судом обвинувального вироку». А таких серед 140 арештованих і серед узятих під домашній арешт чимало.
Закон «Про застосування амністії в Україні» не дозволяє їм амністії, але ж закон Януковича-Мірошниченка не про амністію, а для конкретного випадку, тож нащо було город городити?
Відтак, першою зміною до закону має стати його поширення і на вказаних осіб.
Стаття 4 передбачає звільнення арештованих за адміністративні правопорушення. Адміністративні штрафи залишені у силі.
Тут немає ні юридичної логіки (арешт – важче покарання, ніж штраф), ні життєвої справедливості. Жадібність фраєрів заїла.
Оскільки амністія щодо адміністративних правопорушень взагалі не передбачена – позитивно, що закон не про амністію, а спеціальний.
Відтак, другою зміною має бути скасування адміністративних штрафів і уже відбутих адміністративних арештів.
Ініціатори звільнення
Хто ініціює звільнення від покарання є принциповим. Пригадаймо, що Юрій Луценко помилування не просив, влада помилувала його сама.
І зараз звільнення від кримінального покарання підозрюваних, обвинувачених, засуджених передбачене як за клопотанням з їхнього боку, так і прокурора. Тобто, звільнення без вибачень.
Аналогічно і закриття прокурором тих кримінальних проваджень, де жодній особі не повідомлено про підозру.
Це позитиви. Чого не скажеш про порядок звільнення адміністративних арештантів. Це передбачено лише на прохання з їхнього боку, тобто після каяття.
Відтак, третьою зміною має стати звільнення адміністративно арештованих за ініціативи влади.
Ультиматум про заручників
Ультиматум – це вимога, з обмеженням часу, що супроводжується погрозою.
Вимог три, перелічені вони у статті 9. Час на їхнє виконання спливає 18 лютого. Погрозою є автоматичне скасування закону у разі невиконання вимог до цього числа.
Усі ознаки ультиматуму наявні. Тепер про заручників.
Зі ст. 147 КК: «Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від учинення будь-якої дії, як умови звільнення заручника».
Отже заручники – це люди, звільнення яких залежить не від їхніх дій чи бездіяльності, а від дій чи бездіяльності інших.
Що ж у законі Януковича-Мірошниченка? Він передбачає, що одні люди будуть звільнені від покарання, якщо інші люди «вчинять сукупність певних дій»! Це – класика заручництва.
Якби записали так: якщо ви, такі-сякі, не припините бешкетувати, то ми вам покажемо «Кузькіну мать». Це було б схоже на «умовну амністію», передбачену законом «Про застосування амністії в Україні».
Натомість лунає загроза: якщо не припините ви, то ми покажемо їм! У цьому «їм» уся сутність. Це класичний склад злочину, іменованого «Захоплення заручників» і передбаченого статтею 147 КК. Агов, прокуроре!
Доки прокурор збереться, чекати цього схоже до нових віників, до закону Януковича-Мірошниченка слід внести четверту зміну – вилучити з нього ультиматум про заручників, а саме: статті 10 та 11, а у 9 залишити лише: «Цей Закон набирає чинності від дня, наступного за днем його опублікування».
До слова, те, що він уже набрав чинності, дозволяє звернутись і до Конституційного, і до міжнародного судів з оскарженням норм про заручників.
Насамкінець п’ята зміна.
Амністія – це звільнення від покарання з нереабілітуючих обставин: і судимість зостається, і анкетна пляма: до кримінальної відповідальності притягався.
У законі Януковича-Мірошниченка це питання залишається відкритим. Як на мене, звільнені особи залишаться з судимістю та зіпсованою анкетою.
Можна сперечатись, утопитись в аргументах і контраргументах, та краще доповнити закон нормою, що особи, до яких він був застосований, вважаються несудимими і такими, що не притягались до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Це і є п’ята пропозиція до чергової сесії парламенту, що наразі відкривається.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода