«Стокгольмський синдром» як наслідок Голодомору?

Дніпропетровськ – Голодомор 1932-33 років суттєво вплинув на психіку та характер українців. Це стверджує дніпропетровська дослідниця Ірина Рева, авторка нової книги «По той бік себе: соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору і сталінських репресій». За її даними, психологічні якості людей, які в дитинстві зазнали голоду, відрізняються від звичайних характеристик: вони, а також їхні нащадки, мають занижену самооцінку і більш схильні до депресій. У поведінці українців, що пережили 30 роки минулого століття, часом вгадуються риси «стокгольмського синдрому» (коли жертва починає відчувати симпатію до агресора), вважає дослідниця. Її думки вже викликали дискусію серед учених Дніпропетровська, де вийшла друком книга.

Дніпропетровська дослідниця Ірина Рева стверджує: на психіку й характер українських селян голод 30-х вплинув більше, ніж війна. Психологія людей, які в дитячому віці пережили Голодомор, відрізняються від психології тих, хто не мав такого досвіду. Типовою рисою постгеноцидного суспільства, на думку Ірини Реви, є зниження самооцінки, невпевненість у собі, тривожність, недовіра до світу. Звідси – одна із моделей поведінки українців – уникати реакції на конфліктну ситуацію, самоусуватись від проблем, впевнена авторка.

Для прикладу вона наводить дані соціологічних досліджень у 2003-2007 років. Опитаних розділили на дві групи: люди, які пережили Голодомор, та люди, що не мали такого досвіду. Усім їм на час Голодомору було від 1 до 7 років. Виявилось, 78 % опитаних з першої групи мають неусвідомлений комплекс меншовартості, у другій групі таких людей було удвічі менше.

«Я працювала зі свідками Голодомору, з аудіозаписами їхніх свідчень, з опублікованими свідченнями очевидців. Свідомість людей до 1932 року і після дуже відрізняються. Достатньо суттєві зміни відбулись у психіці. Достатньо цікаві відмінності у людей одного віку, які мали різний психологічний досвід. Низька самоефективність виявлялась у 57% опитаних, що пережили Голодомор. Що таке самоефективність? Це віра в ефективність своїх дій. Тобто вони схильні ставити перед собою завдання простіші, ніж можуть виконати. Особливостями цього світогляду є занижена самооцінка, синдром базової недовіри до світу, тобто людина сприймає світ як загрозливий, сповнений ворогів, тривожний. Використовуючи документи, свідчення очевидців, я розглянула таємниче явище регресії особистості. Регресія – повернення на попередній етап розвитку – відбувається якщо одна з базових потреб людини (потреба в їжі, у сні у відчутті захищеності тощо) тривалий час залишається незадоволеною. Найчастіше в такій ситуації вся соціальна надбудова особистості руйнується, на другий план відходять моральні установки, а вся увага голодуючого поглинається питаннями, пов'язаними з їжею», – впевнена дослідниця.

«Якщо ми говоримо про роботу з промивки мізків населенню, то цього досягнули»

Директор Інституту суспільних досліджень Кандидат історичних наук Володимир Панченко вважає, що досі тему впливу Голодомору на психологію українців досліджували мало. Фахівець також погоджується з авторкою книги в тому, що так званий «стокгольмський синдром» – ідентифікація жертви зі своїм агресором, описаний науковцями, мав прояви і серед українського населення, яке пережило 30 роки минулого століття. Звідси – прихильність до радянської влади у людей, які постраждали від неї, впевнений Панченко.

«Коли людину доводять до фізичного і морального виснаження, у неї відбуваються серйозні зміни психічного стану. Ці зміни описані під загальною назвою «стокгольмського синдрому». Виявляється, що така методика доведення до такого стану – одна із частин проблем зміни свідомості. У більшовицького режиму був певний план психологічного впливу. «Стокгольмський синдром» дуже сильно діє, коли жертва ізолюється і доводиться до виснаження. Після цього агресор знімає свою агресію, відбувається дуже цікавий момент – жертва починає позитивно ставитись до агресора і найменша доброта агресора сприймається неадекватно. Якщо ми говоримо про роботу з промивки мізків населенню, то цього досягнули. Одна із гіпотез: через покоління, навіть через два покоління це передається. І тільки в четвертому поколінні відбувається розмивання», – вважає Панченко.

«Не був ізольований український народ під час Голодомору!»

Натомість дніпропетровський психолог Наталія Валедова з деякими тезами нового дослідження не погоджується. Твердження про прояви «стокгольмського синдрому» в очевидців Голодомору вона називає дискусійним.

«Я згодна з ідеєю, що Голодомор не міг не вплинути на наступні покоління. Але до цього питання треба підходити дуже обережно. Те, що проводяться такі дослідження, це добре, але не можна звалювати все в одну купу. Безумовно, йде спадкоємність поколінь. Я добре пам'ятаю, як моя бабуся, а потім і мама зберігали сухарі в наволочці. «Стокгольмський синдром» передбачає ізоляцію жертв. Ну не був ізольований український народ під час Голодомору! Те, що не вистачало білка і під впливом цього змінилась психіка людей, це безумовно. Однак не треба політизувати», – каже психолог.

Між тим авторка дискусійної книги Ірина Рева переконує: українське суспільство має «лікуватись» від наслідків Голодомору. Вкрай важливим вона вважає позитивне переосмислення історії, перегляд «травматичних» для психіки людей подій. Каже: українці мають навчитися любити себе і бути щасливими, і передати нащадкам вже ці, вдосконалені, життєві сценарії.