Паломництво хасидів є дуже великим зіткненням культур – експерт

Гості «Вашої Свободи»: Катерина Малахова, експерт із юдаїки, співробітник Інституту філософії НАНУ; Петро Паєвський, заступник уманського міського голови, керівник робочої групи з прийому хасидів.

Інна Кузнецова: 5774 юдейський новий рік зустріли в ніч на сьогодні в Умані хасиди. Майже 30 тисяч цього року, а раніше трохи менше, зустрічають Новий рік – Рош-га-Шана біля могили цадика Нахмана.

Єврейський Новий рік – це Судний день, покликаний нагадувати євреям про необхідність покаяння і самовдосконалення.

Власне, Новий рік почався. Сьогоднішній день з молитвами, без веселих гулянь.

Розкажіть трошечки для загалу, як і чому хасиди їдуть саме до Умані, пані Малахова?
Катерина Малахова: Маю зазначити, що свято, як виклик, тема дуже актуальна для єврейського світу. Адже у єврейській традиції свято як час для веселощів і свято як духовний виклик майже завжди були тісно пов’язані одне з одним. І час для радості, і час для духовної праці, і час для думок про себе та готування до Суду – це фактично одне і те ж. Це такий специфічний тип єврейського свята, єврейської радості. І Новий рік майже в усіх спільнотах так чи інакше відображається у дивну рису.

Маю зазначити, що паломництво до Умані і взагалі свято паломництва на Новий рік не є притаманним для єврейських спільнот і далеко не для всіх спільнот Східної Європи. Це є специфічне явище. Це притаманне тим, хто є духовним нащадком вчителів хасидизму, унікального містичного руху, який був започаткований на теренах України в середині 18-го століття, і на сьогодні є одним з найбільш важливих містичних рухів у юдаїзмі взагалі.

– Нахман Брацлавський заповідав поховати його в Умані і заповідав, щоб до його могили приїздили.

Катерина Малахова: Це дещо складніше.

Маю сказати, що взагалі культу святих могил, культу паломництва на могили праведників (єврейською мовою – цадиків) знову ж таки у традиційних єврейських спільнотах до початку хасидизму не було. Це явище пов’язане саме з хасидизмом і явище нового часу. Деякі дослідники навіть пов’язують це зі впливом зі Святої Землі, зі впливом традицій ісламу.

Нахман з Брацлава, один із лідерів так званого «четвертого покоління хасидизму», тобто правнук засновника хасидизму, народився у 1772 році і помер у 1810 році. Він є одним з найбільш видатних авторів ранньої доби хасидизму. Всі знають, що він був мислителем, але не всі знають, що він був автором чудових казок, людиною, яка спромоглася поєднати містичні тексти дуже високого рівня і дуже складну інтелектуальну спадщину з літературністю, зі здатністю розповідати про це казки, які можуть слухати діти.

Він заповідав дійсно поховати себе в Умані. Питання: чому? Дослідники сперечаються насправді. Є кілька резонів. І я хотіла б сказати про них.

По-перше, загальновідомо, що Умань сприймалася рабі Нахманом як місце мучеництва, місце, де в результаті Коліївщини загинуло кілька тисяч місцевих євреїв. Для рабі Нахмана їхні душі наповнювали це місто і прагнули порятунку, прагнули виправлення. І саме смерть у цьому місті для рабі Нахмана була виправити їх, підняти ці душі мучеників нагору. Така специфічна містична практика властива для хасидів.

Другий резон, про який менше пишуть у хасидській літературі, але більше говорять дослідники, пов’язаний з тим, що Умань на той час була центром просвітництва, одним з найперших в Україні. Там мешкало…

– Пане Паєвський, чи є зараз Умань таким культурним і духовним центром прийому хасидів?
​
Петро Паєвський: Ми маємо біля 30 тисяч прочан з 15 країн світу, які сьогодні оділися у білий одяг і святкують Новий рік. Вони йдуть на могилу свого «святого» – цадика Нахмана. В Умані створений історико-культурний центр брацлавських хасидів, де все це відбувається.

– Цього року кажуть, що набагато все спокійніше. Завдяки чому це? Хоча цього року найбільше хасидів приїхало, починаючи від того часу, як вони почали приїжджати у 1980-х роках. Вперше приїздило осіб 300. Так?

Катерина Малахова: Насправді перші паломництва почалися майже відразу після смерті рабі Нахмана. Вони були, кажуть, більш масовими. У 1980-і традиція відродилася.

– Завдяки чому вдалося досягти, дай Боже, щоб спокою на наш час?

Петро Паєвський: Підготовча робота розпочалася давно, ще у вересні минулого року, коли закінчилася минулорічна проща. І ми всі у своїй діяльності у стосунках з Міжнародним благодійним фондом імені рабі Нахмана гостро ставили питання охорони правопорядку, шанування українських традицій, виконання вимог українського чинного законодавства. Ми знайшли порозуміння з Міжнародним благодійним фондом, ми зустрічалися з рабинами хасидськими, де також обговорювали це питання. І я Вам скажу, що це дало відповідні результати.

Ну і чітка, адекватна, оперативна робота правоохоронних органів, розповсюдження листівок про те, як треба поводитися на могилі цадика Нахмана, у мікрорайоні, де відбуваються всі ці події. Тобто тут багатогранна, копітка робота, я думаю, дає свої результати.

Дай Боже, щоб до кінця прощі було все нормально.

– Ми дамо можливість почути зараз одного з хасидів, який приїхав з Парижа.

Хасид: Це дуже важливо для нас. Це новий рік. Ми даємо оцінку тому, що минуло, і готуємося до того, що очікує нас.

Для мене це місце важливе, бо тут я відчуваю, що час зупиняється. Навіть видається, що тут ми повертаємося далеко-далеко в минуле. Історія вчить, що тут наші молитви швидше потрапляють на небеса.

У цьому місці були погроми, багатьох євреїв убили. Рабі Нахман хотів, щоб євреї змогли повертатися сюди і знову об’єднатися.

– Зараз з нами на прямому зв’язку з Умані так само кореспондент Радіо Свобода Андрій Баштовий. Андрій їздить до Умані вже не перший рік.

Андрію, що відбувається зараз у районі цього центру уманського біля могили, біля синагоги?

Андрій Баштовий: Просто зараз паломники збираються на вулицях після молитви. Всю ніч чоловіки сходилися до синагоги і читали Тору. Від виснаження дехто засинав просто у синагозі.

Сьогодні хасидам не можна працювати чи тримати в руках навіть гроші. При цьому роботою вважається увімкнути світло в будинку чи користуватися запальничкою. Хасидам, які палять, взагалі доводиться просто просити про допомогу місцевих чи шукати когось, хто вже має запалену цигарку. Дивитися на вогонь, до речі, теж не можна, як і спілкуватися з журналістами.

Увечері всі зберуться біля озера і продовжать святкування, співатимуть пісень. Очікується на те, що такої кількості хасидів на березі озера ще не було.

– Андрію, а що змінилося з минулого року?

Андрій Баштовий: Насправді зміни дуже відчутні. Людей більше, організація все більш продумана. Квартал навколо могили цадика Нахмана активно забудовується. Там, де минулого року стояли обшарпані намети, цього року вже встигли побудувати відносно постійні споруди. Кожен, хто має хоч клаптик землі, намагається забудувати його. Розширення житлової площі – тут чудовий спосіб заробити.

Святкування виглядає все більш організовано. Це відзначають як самі паломники, так і журналісти. Міліція не звітує про порушення.

– Пане Паєвський, Андрій сказав, що зараз це місце активно забудовується. Ким це забудовується? Наскільки власниками цієї землі є уманці чи приїжджі?

Петро Паєвський: Господарями забудов є як наші уманчани, корінні мешканці, так і іноземці, які викупили нерухомість і також ведуть своє господарство та ведуть забудови.

Є різні випадки. Є дотримання вимог чинного законодавства України, а є, які не дотримуються цього. Контрольні органи приводять це у відповідність до вимог українського законодавства. Але є різні підходи. Але в основному це будуються українці.

– Просто мені довелося читати, готуючись до програми, про те, що десь третина землі, яка є за три кілометрах від поховання, викуплена іноземцями.

Петро Паєвський: По землі я не можу таку точну цифру назвати. Я знаю, що понад 400 об’єктів нерухомості, а це квартири, домоволодіння, інші приміщення, викуплені іноземцями, громадянами США, Ізраїлю та іншими.

Ну, право українців – розпорядитися своєю нерухомістю, як вони вважають це за потрібне. Тому вони, мабуть, продали, а ті, відповідно, і використовують.

– Для хасидів багато побутових проблем з’являється. Андрій казав про те, що не можна запалювати ні вогонь, нічого. Скажіть, чому?

Катерина Малахова: Скажу. За єврейський релігійним законом, Новий рік вважається святом. Свято в єврейській традиції дуже дивна штука. Вважається, що не можна виконувати 39 видів заборонених робіт, заборонених типів праці. Це робиться для того, аби…

Взагалі вважається, що немає раціонального пояснення тому, чому саме неможливо. Європейці звикли пояснювати раціонально будь-які заборони. Єврейська ж традиція наголошує на тому, що їх, у принципі-то, немає. Проте існують різні способи пояснення того, чому з’явилася та чи інша заповідь, чому те чи інше заборонено. Це пояснення ще у Талмуді, це класичний єврейський текст ІІ–ІХ століть.

І вогонь, що ось ішлося про запальнички, то це один із типів забороненої роботи. Це, звичайно, пов’язано з історичними умовами складання єврейського закону.

– Пане Паєвський, як пораються уманці з тим, що приїжджим не можна нічим користуватися?

Петро Паєвський: Знайти спільні підходи, хто ставить відповідні прилади, використовуючи фотоелементи, хто дивиться, намагається вимкнути чи світло, чи що, чи інше... Вже склалися цивілізовані стосунки між окремими групами хасидів і нашими громадянами. Вони приїжджають до одних і тих самих господарів. Вони ці питання розв’язують. Хоча є проблема, що вода тече, що світло не вимикається, що газ горить.

У минулих роках були і пожежі, і тому подібне, де доводилося реагувати нашим МНСникам. Це є питання складне. Але наші громадяни вже призвичаїлися. Я думаю, вони його вирішують

– Маємо запитання радіослухача.

Слухач: У мене не питання, а зауваження до вельмишановної ведучої.

По-перше, вельмишановна ведуча, Ви кажете про єврейську традицію. Ви повинні казати про єврейську релігійну традицію. Тому що абсолютна більшість сучасних євреїв не є релігійними і таке свято не святкують. Наприклад, я є атеїст, і таких свят я не відзначаю.

По-друге, ці релігійні свята, зверніть увагу, Ви бачите тільки хасидів. Хасидизм – це одна з течій сучасного юдаїзму. Тому про це треба розмовляти. Дуже дякую.

– Нібито говорили саме і про хасидів в Умані.

Пані Малахова хоче додати до Вашої ремарки.

Катерина Малахова: Звичайно, ми зараз говоримо про юдаїзм як традиційне суспільство, представниками якого є хасиди, які їдуть до Умані. Звичайно, зараз поки що не говоримо про масу євреїв, які внаслідок культурних рухів нового часу опинилися поза традиційним суспільством. Це просто явище іншого часу.

Стосовно того, що ми говоримо про хасидів, так, дякую дуже ще раз – Ви повернули нас до важливого питання, що саме специфічно хасидського демонструє цей дивний феномен. Ми почали з того, що це явище притаманне фактично виключно хасидському рухові. І я хотіла б сказати кілька слів про хасидські практики, які втілилися у цьому феномені сьогодення.

Скажімо, що роблять хасиди на цій могилі? Навіщо вони туди їздять? Зазвичай говориться про паломництво, але важливо розуміти, що, як я вже зазначала, паломництво хасидів до могили рабі Нахмана – це дуже специфічне явище, в ньому відобразилося кілька різних факторів.

Скажімо, таке. Для хасидського містичного релігійного руху є дуже характерним і навіть визначним контакт між учнем і вчителем, точніше, між духовним лідером невеличкої спільноти, який називається «праведник» (на івриті – «цадик»), і спільнотою його учнів, духовних нащадків, духовних дітей, які називаються словом «благочестиві» або «хасиди».

І це трошечки схоже, є певна паралель між православним феноменом старців. З усіма обмовками. Паралель, звичайно, неповна. Але, щоб зрозуміти, вона трошки допомагає.

Для хасидів за функціонування хасидизму як живого руху на території України до часів Другої світової війни однією з найважливіших практик були візити до вчителя. Вони відбувалися кілька разів на рік або щороку. Це був такий дуже важливий час перевірки власної душі. Інколи вони навіть включали сповідь. Саме у брацлавській традиції була введена сповідь, яка взагалі єврейській традиції не дуже притаманна.

Оці візити до духовного вчителя, які включають в себе всю процедуру дороги до вчителя, всю процедуру найняття транспорту, усіляких проблем, пов’язаних з пошуком місця для проживання у тому місці, де є цадик, з пошуком коштів на цю дорогу – це така важлива частина хасидського життя. Вона дуже детально описана у хасидській літературі, навіть у російській, українській літературі вже 20-го століття, у єврейській літературі нового часу дуже багато місця цьому присвячено.

І відтак паломництво на могилу є продовженням цієї практики. Це час для духовного спілкування з учителем. Люди їздять не просто у паломництво і навіть не просто святкувати Новий рік. Новий рік тут не настільки суттєвий. Люди їдуть для того, щоб встановити, знайти, відновити свій власний, особистий контакт з людиною на ім’я рабі Нахман з Брацлава.

І ці практики включають кілька важливих речей, які зараз українському суспільству майже невідомі, а насправді це цікаво. Скажімо, якщо хтось бував на цій могилі рабі Нахмана, а також на могилах інших цадиків, інших діячів хасидизму в Україні, то могли бачити маленькі білі записочки, які люди кладуть на ці нагробки або у спеціальні шухляди у приміщеннях, де міститься поховання.

Ці записки у хасидському побуті за функціонування хасидського руху містили в собі прохання. Адже кожен хасид їде з якимось специфічним особистим проханням: або про виправлення власної душі, або про кошти, або про здоров’я, або про бізнес, або про будь-що. І ці прохання разом з певними коштами за це прохання подавалися цадику. Цадик молився над цією запискою, відтак прохання, звичайно ж, виконувалося Всевишнім. Бо кажуть, що праведник наказує, а Господь виконує. Талмуд пише. За смерті цадика це трансформувалося в те, що на його могилу приносять ці записки.

– Ми згадали про гроші. Я хочу перевести у практичний вимір. Наскільки для Умані це може бути… Умань – це маленьке містечко. У звичайний час живе набагато менше людей, ніж доводиться приймати на ці дні Нового року.

Як могла б Умань використовувати це? Чому це не настільки вдається, пане Паєвський?

Петро Паєвський: По-перше, Умань нараховує майже 90 тисяч населення, а хасидів приїхало у цьому році 30 тисяч. І як заробити кошти на тому, що здійснюється релігійний туризм чи просто туризм, чи просто приїхав прочанин помолитися на могилу цього «святого», то потрібно створити відповідну інфраструктуру, відповідний сервіс, надати відповідні послуги.

Я хочу назвати одну цифру. У минулому році, у 2010 році, від надання послуг хасидам до бюджету всіх рівнів надійшов 1 мільйон 700 тисяч гривень.

Багато це чи мало? Безумовно, ми хочемо більше. Але для того, щоб заробити більше, треба робити рівень послуг. Над цим ще треба працювати. Треба будувати готелі, треба будувати пункти харчування, треба інші послуги розвивати, надавати. Над цим працює міська влада, бізнесові структури.

Я думаю, що з часом все це буде вирішене. І люди будуть їхати в належні умови, платити кошти. Відповідно буде отримувати ці кошти і…

– У вас там зараз перебувають і мільярдери, і консули інших держав. Наскільки можливо було б… Були колись чутки про те, що хтось хотів навіть будувати аеропорт.

Петро Паєвський: Справа в тому, що у свій час відбувся візит нашого президента Віктора Федоровича Януковича до Ізраїлю. І була делегація Черкаської області на чолі з головою облдержадміністрації Сергієм Тулубом. І була утворена міждержавна робоча група Ізраїлю і України та підготовлені відповідні інвестиційні пропозиції, які стосуються як будівництва водогону для міста Умані, як будівництво аеропорту чи в Умані, чи у Черкасах…

– Тобто над цим працюєте. Я зрозуміла.

Петро Паєвський: Працюють.

– І ще одне запитання стосовно православного хреста, який з’явився на початку червня на березі озера. Як там ситуація зараз?

Я знаю, що хасиди просили про перенесення цього хреста. Там зараз встановлені камери спостереження, щоб нічого не сталося.

Петро Паєвський: Організатори встановлення хреста (це моя приватна, особиста думка) встановили цю святиню, так би мовити, розраховуючи на відповідний конфлікт. Для того, щоб не допустити конфліктів ні з тієї, ні з іншої сторони, щоб не було якихось провокацій, зараз охороняють його наші працівники міліції, один поліцейський Ізраїлю.

Ну, хай буде це на совісті тих, хто встановлював хрест. Але спокійна обстановка.

– Йшли розмови про те, що будуть пікетування людей, які незгодні з тим, що приїжджають хасиди. Чи немає цього?

Петро Паєвський: Поки на цю хвилину немає.

– Немає.

І на завершення, пані Малахова?

Катерина Малахова: Я хотіла б сказати, що феномен паломництва в Умані – це дуже велике зіткнення культур. І воно породжує дуже багато складнощів.

– Будемо бачити, як це все відбуватиметься надалі.

​