Лондон – Стриманість чи обережність у висловлюваннях можна називати намаганням не образити почуття інших чи просто ввічливістю. Але часом, особливо коли йдеться про політиків чи суспільні справи, лунає термін «політична коректність», для якого в деяких країнах використовують англійську абревіатуру РС.
Можливо, ознакою наших часів стало те, що термін «політична коректність» часом використовують саме в негативному значенні, щоб розкритикувати надмірну обережність у висловлюваннях чи навіть у суспільних і політичних процесах.
Професор психології Гарвардського університету, лінгвіст і автор багатьох науково-популярних книг Стівен Пінкер вважає, що доктрина політичної коректності була реакцією на негативні явища й процеси в багатьох суспільствах – псевдонаукові теорії про расову неповноцінність, утиски жінок. «На противагу тим поглядам багато інтелектуалів двадцятого сторіччя дотримувалися уявлень, що кожна людина народжується «чистою таблицею». Тобто, що ми народжуємося без талантів чи темпераменту і що все це в людині розвивається під впливом батьків, культури й оточення», – каже він.
«Це була приваблива ідея, бо дозволяла припускати, що, коли при народженні усі люди однакові, то, отже, різниці між расами не може бути, й різниці між жінками і чоловіками немає, бо на так званій «таблиці» на початку нічого немає. Різниця між особистостями у суспільстві, де хтось має стати багатим, а хтось – бідним, також неможлива в принципі. Це виглядало як приваблива ідея», – пояснює професор Пінкер в інтерв’ю про одну зі своїх книг і далі розповідає, що та ідея була, звичайно ж, наївною, якщо не хибною.
Проте зараз, коли ми чуємо про «політичну коректність», то мова, як правило, йде не про світоглядну чи політичну ідею, а про традиції утримуватися від певних висловлювань, табу на певні слова, які можливо колись були цілком прийнятними.
Наприклад, в американській кінострічці «Усе ясно» (Everything is Illuminated) про подорож американця Україною виникає діалог, в якому гостя шокує безневинне використання слова negro українським героєм стрічки.
«Це слово використовувати не можна», – пояснює американець. «Але чому?» – допитується у стрічці український хлопець. – «Мені ж подобаються негри», – каже він. Роз’яснення, чому деякі слова, які раніше були у широкому вжитку, часом починають сприйматися як образливі і неприйнятні, у кінострічці немає.
Сором за минуле
Коротеньке дослідження допомагає з’ясувати, що вживання слова negro в англійській мові стало політично некоректним приблизно в шістдесятих роках, коли у США саме цей термін почали асоціювати зі століттями расової дискримінації чорношкірих американців.
Найпростіше пояснення явища, коли певні висловлювання стають політично некоректними, можна знайти у тому, що слова чи назви можуть бути надто тісно пов’язаними з діями чи процесами, що були поширені колись, але зараз вважаються негативними і неприпустимими.
Погляньмо, наприклад, як суспільство розглядало людей з фізичними вадами – інвалідів. Професор Лондонського університету Джудіт Говлі розповідає про один із різновидів розваг у Британії дев’ятнадцятого сторіччя.
«Ви могли заплатити кілька пенсів і за це вас впускали у приміщення, де
напоказ виставляли калік, людей з потворностями. Ті люди також влаштовували видовища, спектаклі. А ще можна було заплатити більше за приватні послуги. Наприклад, людей з відхиленнями росту – карликів – доставляли клієнтам для розваг додому у спеціальних скринях», – розповідає професор Говлі, наголошуючи, що для Лондона та для багатьох міст Європи ще якихось сто років тому це була зовсім не дивина.
Людей беззастережно ділили на представників привілейованих прошарків, які мали не лише особисті права, гарантовані становищем та грошима, і майно яких захищав закон, а також інших людей, права яких могли бути обмежені насамперед залежно від того, ким вони народилися.
Дехто міг бути позбавленим прав взагалі, якщо суспільство не розглядало певну особу повноцінним представником «кращої» раси чи навіть статі.
Майнові права жінок у порівнянні з чоловіками у більшості суспільств були значно обмежені. Права голосувати на виборах жінки у Британії не мали до 1918 року.
Натяки жартами
Багато явищ і традицій, що були реаліями життя у Європі та інших країнах світу до 19-го і навіть до середини 20-го сторіччя, зараз вважаються однозначно неприйнятними.
Тепер деякі з певних слів чи фраз можуть собі дозволити лише, наприклад, у мистецтві, щоб відтворити історію або підкреслити якісь явища сьогодення, або щоб… пожартувати.
Навмисне використання політично некоректної лексики в комедійних ситуаціях, як у згаданій кінострічці про американця в Україні, приносить саме той результат, який потрібен для того, щоб висміюючи політичну некоректність, вказувати на можливі проблеми у суспільстві, які потребують серйозної уваги.
Можливо, ознакою наших часів стало те, що термін «політична коректність» часом використовують саме в негативному значенні, щоб розкритикувати надмірну обережність у висловлюваннях чи навіть у суспільних і політичних процесах.
Професор психології Гарвардського університету, лінгвіст і автор багатьох науково-популярних книг Стівен Пінкер вважає, що доктрина політичної коректності була реакцією на негативні явища й процеси в багатьох суспільствах – псевдонаукові теорії про расову неповноцінність, утиски жінок. «На противагу тим поглядам багато інтелектуалів двадцятого сторіччя дотримувалися уявлень, що кожна людина народжується «чистою таблицею». Тобто, що ми народжуємося без талантів чи темпераменту і що все це в людині розвивається під впливом батьків, культури й оточення», – каже він.
«Це була приваблива ідея, бо дозволяла припускати, що, коли при народженні усі люди однакові, то, отже, різниці між расами не може бути, й різниці між жінками і чоловіками немає, бо на так званій «таблиці» на початку нічого немає. Різниця між особистостями у суспільстві, де хтось має стати багатим, а хтось – бідним, також неможлива в принципі. Це виглядало як приваблива ідея», – пояснює професор Пінкер в інтерв’ю про одну зі своїх книг і далі розповідає, що та ідея була, звичайно ж, наївною, якщо не хибною.
Проте зараз, коли ми чуємо про «політичну коректність», то мова, як правило, йде не про світоглядну чи політичну ідею, а про традиції утримуватися від певних висловлювань, табу на певні слова, які можливо колись були цілком прийнятними.
Наприклад, в американській кінострічці «Усе ясно» (Everything is Illuminated) про подорож американця Україною виникає діалог, в якому гостя шокує безневинне використання слова negro українським героєм стрічки.
«Це слово використовувати не можна», – пояснює американець. «Але чому?» – допитується у стрічці український хлопець. – «Мені ж подобаються негри», – каже він. Роз’яснення, чому деякі слова, які раніше були у широкому вжитку, часом починають сприйматися як образливі і неприйнятні, у кінострічці немає.
Сором за минуле
Коротеньке дослідження допомагає з’ясувати, що вживання слова negro в англійській мові стало політично некоректним приблизно в шістдесятих роках, коли у США саме цей термін почали асоціювати зі століттями расової дискримінації чорношкірих американців.
Найпростіше пояснення явища, коли певні висловлювання стають політично некоректними, можна знайти у тому, що слова чи назви можуть бути надто тісно пов’язаними з діями чи процесами, що були поширені колись, але зараз вважаються негативними і неприпустимими.
Погляньмо, наприклад, як суспільство розглядало людей з фізичними вадами – інвалідів. Професор Лондонського університету Джудіт Говлі розповідає про один із різновидів розваг у Британії дев’ятнадцятого сторіччя.
«Ви могли заплатити кілька пенсів і за це вас впускали у приміщення, де
напоказ виставляли калік, людей з потворностями. Ті люди також влаштовували видовища, спектаклі. А ще можна було заплатити більше за приватні послуги. Наприклад, людей з відхиленнями росту – карликів – доставляли клієнтам для розваг додому у спеціальних скринях», – розповідає професор Говлі, наголошуючи, що для Лондона та для багатьох міст Європи ще якихось сто років тому це була зовсім не дивина.
Людей беззастережно ділили на представників привілейованих прошарків, які мали не лише особисті права, гарантовані становищем та грошима, і майно яких захищав закон, а також інших людей, права яких могли бути обмежені насамперед залежно від того, ким вони народилися.
Дехто міг бути позбавленим прав взагалі, якщо суспільство не розглядало певну особу повноцінним представником «кращої» раси чи навіть статі.
Майнові права жінок у порівнянні з чоловіками у більшості суспільств були значно обмежені. Права голосувати на виборах жінки у Британії не мали до 1918 року.
Натяки жартами
Багато явищ і традицій, що були реаліями життя у Європі та інших країнах світу до 19-го і навіть до середини 20-го сторіччя, зараз вважаються однозначно неприйнятними.
Тепер деякі з певних слів чи фраз можуть собі дозволити лише, наприклад, у мистецтві, щоб відтворити історію або підкреслити якісь явища сьогодення, або щоб… пожартувати.
Навмисне використання політично некоректної лексики в комедійних ситуаціях, як у згаданій кінострічці про американця в Україні, приносить саме той результат, який потрібен для того, щоб висміюючи політичну некоректність, вказувати на можливі проблеми у суспільстві, які потребують серйозної уваги.
