Київ – Києву бракує стріт-арт проектів. Причиною є небажання місцевої влади сприяти їхньому розвиткові, кажуть містознавці. Тим часом саме керівництво столиці запевняє, що неабияк зацікавлене у подібних ініціативах і всіляко допомагає їм. Критики ж не радять вважати усі стріт-проекти мистецтвом, а кожного вуличного художника – стріт-артистом. Окрім того, експерти відзначають, що нині стріт-арт стрімко перетворюється із субкультури на комерцію.
Байдужість місцевої влади до благоустрою столиці нині є головною перешкодою розвиткові справжнього стріт-арту у Києві, наголошує києвознавець Влада Осьмак. За її словами, дозволи на розпис столичних стін художникам сьогодні отримати не лише тяжко, але й витратно. Відтак місто втрачає можливість стати яскравішим, цікавішим та культурно багатшим.
Тим часом у КМДА, навпаки, запевняють, що розвиткові стріт-арту у столиці всіляко сприяють, до діалогу відкриті і грошей за договори не беруть.
«Немає ніякої складної процедури. Ми запрошуємо всіх до себе на розмову і будемо пропонувати й допомагати таким художникам. Якщо люди роблять нам добру справу – прикрашають стінку того чи іншого будинку чи там паркан, – то які гроші? Зрозуміло, ми задоволені і це робиться безкоштовно. Благоустрій отримує від цього позитив. Це як мистецтво. Олександр Павлович (Попов – ред.) це підтримує. Ми навіть пропонуємо свої деякі площі», – зазначив у коментарі Радіо Свобода директор Головного управління КМДА контролю за благоустроєм Сергій Садовий. Однак додав, що з хуліганським «прикрашанням міста» вони всіляко борються.
Влада Осьмак так само радить знайти межу між прикрашанням міста та хуліганством.
«У нас стін глухих, огидних, дуже багато. Натомість у нас розвинена мазня і хуліганство. З художниками, так би мовити, які попсували деякі стіни на щойно відремонтованому Андріївському узвозі, де просто намальовані якісь малозрозумілі літери, з ними треба боротися аж до адміністративної відповідальності: накладань штрафів чи виправних робіт. Нехай самі ці стіни і замальовують», – каже вона.
Явище стріт-арту зараз трохи скомпрометоване – Гудімов
Куратор арт-центру «Я Галерея» Павло Гудімов також зауважує, що не всі вуличні надписи мають стосунок до мистецтва, адже чимало з них є «примітивними, неглибокими і в кращому разі несуть просто декоративну функцію». Окрім того, Гудімов зауважує, що не всі стріт-артисти хочуть називатися художниками і не кожного художника, який працює на вулиці, варто ототожнювати зі стріт-артистом.
Взагалі ж галерист констатує, що після успіху британського стріт-художника Бенксі стріт-арт взагалі перетворився із субкультури на «сильну і вдалу комерцію». Відтак наразі він став не ідеологічною зброєю (як його часто позиціонують), а контрольованим процесом.
«Здебільшого це все робиться не просто з дозволу, а ще й з ініціативи певних (навіть державних) інституцій. Цих прикладів є дуже багато у Києві, Дніпропетровську, Харкові. І такі фестивалі саме явище стріт-арту зараз трошки скомпрометували. Бо стріт-арт все-таки починався як субкультура. При тому результатом не мало б бути створення якогось мистецького твору, а це поточні настрої», – каже Гудімов.
Галерея може лише продати стріт-арт – критик
Попри це, деякі зразки стріт-арту інколи можна побачити на тематичних виставках у галереях. Утім, мистецький критик Катерина Ботанова не бачить у цьому нічого, окрім можливості заробляння грошей.
«Це мистецтво створене для міста, і воно існує у місті. А для чого його переносити у галерею? Що галерея додає до цього, окрім можливості продажу? Вона не збільшує аудиторію, вона не робить його адекватнішим, зрозумілішим. Вона може тільки його продати», – говорить Ботанова.
Поміж тим у Києві нині проходить виставка стріт-арту «Непокорне». Її відвідувачам, які, на думку організаторів, «люблять мистецтво і не бажають миритися з рамками та нормами», пропонують фото «всіх можливих стріт-арт-експонатів столиці», а також адреси, де їх можна побачити в оригіналі.
Байдужість місцевої влади до благоустрою столиці нині є головною перешкодою розвиткові справжнього стріт-арту у Києві, наголошує києвознавець Влада Осьмак. За її словами, дозволи на розпис столичних стін художникам сьогодні отримати не лише тяжко, але й витратно. Відтак місто втрачає можливість стати яскравішим, цікавішим та культурно багатшим.
Тим часом у КМДА, навпаки, запевняють, що розвиткові стріт-арту у столиці всіляко сприяють, до діалогу відкриті і грошей за договори не беруть.
«Немає ніякої складної процедури. Ми запрошуємо всіх до себе на розмову і будемо пропонувати й допомагати таким художникам. Якщо люди роблять нам добру справу – прикрашають стінку того чи іншого будинку чи там паркан, – то які гроші? Зрозуміло, ми задоволені і це робиться безкоштовно. Благоустрій отримує від цього позитив. Це як мистецтво. Олександр Павлович (Попов – ред.) це підтримує. Ми навіть пропонуємо свої деякі площі», – зазначив у коментарі Радіо Свобода директор Головного управління КМДА контролю за благоустроєм Сергій Садовий. Однак додав, що з хуліганським «прикрашанням міста» вони всіляко борються.
Влада Осьмак так само радить знайти межу між прикрашанням міста та хуліганством.
«У нас стін глухих, огидних, дуже багато. Натомість у нас розвинена мазня і хуліганство. З художниками, так би мовити, які попсували деякі стіни на щойно відремонтованому Андріївському узвозі, де просто намальовані якісь малозрозумілі літери, з ними треба боротися аж до адміністративної відповідальності: накладань штрафів чи виправних робіт. Нехай самі ці стіни і замальовують», – каже вона.
Явище стріт-арту зараз трохи скомпрометоване – Гудімов
Куратор арт-центру «Я Галерея» Павло Гудімов також зауважує, що не всі вуличні надписи мають стосунок до мистецтва, адже чимало з них є «примітивними, неглибокими і в кращому разі несуть просто декоративну функцію». Окрім того, Гудімов зауважує, що не всі стріт-артисти хочуть називатися художниками і не кожного художника, який працює на вулиці, варто ототожнювати зі стріт-артистом.
Взагалі ж галерист констатує, що після успіху британського стріт-художника Бенксі стріт-арт взагалі перетворився із субкультури на «сильну і вдалу комерцію». Відтак наразі він став не ідеологічною зброєю (як його часто позиціонують), а контрольованим процесом.
«Здебільшого це все робиться не просто з дозволу, а ще й з ініціативи певних (навіть державних) інституцій. Цих прикладів є дуже багато у Києві, Дніпропетровську, Харкові. І такі фестивалі саме явище стріт-арту зараз трошки скомпрометували. Бо стріт-арт все-таки починався як субкультура. При тому результатом не мало б бути створення якогось мистецького твору, а це поточні настрої», – каже Гудімов.
Галерея може лише продати стріт-арт – критик
Попри це, деякі зразки стріт-арту інколи можна побачити на тематичних виставках у галереях. Утім, мистецький критик Катерина Ботанова не бачить у цьому нічого, окрім можливості заробляння грошей.
«Це мистецтво створене для міста, і воно існує у місті. А для чого його переносити у галерею? Що галерея додає до цього, окрім можливості продажу? Вона не збільшує аудиторію, вона не робить його адекватнішим, зрозумілішим. Вона може тільки його продати», – говорить Ботанова.
Поміж тим у Києві нині проходить виставка стріт-арту «Непокорне». Її відвідувачам, які, на думку організаторів, «люблять мистецтво і не бажають миритися з рамками та нормами», пропонують фото «всіх можливих стріт-арт-експонатів столиці», а також адреси, де їх можна побачити в оригіналі.
