Олена Горобець
Україна в часи радянської тоталітарної системи пережила чимало лихоліть і горя. Злочини, які творилися з ініціативи ідеологічно задурманених, а то просто зловмисних особистостей, були направлені проти мільйонів людей. Радянська влада, декларуючи утопічні цілі, не цураючись жодних методів, знищувала людей фізично й морально. Створення великої й масштабної тоталітарно-репресивної машини стало закономірним результатом такого підходу до курування державою.
Прямою формою вираження способів дії тоталітарної системи були репресії та розстріли. Для Радянського Союзу це була звичайна, а за словами Сталіна на XVI з’їзді ВКП(б), навіть необхідна справа. Неможливо абсолютно всіх відразу «навернути в свою віру», для цього потрібний час і відсутність опозиції в ідеології, тобто таких людей, які зможуть відкривати людям очі на абсурдність теорії та злочинність практики влади. Саме таких людей спочатку більшовики намагалися перевиховувати у таборах, а потім почали масово розстрілювати.
СЛОН та Великий терор
Першим із сталінських таборів був створений Соловецький концентраційний табір, який пізніше був реформований у систему таборів під назвою «Соловецкий лагерь особого назначения» (СЛОН). З цим табором пов’язані долі сотень українців, які страждали в жахливих умовах в більшості випадків тільки через те, що були патріотами своєї держави. Геннадій Садовський, один з в’язнів Соловків, написав таку пісню (зі спогадів Семена Підгайного):
Спіть невідомі,
Спіть замучені,
Спіть у мохах серед лісів.
Шумлять сосни соловецькі
Над могилами борців.
Людей, яких заарештовували й засилали у СЛОН, у більшості випадків звинувачували у «контрреволюційній діяльності, терорі, шпигунстві, диверсіях, підготовці збройного повстання» за сфабрикованими справами. Термін ув’язнення найчастіше коливався від 5 до 10 років.
Однак, система так званого «перевиховання» діяла у протилежному напрямі, а тому в усіх в’язнях вбачала загрозу. і вирішила позбавитися частини з них.
В серпні 1937 Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення «Про антирадянські елементи», згідно з яким почалась масова «чистка» таборів і населення по всій території Радянського Союзу.
Нових формулювань не вигадували, згодилися уже добре випробувані, система запрацювала на повну силу. Чистка мала тривати 4 місяці, існував навіть певний ліміт репресованих, але, за постійними проханнями виконавців вироків, ліміт постійно збільшували. Тож операція «чистка» офіційно продовжилась до квітня 1938 року. Цей період називають піком «Великого терору».
Селян заморили голодом, інтелігенцію розстріляли
Не оминула ця акція і Соловецьких островів. Розпочався соловецький етап восени 1937 року. Слідства і суду фактично ніхто не проводив, лише збирали факти для особових справ, при цьому обвинувачуваним вирок не повідомляли. Катом для цих людей став Михайло Матвєєв, який очолив бригаду, яка за п’ять ночей (від 27 жовтня до 4 листопада 1937 року) виконала рішення особливої трійки Управління НКВС у Ленінградській області .
За цим рішенням, розстріл чекав на 1116 в’язнів (але чотирьох з них відіслали до інших в’язниць, а один помер ще до розстрілу). Далі в’язнів погрузили на три катери і переправили на материк, де потім залізницею перевезли до Медвежегорська. А далі вже розстріли проводили поетапно: по 200-250 душ кожного дня. Місце розстрілу вибрали за 16 кілометрів від міста – лісове урочище Сандармох – там було зимно, темно і безлюдно. Його назвали «обычным местом расстрела».
Перед виконанням вироку людей проводили через три кімнати: в першій їх роздягали, в другій – зв’язували, в третій – оглушали ударом «колотушки». Потім їх вантажили на машини, прикривали брезентом і везли до урочища, а якщо хтось приходив до тями, знову били. Там всіх скидали до завчасно виритих ям, кожному в голову стріляв особисто Матвєєв.
Нищення національного духу
Радянська тоталітарна система планомірно вишукувала усіх розумних, освічених, талановитих із самостійним мисленням і «пускала під ніж». Залишалися або «сірі», або й талановиті, але зломлені, залякані й понівечені морально люди.
Серед в’язнів СЛОНа були представники інтелігенції з усього Радянського Союзу. Лесь Курбас, Микола Зеров, Володимир Чехівський, Марко Вороний, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Мирослав Ірчан, Степан Рудницький, Матвій Яворський, Антін Крушельницький, Михайло Полоз, Микола Трохименко, Михайло Лозинський, Микола Любинський, Іван Штефан, Яків Мовчанівський – це неповний список українських діячів, які були скинуті в ями Сандармоху. Це була українська інтелігенція, її душа і серце того періоду.
Серед жертв Сандармоху були і люди, які були прихильними до більшовицьких ідей, але при цьому головною своєю метою вважали розвиток України. За це їх теж оголосили «антирадянськими елементами». Адже Сталіну потрібна була однорідна сірість, а не національне розмаїття Це ще раз ілюструє те, яким чином до української нації ставилась радянська влада. Протягом багатьох років український дух намагались знищити, як шляхом ідеологічного насилля, так і шляхом фізичного винищення. Голодомор та Соловки – яскравий тому приклад. В першому випадку заморювали до смерті всіх людей, свідомо та жорстко, а в другому – вбивали інтелект нації.
Така цілеспрямована діяльність на знищення будь-якої опозиції наштовхує на думку, що така нібито могутня та сильна радянська влада дуже боялася опору «щасливих народів радянської сім’ї». І до певного моменту страх народів перед системою був більшим, ніж страх влади перед можливим опором, і ця різниця, на якій була побудована вся держава, забезпечувалась виключно репресіями.
Розстріли проводились без суду і слідства, розстрілювали кого завгодно і де завгодно. Все це божевілля сколихує наші душі й зараз і вражає своєю жорстокістю. І нехай Сандармох – це лише частинка того кровопролиття і злочину, що вчинила радянська влада проти української нації, ми її будемо пам’ятати завжди. Україна зараз незалежна, і їй немає чого боятися, немає репресивних машин та кровопролиття за свободу думки, але ми не цінуємо наше слово, і цим самостійно руйнуємо свій дух. А тому потрібно всіма силами намагатись відновити ту національну силу, яку так хотіли знищити.
Олена Горобець – студентка першого курсу юридичного факультету КНУ
Україна в часи радянської тоталітарної системи пережила чимало лихоліть і горя. Злочини, які творилися з ініціативи ідеологічно задурманених, а то просто зловмисних особистостей, були направлені проти мільйонів людей. Радянська влада, декларуючи утопічні цілі, не цураючись жодних методів, знищувала людей фізично й морально. Створення великої й масштабної тоталітарно-репресивної машини стало закономірним результатом такого підходу до курування державою.
Прямою формою вираження способів дії тоталітарної системи були репресії та розстріли. Для Радянського Союзу це була звичайна, а за словами Сталіна на XVI з’їзді ВКП(б), навіть необхідна справа. Неможливо абсолютно всіх відразу «навернути в свою віру», для цього потрібний час і відсутність опозиції в ідеології, тобто таких людей, які зможуть відкривати людям очі на абсурдність теорії та злочинність практики влади. Саме таких людей спочатку більшовики намагалися перевиховувати у таборах, а потім почали масово розстрілювати.
СЛОН та Великий терор
Першим із сталінських таборів був створений Соловецький концентраційний табір, який пізніше був реформований у систему таборів під назвою «Соловецкий лагерь особого назначения» (СЛОН). З цим табором пов’язані долі сотень українців, які страждали в жахливих умовах в більшості випадків тільки через те, що були патріотами своєї держави. Геннадій Садовський, один з в’язнів Соловків, написав таку пісню (зі спогадів Семена Підгайного):
Спіть невідомі,
Спіть замучені,
Спіть у мохах серед лісів.
Шумлять сосни соловецькі
Над могилами борців.
Людей, яких заарештовували й засилали у СЛОН, у більшості випадків звинувачували у «контрреволюційній діяльності, терорі, шпигунстві, диверсіях, підготовці збройного повстання» за сфабрикованими справами. Термін ув’язнення найчастіше коливався від 5 до 10 років.
Однак, система так званого «перевиховання» діяла у протилежному напрямі, а тому в усіх в’язнях вбачала загрозу. і вирішила позбавитися частини з них.
В серпні 1937 Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення «Про антирадянські елементи», згідно з яким почалась масова «чистка» таборів і населення по всій території Радянського Союзу.
Нових формулювань не вигадували, згодилися уже добре випробувані, система запрацювала на повну силу. Чистка мала тривати 4 місяці, існував навіть певний ліміт репресованих, але, за постійними проханнями виконавців вироків, ліміт постійно збільшували. Тож операція «чистка» офіційно продовжилась до квітня 1938 року. Цей період називають піком «Великого терору».
Селян заморили голодом, інтелігенцію розстріляли
Не оминула ця акція і Соловецьких островів. Розпочався соловецький етап восени 1937 року. Слідства і суду фактично ніхто не проводив, лише збирали факти для особових справ, при цьому обвинувачуваним вирок не повідомляли. Катом для цих людей став Михайло Матвєєв, який очолив бригаду, яка за п’ять ночей (від 27 жовтня до 4 листопада 1937 року) виконала рішення особливої трійки Управління НКВС у Ленінградській області .
За цим рішенням, розстріл чекав на 1116 в’язнів (але чотирьох з них відіслали до інших в’язниць, а один помер ще до розстрілу). Далі в’язнів погрузили на три катери і переправили на материк, де потім залізницею перевезли до Медвежегорська. А далі вже розстріли проводили поетапно: по 200-250 душ кожного дня. Місце розстрілу вибрали за 16 кілометрів від міста – лісове урочище Сандармох – там було зимно, темно і безлюдно. Його назвали «обычным местом расстрела».
Перед виконанням вироку людей проводили через три кімнати: в першій їх роздягали, в другій – зв’язували, в третій – оглушали ударом «колотушки». Потім їх вантажили на машини, прикривали брезентом і везли до урочища, а якщо хтось приходив до тями, знову били. Там всіх скидали до завчасно виритих ям, кожному в голову стріляв особисто Матвєєв.
Нищення національного духу
Радянська тоталітарна система планомірно вишукувала усіх розумних, освічених, талановитих із самостійним мисленням і «пускала під ніж». Залишалися або «сірі», або й талановиті, але зломлені, залякані й понівечені морально люди.
Серед в’язнів СЛОНа були представники інтелігенції з усього Радянського Союзу. Лесь Курбас, Микола Зеров, Володимир Чехівський, Марко Вороний, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Мирослав Ірчан, Степан Рудницький, Матвій Яворський, Антін Крушельницький, Михайло Полоз, Микола Трохименко, Михайло Лозинський, Микола Любинський, Іван Штефан, Яків Мовчанівський – це неповний список українських діячів, які були скинуті в ями Сандармоху. Це була українська інтелігенція, її душа і серце того періоду.
Серед жертв Сандармоху були і люди, які були прихильними до більшовицьких ідей, але при цьому головною своєю метою вважали розвиток України. За це їх теж оголосили «антирадянськими елементами». Адже Сталіну потрібна була однорідна сірість, а не національне розмаїття Це ще раз ілюструє те, яким чином до української нації ставилась радянська влада. Протягом багатьох років український дух намагались знищити, як шляхом ідеологічного насилля, так і шляхом фізичного винищення. Голодомор та Соловки – яскравий тому приклад. В першому випадку заморювали до смерті всіх людей, свідомо та жорстко, а в другому – вбивали інтелект нації.
Така цілеспрямована діяльність на знищення будь-якої опозиції наштовхує на думку, що така нібито могутня та сильна радянська влада дуже боялася опору «щасливих народів радянської сім’ї». І до певного моменту страх народів перед системою був більшим, ніж страх влади перед можливим опором, і ця різниця, на якій була побудована вся держава, забезпечувалась виключно репресіями.
Розстріли проводились без суду і слідства, розстрілювали кого завгодно і де завгодно. Все це божевілля сколихує наші душі й зараз і вражає своєю жорстокістю. І нехай Сандармох – це лише частинка того кровопролиття і злочину, що вчинила радянська влада проти української нації, ми її будемо пам’ятати завжди. Україна зараз незалежна, і їй немає чого боятися, немає репресивних машин та кровопролиття за свободу думки, але ми не цінуємо наше слово, і цим самостійно руйнуємо свій дух. А тому потрібно всіма силами намагатись відновити ту національну силу, яку так хотіли знищити.
Олена Горобець – студентка першого курсу юридичного факультету КНУ
