Київ – Більшість українців не мають доступу до якісної питної води. Серед причин – забруднене довкілля та зношені водогони. Зміни клімату лише погіршують проблему водопостачання, однак українська влада приділяє проблемі якості води недостатньо уваги, вважають екологи. У Міжнародний тиждень води Радіо Свобода поцікавилося станом питної води в Україні.
Олеся, молода мати із Запоріжжя, відмовилася від вживання води з міського водогону. Коли дізналася, що чекає дитину, попросила чоловіка встановити на кухні фільтр. Попри запевнення санепідслужби та місцевої влади, що вода в місті відповідає українським нормативам, вона не є питною навіть на вигляд, каже Олеся.
«Ми не користуємося водою з крану, бо вона смердить хлором, часом тече з іржею. Фільтруємо воду, і лише потім п’ємо та готуємо їжу. Здоров’я – найголовніше, тим більше, що в нас маленька дитина», – каже молода мати.
Запоріжжя, Херсон, Дніпропетровськ та інші міста, розташовані в нижній течії Дніпра, використовують для пиття очищену дніпровську воду. Між тим, до 60 відсотків водного обсягу цієї ріки використовують у промисловості й комунальному господарстві, значна кількість цієї води повертається до Дніпра як недостатньо очищені стоки, свідчить екологічна статистика.
За дослідженням проекту «Знай свої права», системи очищення води, які мають українські міста і села, прибирають з неї лише бактеріальне забруднення, тоді як багато хімічних сполук у ній залишається. Серед них найбільш небезпечними дослідники вважають змиті з полів нітрати й пестициди, сполуки хлору, алюмінію, ціаніди, нафтопродукти і свинець.
Першопричина – брудні річки і старі фільтри
Вісімдесят відсотків українців п’ють воду з річок та інших поверхневих джерел, яка є екологічно забрудненою, визнають у Міністерстві регіонального будівництва та житлово-комунального господарства. Головний напрямок, у якому має діяти держава, – це покращення технологій водоочищення, наголошує начальник управління водного господарства цього міністерства Олег Жученко.
«На жаль, маємо тенденцію погіршення екологічного стану водойм – і за хімічними, і за біологічними показниками, – каже він. – Тоді як технології підготовки води майже не змінилися. Підземні джерела води, переважно на південному сході України, не відповідають вимогам – як через природні особливості, так і внаслідок екології. Найбільшу частку відхилень мають Дніпропетровська, Луганська, Донецька, Запорізька та Львівська області».
Олег Жученко наголошує, що для вирішення проблем питної води розроблені дві державні програми, але вони постійно недофінансуються. Втім, за його словами, цього року виділено 200 мільйонів гривень на реконструкцію водозабірних споруд тих міст, де є найбільші проблеми з водою. Окрім того, посадовець обіцяє, що Санітарні норми та правила, які регулюють забезпечення українців водою, вдосконалять і до 2025 року вони повністю відповідатимуть європейським водним стандартам.
Тим часом, незалежні дослідження свідчать, що 90 відсотків українських селян п’ють воду, не очищену від добрив та інших хімічних сполук, які використовують в аграрному секторі. Зокрема, дослідники проекту «Знай свої права» відзначають що пляшкована вода, яка продається в крамницях України, так само не завжди є безпечною для пиття.
Експерти радять економити і дбати про довкілля
Вирішити українську проблему чистоти питної води можна лише турботою про довкілля та ощадливістю, стверджує колишній міністр екології України Сергій Курикін.
«Україна є маловодною державою – вона має утричі менше прісної води на людину, ніж, наприклад, Франція. До того ж, українські водні ресурси гірше захищені. Дніпровський басейн, який охоплює більшість території України, забруднений стоками. Велику проблему викликала й забудова водоохоронної зони, і складування сміття просто неба, яке забруднює підземні води через недосконалу технологію його зберігання».
Таким чином, українські державні служби, які контролюють якість питної води, змушені видавати тимчасові дозволи водоканалам – на порушення вимог до чистоти води. З такими дозволами працюють водопровідні господарства Маріуполя та Алчевська на Донеччині. А, наприклад, у Бориславі Львівської області у водогоні виявили нафтопродукти, і воду частині мешканців міста привозять цистернами.
Українці можуть перевірити якість питної води з крану на кухні, зі свердловини чи з криниці. Відповідні аналізи проводять районні санепідстанції – така послуга коштує кількасот гривень, залежно від регіону.
Окрім того, в Україні продаються побутові аналізатори води, так звані ТДС-метри, але вони можуть визначити лише вміст мінеральних солей. Екологи та інші фахівці радять вживати воду, очищену якісними комплексними фільтрами, або ж воду пляшковану – тих виробників, які мають міжнародні сертифікати якості.
Олеся, молода мати із Запоріжжя, відмовилася від вживання води з міського водогону. Коли дізналася, що чекає дитину, попросила чоловіка встановити на кухні фільтр. Попри запевнення санепідслужби та місцевої влади, що вода в місті відповідає українським нормативам, вона не є питною навіть на вигляд, каже Олеся.
«Ми не користуємося водою з крану, бо вона смердить хлором, часом тече з іржею. Фільтруємо воду, і лише потім п’ємо та готуємо їжу. Здоров’я – найголовніше, тим більше, що в нас маленька дитина», – каже молода мати.
Запоріжжя, Херсон, Дніпропетровськ та інші міста, розташовані в нижній течії Дніпра, використовують для пиття очищену дніпровську воду. Між тим, до 60 відсотків водного обсягу цієї ріки використовують у промисловості й комунальному господарстві, значна кількість цієї води повертається до Дніпра як недостатньо очищені стоки, свідчить екологічна статистика.
За дослідженням проекту «Знай свої права», системи очищення води, які мають українські міста і села, прибирають з неї лише бактеріальне забруднення, тоді як багато хімічних сполук у ній залишається. Серед них найбільш небезпечними дослідники вважають змиті з полів нітрати й пестициди, сполуки хлору, алюмінію, ціаніди, нафтопродукти і свинець.
Першопричина – брудні річки і старі фільтри
Вісімдесят відсотків українців п’ють воду з річок та інших поверхневих джерел, яка є екологічно забрудненою, визнають у Міністерстві регіонального будівництва та житлово-комунального господарства. Головний напрямок, у якому має діяти держава, – це покращення технологій водоочищення, наголошує начальник управління водного господарства цього міністерства Олег Жученко.
«На жаль, маємо тенденцію погіршення екологічного стану водойм – і за хімічними, і за біологічними показниками, – каже він. – Тоді як технології підготовки води майже не змінилися. Підземні джерела води, переважно на південному сході України, не відповідають вимогам – як через природні особливості, так і внаслідок екології. Найбільшу частку відхилень мають Дніпропетровська, Луганська, Донецька, Запорізька та Львівська області».
Олег Жученко наголошує, що для вирішення проблем питної води розроблені дві державні програми, але вони постійно недофінансуються. Втім, за його словами, цього року виділено 200 мільйонів гривень на реконструкцію водозабірних споруд тих міст, де є найбільші проблеми з водою. Окрім того, посадовець обіцяє, що Санітарні норми та правила, які регулюють забезпечення українців водою, вдосконалять і до 2025 року вони повністю відповідатимуть європейським водним стандартам.
Тим часом, незалежні дослідження свідчать, що 90 відсотків українських селян п’ють воду, не очищену від добрив та інших хімічних сполук, які використовують в аграрному секторі. Зокрема, дослідники проекту «Знай свої права» відзначають що пляшкована вода, яка продається в крамницях України, так само не завжди є безпечною для пиття.
Експерти радять економити і дбати про довкілля
Вирішити українську проблему чистоти питної води можна лише турботою про довкілля та ощадливістю, стверджує колишній міністр екології України Сергій Курикін.
«Україна є маловодною державою – вона має утричі менше прісної води на людину, ніж, наприклад, Франція. До того ж, українські водні ресурси гірше захищені. Дніпровський басейн, який охоплює більшість території України, забруднений стоками. Велику проблему викликала й забудова водоохоронної зони, і складування сміття просто неба, яке забруднює підземні води через недосконалу технологію його зберігання».
Таким чином, українські державні служби, які контролюють якість питної води, змушені видавати тимчасові дозволи водоканалам – на порушення вимог до чистоти води. З такими дозволами працюють водопровідні господарства Маріуполя та Алчевська на Донеччині. А, наприклад, у Бориславі Львівської області у водогоні виявили нафтопродукти, і воду частині мешканців міста привозять цистернами.
Українці можуть перевірити якість питної води з крану на кухні, зі свердловини чи з криниці. Відповідні аналізи проводять районні санепідстанції – така послуга коштує кількасот гривень, залежно від регіону.
Окрім того, в Україні продаються побутові аналізатори води, так звані ТДС-метри, але вони можуть визначити лише вміст мінеральних солей. Екологи та інші фахівці радять вживати воду, очищену якісними комплексними фільтрами, або ж воду пляшковану – тих виробників, які мають міжнародні сертифікати якості.
