Серед тих, хто закінчив свій земний путь у Сандармоху разом з іншими в’язнями соловецького етапу, був і Петро Іванович Демчук. Він належав до цікавих фігур інтелектуального життя радянської України доби українізації й посідав високі щаблі тогочасної офіційної «філософської ієрархії».
Народився Демчук у селі Городенці на Станіславщині (зараз – Івано-Франківська область). Походив із бідної родини. Очевидно, з часом таке походження дало знати про себе і він зробився симпатиком більшовиків.
З 15 років у Січових стрільцях
У віці п’ятнадцяти років Петро Демчук став добровольцем Українського легіону січових стрільців, який воював на боці Австро-Угорщини в Першій світовій війні.
З листопада 1918 р., коли постала Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), він – в Українській Галицькій армії. Воював проти поляків, двічі побував у польському полоні й двічі втікав. У цей час потрапив під вплив більшовиків, став одним із організаторів української секції в Компартії Австрії. Працював у партійній пресі, партійній школі, також повпредстві СРСР у Австрії. Тим часом закінчив Віденський університет.
У 1925 році Демчук перебрався до Харкова, де розпочав навчання в аспірантурі Українського інституту марксизму. З 1929 р. – член Комуністичної партії (більшовиків) України.
Володіючи іноземними мовами, Демчук добре орієнтувався в питаннях західноєвропейської філософії й одразу включився в філософську дискусію між «механістами» й «діалектиками», що в той час точилася в СРСР, зокрема і в Україні.
Діалетика проти механістики
Поступово Демчук стає одним із лідерів «гегелізованого марксизму». Йому належить книга-маніфест цього напрямку «В боротьбі за ленінську філософію (З приводу ленінського конспекту гегелівської «Науки логіки») (1930). Демчук наполягав на необхідності глибокого вивчення філософії Гегеля для розвитку матеріалістичної діалектики.
Дуже своєрідним був погляд Демчука на взаємозв’язок філософії у культури. На його думку, в поезії може бути більше філософії, аніж у вузькофілософських трактатах. Звідси його інтерес до поезії Тараса Шевченка. Зокрема, йому належить стаття «Шевченко та його вчителі філософії», де він доводив вплив твору Гумбольта «Космос» на світогляд Кобзаря.
За «ідейні відхилення» скарали на смерть
По мірі згортання українізації такі люди, як Петро Демчук, що демонстрували свої проукраїнські погляди, стали для радянської влади «відпрацьованим матеріалом». На початку 30-их років все частіше почали звучати звинувачення філософа в «ідейних відхиленнях», зокрема у так званій «деборинщині».
Зрештою на початку травня 1933 р. Демчука арештували, звинувативши в належності до контрреволюційної Української військової організації. Його засудили на п’ять років позбавлення волі. Однак у 1937 р. розстріляли у Сандормосі.
Окрім Демчука, в цей період були репресовані й інші українські радянські філософи, які відзначалися професіоналізмом і добрим знанням західноєвропейської культури. Звісно, в той час, коли в СРСР утверджувався інтелектуальний примітивізм, що знайшов своє яскраве вираження в сталінському «Короткому курсі історії ВКП(б)», краще було позбутися розумних людей. Аби не заважали будувати «світле майбутнє».
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Читайте більше тут:
Народився Демчук у селі Городенці на Станіславщині (зараз – Івано-Франківська область). Походив із бідної родини. Очевидно, з часом таке походження дало знати про себе і він зробився симпатиком більшовиків.
З 15 років у Січових стрільцях
У віці п’ятнадцяти років Петро Демчук став добровольцем Українського легіону січових стрільців, який воював на боці Австро-Угорщини в Першій світовій війні.
З листопада 1918 р., коли постала Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), він – в Українській Галицькій армії. Воював проти поляків, двічі побував у польському полоні й двічі втікав. У цей час потрапив під вплив більшовиків, став одним із організаторів української секції в Компартії Австрії. Працював у партійній пресі, партійній школі, також повпредстві СРСР у Австрії. Тим часом закінчив Віденський університет.
У 1925 році Демчук перебрався до Харкова, де розпочав навчання в аспірантурі Українського інституту марксизму. З 1929 р. – член Комуністичної партії (більшовиків) України.
Володіючи іноземними мовами, Демчук добре орієнтувався в питаннях західноєвропейської філософії й одразу включився в філософську дискусію між «механістами» й «діалектиками», що в той час точилася в СРСР, зокрема і в Україні.
Діалетика проти механістики
Поступово Демчук стає одним із лідерів «гегелізованого марксизму». Йому належить книга-маніфест цього напрямку «В боротьбі за ленінську філософію (З приводу ленінського конспекту гегелівської «Науки логіки») (1930). Демчук наполягав на необхідності глибокого вивчення філософії Гегеля для розвитку матеріалістичної діалектики.
Дуже своєрідним був погляд Демчука на взаємозв’язок філософії у культури. На його думку, в поезії може бути більше філософії, аніж у вузькофілософських трактатах. Звідси його інтерес до поезії Тараса Шевченка. Зокрема, йому належить стаття «Шевченко та його вчителі філософії», де він доводив вплив твору Гумбольта «Космос» на світогляд Кобзаря.
За «ідейні відхилення» скарали на смерть
По мірі згортання українізації такі люди, як Петро Демчук, що демонстрували свої проукраїнські погляди, стали для радянської влади «відпрацьованим матеріалом». На початку 30-их років все частіше почали звучати звинувачення філософа в «ідейних відхиленнях», зокрема у так званій «деборинщині».
Зрештою на початку травня 1933 р. Демчука арештували, звинувативши в належності до контрреволюційної Української військової організації. Його засудили на п’ять років позбавлення волі. Однак у 1937 р. розстріляли у Сандормосі.
Окрім Демчука, в цей період були репресовані й інші українські радянські філософи, які відзначалися професіоналізмом і добрим знанням західноєвропейської культури. Звісно, в той час, коли в СРСР утверджувався інтелектуальний примітивізм, що знайшов своє яскраве вираження в сталінському «Короткому курсі історії ВКП(б)», краще було позбутися розумних людей. Аби не заважали будувати «світле майбутнє».
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
|
Довідка Демчук Петро Іванович, 1900 р. н., народився у м. Городенка (Галичина), українець, із селян, командир сотні галицької армії, колишній член КП Австрії, член ВКП (б) в 1929-1933 рр.., юрист, професор, керівник кафедри діалектичного матеріалізму Комуністичного інституту радянського будівництва і права, проживав: м. Харків. (У 1925 р. секретар консульської частини повпредства СРСР у Відні). Заарештований: в травні 1933р. у справі «Української військової організації». Судової трійкою при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933р. засуджений за ст. 54-11 КК УРСР на 5 років ВТТ. Відбував покарання у Соловках, у таборі «Кремль», використовувався для канцелярської роботи, переведений до табору «Муксалма», оголошував голодування. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний: 3 листопада 1937р. в Карелії (Сандармох) |
Читайте більше тут:
