Рим –Для Італії 2011 рік виявився переломним у політичному плані. Через довголітній брак фінансової дисципліни і загальну кризу євровалюти, країна глибоко занурилася у боргову трясовину. Це призвело до призначення нового уряду технократів, серед членів якого вперше відсутні політики. Історичною подією суспільного життя стала беатифікація Папи Римського Івана Павла ІІ.
У ювілейний рік 150-ліття своєї державності Італія практично опинилася біля розбитого корита. Мінімальне зростання ВВП у понад піввідсотка, неконкурентоспроможна економіка, офіційний рівень безробіття близько 9%, а зовнішній борг країни сягнув рекордних майже 2 трильйонів євро.
Наприкінці року міжнародні агентства понизили кредитний рейтинг третьої економіки єврозони, застерігаючи її від можливого дефолту. Кабінет правоцентристів, ухваливши кілька програм жорсткої економії, виявився таки неспроможним протидіяти економічному землетрусу. Під впливом фінансових ринків та європейських установ голова уряду Сильвіо Берлусконі після трьох років четвертого мандату пішов у відставку.
Прем'єр-міністр Італії Маріо Монті
Вперед із Монті!
На його місце президент Італії призначив колишнього єврокомісара, авторитетного економіста Маріо Монті. Перші радикальні заходи його уряду зосереджені на збільшенні податків та пенсійній реформі. Вони викликали масові невдоволення серед населення. Але, як зауважують оглядачі, із Маріо Монті країна повернула собі авторитет і гідність на міжнародній арені.
Маріо Монті – ознака того, що італійський політикум себе вичерпав
Еціо Мауро
«З одного боку Маріо Монті – це вирішення проблеми. З іншого – ознака того, що італійський політикум себе вичерпав. Практично не залишилося державних мужів європейського міжнародного рівня, які раніше в Італії були. Нині ми маємо дуже мало керівників з досвідом роботи у міжнародних структурах. А Монті – один із них, тому й вибір його кандидатури став майже вимушеним», – коментує головний редактор La Repubblica Еціо Мауро.
У червні італійці вдруге поставили хрест на ядерній енергетиці. За підсумками референдуму, 90% громадян сказали «ні» відновленню АЕС на своїх теренах. Відмову пов’язують із ядерною катастрофою на японській станції у Фукусімі після цунамі й землетрусу.
Активістка жіночої організації Femen святкує відставку колишнього прем'єр-міністра Сильвіо Берлусконі біля посольства Італії в Україні, 14 листопада 2011 року
Протести жінок
Негативні протестні настрої опанували цього року італійське жіноцтво. Перша хвиля масових акцій відбулася під гаслом «Італія – не бордель!». Жінки засуджували поведінку Сильвіо Берлусконі і сексуальні скандали довкола рекруту малолітніх повій у резиденціях політика. Друга хвиля маніфестацій апелювала вже до нового уряду, нагадуючи про високий рівень жіночої незайнятості: майже кожна друга італійка без роботи.
Від італійських жінок суспільство вимагає багато, але у відповідь не дає нічого
Франческа Коменчіні
«Від італійських жінок суспільство вимагає багато, але у відповідь не дає нічого. Наша перша вимога до нинішнього уряду – це поліпшення соціальної політики стосовно жіноцтва. Не можна вимагати від жінок працювати чимдалі більше і при цьому не гарантувати їм людських умов праці», — заявляє учасниця протестного руху, режисер Франческа Коменчіні.
Блаженний Папа Войтила
1 травня 2011 року — історична дата не тільки для Італії і Ватикану. Сонячної неділі першого Папу-слов’янина Івана Павла ІІ проголосили блаженним через 6 років після смерті. Справа беатифікації польського понтифіка стала найкоротшою в історії Римо-католицької церкви.
«Людина, яка змінила світ», своїм словом і харизмою надихнула цілі нації. Серед них були й українці, які вітали видатного понтифіка у Києві та Львові 10 років тому.
«Іван Павло ІІ завжди випромінював симпатію. Папа-неіталієць відразу завоював симпатію усіх, коли під час першої промови вимовив італійську фразу з помилкою. Він надихав людей надією, бо його заклик: «Не бійтеся! Відкрийте кордони держав!» став пророчим: через 11 років після цих слів упала берлінська стіна. Папа Войтила, як ніхто з його попередників, показав приклад людського страждання: напад на нього 1981 року та наступні його хвороби засвідчили, як гідно він ніс свій хрест», – наголошує тележурналіст-ватиканознавець Карло Несті.
