– Яка мета Вашої подорожі до Праги?
– Я надзвичайно люблю Прагу, вважаю, що це одне з найкрасивіших міст у Європі. Зараз я скористався запрошенням пані Марії Прокоп’юк, голови Союзу українок у Чеській Республіці, для того, щоб привезти активістів мистецького об’єднання «Остання барикада», яке я очолюю, до Праги, щоб налагодити зв’язки і контакти і щоб у перспективі можна було б привозити до Чехії українських літераторів та музикантів. Це для того, щоб знайомити не лише українську діаспору, а по можливості й чеське населення зі здобутками української культури.
– Із ким Ви плануєте зустрітись у Празі, чи є серед них чеські творчі гурти чи об’єднання?
– У першу чергу ми сподівалися через пана Богдана Данилишина, голову ради «Української європейської перспективи» у Празі, встановити такі контакти. Він уже достатньо давно налагоджує стосунки в Чехії саме з чеськими інституціями – і культурними, і політичними. Зрозуміло, що з Києва це робити набагато важче. Іронією чи волею долі Богдан Данилишин зараз живе у Празі й має такі можливості, так що ми радо скористалися з його пропозиції розвивати таку культурну співпрацю.
– Чеський читач шанує українську літературу, особливо добре знає сучасних авторів, їхні твори з великою вдячністю перекладаються на чеську. Та й українська громада тут, у Празі, завжди надзвичайно щиро приймає українських письменників і митців, тому що спрагла за українським словом. Чи зустрічались Ви з чеською читацькою аудиторією?
– Власне, хочу сказати, що ми у Празі не є першовідкривачами, першопрохідцями. Тут буквально нещодавно виступали наші друзі-приятелі Сергій Жадан, мій друг і друг «Останньої барикади», виступав із чудовим харківським гуртом «Собаки в космосі», у нього є своя спеціальна програма. Зовсім недавно у Празі побував також Юрко Винничук – один із найпродуктивніших українських письменників і страшенний вигадник. Здається, що це більш молодому вікові притаманні певні творчі й літературні авантюри, а у Винничука це іде протягом усього його життя. Тобто, тут є вже налагоджений ґрунт, і сюди люблять приїжджати українські митці. Наше завдання – хіба що посилити цей потік.
– Запитання трохи з іншого кошика. Суд над Юлією Тимошенко відклали майже на два тижні. Кому найбільше потрібна пауза і для чого? Банковій, щоб встигнути владнати протистояння з Європейським Союзом, чи команді Юлії Тимошенко, щоб краще підготуватися до суду?
– Бачите, ми тепер від позитиву переходимо до реального життя в Україні, яке, на жаль, не можна окреслити лише яскравими барвами, як у культурі. На жаль, у політиці розгортаються і посилюються політичні репресії й щодо основних політичних діячів – Юлії Тимошенко, Юрія Луценка. Цілком очевидно, що ці справи спеціально інспіровані владою для того, щоб обмежити їхню політичну активність. Щодо Юлії Тимошенко, то це було очевидно. Я, наприклад, приходив, поки мене не вилучив цей дуже своєрідний суддя Родіон Кірєєв із зали, я приходив і бачив, наскільки намагаються прискорити сам процес, не дослуховуючись до аргументів захисту. І якщо вони зробили зараз паузу, тобто влада, тому що суд не самостійний, абсолютно в руслі вказівок вищої влади, так ось якщо вони взяли паузу, то тут можна зробити аналіз, що це лише під тиском, під впливом міжнародних інституцій. До речі, тут треба подякувати і чеській стороні – відомий лист і заява і Вацлава Клауса, і Вацлава Гавела про те, що Україні не буде місця в Європі, якщо не будуть припинені політичні репресії, якщо не стане право вище над політичними симпатіями. І цей тиск, який іде і з Чехії, і з Польщі, зі США, інших країн, можливо, дається взнаки, і зараз певною мірою взята пауза владою для того, щоб розібратись, а що робити далі.
– Який із двох варіантів вибере, на Вашу думку, офіційний Київ: засудити Юлію Тимошенко ціною конфлікту з Європейським Союзом чи відпустити її за відсутністю складу злочину ціною ослаблення власних позицій?
– Я не можу сказати за Віктора Януковича, зрештою, як і залізти до його свідомості. Поки що по діях нинішньої влади можна лише провести аналіз, що насправді влада є проросійською, тобто не просто ідеологічно значною мірою, там багато російських націоналістів на кшталт Табачника, Колесніченка та інших, – і в зовнішній політиці вона орієнтується на Росію. А використовують вони європейську риторику фактично лише для того, щоб якоюсь мірою затьмарити голови і європейським політикам, і частині проєвропейськи налаштованих українських виборців. У той же час їх не цікавить місце в Європі, якщо воно дістанеться шляхом посилення правових відносин в Україні, посилення демократії. Їх цікавить лише зона вільної торгівлі для того, щоб можна було мати вільний доступ до інших ринків збуту, тобто щоб їхні олігархи далі збагачувались. Тому що вони розглядають зону вільної торгівлі виключно як зону для олігархів, а не для середнього і дрібного загальноукраїнського бізнесу. До речі, ми щойно були в офісі «Української європейської перспективи» пана Богдана Данилишина і обговорювали якраз ситуацію, де він показував чіткі цифри, що в Україні понад дві третини ВВП фактично припадає на сто найзаможніших родин, а з цих найзаможніших іще половина припадає на чотири найзаможніші родини. Тобто, фактично утворюється олігархат. Якщо вони хочуть мати доступ, як влада, на європейський ринок, то це лише для цих ось чотирьох родин. І демократія, правові відносини у них не стоять на порядку денному. Тому для них зараз дійсно є дилема: якщо Європейський Союз зробить якийсь компромісний варіант і дасть зону вільної торгівлі без вимог встановлення демократії чи повернення до демократії в Україні, це задовольнило б і нинішнє українське керівництво, і їхніх російських сюзеренів, без яких вони не роблять крок ліворуч чи крок праворуч.
– Чи несе українська опозиція частину відповідальності за те, що відбувається нині в Україні? Чи реально очікувати згуртування опозиції, якщо Тимошенко вийде на волю?
– Навіть у Вашому запитанні є розуміння ситуації, що провина певною мірою за ситуацію в Україні є не лише на нинішній владі, яка значною мірою вдається до тиску, фальсифікацій і маніпуляцій, а й, безперечно, на попередній владі, яка нині стала опозицією і яка не скористалась історичним шансом протягом п’яти років провести реальне реформування в Україні. Багато політиків займались значною мірою внутрішнім самоїдством і політичним протиборством. У тій ситуації протилежна сторона просто скористалась, безперечно, певною соціальною апатією населення, яка виникла внаслідок такої бездіяльності.
Другий раз історичний шанс дуже важко знайти, але потрібно навчитися робити роботу над помилками. Це надзвичайно важливо. Адже нинішня опозиція значною мірою не лише репрезентує саму себе, не лише опонує владі, а й представляє українські цінності, тобто збереження державності як такої, збереження української культури, української мови, – а це значить відповідальність, це велика відповідальність. Потрібно, і я постійно на цьому наголошую, пройти через процес самоочищення, щоб виборці повернулись обличчям до багатьох нинішніх опозиційних партій. Потрібно показати, що це не лише інша риторика, а інша сутність, інша моральна складова, тобто потрібно пройти через процес самоочищення. І, безперечно, так само ви маєте рацію щодо єднання, це надзвичайно важливо. Адже, наприклад, вибори до органів місцевого самоврядування були програні опозицією не лише через антидемократичні закони, які протягнула влада, не лише через маніпуляції й фальсифікації, які відбувалися, а й певною мірою через те, що в мажоритарних округах опозиція не змогла домовитись про висування єдиного кандидата в кожному окрузі від опозиціонерів.
Тут потрібно провести роботу над помилками, другий раз не наступати, як кажуть, на ті самі граблі. Якщо будуть вибори з мажоритарною складовою, то висувати від усієї опозиції по одному кандидату в окрузі. За пропорційною системою можуть бути різні списки, але в мажоритарній частині лише один кандидат від усіх опозиційних сил. І тут є надзвичайно позитивний знак: те, що 12 опозиційних партій змогли створити спільно Комітет опору диктатурі, це надзвичайно важливий процес, надзвичайно позитивний процес. Три найбільші електоральні сили на цей момент, які є в опозиції, – це «Батьківщина», «Фронт змін» і «Свобода». Решта, може, й перспективні партії, але на цей момент за соціологією не долають 3-відсотковий бар’єр. Так ось дуже важливо, що ці люди переступили через дуже багато власних амбіцій, суперечок і все ж змогли сісти за круглий стіл – навіть із питання святкування 24 серпня. І будемо сподіватись, що під тиском суспільства, ЗМІ значною мірою, аналітиків вони прийдуть до розуміння необхідності такого єднання й надалі. Я дуже позитивно оцінюю саме утворення цього комітету.
– Ви є лідером мистецького об’єднання «Остання барикада», знаєте добре настрої в середовищі українських творчих людей, молоді, зокрема. Які настрої сьогодні переважають у цьому середовищі, наскільки справедливі зауваги про політичну апатію у ставленні до того, що діється в Україні?
– Ви розумієте, мистецьке середовище – чим воно своєрідне? Це люди, які творять українською мовою, а нині, коли до влади прийшли в Україні, як не дивно, російські націоналісти, знову говорити і творити українською мовою – це як за часів Радянського Союзу, Російської імперії, це вже опозиція, нехай і не політична, це вже культурна опозиція, тому що тут є наявність позиції. Писати, творити, виступати українською мовою – це, на жаль, уже діяти всупереч інтересам нинішньої влади, яка спрямовує свої зусилля на зменшення ареалу функціонування української мови. Тому люди, які обертаються у творчому середовищі, безперечно, більш активні, й вони вже за своєю сутністю проукраїнські. І добре, що якраз у них руки не опускаються, вони продовжують діяти, і ви бачите, що у творчому українському житті є й написання книжок, є й різноманітні літературно-музичні акції. Так, тепер немає тих фінансів на проведення великих фестивалів, які ми раніше проводили. Але це не означає, що письменники припинили писати, а музиканти перестали створювати свої пісні. Ні, вони працюють. Єдине: тепер набагато важче доходити до «споживача» цієї інформації, тому що зменшується кількість української музики в ефірі, влаштовуються провокації, навіть із відвертими бандитами, як у нас на фестивалі «Гайдамака UA» в Ірпені торік під час проведення великих літературно-музичних акцій. Тобто, нам потрібно тепер переходити, очевидно, до інших форм діяльності й для донесення культурного продукту до населення.
– Ви творча людина. Чи важко поєднувати творчу роботу з громадською?
– Чим би я не займався – це підтримка української ідеї. Колись це можна було робити через громадську діяльність, через політичну діяльність. Якщо забирають можливість політичної діяльності, то культура – це одна з тих ділянок, у яку можна просувати українську ідею через культурні цінності. Так, я розумію, що це набагато довший період, ніж іти через політику. Іноді це шлях не просто років, але навіть десятиліть, якщо не століть. Але українська нація починалася з культурного єства. Українська ідея започатковувалась людьми, які були наближені до письменства, до історії, тобто з гуманітарною складовою. І, до речі, так творилась не лише українська нація, так само чеську націю творили чеські інтелектуали. Спочатку була винайдена українська ідея, а після цього доносилася ця ідея до українського населення. І зараз, в умовах нинішньої влади, аналогічний шлях, який ми проходили 100 і 200 років тому.
– Чи є у Вас свій сценарій розвитку подій в Україні?
– Сценаріїв може бути кілька. Ми можемо намалювати найпозитивніший – те, чого ми хочемо, чого прагнемо, як би нам хотілося: щоб опозиція пройшла через самоочищення, щоб суспільство підійшло до необхідності пошуку і нових лідерів значною мірою, які не дискредитовані попередньою діяльністю, щоб до них буда довіра від населення, щоб відбулось єднання різних опозиційних партій і після того перемога на парламентських і президентських виборах і шлях, який пройшли Чехія, Угорщина, Польща, країни Балтії до європейської спільноти. Це оптимістичний сценарій, який би хотілось мати. Але є й інші варіанти. Є варіанти, які відбуваються у Білорусі й навіть у Придністров’ї, де проросійські сили, які поприходили до влади, фактично створюють, як у Придністров’ї, режим контрабандний, корупційний і довготривалий, як це не дивно.
Чи може бути такий сценарій? На жаль, може. Але з таким сценарієм особисто я буду боротися. І нагадаю: якщо у населення забирається право на вибори, а є небезпека, що влада для увічнення себе може захотіти вкрасти через маніпуляції, махінації, фальсифікації право обирати на парламентських чи президентських виборах, ось тоді є найгірший сценарій, чого б не хотілося. Бо я, наприклад, за демократію, за зміну влади на виборах, але як історик, а я історик за фахом, я знаю, що були різні сценарії. Наприклад, якщо в Румунії в населення було забране право на вибори, то це закінчилось дуже плачевно, це закінчилось тим, що диктатора Чаушеску було просто розстріляно разом із його дружиною. Я не хочу такого сценарію для України. Я хочу, щоб у нас влада змінювалась на виборах, та як історик я, очевидно, можу аналізувати різні варіанти. Як людина з активною громадською позицією я буду боротися за те, щоб у демократичний спосіб змінена була влада російських націоналістів і олігархів на демократичну владу.
– Я надзвичайно люблю Прагу, вважаю, що це одне з найкрасивіших міст у Європі. Зараз я скористався запрошенням пані Марії Прокоп’юк, голови Союзу українок у Чеській Республіці, для того, щоб привезти активістів мистецького об’єднання «Остання барикада», яке я очолюю, до Праги, щоб налагодити зв’язки і контакти і щоб у перспективі можна було б привозити до Чехії українських літераторів та музикантів. Це для того, щоб знайомити не лише українську діаспору, а по можливості й чеське населення зі здобутками української культури.
– Із ким Ви плануєте зустрітись у Празі, чи є серед них чеські творчі гурти чи об’єднання?
– У першу чергу ми сподівалися через пана Богдана Данилишина, голову ради «Української європейської перспективи» у Празі, встановити такі контакти. Він уже достатньо давно налагоджує стосунки в Чехії саме з чеськими інституціями – і культурними, і політичними. Зрозуміло, що з Києва це робити набагато важче. Іронією чи волею долі Богдан Данилишин зараз живе у Празі й має такі можливості, так що ми радо скористалися з його пропозиції розвивати таку культурну співпрацю.
– Чеський читач шанує українську літературу, особливо добре знає сучасних авторів, їхні твори з великою вдячністю перекладаються на чеську. Та й українська громада тут, у Празі, завжди надзвичайно щиро приймає українських письменників і митців, тому що спрагла за українським словом. Чи зустрічались Ви з чеською читацькою аудиторією?
– Власне, хочу сказати, що ми у Празі не є першовідкривачами, першопрохідцями. Тут буквально нещодавно виступали наші друзі-приятелі Сергій Жадан, мій друг і друг «Останньої барикади», виступав із чудовим харківським гуртом «Собаки в космосі», у нього є своя спеціальна програма. Зовсім недавно у Празі побував також Юрко Винничук – один із найпродуктивніших українських письменників і страшенний вигадник. Здається, що це більш молодому вікові притаманні певні творчі й літературні авантюри, а у Винничука це іде протягом усього його життя. Тобто, тут є вже налагоджений ґрунт, і сюди люблять приїжджати українські митці. Наше завдання – хіба що посилити цей потік.
– Запитання трохи з іншого кошика. Суд над Юлією Тимошенко відклали майже на два тижні. Кому найбільше потрібна пауза і для чого? Банковій, щоб встигнути владнати протистояння з Європейським Союзом, чи команді Юлії Тимошенко, щоб краще підготуватися до суду?
Розгортаються і посилюються політичні репресії щодо основних політичних діячів – Юлії Тимошенко, Юрія Луценка. Суд не самостійний, абсолютно в руслі вказівок вищої влади, Україні не буде місця в Європі, якщо не будуть припинені політичні репресії, якщо не стане право вище над політичними симпатіями
– Бачите, ми тепер від позитиву переходимо до реального життя в Україні, яке, на жаль, не можна окреслити лише яскравими барвами, як у культурі. На жаль, у політиці розгортаються і посилюються політичні репресії й щодо основних політичних діячів – Юлії Тимошенко, Юрія Луценка. Цілком очевидно, що ці справи спеціально інспіровані владою для того, щоб обмежити їхню політичну активність. Щодо Юлії Тимошенко, то це було очевидно. Я, наприклад, приходив, поки мене не вилучив цей дуже своєрідний суддя Родіон Кірєєв із зали, я приходив і бачив, наскільки намагаються прискорити сам процес, не дослуховуючись до аргументів захисту. І якщо вони зробили зараз паузу, тобто влада, тому що суд не самостійний, абсолютно в руслі вказівок вищої влади, так ось якщо вони взяли паузу, то тут можна зробити аналіз, що це лише під тиском, під впливом міжнародних інституцій. До речі, тут треба подякувати і чеській стороні – відомий лист і заява і Вацлава Клауса, і Вацлава Гавела про те, що Україні не буде місця в Європі, якщо не будуть припинені політичні репресії, якщо не стане право вище над політичними симпатіями. І цей тиск, який іде і з Чехії, і з Польщі, зі США, інших країн, можливо, дається взнаки, і зараз певною мірою взята пауза владою для того, щоб розібратись, а що робити далі.
– Який із двох варіантів вибере, на Вашу думку, офіційний Київ: засудити Юлію Тимошенко ціною конфлікту з Європейським Союзом чи відпустити її за відсутністю складу злочину ціною ослаблення власних позицій?
– Я не можу сказати за Віктора Януковича, зрештою, як і залізти до його свідомості. Поки що по діях нинішньої влади можна лише провести аналіз, що насправді влада є проросійською, тобто не просто ідеологічно значною мірою, там багато російських націоналістів на кшталт Табачника, Колесніченка та інших, – і в зовнішній політиці вона орієнтується на Росію. А використовують вони європейську риторику фактично лише для того, щоб якоюсь мірою затьмарити голови і європейським політикам, і частині проєвропейськи налаштованих українських виборців. У той же час їх не цікавить місце в Європі, якщо воно дістанеться шляхом посилення правових відносин в Україні, посилення демократії. Їх цікавить лише зона вільної торгівлі для того, щоб можна було мати вільний доступ до інших ринків збуту, тобто щоб їхні олігархи далі збагачувались. Тому що вони розглядають зону вільної торгівлі виключно як зону для олігархів, а не для середнього і дрібного загальноукраїнського бізнесу. До речі, ми щойно були в офісі «Української європейської перспективи» пана Богдана Данилишина і обговорювали якраз ситуацію, де він показував чіткі цифри, що в Україні понад дві третини ВВП фактично припадає на сто найзаможніших родин, а з цих найзаможніших іще половина припадає на чотири найзаможніші родини. Тобто, фактично утворюється олігархат. Якщо вони хочуть мати доступ, як влада, на європейський ринок, то це лише для цих ось чотирьох родин. І демократія, правові відносини у них не стоять на порядку денному. Тому для них зараз дійсно є дилема: якщо Європейський Союз зробить якийсь компромісний варіант і дасть зону вільної торгівлі без вимог встановлення демократії чи повернення до демократії в Україні, це задовольнило б і нинішнє українське керівництво, і їхніх російських сюзеренів, без яких вони не роблять крок ліворуч чи крок праворуч.
– Чи несе українська опозиція частину відповідальності за те, що відбувається нині в Україні? Чи реально очікувати згуртування опозиції, якщо Тимошенко вийде на волю?
– Навіть у Вашому запитанні є розуміння ситуації, що провина певною мірою за ситуацію в Україні є не лише на нинішній владі, яка значною мірою вдається до тиску, фальсифікацій і маніпуляцій, а й, безперечно, на попередній владі, яка нині стала опозицією і яка не скористалась історичним шансом протягом п’яти років провести реальне реформування в Україні. Багато політиків займались значною мірою внутрішнім самоїдством і політичним протиборством. У тій ситуації протилежна сторона просто скористалась, безперечно, певною соціальною апатією населення, яка виникла внаслідок такої бездіяльності.
Другий раз історичний шанс дуже важко знайти, але потрібно навчитися робити роботу над помилками. Це надзвичайно важливо. Адже нинішня опозиція значною мірою не лише репрезентує саму себе, не лише опонує владі, а й представляє українські цінності, тобто збереження державності як такої, збереження української культури, української мови, – а це значить відповідальність, це велика відповідальність. Потрібно, і я постійно на цьому наголошую, пройти через процес самоочищення, щоб виборці повернулись обличчям до багатьох нинішніх опозиційних партій. Потрібно показати, що це не лише інша риторика, а інша сутність, інша моральна складова, тобто потрібно пройти через процес самоочищення. І, безперечно, так само ви маєте рацію щодо єднання, це надзвичайно важливо. Адже, наприклад, вибори до органів місцевого самоврядування були програні опозицією не лише через антидемократичні закони, які протягнула влада, не лише через маніпуляції й фальсифікації, які відбувалися, а й певною мірою через те, що в мажоритарних округах опозиція не змогла домовитись про висування єдиного кандидата в кожному окрузі від опозиціонерів.
Тут потрібно провести роботу над помилками, другий раз не наступати, як кажуть, на ті самі граблі. Якщо будуть вибори з мажоритарною складовою, то висувати від усієї опозиції по одному кандидату в окрузі. За пропорційною системою можуть бути різні списки, але в мажоритарній частині лише один кандидат від усіх опозиційних сил. І тут є надзвичайно позитивний знак: те, що 12 опозиційних партій змогли створити спільно Комітет опору диктатурі, це надзвичайно важливий процес, надзвичайно позитивний процес. Три найбільші електоральні сили на цей момент, які є в опозиції, – це «Батьківщина», «Фронт змін» і «Свобода». Решта, може, й перспективні партії, але на цей момент за соціологією не долають 3-відсотковий бар’єр. Так ось дуже важливо, що ці люди переступили через дуже багато власних амбіцій, суперечок і все ж змогли сісти за круглий стіл – навіть із питання святкування 24 серпня. І будемо сподіватись, що під тиском суспільства, ЗМІ значною мірою, аналітиків вони прийдуть до розуміння необхідності такого єднання й надалі. Я дуже позитивно оцінюю саме утворення цього комітету.
– Ви є лідером мистецького об’єднання «Остання барикада», знаєте добре настрої в середовищі українських творчих людей, молоді, зокрема. Які настрої сьогодні переважають у цьому середовищі, наскільки справедливі зауваги про політичну апатію у ставленні до того, що діється в Україні?
– Ви розумієте, мистецьке середовище – чим воно своєрідне? Це люди, які творять українською мовою, а нині, коли до влади прийшли в Україні, як не дивно, російські націоналісти, знову говорити і творити українською мовою – це як за часів Радянського Союзу, Російської імперії, це вже опозиція, нехай і не політична, це вже культурна опозиція, тому що тут є наявність позиції. Писати, творити, виступати українською мовою – це, на жаль, уже діяти всупереч інтересам нинішньої влади, яка спрямовує свої зусилля на зменшення ареалу функціонування української мови. Тому люди, які обертаються у творчому середовищі, безперечно, більш активні, й вони вже за своєю сутністю проукраїнські. І добре, що якраз у них руки не опускаються, вони продовжують діяти, і ви бачите, що у творчому українському житті є й написання книжок, є й різноманітні літературно-музичні акції. Так, тепер немає тих фінансів на проведення великих фестивалів, які ми раніше проводили. Але це не означає, що письменники припинили писати, а музиканти перестали створювати свої пісні. Ні, вони працюють. Єдине: тепер набагато важче доходити до «споживача» цієї інформації, тому що зменшується кількість української музики в ефірі, влаштовуються провокації, навіть із відвертими бандитами, як у нас на фестивалі «Гайдамака UA» в Ірпені торік під час проведення великих літературно-музичних акцій. Тобто, нам потрібно тепер переходити, очевидно, до інших форм діяльності й для донесення культурного продукту до населення.
– Ви творча людина. Чи важко поєднувати творчу роботу з громадською?
– Чим би я не займався – це підтримка української ідеї. Колись це можна було робити через громадську діяльність, через політичну діяльність. Якщо забирають можливість політичної діяльності, то культура – це одна з тих ділянок, у яку можна просувати українську ідею через культурні цінності. Так, я розумію, що це набагато довший період, ніж іти через політику. Іноді це шлях не просто років, але навіть десятиліть, якщо не століть. Але українська нація починалася з культурного єства. Українська ідея започатковувалась людьми, які були наближені до письменства, до історії, тобто з гуманітарною складовою. І, до речі, так творилась не лише українська нація, так само чеську націю творили чеські інтелектуали. Спочатку була винайдена українська ідея, а після цього доносилася ця ідея до українського населення. І зараз, в умовах нинішньої влади, аналогічний шлях, який ми проходили 100 і 200 років тому.
– Чи є у Вас свій сценарій розвитку подій в Україні?
– Сценаріїв може бути кілька. Ми можемо намалювати найпозитивніший – те, чого ми хочемо, чого прагнемо, як би нам хотілося: щоб опозиція пройшла через самоочищення, щоб суспільство підійшло до необхідності пошуку і нових лідерів значною мірою, які не дискредитовані попередньою діяльністю, щоб до них буда довіра від населення, щоб відбулось єднання різних опозиційних партій і після того перемога на парламентських і президентських виборах і шлях, який пройшли Чехія, Угорщина, Польща, країни Балтії до європейської спільноти. Це оптимістичний сценарій, який би хотілось мати. Але є й інші варіанти. Є варіанти, які відбуваються у Білорусі й навіть у Придністров’ї, де проросійські сили, які поприходили до влади, фактично створюють, як у Придністров’ї, режим контрабандний, корупційний і довготривалий, як це не дивно.
Чи може бути такий сценарій? На жаль, може. Але з таким сценарієм особисто я буду боротися. І нагадаю: якщо у населення забирається право на вибори, а є небезпека, що влада для увічнення себе може захотіти вкрасти через маніпуляції, махінації, фальсифікації право обирати на парламентських чи президентських виборах, ось тоді є найгірший сценарій, чого б не хотілося. Бо я, наприклад, за демократію, за зміну влади на виборах, але як історик, а я історик за фахом, я знаю, що були різні сценарії. Наприклад, якщо в Румунії в населення було забране право на вибори, то це закінчилось дуже плачевно, це закінчилось тим, що диктатора Чаушеску було просто розстріляно разом із його дружиною. Я не хочу такого сценарію для України. Я хочу, щоб у нас влада змінювалась на виборах, та як історик я, очевидно, можу аналізувати різні варіанти. Як людина з активною громадською позицією я буду боротися за те, щоб у демократичний спосіб змінена була влада російських націоналістів і олігархів на демократичну владу.
