2005 рік
Внаслідок політичних торгів грудня 2004 року Віктору Ющенку довелося відмовитися від великого обсягу своїх повноважень, починаючи з 2006 року, але майже весь 2005 рік він сповна контролював Кабінет Міністрів України, як і його попередник Леонід Кучма. Попри це, перші ініціативи нового президента, озвучені його найближчими підлеглими, викликали подив у багатьох.
У кінці лютого «новоспечений» секретар Ради національної безпеки та оборони, «нашоукраїнець» Петро Порошенко зробив свої «знамениті» мовні заяви на тему майбутньої мовної політики держави: про зупинення процесу закриття російських шкіл; відновлення груп у вищих навчальних закладах з російською мовою навчання; створення телевізійного каналу і радіостанцій для російськомовних громадян України. Ще один «нашоукраїнець», державний секретар України Олександр Зінченко 7 березня надіслав Прем’єр-міністрові Юлії Тимошенко проект указу «Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей в Україні», яким передбачалася низка кроків – аж до зобов’язання державних службовців володіти, крім державної, російською або мовами інших національностей.
Такими ж незрозумілими були кроки Ющенка, спрямовані на інституційне забезпечення державної мовної політики. До його дивного указу «Про вдосконалення державного управління в інформаційній сфері» (вересень 2005 року) ці функції виконував окремий Державний комітет телебачення і радіомовлення України, де працювало близько півтора десятка осіб, а після – Міністерство культури і туризму України, мовний сектор якого мав лише три (!) вакансії.
Ще одним кроком, який навесні і влітку 2006 року спровокує «парад мовних суверенітетів», було передання до Страсбурга ратифікаційної грамоти ратифікованої в травні 2003 року Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Якщо Кучма понад півтора року затримував передання, то Ющенко поквапився випустивши «джина» Хартії на територію України, зробивши її чинною з 2006 року.
На цьому тлі окремі зусилля, спрямовані на підтримку української мови – розпорядження Міністерства закордонних справ України про обов’язковість використання державної мови; дублювання державною мовою російськомовних синхронів у новинах першого національного телеканалу; спроба уряду переконати керівників електронних медія збільшити кількість українськомовної музики – погоди не зробили.
2006 рік
З огляду на політичну ситуацію і вибори боротьба на мовному фронті у 2006 році стає гострішою, хоча більшу половину року Віктор Ющенко зберігав свій вплив на виконавчу владу – до формування нового уряду 4 серпня 2006 року на чолі з Віктором Януковичем.
У січні парламент ухвалює закон, яким встановлюється 75-відоткова квота на мовлення українською мовою, а також вимога дублювати програми, створені недержавною мовою, а уряд приймає постанову, яка встановила квоти обов’язкового дублювання, озвучення або субтитрування державною мовою фільмів іноземного виробництва. Однак ця постанова була оскаржена Асоціацією сприяння розвитку кінематографу, президент якої Михайло Соколов пізніше стане народним депутатом України від БЮТ. 7 листопада Віктор Ющенко надіслав листа до Генерального прокурора України Олександра Медведька, в якому звернув його увагу «на необхідність вжити всіх можливих заходів щодо забезпечення захисту прав та інтересів громадян, які хочуть переглядати іншомовну кінопродукцію рідною мовою». Ця ініціатива закінчилася нічим – уряд Януковича відмовився подавати касаційну скаргу у Вищий адміністративний суд.
Після парламентських виборів, на яких перемогу здобула Партія регіонів, низка районних, міських та обласних рад східних і південних областей України, покликаючись на закон «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», ухвалили рішення про надання російській мові статусу регіональної. Процес оскаржень згаданих рішень прокуратурами різних рівнів тривав – зі змінним успіхом – увесь час президентства Ющенка.
У травні міністр юстиції України Сергій Головатий оприлюднив юридичний висновок міністерства про те, що рішення місцевих органів самоврядування про надання російській мові статусу регіональної суперечать Конституції та законам України.
19 серпня Віктор Ющенко надіслав Віктору Януковичу розроблений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» та проект Концепції державної мовної політики, які, фактично, не були підтримані урядом. А вже коли Янукович став Президентом України, він ліквідував створену своїм попередником Національну комісію зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.
2007-2010 роки
У цей період Віктор Ющенко докладав ще більше зусиль для забезпечення конституційних гарантій українській мові, але обмеженість повноважень нерідко перетворювали його ініціативи на риторику, причому уряди і Януковича, і пізніше Тимошенко гальмували їх.
Зважаючи на скасування постанови про обов’язкове дублювання, озвучення або субтитрування державною мовою фільмів іноземного виробництва, Міністерство культури і туризму України в січні 2007 року підписало з дистриб’юторськими компаніями Меморандум, відповідно до якого вони зобов’язані дублювати, озвучувати або субтитрувати українською мовою не менше 50% (дитячих фільмів не менше 100%) фiльмокопiй іноземного виробництва. Пізніше, в грудні 2007 року, риску під цією ситуацією підвів Конституційний Суд України, який у своєму рішенні записав, що іноземні фільми не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, а Міністерство не може надавати суб'єктам кінематографії право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів.
Реагуючи на «парад мовних суверенітетів», у лютому Ющенко звернувся з листом до Верховного Суду України з пропозицією розглянути питання щодо узагальнення судової практики з порушених питань, а в березні 2007 року – до Генеральної прокуратури України з проханням вжити всіх можливих заходів щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження зазначених судових рішень.
Упродовж 2007-2010 років Віктор Ющенко видав чимало важливих указів. Зокрема, на виконання трьох указів про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика (листопад 2007 року і жовтень 2008 року) засновано 14 щорічних стипендій Президента України переможцям цього конкурсу, які почали виплачуватися з 1 січня 2009 року.
Іншим своїм указом, «Про деякі заходи щодо розвитку гуманітарної сфери в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі» (листопад 2007 року), він доручив відповідним органам виконавчої влади розширити мережу навчальних закладів усіх типів з українською мовою навчання, збудувати нові загальноосвітні навчальні заклади з українською мовою навчання у містах Ялті, Алушті та Севастополі.
У лютому 2008 року Віктор Ющенко запропонував урядові опрацювати питання щодо створення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної мовної політики (Указ «Про деякі питання розвитку державної мовної політики»).
Березневий (2008 року) Указ «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні» встановив доплати вчителям української мови та літератури, які працюють у навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин.
«Лебединою піснею» Ющенка як Президента України став Указ «Про Концепцію державної мовної політики» (лютий 2010 року).
Крім указів, Ющенко активно писав листи Прем’єр-міністрові України Тимошенко і міністрам. Зокрема, в лютому 2008 року він запропонував заснувати мережу доступних і якісних курсів державної мови. У квітні того ж року звернув увагу Генпрокуратури та МВС України на необхідність протидіяти проявам дискримінації та агресії щодо громадян України – представників титульної нації і забезпечити їм право на використання державної мови на сході держави.
Зайве казати, що більшість цих (і не згаданих тут) указів та доручень Віктора Ющенка або не виконані, або наштовхуються на спротив влади, вибудуваної Віктором Януковичем.
Тарас Марусик – колишній завідувач відділу з питань мовної
та етнонаціональної політики Секретаріату Президента України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
