Російський прем’єр добре відомий жорсткими лекціями перед міжнародною аудиторією. Восени минулого року Володимир Путін виступив з однією такою промовою на діловому форумі у Берліні. Як ви будете обігрівати свої домівки, навіть за дровами вам доведеться їздити до Сибіру, сказав Путін, нагадуючи німцям, що вже нині вони купують із Росії 40 відсотків газу. Російський лідер також обурювався планами Євросоюзу лібералізувати енергетичні ринки, адже це підриває наміри Кремля закріпити залежність європейців від російських ресурсів. А Росія це хоче робити, зокрема, через ставки в європейських енергетичних компаніях.
Відтоді чільні російські урядовці наполегливо агітують ЄС за винятки з нових енергетичних правил. Дехто у Берліні вважає, що Німеччина надто швидко пішла назустріч Росії у цій справі. Серед них Рольф Фюкс – директор Фонду Генріха Бьолля, аналітичного центру, пов’язаного із Зеленою партією Німеччини.
«Для Росії енергія – це стратегічний ресурс. А для нас це товар, економічна необхідність. Тому існують нерівні відносини між російськими енергетичними інтересами та європейською енергетичною політикою», – говорить експерт.
Гасло «один за всіх – всі за одного» втрачає популярність
Обіцянки Москви про поставки дешевих енергоносіїв змусили німецьких політиків поступитися частиною суверенітету, адже тепер у них тане ентузіазм щодо європейської єдності і колективних дій. Так вважає Міхаель Лінк, що належить до Партії вільних демократів, молодшого партнера у правлячій у Німеччині коаліції.
«Вплив окремих енергетичних компаній став настільки великим через те, що в нас був лише національний підхід до енергетичної політики. Це велика помилка. Нам потрібен європейський підхід через те, що весь смисл Європейського Союзу полягає в тому, щоб ставати важливішими, поєднуючи зусилля», – зазначає цей німецький політик.
Кремль тепер будує два газогони, які, на думку оглядачів, можуть остаточно закріпити вплив Москви на енергетику Європи. Один трубопровід до Німеччини, під назвою «Північний потік», мають добудувати до кінця цього року. Інший, вартістю 15 мільярдів доларів, під назвою «Південний потік» конкурує з газопроводом «Набукко», який просуває Європейський Союз , щоб забезпечити альтернативні поставки газу з Каспію і Центральної Азії. У відповідь Москва скуповує газ у цих країнах, щоб не було чим наповнювати «Набукко».
Ціни падають
А поки тривають трубопровідні війни, через нові події на світових газових ринках експерти запитують, чи взагалі є для них серйозні підстави. Відкриття нових покладів у Сполучених Штатах і на Близькому Сході насичують пропозицію, разом із розвитком технологій зрідженого газу, який можна постачати будь-куди в танкерах. Через це падають і ціни на пальне.
Клаудія Кемферт із Німецького інституту економічних досліджень вважає, що Росія ще не усвідомила нових реалій. Вона також називає газопровід «Північний потік» «непотрібним» для Німеччини, бо Росія не інвестує достатньо у видобуток енергоносіїв.
«Їм потрібно змінити стратегію для того, щоб було привабливо інвестувати у видобуток газу, – каже вона. – Це ключове питання, якщо вони хочуть підготуватися до збільшення попиту на газ протягом наступного десятиліття».
Речник «Північного потоку» Ульріх Ліссек спростовує подібні застереження і звертає увагу на те, що 49 відсотків проекту належить німецьким, нідерландським і французьким акціонерам.
«Я переконаний, що у них є чіткі бізнесові обґрунтування проекту. Вони знають, що робити, як інвестувати гроші і як стабілізувати енергетичний попит у Європі», – говорить Ліссек.
Як би там не було, зміни на газовому ринку дають шанс Німеччині допомогти Євросоюзу виробити сильну і єдину позицію. Але чи готовий Берлін домагатися енергетичної безпеки, жертвуючи своїми нинішніми «привілейованими» відносинами з Росією до того, як буде надто пізно щось вирішувати, – відповідь на це запитання наразі залишається відкритою.
Відтоді чільні російські урядовці наполегливо агітують ЄС за винятки з нових енергетичних правил. Дехто у Берліні вважає, що Німеччина надто швидко пішла назустріч Росії у цій справі. Серед них Рольф Фюкс – директор Фонду Генріха Бьолля, аналітичного центру, пов’язаного із Зеленою партією Німеччини.
«Для Росії енергія – це стратегічний ресурс. А для нас це товар, економічна необхідність. Тому існують нерівні відносини між російськими енергетичними інтересами та європейською енергетичною політикою», – говорить експерт.
Гасло «один за всіх – всі за одного» втрачає популярність
Обіцянки Москви про поставки дешевих енергоносіїв змусили німецьких політиків поступитися частиною суверенітету, адже тепер у них тане ентузіазм щодо європейської єдності і колективних дій. Так вважає Міхаель Лінк, що належить до Партії вільних демократів, молодшого партнера у правлячій у Німеччині коаліції.
«Вплив окремих енергетичних компаній став настільки великим через те, що в нас був лише національний підхід до енергетичної політики. Це велика помилка. Нам потрібен європейський підхід через те, що весь смисл Європейського Союзу полягає в тому, щоб ставати важливішими, поєднуючи зусилля», – зазначає цей німецький політик.
Кремль тепер будує два газогони, які, на думку оглядачів, можуть остаточно закріпити вплив Москви на енергетику Європи. Один трубопровід до Німеччини, під назвою «Північний потік», мають добудувати до кінця цього року. Інший, вартістю 15 мільярдів доларів, під назвою «Південний потік» конкурує з газопроводом «Набукко», який просуває Європейський Союз , щоб забезпечити альтернативні поставки газу з Каспію і Центральної Азії. У відповідь Москва скуповує газ у цих країнах, щоб не було чим наповнювати «Набукко».
Ціни падають
А поки тривають трубопровідні війни, через нові події на світових газових ринках експерти запитують, чи взагалі є для них серйозні підстави. Відкриття нових покладів у Сполучених Штатах і на Близькому Сході насичують пропозицію, разом із розвитком технологій зрідженого газу, який можна постачати будь-куди в танкерах. Через це падають і ціни на пальне.
Клаудія Кемферт із Німецького інституту економічних досліджень вважає, що Росія ще не усвідомила нових реалій. Вона також називає газопровід «Північний потік» «непотрібним» для Німеччини, бо Росія не інвестує достатньо у видобуток енергоносіїв.
«Їм потрібно змінити стратегію для того, щоб було привабливо інвестувати у видобуток газу, – каже вона. – Це ключове питання, якщо вони хочуть підготуватися до збільшення попиту на газ протягом наступного десятиліття».
Речник «Північного потоку» Ульріх Ліссек спростовує подібні застереження і звертає увагу на те, що 49 відсотків проекту належить німецьким, нідерландським і французьким акціонерам.
«Я переконаний, що у них є чіткі бізнесові обґрунтування проекту. Вони знають, що робити, як інвестувати гроші і як стабілізувати енергетичний попит у Європі», – говорить Ліссек.
Як би там не було, зміни на газовому ринку дають шанс Німеччині допомогти Євросоюзу виробити сильну і єдину позицію. Але чи готовий Берлін домагатися енергетичної безпеки, жертвуючи своїми нинішніми «привілейованими» відносинами з Росією до того, як буде надто пізно щось вирішувати, – відповідь на це запитання наразі залишається відкритою.
