Україна шле світові двозначні сигнали. З одного боку, Президент Віктор Янукович та його уряд одноголосно заявляють, що європейська інтеграція – це пріоритет номер один, що треба до кінця року підписати з Європейським Союзом договір про зону вільної торгівлі, що на горизонті новий договір із ЄС про асоціацію.
З іншого боку, в самій Україні відбуваються речі, які занепокоюють багатьох. Згортається свобода, йде наступ на демократію, корупція гуляє з гори до низу, минулорічні місцеві вибори відбулися зі значними порушеннями, судова гілка влади опинилася в кишені правлячої партії і використовується для селективного переслідування членів опозиції. Тут, звісно, йдеться про справи проти колишнього прем’єра Юлії Тимошенко та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.
Президент Янукович та його уряд відкидають ці звинувачення і стверджують: певна централізація влади необхідна для порядку та стабільності, для ефективного управління та для проведення реформ.
Вірити словам чи діям?
Отож, як насправді виглядає українська система управління, як вона впливає на українську економіку, на зовнішню політику, зокрема на взаємини з Європою та Сполученими Штатами? Відповіді саме на ці запитання хотіли почути організатори та учасники конференції.
Офіційну Україну на конференції представляли заступник міністра закордонних справ Павло Клімкін та голова управління зовнішньої політики адміністрації Президента Андрій Фіалко. Вони настирливо захищали як внутрішню, так і зовнішню політику української держави.
Клімкін кілька разів наголошував, як важко Україні впоратися з пострадянською спадщиною, і нагадував, що неможливо з нею просто розпрощатися. Він запевняв, що таких масштабних реформ, які розгортає нинішня влада, Україна ще не бачила. На критичні запитання учасників щодо приватизації Президентом Межигір’я Клімкін запевнив, що Віктор Янукович займає лише малу частину цього комплексу.
Фіалко, в свою чергу, поводився як справжній дипломат. Він не казав «так» і не казав «ні» (це свого часу сказав Леонід Кучма про одного зі своїх голів дипломатії). Критику внутрішніх проблем України він назвав занадто похмурою і зауважив, що між песимістами та оптимістами не має суттєвої різниці, жоден із них не має рації, однак оптиміст є щасливішим.
Фіалкові, мабуть, видніше, він займається своєю справою в адміністраціях майже всіх Президентів. Як би там не було, Фіалко нагадав, що закордонна політика – це не лише тости і гарні слова, а, перш за все, захист національних інтересів, і енергетична незалежність тут на першому місці.
Вирішальна п’ятилітка гряде
Крилатим закінченням конференції був виступ колишнього секретаря Ради держбезпеки США Збіґнєва Бжезінського, відомий вислів якого про те, що без України Росія перестає бути імперією, українці напевно пам’ятають.
Загалом, Бжезінський позитивно оцінив розвиток України, однак він висловив ті ж занепокоєння, що й інші доповідачі: репресивні дії влади всередині України не збігаються із її зовнішніми амбіціями. Він також нагадав про Росію, про вплив подій у сусідній державі на розвиток України. Наступні 5 років будуть вирішальними, вважає Бжезінський, а подальша демократизація України – якщо вона буде – позитивно вплине на Росію.
«Якщо наступні 5 років призведуть до подальшої консолідації української державності, російське мислення зміниться кардинально, приблизно так, як змінилося російське ставлення до Польщі тільки через кілька десятиліть після більшовицької революції. Тільки в 1950–60-х роках Росія нарешті почала бачити Польщу як справді окрему країну, окрему державу, з якою бажано мати добрі відносини і яка не відмовиться від своєї незалежності заради одностороннього визначення цих відносин. Якщо це станеться, тоді відбудеться ще одна дуже бажана річ: кращі відносини України з Росією, уникнення конфронтації з Росією можуть мати парадоксальний наслідок – відбудеться не лише консолідація незалежності України, але й поліпшаться українські відносини з Заходом, і це, у свою чергу, спонукає такі самі процеси в Росії. Україна, яка має добрі відносини з Росією, але все ж зближується з Заходом, разом із ЄС матиме поглинаючий ефект на власний погляд Росії на її довгострокове майбутнє», – сказав Бжезінський. Іншими словами, сильна, демократична, західно орієнтована Україна потягне за собою Росію.
Конференція зацікавила багатьох, у ній взяли участь 300 учасників. Отож ті, хто вважає, що Україною у Вашингтоні не цікавляться і що Київ став жертвою американсько-російського перезапуску, помиляються.
Американські урядовці та науковці чудово розуміють, що відбувається в Україні, і слушно запитують: чи Віктор Янукович та його соратники взяли в руки владу для того, щоб покращити людям життя і зробити Україну демократичнішою шляхом справжніх реформ, а чи лише для того, щоб забезпечити своє коло найбагатшої бізнесової касти? Поки що у Вашингтоні не дуже вірять обіцянкам та запевненням українського Президента. Бо всі добре знають і розуміють: не можна говорити одне, а робити інше.
Збіґнєв Бжезінський – людина розумна. Може, справді наступні 5 років вирішать майбутнє України. Чомусь мені видається, що ці 5 років будуть нелегкими і дуже довгими.
З іншого боку, в самій Україні відбуваються речі, які занепокоюють багатьох. Згортається свобода, йде наступ на демократію, корупція гуляє з гори до низу, минулорічні місцеві вибори відбулися зі значними порушеннями, судова гілка влади опинилася в кишені правлячої партії і використовується для селективного переслідування членів опозиції. Тут, звісно, йдеться про справи проти колишнього прем’єра Юлії Тимошенко та колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.
Президент Янукович та його уряд відкидають ці звинувачення і стверджують: певна централізація влади необхідна для порядку та стабільності, для ефективного управління та для проведення реформ.
Вірити словам чи діям?
Отож, як насправді виглядає українська система управління, як вона впливає на українську економіку, на зовнішню політику, зокрема на взаємини з Європою та Сполученими Штатами? Відповіді саме на ці запитання хотіли почути організатори та учасники конференції.
Офіційну Україну на конференції представляли заступник міністра закордонних справ Павло Клімкін та голова управління зовнішньої політики адміністрації Президента Андрій Фіалко. Вони настирливо захищали як внутрішню, так і зовнішню політику української держави.
Клімкін кілька разів наголошував, як важко Україні впоратися з пострадянською спадщиною, і нагадував, що неможливо з нею просто розпрощатися. Він запевняв, що таких масштабних реформ, які розгортає нинішня влада, Україна ще не бачила. На критичні запитання учасників щодо приватизації Президентом Межигір’я Клімкін запевнив, що Віктор Янукович займає лише малу частину цього комплексу.
Фіалко, в свою чергу, поводився як справжній дипломат. Він не казав «так» і не казав «ні» (це свого часу сказав Леонід Кучма про одного зі своїх голів дипломатії). Критику внутрішніх проблем України він назвав занадто похмурою і зауважив, що між песимістами та оптимістами не має суттєвої різниці, жоден із них не має рації, однак оптиміст є щасливішим.
Фіалкові, мабуть, видніше, він займається своєю справою в адміністраціях майже всіх Президентів. Як би там не було, Фіалко нагадав, що закордонна політика – це не лише тости і гарні слова, а, перш за все, захист національних інтересів, і енергетична незалежність тут на першому місці.
Вирішальна п’ятилітка гряде
Крилатим закінченням конференції був виступ колишнього секретаря Ради держбезпеки США Збіґнєва Бжезінського, відомий вислів якого про те, що без України Росія перестає бути імперією, українці напевно пам’ятають.
Загалом, Бжезінський позитивно оцінив розвиток України, однак він висловив ті ж занепокоєння, що й інші доповідачі: репресивні дії влади всередині України не збігаються із її зовнішніми амбіціями. Він також нагадав про Росію, про вплив подій у сусідній державі на розвиток України. Наступні 5 років будуть вирішальними, вважає Бжезінський, а подальша демократизація України – якщо вона буде – позитивно вплине на Росію.
«Якщо наступні 5 років призведуть до подальшої консолідації української державності, російське мислення зміниться кардинально, приблизно так, як змінилося російське ставлення до Польщі тільки через кілька десятиліть після більшовицької революції. Тільки в 1950–60-х роках Росія нарешті почала бачити Польщу як справді окрему країну, окрему державу, з якою бажано мати добрі відносини і яка не відмовиться від своєї незалежності заради одностороннього визначення цих відносин. Якщо це станеться, тоді відбудеться ще одна дуже бажана річ: кращі відносини України з Росією, уникнення конфронтації з Росією можуть мати парадоксальний наслідок – відбудеться не лише консолідація незалежності України, але й поліпшаться українські відносини з Заходом, і це, у свою чергу, спонукає такі самі процеси в Росії. Україна, яка має добрі відносини з Росією, але все ж зближується з Заходом, разом із ЄС матиме поглинаючий ефект на власний погляд Росії на її довгострокове майбутнє», – сказав Бжезінський. Іншими словами, сильна, демократична, західно орієнтована Україна потягне за собою Росію.
Конференція зацікавила багатьох, у ній взяли участь 300 учасників. Отож ті, хто вважає, що Україною у Вашингтоні не цікавляться і що Київ став жертвою американсько-російського перезапуску, помиляються.
Американські урядовці та науковці чудово розуміють, що відбувається в Україні, і слушно запитують: чи Віктор Янукович та його соратники взяли в руки владу для того, щоб покращити людям життя і зробити Україну демократичнішою шляхом справжніх реформ, а чи лише для того, щоб забезпечити своє коло найбагатшої бізнесової касти? Поки що у Вашингтоні не дуже вірять обіцянкам та запевненням українського Президента. Бо всі добре знають і розуміють: не можна говорити одне, а робити інше.
Збіґнєв Бжезінський – людина розумна. Може, справді наступні 5 років вирішать майбутнє України. Чомусь мені видається, що ці 5 років будуть нелегкими і дуже довгими.
