– У липні минає рік відтоді як Україна за законом має позаблоковий статус. Як це вплинуло на безпеку держави? Дехто вважає, що у контактах з НАТО стало менше політиканства, адже нині Україна, наприклад, проводить із західними державами морські навчання «Сі Бриз», які двічі зривалося, коли Україна тримала офіційний курс на вступ до НАТО.
– Є два аспекти, які вплинули на безпеку України. По-перше, нова стратегічна концепція НАТО не дає адекватної відповіді на важливі питання, які турбують Україну та інші держави, включно з деякими членами НАТО. Було сподівання, що там будуть чітко визначені відносини між Росією і НАТО, як в майбутньому НАТО має ефективніше реагувати на такі ситуації, як вторгнення в Грузію. На жаль, на мою думку, ці великі питання залишилися без відповіді. По-друге, і це також негативний чинник, якщо подивитися на ставлення США до України, ширше на американську політику у Європі, то протягом останнього року, як виглядає, у зовнішній політиці Білого дому немає послідовності щодо Європи і Східної Європи, зокрема.
– Ви кажете про зовнішні чинники, а не про курс самої України.
– На жаль, позаблоковий статус, як виглядає, не отримав належного резонансу у державах, які на це мають звернути увагу. Якщо Україна, зі свого боку, намагається щось зробити, змінити статус, то це одностороннє рішення залишилося без належної реакції з боку партнерів.
– Росія роздратовано відреагувала на участь американського крейсера в навчаннях «Сі Бриз» у Чорному морі, які тепер якраз завершуються біля українських берегів. Одні вважають, що це відлуння складних російсько-американських переговорів про протиракетну оборону, інші думають, що це ще один сигнал роздратування саме Україною, яка пручається і не хоче вступати до Митного союзу.
– Я не думаю, що ми повинні обмірковувати, чому Росія так різко відреагувала. Дозвольте, я буду прямолінійним. Я погоджуюся з тими оцінками, що існують деякі європейські країни, які вірять, що світ змінився, що ми тепер у 21-му столітті і що міжнародні відносини будуть іншими, буде більше співпраці і визначення спільних інтересів. Є інші країни, такі як Росія, які повернулися до 19-го століття, які ставляться до міжнародних відносин так само, як Бісмарк. Росія користується іншими правилами гри, чи це стосується експлуатації енергетичних трубопроводів, чи інших форм примусу. Ми бачимо тут розкол між країнами, які вірять, що часи змінилися, і країнами, які повернулися в минуле, поводяться значно різкіше. І це проблема.
– Що нині є головним викликом на шляху створення протиракетного щита у Європі, особливо з огляду на заяву Чехії, яка цього тижня оголосила про відмову від участі в цьому проекті, вважаючи пропоновану їй участь безперспективною?
– Головний виклик – надати цьому проектові авторитетності. На жаль, у нинішньому варіанті проект, так би мовити, у напіввагітному стані. Він не може бути надійним фактором стримування. Коли такі партнери, як Чехія, які протягом останніх двадцяти років були надійними союзниками, не бачать тут перспективи, то авторитетність цієї програми підривається зсередини. Це не є добрим знаком для НАТО і для майбутнього НАТО.
– Щоб треба зробити, щоб знову зосередити увагу США на Європі?
– У міжнародних відносинах немає див. Єдиний спосіб, щоб люди звертали більше уваги на речі, які вас цікавлять, – це переконати їх, що вони також важливі для них. Ідея про те, що, наприклад, значна частина Європи може стати заручником російського енергетичного шантажу, не повинна бути турботою лише України, Австрії, чи Угорщини, які залежні від російського газу чи нафти. Той факт, що існує такий дисбаланс, асиметрія відносин, має турбувати такі держави, як США. Згадайте: у 20-му столітті Америка двічі приходила рятувати Європу. Я не думаю, що Америка хоче це робити втретє. Америка має глибокі інтереси у тому, щоб європейський континент був стабільний. Такі держави, як Україна, повинні переконувати США у тому, що це в американських інтересах.
– Є два аспекти, які вплинули на безпеку України. По-перше, нова стратегічна концепція НАТО не дає адекватної відповіді на важливі питання, які турбують Україну та інші держави, включно з деякими членами НАТО. Було сподівання, що там будуть чітко визначені відносини між Росією і НАТО, як в майбутньому НАТО має ефективніше реагувати на такі ситуації, як вторгнення в Грузію. На жаль, на мою думку, ці великі питання залишилися без відповіді. По-друге, і це також негативний чинник, якщо подивитися на ставлення США до України, ширше на американську політику у Європі, то протягом останнього року, як виглядає, у зовнішній політиці Білого дому немає послідовності щодо Європи і Східної Європи, зокрема.
– Ви кажете про зовнішні чинники, а не про курс самої України.
– На жаль, позаблоковий статус, як виглядає, не отримав належного резонансу у державах, які на це мають звернути увагу. Якщо Україна, зі свого боку, намагається щось зробити, змінити статус, то це одностороннє рішення залишилося без належної реакції з боку партнерів.
– Росія роздратовано відреагувала на участь американського крейсера в навчаннях «Сі Бриз» у Чорному морі, які тепер якраз завершуються біля українських берегів. Одні вважають, що це відлуння складних російсько-американських переговорів про протиракетну оборону, інші думають, що це ще один сигнал роздратування саме Україною, яка пручається і не хоче вступати до Митного союзу.
– Я не думаю, що ми повинні обмірковувати, чому Росія так різко відреагувала. Дозвольте, я буду прямолінійним. Я погоджуюся з тими оцінками, що існують деякі європейські країни, які вірять, що світ змінився, що ми тепер у 21-му столітті і що міжнародні відносини будуть іншими, буде більше співпраці і визначення спільних інтересів. Є інші країни, такі як Росія, які повернулися до 19-го століття, які ставляться до міжнародних відносин так само, як Бісмарк. Росія користується іншими правилами гри, чи це стосується експлуатації енергетичних трубопроводів, чи інших форм примусу. Ми бачимо тут розкол між країнами, які вірять, що часи змінилися, і країнами, які повернулися в минуле, поводяться значно різкіше. І це проблема.
– Що нині є головним викликом на шляху створення протиракетного щита у Європі, особливо з огляду на заяву Чехії, яка цього тижня оголосила про відмову від участі в цьому проекті, вважаючи пропоновану їй участь безперспективною?
– Головний виклик – надати цьому проектові авторитетності. На жаль, у нинішньому варіанті проект, так би мовити, у напіввагітному стані. Він не може бути надійним фактором стримування. Коли такі партнери, як Чехія, які протягом останніх двадцяти років були надійними союзниками, не бачать тут перспективи, то авторитетність цієї програми підривається зсередини. Це не є добрим знаком для НАТО і для майбутнього НАТО.
– Щоб треба зробити, щоб знову зосередити увагу США на Європі?
– У міжнародних відносинах немає див. Єдиний спосіб, щоб люди звертали більше уваги на речі, які вас цікавлять, – це переконати їх, що вони також важливі для них. Ідея про те, що, наприклад, значна частина Європи може стати заручником російського енергетичного шантажу, не повинна бути турботою лише України, Австрії, чи Угорщини, які залежні від російського газу чи нафти. Той факт, що існує такий дисбаланс, асиметрія відносин, має турбувати такі держави, як США. Згадайте: у 20-му столітті Америка двічі приходила рятувати Європу. Я не думаю, що Америка хоче це робити втретє. Америка має глибокі інтереси у тому, щоб європейський континент був стабільний. Такі держави, як Україна, повинні переконувати США у тому, що це в американських інтересах.