Якщо в минулі роки святкування організовували самі волиняни малими силами і коштами, то нині їх підтримав своїм указом Президент. Кульмінація урочистостей із нагоди ювілею запланована на 29 серпня, а нині в селі, що ледве налічує сотню мешканців, розгорнуте будівництво. Тут заплановане відкриття пішохідного туристичного маршруту, який об’єднає копії старовинних будівель тисячолітньої давнини (самі будівлі не збереглися).
На створення культурно-археологічного центру в Пересопниці з державного бюджету надано майже вісім мільйонів гривень. Іще 20 мільйонів із державного та місцевих бюджетів підуть на спорудження 20-кілометрового шляху від траси до села. Частина цієї суми піде на створення соціальної інфраструктури та реконструкцію електромереж у селі Пересопниця, у якому досі щороку зменшувалась кількість мешканців.
Заступник голови Рівненської облдержадміністрації Олексій Губанов вважає, що після завершення будівництва Пересопниця оживе і перетвориться на туристичну Мекку. Для влади це важливий туристичний проект у рамках концепції «Західна брама».
Пітьма не здолала його…
Чимало місцевих мешканців вважають, що починати потрібно було з відновлення монастиря, у стінах якого 450 років тому архімандрит Григорій та чернець Михайло вперше переклали Євангеліє зі староболгарської на українську. Нині на місці монастиря, як на козацькій могилі, – старовинний кам’яний хрест. Монастир знищили єзуїти, спорудивши з його каміння костел, розповідає автор книги «І пітьма не здолала його» Євген Шморгун.
Свій роман письменник та ініціатор першого пам’ятника Першокнизі присвятив історії збереження Пересопницького євангелія: «Адже тоді в інквізиторських вогнищах горіло знаєте скільки книг? Я вираховував, хто міг би врятувати Пересопницьке євангеліє. Бо ж не потрапило воно до костелу – ті, хто його охороняв, знали йому ціну і вивезли. Я розповідаю там про Рівне, про випускників Острозької академії, які могли це зробити…»
Як розповідає настоятель пересопницької Свято-Миколаївської церкви отець Петро, завдяки хоронителям Пересопницького євангелія його змогли оцінити Тарас Шевченко й Іван Франко. У неспокійний воєнний час гетьман Іван Мазепа передав Пересопницьке євангеліє у Переяслав, у Свято-Воскресенський собор. Уціліло воно і в часи наступних воєнних лихоліть.
Рівнянин Олександр Волощук переконаний: диво врятування Пересопницького євангелія сталося всупереч бажанню чужинців знищити на корені українську мову. У 1622 році цар Михайло, з подання патріарха Російської православної церкви Філарета, видав указ про спалення «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького, нагадує історію просвітянин.
«Це, по суті, був підручник. І його спалили. Бо він був написаний, як тоді висловлювались, «на южнорусском языке» – тобто українською. У 1690 році видається указ про знищення, і тут бере участь синод, і накладається анафема на адресу всіх книг, написаних Петром Могилою, Кирилом Ставровецьким та іншими. Ці книги і в Росії, і в Україні переслідуються і спалюються. 1720 рік – Петро І своїм указом забороняє друк будь-яких українських книг… По сьогодні українська мова так само переслідується і знищується, незважаючи на те, що в цьому Євангелії апостол Павло говорив: «Волію краще почути п’ять слів рідною мовою, аніж 10 тисяч чужою…» – розповідає він.
Символ культурного відродження
Нині Пересопницьке євангеліє – більш ніж 9-кілограмовий раритет, фоліант у дубових палітурках, переплетених зеленим оксамитом, із пергаментними сторінками рукописного уставу – зберігається у київській бібліотеці імені Вернадського і потрапляє до Верховної Ради лише під час інавгурації українських Президентів.
Із початку року бібліотекарі та музейники Рівненщини та Волині організовують виставки, наукові конференції і читання, присвячені Першокнизі-ювілярові. Факсимільні видання Пересопницького євангелія отримали Музей волинської ікони та Національний університет «Острозька академія». На серпневі урочистості влада планує запросити українського, російського, білоруського, болгарського та сербського президентів.
Мешканці Пересопниці майже повірили у ймовірність відродження свого колись княжого міста, а донедавна безперспективного села. Все ж основним пам’ятником Першокнизі має стати поширення і розвиток української мови в українській державі, кажуть вони. Тому волиняни сподіваються на увагу до свого раритету в усіх регіонах України.
На створення культурно-археологічного центру в Пересопниці з державного бюджету надано майже вісім мільйонів гривень. Іще 20 мільйонів із державного та місцевих бюджетів підуть на спорудження 20-кілометрового шляху від траси до села. Частина цієї суми піде на створення соціальної інфраструктури та реконструкцію електромереж у селі Пересопниця, у якому досі щороку зменшувалась кількість мешканців.
Заступник голови Рівненської облдержадміністрації Олексій Губанов вважає, що після завершення будівництва Пересопниця оживе і перетвориться на туристичну Мекку. Для влади це важливий туристичний проект у рамках концепції «Західна брама».
Пітьма не здолала його…
Чимало місцевих мешканців вважають, що починати потрібно було з відновлення монастиря, у стінах якого 450 років тому архімандрит Григорій та чернець Михайло вперше переклали Євангеліє зі староболгарської на українську. Нині на місці монастиря, як на козацькій могилі, – старовинний кам’яний хрест. Монастир знищили єзуїти, спорудивши з його каміння костел, розповідає автор книги «І пітьма не здолала його» Євген Шморгун.
Свій роман письменник та ініціатор першого пам’ятника Першокнизі присвятив історії збереження Пересопницького євангелія: «Адже тоді в інквізиторських вогнищах горіло знаєте скільки книг? Я вираховував, хто міг би врятувати Пересопницьке євангеліє. Бо ж не потрапило воно до костелу – ті, хто його охороняв, знали йому ціну і вивезли. Я розповідаю там про Рівне, про випускників Острозької академії, які могли це зробити…»
Як розповідає настоятель пересопницької Свято-Миколаївської церкви отець Петро, завдяки хоронителям Пересопницького євангелія його змогли оцінити Тарас Шевченко й Іван Франко. У неспокійний воєнний час гетьман Іван Мазепа передав Пересопницьке євангеліє у Переяслав, у Свято-Воскресенський собор. Уціліло воно і в часи наступних воєнних лихоліть.
Рівнянин Олександр Волощук переконаний: диво врятування Пересопницького євангелія сталося всупереч бажанню чужинців знищити на корені українську мову. У 1622 році цар Михайло, з подання патріарха Російської православної церкви Філарета, видав указ про спалення «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького, нагадує історію просвітянин.
«Це, по суті, був підручник. І його спалили. Бо він був написаний, як тоді висловлювались, «на южнорусском языке» – тобто українською. У 1690 році видається указ про знищення, і тут бере участь синод, і накладається анафема на адресу всіх книг, написаних Петром Могилою, Кирилом Ставровецьким та іншими. Ці книги і в Росії, і в Україні переслідуються і спалюються. 1720 рік – Петро І своїм указом забороняє друк будь-яких українських книг… По сьогодні українська мова так само переслідується і знищується, незважаючи на те, що в цьому Євангелії апостол Павло говорив: «Волію краще почути п’ять слів рідною мовою, аніж 10 тисяч чужою…» – розповідає він.
Символ культурного відродження
Нині Пересопницьке євангеліє – більш ніж 9-кілограмовий раритет, фоліант у дубових палітурках, переплетених зеленим оксамитом, із пергаментними сторінками рукописного уставу – зберігається у київській бібліотеці імені Вернадського і потрапляє до Верховної Ради лише під час інавгурації українських Президентів.
Із початку року бібліотекарі та музейники Рівненщини та Волині організовують виставки, наукові конференції і читання, присвячені Першокнизі-ювілярові. Факсимільні видання Пересопницького євангелія отримали Музей волинської ікони та Національний університет «Острозька академія». На серпневі урочистості влада планує запросити українського, російського, білоруського, болгарського та сербського президентів.
Мешканці Пересопниці майже повірили у ймовірність відродження свого колись княжого міста, а донедавна безперспективного села. Все ж основним пам’ятником Першокнизі має стати поширення і розвиток української мови в українській державі, кажуть вони. Тому волиняни сподіваються на увагу до свого раритету в усіх регіонах України.
