Майбутній Патріарх Володимир народився у селі Химчин Івано-Франківської області. З молодості брав участь у національно-визвольній боротьбі. Вже у 19 років був вперше засуджений – за належність до Організації Українських націоналістів.
Від священика «рецидивіста і бандерівця» люди відверталися
Патріарх Володимир РоманюкІсторик Олександр Вахрамєєв розповідає про тісну дружбу його діда Дмитра з Василем Романюком. Обидва ще в молодості були засуджені за причетність до націоналістичних організацій. Обидва прагнули незалежності України і збереження віри предків і через усе життя пронесли міцну дружбу. Коли люди відверталися від Василя Романюка, оголошеного «рецидивістом і бандерівцем», родина Олександра підтримувала його, згадує Олександр Вахрамеєєв.
«Знайомі й друзі боялися з Романюком спілкуватися. Пам’ятаю була така ситуація. Це вже як дід мій розказував: «Василь ішов по селу і не повернув у нашу хату. Я кричу до нього: «Василю,чого до нас повертаєш?», а він: «Ой, Дмитре, може, не треба, будеш мати проблеми. Ти вже й так був засуджений, у тебе шестеро дітей». А дідо каже: «Побійся Бога, Василю, та я за тебе»…, – розповідь Олександра обривається на півслові. – Так, вибачте, трохи емоції, спогади, бо діда теж уже немає у живих. Факт у тому, що дід запросив Романюка до себе, вони посиділи. І дід з бабою спеціально ще й вийшли, щоб усе село бачило, що вони його проводжають».
Захист Валентина Мороза КГБ Романюкові не пробачило
Відбувши заслання, Василь Романюк закінчив Московську духовну семінарію. А пізніше став священиком у гуцульському селі Космач. Там він почав відроджувати українські релігійні традиції: вінчання, хрестин, святкування Різдва, Великодня. Його близький товариш історик, дисидент Валентин Мороз розповідає, що у комуністичному середовищі це був справжній вирок для уже й так «неблагонадійного» Романюка.
До того ж, коли 1 червня 1970 року Валентина Мороза арештували, священик виступив на його захист. Такі дії Василя Романюка стали можливо однією з головних причин чергового арешту священика, вважає Валентин Мороз.
«Те, що він став на мій захист, можливо, стало основною причиною його арешту, я не впевнений, адже КГБ має особливу логіку, я її ніколи не мав. Можливо, ще й терпіли б, дрібні репресії робили б проти нього, – зауважує дисидент. – Але можливо, що саме його виступ на мій захист став головною причиною арешту».
Поховання Патріарха Володимира як один із символів боротьби за незалежність
Василя Романюка знову засудили до 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання та визнали особливо небезпечним рецидивістом. 1976 року Романюк відмовився від радянського громадянства. Та за океаном прожив недовго. 1990 року повернувся в Україну і через три роки був висвячений на Патріарха Української Православної церкви Київського Патріархату. Однак уже через 5 років за загадкових обставин він помер.
Поховання Патріарха 18 липня 1995 року переросло в масштабну сутичку у Києві. Міліція не дозволила вірянам поховати Володимира на території Софійського собору, який є державною пам’яткою і не належить жодній релігійній конфесії. Розповідає учасник подій «чорного вівторка», публіцист Василь Зілгалов. «Сутичка була з міліцією, з ОМОНом. Вони нас там почали бити. Але незважаючи на опір міліції, Патріарха все-таки поховали до заходу сонця. Чим далі ми будемо відходити від тої події – це буде одним з таких символів боротьби за незалежність України», – наголошує Василь Зілгалов.
Патріарх бачив українську церкву єдиною і всеохоплюючою
У своїх проповідях Патріарх Володимир постійно наголошував на тому, що українська православна церква має бути незалежною і єдиною з центром у Києві. Роздробленість української церкви Володимир вважав неприпустимим, таким всеохоплюючим він бачив Київський патріархат.
Сьогодні у день народження Патріарха Володимира, на його батьківщині у селі Химчин Івано-Франківської області відбудуться урочистості – богослужіння, хресна хода до хати-музею Патріарха Володимира та наукова конференція. Сьогодні тут вкотре підніметься питання про можливе перепоховання священика. Адже досі могила фундатора Української православної церкви Київського патріархату є за стінами Софійського собору.
Від священика «рецидивіста і бандерівця» люди відверталися
«Знайомі й друзі боялися з Романюком спілкуватися. Пам’ятаю була така ситуація. Це вже як дід мій розказував: «Василь ішов по селу і не повернув у нашу хату. Я кричу до нього: «Василю,чого до нас повертаєш?», а він: «Ой, Дмитре, може, не треба, будеш мати проблеми. Ти вже й так був засуджений, у тебе шестеро дітей». А дідо каже: «Побійся Бога, Василю, та я за тебе»…, – розповідь Олександра обривається на півслові. – Так, вибачте, трохи емоції, спогади, бо діда теж уже немає у живих. Факт у тому, що дід запросив Романюка до себе, вони посиділи. І дід з бабою спеціально ще й вийшли, щоб усе село бачило, що вони його проводжають».
Захист Валентина Мороза КГБ Романюкові не пробачило
Відбувши заслання, Василь Романюк закінчив Московську духовну семінарію. А пізніше став священиком у гуцульському селі Космач. Там він почав відроджувати українські релігійні традиції: вінчання, хрестин, святкування Різдва, Великодня. Його близький товариш історик, дисидент Валентин Мороз розповідає, що у комуністичному середовищі це був справжній вирок для уже й так «неблагонадійного» Романюка.
До того ж, коли 1 червня 1970 року Валентина Мороза арештували, священик виступив на його захист. Такі дії Василя Романюка стали можливо однією з головних причин чергового арешту священика, вважає Валентин Мороз.
«Те, що він став на мій захист, можливо, стало основною причиною його арешту, я не впевнений, адже КГБ має особливу логіку, я її ніколи не мав. Можливо, ще й терпіли б, дрібні репресії робили б проти нього, – зауважує дисидент. – Але можливо, що саме його виступ на мій захист став головною причиною арешту».
Поховання Патріарха Володимира як один із символів боротьби за незалежність
Василя Романюка знову засудили до 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання та визнали особливо небезпечним рецидивістом. 1976 року Романюк відмовився від радянського громадянства. Та за океаном прожив недовго. 1990 року повернувся в Україну і через три роки був висвячений на Патріарха Української Православної церкви Київського Патріархату. Однак уже через 5 років за загадкових обставин він помер.
Поховання Патріарха 18 липня 1995 року переросло в масштабну сутичку у Києві. Міліція не дозволила вірянам поховати Володимира на території Софійського собору, який є державною пам’яткою і не належить жодній релігійній конфесії. Розповідає учасник подій «чорного вівторка», публіцист Василь Зілгалов. «Сутичка була з міліцією, з ОМОНом. Вони нас там почали бити. Але незважаючи на опір міліції, Патріарха все-таки поховали до заходу сонця. Чим далі ми будемо відходити від тої події – це буде одним з таких символів боротьби за незалежність України», – наголошує Василь Зілгалов.
Патріарх бачив українську церкву єдиною і всеохоплюючою
У своїх проповідях Патріарх Володимир постійно наголошував на тому, що українська православна церква має бути незалежною і єдиною з центром у Києві. Роздробленість української церкви Володимир вважав неприпустимим, таким всеохоплюючим він бачив Київський патріархат.
Сьогодні у день народження Патріарха Володимира, на його батьківщині у селі Химчин Івано-Франківської області відбудуться урочистості – богослужіння, хресна хода до хати-музею Патріарха Володимира та наукова конференція. Сьогодні тут вкотре підніметься питання про можливе перепоховання священика. Адже досі могила фундатора Української православної церкви Київського патріархату є за стінами Софійського собору.
