Білий дім у спеціальній заяві засудив незаконну публікацію документів як таку, що «компрометує приватні дискусії з іноземними урядами й лідерами і може глибоко (негативно) вплинути не лише на інтереси зовнішньої політики Сполучених Штатів, а й також на інтереси наших союзників і друзів у всьому світі».
Гілларі Клінтон, державний секретар Сполучених Штатів, наголосила у короткому виступі, що «які б не були мотиви для публікації цих документів, ясно одне: що опублікування становить реальну загрозу життю реальних людей, і часто-густо саме тих людей, які присвячують своє життя захистові інших».
У донесенні, що його надіслав Джон Бейєрлі, посол США у Москві, на адресу державного департаменту у Вашингтоні, йшлося про обмін думками між керівниками зовнішньополітичних відомств Росії та Ізраїлю під час перебування у Москві Авігдора Лібермана.
Народжений в СРСР ізраїльський міністр спілкувався з Сергієм Лавровим російською мовою і приймали його як старого приятеля, хоча Ліберман вперше прибув до Москви, а погляди й політика двох урядів розходяться у багатьох питаннях. Зокрема, це стосується й українсько-ізраїльських стосунків.
Як випливає з дипломатичного американського звіту, опублікованому в інтернет-виданні WikiLeaks, Росія досить прохолодно ставиться до зближення Ізраїлю з Україною.
Причини невдоволення Москви
Коментатор газети The Washington Post Чарльз Краутхаммер, в інтерв’ю телемережі новин FoxNews, звернув увагу на те, що пан Лавров висловив незадоволення російського уряду тим, що Кремль вважає «історичним ревізіонізмом» з боку Ізраїлю. Міністрові Лаврову у даному випадку йшлося про переоцінку подій радянської епохи і періоду Другої світової війни.
Переоцінка, на думку Лаврова, набула особливо гострого характеру у Східній Європі, а також в Ізраїлі. Цитую донесення щодо російської претензії: «Він (міністр Лавров) згадав про офіційне визнання Ізраїлем Голодомору. Це голод 1930-х років, що стався в Україні. Ліберман казав, що, визнаючи цю трагедію, Ізраїль не стверджував, що вона спричинена Росією, і не називав це актом геноциду». Однак розходження існує.
Щоправда, Лавров похвалив Ізраїль за те, що він продає Грузії озброєння виключно оборонного призначення, a не наступального. Він також висловив занепокоєння Москви з приводу військових маневрів Грузії за участю НАТО.
З інших питань документ виділяє надто обережну оцінку Росією іранської ядерної програми. За словами міністра Лаврова, «Росія не вірить в існування твердих доказів воєнного виміру ядерної програми Ірану». Він вважає, що ізраїльський удар по іранських ядерних об’єктах спричинив би нестабільність усього регіону і потік біженців на Кавказ. Ліберман відповів, що Ізраїлеві не йдеться про удар по Ірану, бо це може викликати «ланцюгову реакцію» на Близькому Сході.
Гілларі Клінтон, державний секретар Сполучених Штатів, наголосила у короткому виступі, що «які б не були мотиви для публікації цих документів, ясно одне: що опублікування становить реальну загрозу життю реальних людей, і часто-густо саме тих людей, які присвячують своє життя захистові інших».
У донесенні, що його надіслав Джон Бейєрлі, посол США у Москві, на адресу державного департаменту у Вашингтоні, йшлося про обмін думками між керівниками зовнішньополітичних відомств Росії та Ізраїлю під час перебування у Москві Авігдора Лібермана.
Народжений в СРСР ізраїльський міністр спілкувався з Сергієм Лавровим російською мовою і приймали його як старого приятеля, хоча Ліберман вперше прибув до Москви, а погляди й політика двох урядів розходяться у багатьох питаннях. Зокрема, це стосується й українсько-ізраїльських стосунків.
Як випливає з дипломатичного американського звіту, опублікованому в інтернет-виданні WikiLeaks, Росія досить прохолодно ставиться до зближення Ізраїлю з Україною.
Причини невдоволення Москви
Коментатор газети The Washington Post Чарльз Краутхаммер, в інтерв’ю телемережі новин FoxNews, звернув увагу на те, що пан Лавров висловив незадоволення російського уряду тим, що Кремль вважає «історичним ревізіонізмом» з боку Ізраїлю. Міністрові Лаврову у даному випадку йшлося про переоцінку подій радянської епохи і періоду Другої світової війни.
Переоцінка, на думку Лаврова, набула особливо гострого характеру у Східній Європі, а також в Ізраїлі. Цитую донесення щодо російської претензії: «Він (міністр Лавров) згадав про офіційне визнання Ізраїлем Голодомору. Це голод 1930-х років, що стався в Україні. Ліберман казав, що, визнаючи цю трагедію, Ізраїль не стверджував, що вона спричинена Росією, і не називав це актом геноциду». Однак розходження існує.
Щоправда, Лавров похвалив Ізраїль за те, що він продає Грузії озброєння виключно оборонного призначення, a не наступального. Він також висловив занепокоєння Москви з приводу військових маневрів Грузії за участю НАТО.
З інших питань документ виділяє надто обережну оцінку Росією іранської ядерної програми. За словами міністра Лаврова, «Росія не вірить в існування твердих доказів воєнного виміру ядерної програми Ірану». Він вважає, що ізраїльський удар по іранських ядерних об’єктах спричинив би нестабільність усього регіону і потік біженців на Кавказ. Ліберман відповів, що Ізраїлеві не йдеться про удар по Ірану, бо це може викликати «ланцюгову реакцію» на Близькому Сході.
