Ігор Богатирьов і Владислав Дрегер – обидва «автобусні королі», керують транспортними підприємствами на Донеччині. Транспортники активно підтримали Сергія Тігіпка на президентських виборах цього року, отже призначення молодого Богатирьова на керівну посаду в партії нікого не здивувало. Тільки протримався у своєму кріслі він недовго, лише кілька місяців.
За офіційними поясненнями, які пролунали від нинішнього керівника партії Владислава Дрегера, Богатирьов має бізнесові справи і тому «ухвалив тяжке чоловіче рішення», тимчасово залишивши партію. Приблизно такі ж непереконливі версії вдалось почути і від інших партійців, члени «Сильної України» нібито повторюють заздалегідь завчений текст – Ігор Богатирьов самостійно і абсолютно добровільно відмовився від участі у виборах. Спадкоємець Раїси Богатирьової досі залишався в тіні своєї матері, і в той час, коли діти інших політиків діставали в спадщину парламентські місця, спокійно займався бізнесом. Але чому він упустив і цей шанс? Не даючи пояснень, Богатирьов просто зник із політичного життя Донеччини.
Політтехнологи «Сильної України» безсильні поправити свою помилку. Виглядає, молодий бізнесмен опинився на вершині айсбергу політичних чвар «донецьких». Міжпартійні суперечки не вдалось приховати повністю. У донецькій владі «сильноукраїнець» із біло-голубим прізвищем (згадаємо про небесної сили тяжіння Раїси Василівни до Партії регіонів) виглядав би вигнанцем. А яка доля очікувала б молодого політика, якби прогнози про 10 відсотків для «Сильної України» на цих виборах не справдились?
Завчасний відхід від справ Богатирьова-молодшого свідчить про глуху оборону Партії регіонів від будь-яких інших політичних сил на Донеччині, а також про виключно «кумівський» спосіб висування політиків – поки в Україні неможливо, щоб члени однієї родини належали до різних партій. … Отже, сімейство Богатирьових чи то з примусу, чи то з власної волі поки не претендує на місця в обласній раді – очевидно вирішили не розмінюватись на місцеві органи влади, а одразу штурмувати центральні.
У «Сильній Україні» сина відомої регіоналки не дуже-то стримували від рішучого кроку назад, в політичне небуття – незважаючи навіть на те, що Богатирьов-молодший став лідером донецьких «праймеріз».
Другий керівник – з сумнівною репутацією
Між тим, святе місце порожнім не буває. На посаду першого «сильноукраїнця» на Донеччині знайшлась кандидатура, яка задовольняє всіх: по-перше, саму себе, а по-друге, лідера партії Сергія Тігіпка, що сповідує принцип самофінансування партії – знизу догори. Бізнесмен Владислав Дрегер контролює майже всю транспортну галузь Донеччини, а також низку ключових для області підприємств, отже, має ресурси для політичного спонсорства. На своїй малій батьківщині Дрегер більше відомий як керівник групи юристів, що займаються рейдерським захопленням підприємств. Два роки тому 12 підприємств навіть об’єднались в Антирейдерський фронт, щоб протистояти цій групі.
На своїй першій прес-конференції Владислав Дрегер тремтячим голосом розповідав, як «провів тяжку ніч», вирішуючи, чи бути керівником «Сильної України» на Донеччині. Досі підприємець методично уникав контактів із пресою, яка вимагала коментарів щодо його участі в корпоративних суперечках. Одна з таких найгучніших історій – захоплення Зуєвського енергомеханічного заводу. Заволодіти активами підприємства Дрегеру і його напарникові Белгородському вдалось під час зміни форми власності заводу – колективне підприємство перетворилось на закрите акціонерне товариство, розповів колишній директор заводу Степан Портнов.
«Якщо Дрегер і йому подібні будуть висуватись в депутати з метою власного збагачення, то бідна Україна ніколи не буде сильною», – каже колишній директор Зуєвського енергомеханічного заводу. 82-річний Степан Портнов, учасник Другої світової війни, який більше 50 років свого життя присвятив праці на заводі, запевняє, що Владислав Дрегер здійснив рейдерське захоплення підприємства. Три роки тому цей конфлікт викликав такий резонанс, що міліція Донецької області у місті Зугрес приставила до пана Портнова вартових – правоохоронці боялись за життя червоного директора. Ще тоді Владислав Дрегер заслужив імідж «небезпечної особи».
Натомість новопризначений керівник «Сильної України» мило пояснює журналістам, що участь у корпоративних суперечках – буденне явище для донецьких бізнесменів, яким бракує культури ведення бізнесу. Ось лише одне з «одкровень» підприємця: «Що стосується способу (отримання бізнесу – авт.) – панове, давайте говорити один одному правду: капітал абсолютно всіх заможних людей у нашій державі – це ті матеріальні цінності, що були створені минулими поколіннями. І які потрапили під вплив тієї чи іншої особи внаслідок приватизації, злиття чи поглинання. У моєму житті є випадки, коли я ставав власником якогось цікавого бізнесу, який не будував сам».
За словами Портнова, Дрегер хитрує, коли розповідає про свою «тяжку ніч» у роздумах. Влізти до владних кіл – це давня мрія бізнесмена, бо тоді відкриваються безмежні можливості для захисту нагарбаного добра, стверджує колишній керівник підприємства, яке тепер контролює Владислав Дрегер.
Успіхи в «Сильній Україні» з’явились у Дрегера після невдач у партії Вітренко, безрезультатних фінансових вливань у прогресивних соціалістів та непорозумінь із регіоналами, які є опонентами по бізнесу для скандально відомого донецького підприємця.
Щодо своєї «брудної» репутації, Дрегер сподівається «почистити» її завдяки майбутнім суспільним справам зі знаком плюс.
У будь-якому разі, він нічого не втрачає, обійнявши посаду керівника «Сильної України», навіть якщо вона не отримає місць у донецьких органах влади, на відміну від молодого Ігоря Богатирьова, якого технологічно вберегли від можливої ганьби провальних виборів.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
За офіційними поясненнями, які пролунали від нинішнього керівника партії Владислава Дрегера, Богатирьов має бізнесові справи і тому «ухвалив тяжке чоловіче рішення», тимчасово залишивши партію. Приблизно такі ж непереконливі версії вдалось почути і від інших партійців, члени «Сильної України» нібито повторюють заздалегідь завчений текст – Ігор Богатирьов самостійно і абсолютно добровільно відмовився від участі у виборах. Спадкоємець Раїси Богатирьової досі залишався в тіні своєї матері, і в той час, коли діти інших політиків діставали в спадщину парламентські місця, спокійно займався бізнесом. Але чому він упустив і цей шанс? Не даючи пояснень, Богатирьов просто зник із політичного життя Донеччини.
Політтехнологи «Сильної України» безсильні поправити свою помилку. Виглядає, молодий бізнесмен опинився на вершині айсбергу політичних чвар «донецьких». Міжпартійні суперечки не вдалось приховати повністю. У донецькій владі «сильноукраїнець» із біло-голубим прізвищем (згадаємо про небесної сили тяжіння Раїси Василівни до Партії регіонів) виглядав би вигнанцем. А яка доля очікувала б молодого політика, якби прогнози про 10 відсотків для «Сильної України» на цих виборах не справдились?
Завчасний відхід від справ Богатирьова-молодшого свідчить про глуху оборону Партії регіонів від будь-яких інших політичних сил на Донеччині, а також про виключно «кумівський» спосіб висування політиків – поки в Україні неможливо, щоб члени однієї родини належали до різних партій. … Отже, сімейство Богатирьових чи то з примусу, чи то з власної волі поки не претендує на місця в обласній раді – очевидно вирішили не розмінюватись на місцеві органи влади, а одразу штурмувати центральні.
У «Сильній Україні» сина відомої регіоналки не дуже-то стримували від рішучого кроку назад, в політичне небуття – незважаючи навіть на те, що Богатирьов-молодший став лідером донецьких «праймеріз».
Другий керівник – з сумнівною репутацією
Між тим, святе місце порожнім не буває. На посаду першого «сильноукраїнця» на Донеччині знайшлась кандидатура, яка задовольняє всіх: по-перше, саму себе, а по-друге, лідера партії Сергія Тігіпка, що сповідує принцип самофінансування партії – знизу догори. Бізнесмен Владислав Дрегер контролює майже всю транспортну галузь Донеччини, а також низку ключових для області підприємств, отже, має ресурси для політичного спонсорства. На своїй малій батьківщині Дрегер більше відомий як керівник групи юристів, що займаються рейдерським захопленням підприємств. Два роки тому 12 підприємств навіть об’єднались в Антирейдерський фронт, щоб протистояти цій групі.
На своїй першій прес-конференції Владислав Дрегер тремтячим голосом розповідав, як «провів тяжку ніч», вирішуючи, чи бути керівником «Сильної України» на Донеччині. Досі підприємець методично уникав контактів із пресою, яка вимагала коментарів щодо його участі в корпоративних суперечках. Одна з таких найгучніших історій – захоплення Зуєвського енергомеханічного заводу. Заволодіти активами підприємства Дрегеру і його напарникові Белгородському вдалось під час зміни форми власності заводу – колективне підприємство перетворилось на закрите акціонерне товариство, розповів колишній директор заводу Степан Портнов.
«Якщо Дрегер і йому подібні будуть висуватись в депутати з метою власного збагачення, то бідна Україна ніколи не буде сильною», – каже колишній директор Зуєвського енергомеханічного заводу. 82-річний Степан Портнов, учасник Другої світової війни, який більше 50 років свого життя присвятив праці на заводі, запевняє, що Владислав Дрегер здійснив рейдерське захоплення підприємства. Три роки тому цей конфлікт викликав такий резонанс, що міліція Донецької області у місті Зугрес приставила до пана Портнова вартових – правоохоронці боялись за життя червоного директора. Ще тоді Владислав Дрегер заслужив імідж «небезпечної особи».
Натомість новопризначений керівник «Сильної України» мило пояснює журналістам, що участь у корпоративних суперечках – буденне явище для донецьких бізнесменів, яким бракує культури ведення бізнесу. Ось лише одне з «одкровень» підприємця: «Що стосується способу (отримання бізнесу – авт.) – панове, давайте говорити один одному правду: капітал абсолютно всіх заможних людей у нашій державі – це ті матеріальні цінності, що були створені минулими поколіннями. І які потрапили під вплив тієї чи іншої особи внаслідок приватизації, злиття чи поглинання. У моєму житті є випадки, коли я ставав власником якогось цікавого бізнесу, який не будував сам».
За словами Портнова, Дрегер хитрує, коли розповідає про свою «тяжку ніч» у роздумах. Влізти до владних кіл – це давня мрія бізнесмена, бо тоді відкриваються безмежні можливості для захисту нагарбаного добра, стверджує колишній керівник підприємства, яке тепер контролює Владислав Дрегер.
Успіхи в «Сильній Україні» з’явились у Дрегера після невдач у партії Вітренко, безрезультатних фінансових вливань у прогресивних соціалістів та непорозумінь із регіоналами, які є опонентами по бізнесу для скандально відомого донецького підприємця.
Щодо своєї «брудної» репутації, Дрегер сподівається «почистити» її завдяки майбутнім суспільним справам зі знаком плюс.
У будь-якому разі, він нічого не втрачає, обійнявши посаду керівника «Сильної України», навіть якщо вона не отримає місць у донецьких органах влади, на відміну від молодого Ігоря Богатирьова, якого технологічно вберегли від можливої ганьби провальних виборів.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
