Сільське господарство на Донеччині майже повністю опинилось у руках великих промислових груп. Донецька земля як джерело продовольства досі з невідомих причин не цікавила ані закордонних інвесторів, ані державу, розводять руками чиновники. То ж вкладали гроші у модернізацію колишніх колгоспів переважно інвестори донецького походження.
За останній рік тут відкрились чотири великі продовольчі комплекси з місцевим капіталом. На старті ще два середні підприємства з виробництва молока.
Заступник голови Донецької облдержадміністрації Кім Берестовий називає деякі фірми, які контролюють місцевий ринок: «У Донецькій області надається перевага крупно товарному виробництву. Можна довго перераховувати: агроферма «Шахтар», «Агротіс», «Еко-Прод», «Агро-Інвест» та інші».
Ферми радянського зразка мають збитки 10-15 відсотків
У той же час більше тисячі невеликих фермерських угідь на межі зникнення. Радянська модель, яку вони використовують, вичерпала себе, і сьогодні успішне підприємство з виробництва молока починається від 1000 голів.
«Якщо молоко зі звичайних ферм переважно збиткове, 10-15% збитків, то великі комплекси мають рентабельність 30-40 %, а взимку, коли молока менше, рентабельність сягає 80 %. Це наше майбутнє, іншого шляху немає. Сьогодні маленькі ферми, де 200-300 голів, себе не окупають», – розповідає директор підприємства «Ілліч-Агро» Володимир Артеменко.
Половина української худоби хворіє на хронічний лейкоз
Продати свою худобу звичайні ферми також не можуть, бо половина українських тварин, за підрахунками ветеринарів, хворіє на лейкоз, каже фермер із села Мангуш Донецької області Вадим Міщук. Молоко і м'ясо лейкозних корів непридатне до споживання.
Підприємство Вадима Міщука «Агроцех № 10» знайшло інвестора. Худобу закупили в Голландії по 1700 євро за голову, а сучасне доїльне обладнання обійшлось у понад два мільйони гривень. Відтак фірма отримує якісний продукт європейського рівня і значно збільшує прибуток у порівнянні зі звичайними фермами.
Перспективи злиття і поглинань
У середньому, власники великих агрокомплексів мають 14 копійок прибутку з кожної гривні. А взимку, коли молока виробляється традиційно менше, вони потроюють виручку.
У той же час місцеві виробники дають лише одну п’яту продукції на місцевому ринку.
Донеччина як регіон важкої промисловості ніколи не годувала себе сама.
От і тепер близько 80 % м’яса, молока та яєць імпортується, розповів Радіо Свобода голова управління громадського харчування ММК ім. Ілліча Юрій Тернавський. Це, за його словами, означає, що донецькі інвестори мають значні перспективи для подальшого розширення горизонтів.
За останній рік тут відкрились чотири великі продовольчі комплекси з місцевим капіталом. На старті ще два середні підприємства з виробництва молока.
Заступник голови Донецької облдержадміністрації Кім Берестовий називає деякі фірми, які контролюють місцевий ринок: «У Донецькій області надається перевага крупно товарному виробництву. Можна довго перераховувати: агроферма «Шахтар», «Агротіс», «Еко-Прод», «Агро-Інвест» та інші».
Ферми радянського зразка мають збитки 10-15 відсотків
У той же час більше тисячі невеликих фермерських угідь на межі зникнення. Радянська модель, яку вони використовують, вичерпала себе, і сьогодні успішне підприємство з виробництва молока починається від 1000 голів.
«Якщо молоко зі звичайних ферм переважно збиткове, 10-15% збитків, то великі комплекси мають рентабельність 30-40 %, а взимку, коли молока менше, рентабельність сягає 80 %. Це наше майбутнє, іншого шляху немає. Сьогодні маленькі ферми, де 200-300 голів, себе не окупають», – розповідає директор підприємства «Ілліч-Агро» Володимир Артеменко.
Половина української худоби хворіє на хронічний лейкоз
Продати свою худобу звичайні ферми також не можуть, бо половина українських тварин, за підрахунками ветеринарів, хворіє на лейкоз, каже фермер із села Мангуш Донецької області Вадим Міщук. Молоко і м'ясо лейкозних корів непридатне до споживання.
Підприємство Вадима Міщука «Агроцех № 10» знайшло інвестора. Худобу закупили в Голландії по 1700 євро за голову, а сучасне доїльне обладнання обійшлось у понад два мільйони гривень. Відтак фірма отримує якісний продукт європейського рівня і значно збільшує прибуток у порівнянні зі звичайними фермами.
Перспективи злиття і поглинань
У середньому, власники великих агрокомплексів мають 14 копійок прибутку з кожної гривні. А взимку, коли молока виробляється традиційно менше, вони потроюють виручку.
У той же час місцеві виробники дають лише одну п’яту продукції на місцевому ринку.
Донеччина як регіон важкої промисловості ніколи не годувала себе сама.
От і тепер близько 80 % м’яса, молока та яєць імпортується, розповів Радіо Свобода голова управління громадського харчування ММК ім. Ілліча Юрій Тернавський. Це, за його словами, означає, що донецькі інвестори мають значні перспективи для подальшого розширення горизонтів.
