Інна Кузнецова: Пане Рябченко, хто поставив за мету зробити з приватизації інструмент? Це була Ваша ідея, президента чи, можливо, веління часу?
Олександр Рябченко: Я думаю, що це є потреба часу. Приватизація як мета вже закінчила своє існування. Я думаю, що Україна вже пройшла ту стадію свого економічного розвитку, коли приватизація як мета залишається у минулому. Зараз це має бути виключно інструмент.
– Інструменти бувають якісні і не дуже. Що зробити для того, аби цей інструмент був якісний?
– Дійсно так. І якісний інструмент, якщо, по-перше, існує ціль, навіщо він використовується, по-друге, існують завдання, для яких цей інструмент придатний, а по-третє, існують люди, які вміння мають цим інструментом оперувати.
– Давайте почнемо з цілі.
– Ми вважаємо, що приватизація – то є інструмент для ефективного реформування економіки, котрий потрібно створити, виробників, які здатні конкурувати на зовнішньому ринку української продукції.
– Мета №1. Для кого потрібні такі конкурентні власники?
– Це для нашої влади потрібні. Влада має створювати виробництва, на яких люди працюють, отримують зарплату. Наш ринок внутрішній невеликий за обсягом, тому сподіватися, що все виробництво, що існує в Україні, може зреалізовувати свою продукцію на внутрішньому ринку, це є омана.
Наша економіка побудована таким чином, що ми маємо бути експортерами, ми маємо робити виробництва, які здатні долати конкурентні перепони на зовнішніх ринках. В нас немає просто вибору.
– Це загальні слова. Якщо взяти конкретні підприємства, які потребують сьогодні такого власника у найближчий час?
Це колись можна було б назвати «Короткостроковою програмою приватизації». Але на зараз завдання поставлені владою перед Вами на найближчі півроку? 10 мільярдів гривень добути до бюджету – раз. Далі?
– 10 мільярдів гривень – це «Укртелеком». Якщо він буде нам урядом відданий на приватизацію, то це 10 мільярдів гривень. Ми дійсно його виставимо на пошук інвестора. Він потребує інвестора. Він вартий 10 мільярдів гривень.
– Не замало?
– Зараз це його ціна. Так, дійсно, замало. Можна було колись отримати 5 мільярдів доларів, на той час 25 мільярдів гривень, але час минув і підприємство «Укртелеком» не в найкращому стані перебуває, а тому треба шукати інвестора.
– Хтось казав (наразі не пам’ятаю, хто), що його підводять під фіктивне банкрутство. Наскільки це відповідає дійсності?
– Я не знаю, можливо, якесь бажання існувало. Навколо «Укртелекому» завжди багато бажань. Але я вважаю, що реально зараз це неможливо. Є просто домінуюче бажання знайти йому інвестора.
Зараз ситуація така, що такі структури, як національні оператори телекомунікацій мають перспективу. Але реалізація цієї перспективи і досягнення потребують великих інвестицій, треба серйозно вкладати капітали на те, щоби вони надавали послуги іншого роду на іншому якісному рівні. І тільки в тому його життя. Змагатися тупо з мобільними операторами зараз «Укртелекому» - це шлях в нікуди.
– Розмови про приватизацію «Укртелекому» ведуться щонайменше років 10, очевидно. Якщо я не помиляюся. І років 10 тому на запитання, коли буде приватизовано «Укртелеком», Ви мені казали: коли буде політична воля.
– Так і є. І зараз те ж саме кажу.
– Чи є зараз ця політична воля?
–Зараз ця політична воля є, але погляди існують різні. Всі сходяться на тому, що приватизація є обов’язковою, але є розбіжності стосовно того, коли вона має відбутися, і які заходи мають бути зроблені до початку приватизації.
– З Вашої точки зору, коли це має бути зроблено?
– Має бути прийняте принципове рішення: або треба починати зараз, і тоді всі проблеми, які об’єктивно, реально існують 12 років і існують на «Укртелекомі», будуть перекладені на інвестора, або треба ці проблеми вирішувати. Але для того треба мати державні гроші, зараз профінансувати вирішення цих проблем, і тоді дорожче продати «Укртелеком». Тут є тільки два варіанти розвитку подій.
– Позавчора перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв сказав, що немає рішення, коли, нібито, найближчим часом не буде приватизації «Укртелекому», не будуть виставляти, бо проводиться інспекція по «Укртелекому».
Вчора ж я мала розмову з Сергієм Льовочкіним, то він сказав, то це прерогатива уряду, але якщо говорити про його особисту думку, то ось якою була його відповідь:
Сергій Льовочкін: На мій погляд, найбільш ефективним вирішенням питання щодо «Укртелекому» є залучення стратегічного інвестора, який може заплатити в казну держави великі кошти, кошти адекватні його реальній вартості.
Для того уряду треба вжити заходів, провести передпродажну підготовку цього підприємства, висунути вимоги по інвестиційних обов’язках з боку інвестора, щоби «Укртелеком» не тільки отримав стратегічного інвестора, але було б забезпечено його ефективний розвиток, покращення якості послуг.
Час завжди є. Треба працювати. Все це можливо. У відповідності до поточного законодавства, можливість ефективно продати «Укртелеком» в цьому році є 100%.
– Наскільки я розумію, очевидно, Сергій Льовочкін передає позицію президента у цьому питанні. Чи я помиляюся? Я знаю, що Ви мали зустріч з президентом.
Олександр Рябченко– Я мав цю зустріч з президентом. Я думаю, що коли президент захоче висловитися публічно, він обов’язково це скаже.
Ті два варіанти, про які ми мали розмову, дійсно існують. І ці два варіанти такі, що вони є альтернативні, треба обрати один. Це є нормальний шлях. Чи на інвестора покласти обов’язки, чи державі спочатку дати грошей, щоби провести передпродажну підготовку «Укртелекому». Це є просто політичне рішення. Одне з них буде прийняте. Кожне з них не має абсолютно кращого рішення і не має абсолютно…
– Тобто, є готовність, але рішення не прийняте?
– Є просто два варіанти, по яких ми маємо… По одному з цих двох шляхів треба піти. І це якраз є те саме рішення. Воно фактично не політичне, бо політичне рішення принципове, те, що приватизація потрібна, можна сказати, що воно існує, бо ніхто не проти. Всі кажуть, що «за».
Але треба прийняте таке економічне рішення, по якому шляху ми йдемо. Або ми продамо зараз і гроші отримаємо у бюджеті дуже швидко, а тоді будемо контролювати, щоби інвестор виконував інвестиційні зобов’язання стосовно вирішення певних проблем «Укртелекому», які мають безпосереднє відношення до української держави, до здійснення функцій держави. Або зараз ми всі ці проблеми виконуємо і потім продаємо. Ттоді це буде трохи пізніше, трохи дорожче, але це будуть витрачені з бюджету гроші.
– Свого часу у докризовий період проводилися так звані роадшоу «укртелекомівські» і інших підприємств. Деякі підприємства тоді продавалися вигідно.
Зараз коштів на це немає. Чи щось будете? Бо пан Льовочкін сказав передприватизаційну підготовку і можливі презентації. Наскільки це реально?
– Ми хотіли б дійсно зробити презентації, хоча б дві презентації зробити закордоном з цього приводу.
Можливо, це не «Укртелеком», а вже наступна партія підприємств, які ми готуємо для приватизації на наступний рік. Це електроенергетика, теплова генерація, обласні енергетичні компанії. Тому що з «Укртелекомом» ситуація абсолютно зрозуміла, і мало хто не знає у світі, що є такий «Укртелеком», найбільший зараз в Європі державний оператор телекомунікацій. Через те в нього є багато позитивів. Так само є багато й негативів.
Ми, можливо, проведемо одне роадшоу з цього приводу, коли вже буде прийняте рішення, щоби можна було б визначити, коли відбудеться конкурс з продажу.
– Ви згадали про приватизацію енергетики і сказали про те, що це буде лише наступного року. Цього року нічого виставлятися не буде?
– Якщо встигнемо, то виставимо обов’язково.
– Що саме?
–Там є певні етапи підготовчі, там ще треба внесення змін в укази президента, в постанови уряду, відпрацювати методологію, як це буде відбуватися. Зараз ми цим займаємося, з Мінпаливенерго відпрацьовуємо методологію. І тоді можна продавати.
І об’єктивно, якщо ми встигнемо, то в четвертому кварталі буде два конкурси: один з теплової генерації з однієї компанії і один з обласної енергетичної. Не можу поки що сказати, що це буде точно. Але попередньо можу сказати, що з генеруючих розглядається два варіанти: або «Дніпроенерго», або «Західенерго». Один з цих двох варіантів скоріше за все буде стартовим, початковим.
– Кілька місяців тому, коли зайшла мова про продаж «Укртелекому» в чергове, то представники опозиції подали законопроект про заборону приватизації «Укртелекому», «Турбоатому» і «Енергоатому».
Я телефонувала Олександру Бондарю, колишньому голові ФДМУ, і запитала стосовно «Укртелекому», він сказав: ні, нинішня влада продавати нічого не буде, вона все віддасть росіянам.
Наскільки ця теза може відповідати дійсності? Яка позиція нинішньої влади у Вашій особі, в особі президента стосовно продажу росіянам?
–Віддавати ніхто не буде. Нам гроші потрібні. Що ж віддавати?
Те, що опозиція займає позицію проти приватизації, я вважаю, що це нормально, це природно. Не дуже для них правильно, але це політичний вибір. Бо, що ж зробиш, всі, хто перебував при владі, казали, що потрібна приватизація, саме ці об’єкти стояли в планах продажу, в тому числі й минулого уряду. Зараз вони в опозиції, вони проти того, щоби зараз уряд продавав. Це опозиційна точка зору, вона має право на існування. Значна кількість людей підтримує таку позицію.
Олександр РябченкоАле для держави потрібно обов’язково пошук інвестора здійснити, бо ті підприємства, про які ми говоримо, не тільки коштують великі гроші, вони, якщо не вкласти в них інвестиції, будуть тягнути за собою проблеми великі для України.
Через те, хто б не був при владі, я переконаний, що він обов’язково має шукати інвесторів на ті підприємства, які можуть збанкрутувати. Ну, і уявіть собі, якщо банкрутує «Укртелеком»!
Поки треба прийняти закон про Фонд універсальних послуг, бо є послуги телекомунікаційні дуже прибуткові, а є фактично соціальні і збиткові. Їх треба за рахунок прибуткових дотувати, бо інакше люди, які живуть не у великих містах, а десь в далеких селах, будуть мати проблеми зі зв’язком. Тому треба тих, хто забезпечує цей зв'язок, дотувати за рахунок цього фонду. Я вважаю, що це є справедливо.
– Але ж зараз завдання ставиться здобути гроші.
– Зараз завдання ставиться здобути гроші. Це завдання поставлено законом «Про Державний бюджет України». Але, здобуваючи гроші, треба дивитися, що ми робимо, і як зробити так, щоби те, що ми продаємо, добре працювало після того, як було продане. Хто б там не був власником, але воно повинне забезпечувати, виконувати свої функції.
– За умови, якщо буде прийнятий той варіант, який не дозволить цього року продати «Укртелеком», за рахунок чого Ви плануєте здобути ці 10 мільярдів гривень до бюджету?
– «Укртелеком» і є ці 10 мільярдів. Тому які рішення приймаються, це є рішення стосовно 10 мільярдів.
– Я намагалася ненав’язливо Вас запитати стосовно продажу росіянам. Звичайно, якщо люди не беруть участі в конкурсі, то вони й нічого не куплять. Але я так розумію, що є попередні зацікавленості, якісь люди приходять на переговори. Наскільки є готовність купувати у росіян? І що саме вони хочуть?
– Є зацікавлені і російські структури, є зацікавлені європейські структури в «Укртелекомі». З інших частин світу не зверталися поки що. Хоча кажуть, що є зацікавлені зі США структури, які теж дивляться саме на «Укртелеком», знають про це і відстежують ситуацію. Чи будуть приймати участь? Це є питання.
Але поки що всі потенційні покупці навчені 19-річною історією, що це ми попередньо дивимося, а серйозні якісь плани будемо будувати, коли ви оголосите принципове рішення урядове, що це буде продаватися.
– Стосовно інших підприємств, то до чого є найбільша зацікавленість на сьогоднішній день?
– Я переконаний, що електроенергетика викличе велику зацікавленість. Я думаю, що в нас не буде жодного конкурсу, який закінчився б безрезультатно.
– Окрім електроенергетики?
– Насправді це величезний обсяг продажів. Я оцінюю загальну вартість електроенергетики всієї, яка зараз перебуває у державній власності, приблизно вдвічі дорожче, ніж «Укртелеком».
– Ми маємо слухача.
Слухач: Чи не вважаєте Ви, що Російська імперія через окупаційну владу, яка є в Україні, хоче поновити економічну експансію в Україні? Задарма віддали «Луганськтепловоз», хочуть задарма віддати «Укртелеком», потім задарма віддати енергетику, потім задарма віддати атомну енергетику. Тобто, «голубі» прийшли і «голубі» нас здають Москві.
– З фарбами у Вас щось не зовсім. Але...
– Пофарбоване це трохи по-іншому щось. Але, можливо, ми не розуміємо щось по цих питаннях.
– Може, про «блакитні фішки» йдеться. Колись підприємства називали «блакитними фішками».
Олександр Рябченко– Називали.
Віддавати нікому не можна, бо щоб віддати комусь, то це треба мати можливість, щоби він один прийшов, і тому йому віддають. І все рівно є ціна, вона визначається ринками. Ми зараз виставляємо на продаж пакети акцій обленерго по 25%, ми беремо ту ціну, яка зараз існує на фондовому ринку, бо ми продаємо через фондовий ринок. І ми не можемо їх виставити по іншій ціні. От зараз купуються, продаються акції по цій ціні, і ми виставляємо і наші, державні акції по цій ціні. Вони державі вже не приносять користі, бо на кожному з цих обленерго є власники 70% пакетів акцій, то все, нам треба виходити з цих підприємств, воно не має сенсу, треба гроші.
Але якщо б, наприклад, ми ці пакети акцій продавали на конкурсі, то вони абсолютно чітко були би дешевшими, ніж на фондовому ринку. Адже коли ти йдеш на фондовий ринок, ти продаєш, що покупець не має зобов’язань, він не витрачає гроші на ці зобов’язання, а через те він готовий сплатити дорожче за пакет акцій.
Якщо такий самий пакет акцій ти виставляєш на продаж, то покупець двічі витрачає гроші. По-перше, він сплачує за пакет акцій, а по-друге, в нього є ще фінансування виконання зобов’язань, які на конкурсі до нього прив’язані. Тому ту ціну, яку він сплатив на фондовому ринку, він ділить на дві частини: одна частина – це напряму платіж до державного бюджету за купівлю пакету акцій, а друга частина – це те, що він має на самому підприємстві проінвестувати.
Через те завжди відбувається так, що на конкурсі трохи дешевше, ніж на фондовому ринку.
– Згадали про «Луганськтепловоз». Чи чекають на вас суди з «Луганськтепловозом»? Тому що сьогодні є суд по «Криворіжсталі».
Я так собі розумію, що з нашим законодавством приватизаційним суди можуть бути по кожному продажу.
–Приватизаційне законодавство у нас непогане. Я якраз вважаю, що воно одне з найжорсткіших в Європі. Це дає дійсно підстави судитися, бо в Європі при приватизації відбуваються такі кроки і такі рішення, що, з погляду нашого законодавства, це взагалі жах: треба відкривати кримінальні справи, ГПУ , і всіх, хто прийняв це рішення, відразу кримінальні справи, і нехай вони сидять. А в них це є нормально, вони мають право приймати таке рішення.
В нас не можна змінити, наприклад, умови конкурсу під час його проведення. У тій же Польщі це робиться елементарно, і це робиться на рівні міністерства, яке відповідальне за проведення конкурсу. Для нас я просто не можу собі уявити, якщо якесь міністерство щось буде змінювати, то ГПУ буде найчастішим гостем у цьому міністерстві. Це правильно. Так встановлює український закон.
Тому коли продається об’єкт на конкурсі, завжди є переможці і переможені. І ті, хто є переможені, чи ті, хто не купив, а хотіли купити, мають право звернутися до суду, і вони звертаються.
Олександр Рябченко– От представник «Мантари Холдинг» обіцяв звернутися до суду з вимогами того, щоби вашу заяву про те, що вони не допускаються до конкурсу… Там були суперечки стосовно того, що ви їх несвоєчасно поінформували, що вони не допущені до конкурсу.
– Я думаю, що у них немає шансів виграти цю справу через те, що ми робимо все, у відповідності до термінів встановлених нормативними документами, законами. Вони, можливо, не дуже зручні, але вони такі й є.
Яка там ситуація складається? Я знаю цю заяву. Дійсно ці рішення надсилаються напередодні проведення самого конкурсу формально, юридично. Але за тиждень до закінчення конкурсу припиняється прийняття документів на участь у конкурсі і за 6 днів до конкурсу документи, які подані в присутності того, хто подавав, відкриваються і складається перелік цих документів, підписує працівник ФДМУ, і підписує той, хто уповноважений продавати.
– Це вже деталі...
– Це дуже важливі деталі, бо в цьому переліку відразу видно, що одного документа немає чи двох, як у «Мантари», наприклад. Двох документів немає – нічого з тим не зробиш. І там є підписи, там є дата, коли це було.
Можливо, людина, яка здавала документи, у цьому не розуміється, але це вже є проблема компанії, яка подавала речі. Ну, немає там одного документа. Він простий, він елементарний, але треба було вказати (це є вимога положення), за рахунок яких грошей відбувається купівля компанією «Мантара». І цей документ відсутній, він підкреслений, що його немає.
– Що буде далі з Одеським припортовим заводом?
– Я думаю, що уряд зараз загалом розглядає ситуацію, як його краще використовувати в державних інтересах. І варіант, що з ним буде далі, раніше, ніж восени, не буде існувати. Уряд прийме рішення. І там вже буде зрозуміло, яка ситуація, і що з ним буде далі.
– Ви, до речі, відчуваєте себе заручником?
– Заручником? Чиїм?
– Ваша попередниця Валентина Семенюк, яка, до речі, сьогодні судиться стосовно «Криворіжсталі»…
– Вона її продавала, вона й з нею судиться.
– …сказала, що і вона була заручницею, і Ви є заручником, тому що законодавство недосконале, немає закону про ФДМУ.
Ви, правда, у виграші, тому що у Вас є «патрон».
– Патрон?
– Так. Груба була фраза сказана. «З баблом».
–Це, мабуть, порох. До нього ще треба поставити кулю, щоби стріляти можна було. Бо інакше, що це таке «патрон з баблом», а кулі немає?
Кожен, хто йде на таку посаду, як голова ФДМУ, я думаю, що він сповна в розумі, як ми вважаємо за себе, а чи ви були б на цій посаді, тому він розуміє, куди він йде і немає за що скаржитися.
Це дуже гаряча посада, і тому завжди спекотно, завжди існують протиріччя, завжди існують різні погляди, завжди існують претензії. І вони будуть існувати до кожного голови ФДМУ. Вони існували до Валентини Семенюк, вони існували до Михайла Чечетова, вони існували до Олександра Бондаря, вони існують до мене, вони будуть існувати до того, хто буде працювати після мене.
– Якщо говорити про Вас, то які до Вас є претензії? І що саме для Вас найскладніше у взаємовідносинах?
– Претензії існують зараз по «Луганськтепловозу», до того існували по якомусь іншому об’єкту. Коли після «Луганськтепловозу» буде «Укртелеком», думаю, що хтось програє «Укртелеком», він буде мати до мене претензії стосовно «Укртелекому». Так само буде по енергетиці.
Олександр РябченкоЗавжди існують переможці і ті, хто програв. Тут нічого не зробиш. Це є природно. Ті, хто програє, чимось незадоволені. Можливо, дійсно існували плани купити, а не вдається. Щось таке. Через те будуть скарги і буде критика.
Я думаю, що це добре, тому що це є ознакою демократії. Було б на багато гірше, якби завжди всі були задоволені приватизацією, я сказав би, тоді з демократією в державі існують великі негаразди. Бо того не може бути. Це розподіл державної власності між приватними власниками. Це дуже гострий процес.
І навіть той розподіл, який дуже соціальний, між всіма порівну поділити - сертифікатна приватизація, він і так закінчився не дуже добре, бо, мабуть, 90% людей сприймали його жорстко негативно, а це ж було намагання розділити по справедливості. То що говорити за ту приватизацію, яка продається за гроші?
Олександр Рябченко: Я думаю, що це є потреба часу. Приватизація як мета вже закінчила своє існування. Я думаю, що Україна вже пройшла ту стадію свого економічного розвитку, коли приватизація як мета залишається у минулому. Зараз це має бути виключно інструмент.
– Інструменти бувають якісні і не дуже. Що зробити для того, аби цей інструмент був якісний?
– Дійсно так. І якісний інструмент, якщо, по-перше, існує ціль, навіщо він використовується, по-друге, існують завдання, для яких цей інструмент придатний, а по-третє, існують люди, які вміння мають цим інструментом оперувати.
– Давайте почнемо з цілі.
– Ми вважаємо, що приватизація – то є інструмент для ефективного реформування економіки, котрий потрібно створити, виробників, які здатні конкурувати на зовнішньому ринку української продукції.
– Мета №1. Для кого потрібні такі конкурентні власники?
– Це для нашої влади потрібні. Влада має створювати виробництва, на яких люди працюють, отримують зарплату. Наш ринок внутрішній невеликий за обсягом, тому сподіватися, що все виробництво, що існує в Україні, може зреалізовувати свою продукцію на внутрішньому ринку, це є омана.
Наша економіка побудована таким чином, що ми маємо бути експортерами, ми маємо робити виробництва, які здатні долати конкурентні перепони на зовнішніх ринках. В нас немає просто вибору.
– Це загальні слова. Якщо взяти конкретні підприємства, які потребують сьогодні такого власника у найближчий час?
Це колись можна було б назвати «Короткостроковою програмою приватизації». Але на зараз завдання поставлені владою перед Вами на найближчі півроку? 10 мільярдів гривень добути до бюджету – раз. Далі?
– 10 мільярдів гривень – це «Укртелеком». Якщо він буде нам урядом відданий на приватизацію, то це 10 мільярдів гривень. Ми дійсно його виставимо на пошук інвестора. Він потребує інвестора. Він вартий 10 мільярдів гривень.
– Не замало?
– Зараз це його ціна. Так, дійсно, замало. Можна було колись отримати 5 мільярдів доларів, на той час 25 мільярдів гривень, але час минув і підприємство «Укртелеком» не в найкращому стані перебуває, а тому треба шукати інвестора.
– Хтось казав (наразі не пам’ятаю, хто), що його підводять під фіктивне банкрутство. Наскільки це відповідає дійсності?
– Я не знаю, можливо, якесь бажання існувало. Навколо «Укртелекому» завжди багато бажань. Але я вважаю, що реально зараз це неможливо. Є просто домінуюче бажання знайти йому інвестора.
Зараз ситуація така, що такі структури, як національні оператори телекомунікацій мають перспективу. Але реалізація цієї перспективи і досягнення потребують великих інвестицій, треба серйозно вкладати капітали на те, щоби вони надавали послуги іншого роду на іншому якісному рівні. І тільки в тому його життя. Змагатися тупо з мобільними операторами зараз «Укртелекому» - це шлях в нікуди.
– Розмови про приватизацію «Укртелекому» ведуться щонайменше років 10, очевидно. Якщо я не помиляюся. І років 10 тому на запитання, коли буде приватизовано «Укртелеком», Ви мені казали: коли буде політична воля.
– Так і є. І зараз те ж саме кажу.
– Чи є зараз ця політична воля?
–
Політична воля є, але погляди існують різні. Всі сходяться на тому, що приватизація є обов’язковою, але є розбіжності стосовно того, коли вона має відбутися.
– З Вашої точки зору, коли це має бути зроблено?
– Має бути прийняте принципове рішення: або треба починати зараз, і тоді всі проблеми, які об’єктивно, реально існують 12 років і існують на «Укртелекомі», будуть перекладені на інвестора, або треба ці проблеми вирішувати. Але для того треба мати державні гроші, зараз профінансувати вирішення цих проблем, і тоді дорожче продати «Укртелеком». Тут є тільки два варіанти розвитку подій.
– Позавчора перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв сказав, що немає рішення, коли, нібито, найближчим часом не буде приватизації «Укртелекому», не будуть виставляти, бо проводиться інспекція по «Укртелекому».
Вчора ж я мала розмову з Сергієм Льовочкіним, то він сказав, то це прерогатива уряду, але якщо говорити про його особисту думку, то ось якою була його відповідь:
Сергій Льовочкін: На мій погляд, найбільш ефективним вирішенням питання щодо «Укртелекому» є залучення стратегічного інвестора, який може заплатити в казну держави великі кошти, кошти адекватні його реальній вартості.
Для того уряду треба вжити заходів, провести передпродажну підготовку цього підприємства, висунути вимоги по інвестиційних обов’язках з боку інвестора, щоби «Укртелеком» не тільки отримав стратегічного інвестора, але було б забезпечено його ефективний розвиток, покращення якості послуг.
Час завжди є. Треба працювати. Все це можливо. У відповідності до поточного законодавства, можливість ефективно продати «Укртелеком» в цьому році є 100%.
– Наскільки я розумію, очевидно, Сергій Льовочкін передає позицію президента у цьому питанні. Чи я помиляюся? Я знаю, що Ви мали зустріч з президентом.
Ті два варіанти, про які ми мали розмову, дійсно існують. І ці два варіанти такі, що вони є альтернативні, треба обрати один. Це є нормальний шлях. Чи на інвестора покласти обов’язки, чи державі спочатку дати грошей, щоби провести передпродажну підготовку «Укртелекому». Це є просто політичне рішення. Одне з них буде прийняте. Кожне з них не має абсолютно кращого рішення і не має абсолютно…
– Тобто, є готовність, але рішення не прийняте?
– Є просто два варіанти, по яких ми маємо… По одному з цих двох шляхів треба піти. І це якраз є те саме рішення. Воно фактично не політичне, бо політичне рішення принципове, те, що приватизація потрібна, можна сказати, що воно існує, бо ніхто не проти. Всі кажуть, що «за».
Але треба прийняте таке економічне рішення, по якому шляху ми йдемо. Або ми продамо зараз і гроші отримаємо у бюджеті дуже швидко, а тоді будемо контролювати, щоби інвестор виконував інвестиційні зобов’язання стосовно вирішення певних проблем «Укртелекому», які мають безпосереднє відношення до української держави, до здійснення функцій держави. Або зараз ми всі ці проблеми виконуємо і потім продаємо. Ттоді це буде трохи пізніше, трохи дорожче, але це будуть витрачені з бюджету гроші.
– Свого часу у докризовий період проводилися так звані роадшоу «укртелекомівські» і інших підприємств. Деякі підприємства тоді продавалися вигідно.
Зараз коштів на це немає. Чи щось будете? Бо пан Льовочкін сказав передприватизаційну підготовку і можливі презентації. Наскільки це реально?
– Ми хотіли б дійсно зробити презентації, хоча б дві презентації зробити закордоном з цього приводу.
Можливо, це не «Укртелеком», а вже наступна партія підприємств, які ми готуємо для приватизації на наступний рік. Це електроенергетика, теплова генерація, обласні енергетичні компанії. Тому що з «Укртелекомом» ситуація абсолютно зрозуміла, і мало хто не знає у світі, що є такий «Укртелеком», найбільший зараз в Європі державний оператор телекомунікацій. Через те в нього є багато позитивів. Так само є багато й негативів.
Ми, можливо, проведемо одне роадшоу з цього приводу, коли вже буде прийняте рішення, щоби можна було б визначити, коли відбудеться конкурс з продажу.
– Ви згадали про приватизацію енергетики і сказали про те, що це буде лише наступного року. Цього року нічого виставлятися не буде?
– Якщо встигнемо, то виставимо обов’язково.
– Що саме?
–
І об’єктивно, якщо ми встигнемо, то в четвертому кварталі буде два конкурси: один з теплової генерації з однієї компанії і один з обласної енергетичної. Не можу поки що сказати, що це буде точно. Але попередньо можу сказати, що з генеруючих розглядається два варіанти: або «Дніпроенерго», або «Західенерго». Один з цих двох варіантів скоріше за все буде стартовим, початковим.
– Кілька місяців тому, коли зайшла мова про продаж «Укртелекому» в чергове, то представники опозиції подали законопроект про заборону приватизації «Укртелекому», «Турбоатому» і «Енергоатому».
Я телефонувала Олександру Бондарю, колишньому голові ФДМУ, і запитала стосовно «Укртелекому», він сказав: ні, нинішня влада продавати нічого не буде, вона все віддасть росіянам.
Наскільки ця теза може відповідати дійсності? Яка позиція нинішньої влади у Вашій особі, в особі президента стосовно продажу росіянам?
–
Те, що опозиція займає позицію проти приватизації, я вважаю, що це нормально, це природно. Не дуже для них правильно, але це політичний вибір. Бо, що ж зробиш, всі, хто перебував при владі, казали, що потрібна приватизація, саме ці об’єкти стояли в планах продажу, в тому числі й минулого уряду. Зараз вони в опозиції, вони проти того, щоби зараз уряд продавав. Це опозиційна точка зору, вона має право на існування. Значна кількість людей підтримує таку позицію.
Через те, хто б не був при владі, я переконаний, що він обов’язково має шукати інвесторів на ті підприємства, які можуть збанкрутувати. Ну, і уявіть собі, якщо банкрутує «Укртелеком»!
Поки треба прийняти закон про Фонд універсальних послуг, бо є послуги телекомунікаційні дуже прибуткові, а є фактично соціальні і збиткові. Їх треба за рахунок прибуткових дотувати, бо інакше люди, які живуть не у великих містах, а десь в далеких селах, будуть мати проблеми зі зв’язком. Тому треба тих, хто забезпечує цей зв'язок, дотувати за рахунок цього фонду. Я вважаю, що це є справедливо.
– Але ж зараз завдання ставиться здобути гроші.
– Зараз завдання ставиться здобути гроші. Це завдання поставлено законом «Про Державний бюджет України». Але, здобуваючи гроші, треба дивитися, що ми робимо, і як зробити так, щоби те, що ми продаємо, добре працювало після того, як було продане. Хто б там не був власником, але воно повинне забезпечувати, виконувати свої функції.
– За умови, якщо буде прийнятий той варіант, який не дозволить цього року продати «Укртелеком», за рахунок чого Ви плануєте здобути ці 10 мільярдів гривень до бюджету?
– «Укртелеком» і є ці 10 мільярдів. Тому які рішення приймаються, це є рішення стосовно 10 мільярдів.
– Я намагалася ненав’язливо Вас запитати стосовно продажу росіянам. Звичайно, якщо люди не беруть участі в конкурсі, то вони й нічого не куплять. Але я так розумію, що є попередні зацікавленості, якісь люди приходять на переговори. Наскільки є готовність купувати у росіян? І що саме вони хочуть?
– Є зацікавлені і російські структури, є зацікавлені європейські структури в «Укртелекомі». З інших частин світу не зверталися поки що. Хоча кажуть, що є зацікавлені зі США структури, які теж дивляться саме на «Укртелеком», знають про це і відстежують ситуацію. Чи будуть приймати участь? Це є питання.
Але поки що всі потенційні покупці навчені 19-річною історією, що це ми попередньо дивимося, а серйозні якісь плани будемо будувати, коли ви оголосите принципове рішення урядове, що це буде продаватися.
– Стосовно інших підприємств, то до чого є найбільша зацікавленість на сьогоднішній день?
– Я переконаний, що електроенергетика викличе велику зацікавленість. Я думаю, що в нас не буде жодного конкурсу, який закінчився б безрезультатно.
– Окрім електроенергетики?
– Насправді це величезний обсяг продажів. Я оцінюю загальну вартість електроенергетики всієї, яка зараз перебуває у державній власності, приблизно вдвічі дорожче, ніж «Укртелеком».
– Ми маємо слухача.
Слухач: Чи не вважаєте Ви, що Російська імперія через окупаційну владу, яка є в Україні, хоче поновити економічну експансію в Україні? Задарма віддали «Луганськтепловоз», хочуть задарма віддати «Укртелеком», потім задарма віддати енергетику, потім задарма віддати атомну енергетику. Тобто, «голубі» прийшли і «голубі» нас здають Москві.
– З фарбами у Вас щось не зовсім. Але...
– Пофарбоване це трохи по-іншому щось. Але, можливо, ми не розуміємо щось по цих питаннях.
– Може, про «блакитні фішки» йдеться. Колись підприємства називали «блакитними фішками».
Віддавати нікому не можна, бо щоб віддати комусь, то це треба мати можливість, щоби він один прийшов, і тому йому віддають. І все рівно є ціна, вона визначається ринками. Ми зараз виставляємо на продаж пакети акцій обленерго по 25%, ми беремо ту ціну, яка зараз існує на фондовому ринку, бо ми продаємо через фондовий ринок. І ми не можемо їх виставити по іншій ціні. От зараз купуються, продаються акції по цій ціні, і ми виставляємо і наші, державні акції по цій ціні. Вони державі вже не приносять користі, бо на кожному з цих обленерго є власники 70% пакетів акцій, то все, нам треба виходити з цих підприємств, воно не має сенсу, треба гроші.
Але якщо б, наприклад, ми ці пакети акцій продавали на конкурсі, то вони абсолютно чітко були би дешевшими, ніж на фондовому ринку. Адже коли ти йдеш на фондовий ринок, ти продаєш, що покупець не має зобов’язань, він не витрачає гроші на ці зобов’язання, а через те він готовий сплатити дорожче за пакет акцій.
Якщо такий самий пакет акцій ти виставляєш на продаж, то покупець двічі витрачає гроші. По-перше, він сплачує за пакет акцій, а по-друге, в нього є ще фінансування виконання зобов’язань, які на конкурсі до нього прив’язані. Тому ту ціну, яку він сплатив на фондовому ринку, він ділить на дві частини: одна частина – це напряму платіж до державного бюджету за купівлю пакету акцій, а друга частина – це те, що він має на самому підприємстві проінвестувати.
Через те завжди відбувається так, що на конкурсі трохи дешевше, ніж на фондовому ринку.
– Згадали про «Луганськтепловоз». Чи чекають на вас суди з «Луганськтепловозом»? Тому що сьогодні є суд по «Криворіжсталі».
Я так собі розумію, що з нашим законодавством приватизаційним суди можуть бути по кожному продажу.
–
В нас не можна змінити, наприклад, умови конкурсу під час його проведення. У тій же Польщі це робиться елементарно, і це робиться на рівні міністерства, яке відповідальне за проведення конкурсу. Для нас я просто не можу собі уявити, якщо якесь міністерство щось буде змінювати, то ГПУ буде найчастішим гостем у цьому міністерстві. Це правильно. Так встановлює український закон.
Тому коли продається об’єкт на конкурсі, завжди є переможці і переможені. І ті, хто є переможені, чи ті, хто не купив, а хотіли купити, мають право звернутися до суду, і вони звертаються.
– Я думаю, що у них немає шансів виграти цю справу через те, що ми робимо все, у відповідності до термінів встановлених нормативними документами, законами. Вони, можливо, не дуже зручні, але вони такі й є.
Яка там ситуація складається? Я знаю цю заяву. Дійсно ці рішення надсилаються напередодні проведення самого конкурсу формально, юридично. Але за тиждень до закінчення конкурсу припиняється прийняття документів на участь у конкурсі і за 6 днів до конкурсу документи, які подані в присутності того, хто подавав, відкриваються і складається перелік цих документів, підписує працівник ФДМУ, і підписує той, хто уповноважений продавати.
– Це вже деталі...
– Це дуже важливі деталі, бо в цьому переліку відразу видно, що одного документа немає чи двох, як у «Мантари», наприклад. Двох документів немає – нічого з тим не зробиш. І там є підписи, там є дата, коли це було.
Можливо, людина, яка здавала документи, у цьому не розуміється, але це вже є проблема компанії, яка подавала речі. Ну, немає там одного документа. Він простий, він елементарний, але треба було вказати (це є вимога положення), за рахунок яких грошей відбувається купівля компанією «Мантара». І цей документ відсутній, він підкреслений, що його немає.
– Що буде далі з Одеським припортовим заводом?
– Я думаю, що уряд зараз загалом розглядає ситуацію, як його краще використовувати в державних інтересах. І варіант, що з ним буде далі, раніше, ніж восени, не буде існувати. Уряд прийме рішення. І там вже буде зрозуміло, яка ситуація, і що з ним буде далі.
– Ви, до речі, відчуваєте себе заручником?
– Заручником? Чиїм?
– Ваша попередниця Валентина Семенюк, яка, до речі, сьогодні судиться стосовно «Криворіжсталі»…
– Вона її продавала, вона й з нею судиться.
– …сказала, що і вона була заручницею, і Ви є заручником, тому що законодавство недосконале, немає закону про ФДМУ.
Ви, правда, у виграші, тому що у Вас є «патрон».
– Патрон?
– Так. Груба була фраза сказана. «З баблом».
–
Кожен, хто йде на таку посаду, як голова ФДМУ, я думаю, що він сповна в розумі, як ми вважаємо за себе, а чи ви були б на цій посаді, тому він розуміє, куди він йде і немає за що скаржитися.
Це дуже гаряча посада, і тому завжди спекотно, завжди існують протиріччя, завжди існують різні погляди, завжди існують претензії. І вони будуть існувати до кожного голови ФДМУ. Вони існували до Валентини Семенюк, вони існували до Михайла Чечетова, вони існували до Олександра Бондаря, вони існують до мене, вони будуть існувати до того, хто буде працювати після мене.
– Якщо говорити про Вас, то які до Вас є претензії? І що саме для Вас найскладніше у взаємовідносинах?
– Претензії існують зараз по «Луганськтепловозу», до того існували по якомусь іншому об’єкту. Коли після «Луганськтепловозу» буде «Укртелеком», думаю, що хтось програє «Укртелеком», він буде мати до мене претензії стосовно «Укртелекому». Так само буде по енергетиці.
Я думаю, що це добре, тому що це є ознакою демократії. Було б на багато гірше, якби завжди всі були задоволені приватизацією, я сказав би, тоді з демократією в державі існують великі негаразди. Бо того не може бути. Це розподіл державної власності між приватними власниками. Це дуже гострий процес.
І навіть той розподіл, який дуже соціальний, між всіма порівну поділити - сертифікатна приватизація, він і так закінчився не дуже добре, бо, мабуть, 90% людей сприймали його жорстко негативно, а це ж було намагання розділити по справедливості. То що говорити за ту приватизацію, яка продається за гроші?
