Мешканець Київської області Юрій Зубко все життя працював водієм, виховав двох синів, жодного разу не був підсудним. Одного разу знайомий працівник міліції попросив його по дорозі забрати в місцевої жительки пакет із документами та привезти йому. Коли Юрій виконував прохання, його затримали працівники СБУ. В пакеті виявилася велика сума грошей. Того міліціонера невдовзі відпустили, а Юрій Зубко з важкими побоями опинився у Київському СІЗО, де очікує рішення суду вже 18 місяців. Через травми йому паралізувало ноги, до того ж загострилися давні хронічні хвороби, проте в СІЗО його практично не лікують, розповів син Юрія Олег Зубко.
«Батько не ходить. Однокамерники годують його з ложки, попід руки носять у туалет. Я навіть говорив судді: подивіться, він же неадекватний! Чого ви хочете домогтися від людини, яку на ношах заносять до зали суду у клітку! А то й просто кладуть ноші на підлогу перед столом суду», – зауважує син в’язня СІЗО.
В’язнів лікують, але не так, не там, і не всіх – експерти
Українське законодавство дає право важкохворим лікуватися за межами слідчого ізолятора, проте керівництво Київського СІЗО ігнорує їхні потреби, говорить адвокат Юрія Зубка Анатолій Каленюк.
«Мій підзахисний не є ані маніяком, ані убивцею, проте довгий час йому не давали змоги лікуватися за межами СІЗО. Коли нарешті дозволили – в лікарні швидкої допомоги його приковували наручниками до ліжка, давали лише знеболювальне, тобто створили такі умови, що він змушений був відмовитися від лікування. На наші вимоги відправити його до іншої лікарні керівництво ізолятора відповідає, що в цьому немає потреби, оскільки цитую, «стан здоров’я відповідає перебігу хвороби», – каже адвокат.
Хворі у СІЗО знаходяться під постійним наглядом кваліфікованих лікарів, і більшість із них не потребують госпіталізації за межами СІЗО – так відповідає начальник Київського слідчого ізолятора Сергій Старенький на офіційні звернення адвокатів Юрія Зубка та інших ув’язнених. Коментувати ситуацію Радіо Свобода очільник СІЗО відмовився.
Тим часом деякі хворі через відсутність належного лікування в слідчих ізоляторах помирають. Днями загинув в’язень Київського СІЗО Тамаз Кардава, через кілька днів після того, як його у вкрай важкому стані передали зі слідчого ізолятора до однієї з київських лікарень, рповідомив адвокат померлого Олег Веремієнко.
«Моєму підзахисному рідні носили ліки, але ми побачили, що їх навіть не розпаковували, Тамаз лежав у одній палаті з жінками та хворими на туберкульоз, у нього ішла носом кров, але два дні до нього ніхто не підходив, – розповідає адвокат. – Пояснення одне: там панує корупція. В’язні розповідають, що до лікарняних палат, де кращі умови, потрапляють «круті», а хворі знаходяться у загальних палатах. Якщо родичі заплатять, то тоді людину добре лікують, і навіть телефон та телевізор дозволяють мати».
Тим часом Державний департамент виконання покарань почав перевірку цих та інших фактів щодо неякісної медичної допомоги у слідчих ізоляторах України, повідомив спеціаліст прес-служби Держдепартаменту Тарас Туруш. «Наші фахівці, після появи цієї інформації, розпочали перевірку Київського, Харківського та інших СІЗО в Україні, після її завершення ми оприлюднимо результати», – запевняє пан Туруш.
Член громадської ради Державного департаменту виконання покарань Григорій Мар’яновський наголошує, що більшість в’язнів СІЗО лікують нормально.
«Є наказ МОЗ, який містить перелік хвороб, що дають засудженому чи підозрюваному право на звільнення: або для лікування, або через те, що хвороба – невиліковна. Це рідкісні випадки, коли людину треба випустити, але її не випускають. Бо таке нікому не вигідно», – відзначає експерт.
Проблеми медичної допомоги у місцях ув’язнення – рудимент радянських часів
Натомість юрист Інституту правових стратегій Айгуль Муканова вважає порушення права на лікування глобальною проблемою української системи виконання покарань.
«Причина в тому, що ця система є закритою, до людей не мають доступу родичі, правники та громадські організації. Це робиться через те, що система покарань із радянських часів майже не змінилася, і так легше приховувати беззаконня, яке панує у цій сфері. Тому й утримують в ізоляторі важкохворих людей, які не можуть зашкодити слідству, не можуть втекти, бо не здатні пересуватися!».
За даними Харківської правозахисної групи, одночасно в українських слідчих ізоляторах перебувають 32 тисячі осіб, які очікують на вирок. 60 відсотків із них у підсумку суд визнає невинуватими, однак під час перебування в слідчих ізоляторах вони не мають належних побутових умов та якісної медичної допомоги, зазначають правозахисники.
«Батько не ходить. Однокамерники годують його з ложки, попід руки носять у туалет. Я навіть говорив судді: подивіться, він же неадекватний! Чого ви хочете домогтися від людини, яку на ношах заносять до зали суду у клітку! А то й просто кладуть ноші на підлогу перед столом суду», – зауважує син в’язня СІЗО.
В’язнів лікують, але не так, не там, і не всіх – експерти
Українське законодавство дає право важкохворим лікуватися за межами слідчого ізолятора, проте керівництво Київського СІЗО ігнорує їхні потреби, говорить адвокат Юрія Зубка Анатолій Каленюк.
«Мій підзахисний не є ані маніяком, ані убивцею, проте довгий час йому не давали змоги лікуватися за межами СІЗО. Коли нарешті дозволили – в лікарні швидкої допомоги його приковували наручниками до ліжка, давали лише знеболювальне, тобто створили такі умови, що він змушений був відмовитися від лікування. На наші вимоги відправити його до іншої лікарні керівництво ізолятора відповідає, що в цьому немає потреби, оскільки цитую, «стан здоров’я відповідає перебігу хвороби», – каже адвокат.
Хворі у СІЗО знаходяться під постійним наглядом кваліфікованих лікарів, і більшість із них не потребують госпіталізації за межами СІЗО – так відповідає начальник Київського слідчого ізолятора Сергій Старенький на офіційні звернення адвокатів Юрія Зубка та інших ув’язнених. Коментувати ситуацію Радіо Свобода очільник СІЗО відмовився.
Тим часом деякі хворі через відсутність належного лікування в слідчих ізоляторах помирають. Днями загинув в’язень Київського СІЗО Тамаз Кардава, через кілька днів після того, як його у вкрай важкому стані передали зі слідчого ізолятора до однієї з київських лікарень, рповідомив адвокат померлого Олег Веремієнко.
«Моєму підзахисному рідні носили ліки, але ми побачили, що їх навіть не розпаковували, Тамаз лежав у одній палаті з жінками та хворими на туберкульоз, у нього ішла носом кров, але два дні до нього ніхто не підходив, – розповідає адвокат. – Пояснення одне: там панує корупція. В’язні розповідають, що до лікарняних палат, де кращі умови, потрапляють «круті», а хворі знаходяться у загальних палатах. Якщо родичі заплатять, то тоді людину добре лікують, і навіть телефон та телевізор дозволяють мати».
Тим часом Державний департамент виконання покарань почав перевірку цих та інших фактів щодо неякісної медичної допомоги у слідчих ізоляторах України, повідомив спеціаліст прес-служби Держдепартаменту Тарас Туруш. «Наші фахівці, після появи цієї інформації, розпочали перевірку Київського, Харківського та інших СІЗО в Україні, після її завершення ми оприлюднимо результати», – запевняє пан Туруш.
Член громадської ради Державного департаменту виконання покарань Григорій Мар’яновський наголошує, що більшість в’язнів СІЗО лікують нормально.
«Є наказ МОЗ, який містить перелік хвороб, що дають засудженому чи підозрюваному право на звільнення: або для лікування, або через те, що хвороба – невиліковна. Це рідкісні випадки, коли людину треба випустити, але її не випускають. Бо таке нікому не вигідно», – відзначає експерт.
Проблеми медичної допомоги у місцях ув’язнення – рудимент радянських часів
Натомість юрист Інституту правових стратегій Айгуль Муканова вважає порушення права на лікування глобальною проблемою української системи виконання покарань.
«Причина в тому, що ця система є закритою, до людей не мають доступу родичі, правники та громадські організації. Це робиться через те, що система покарань із радянських часів майже не змінилася, і так легше приховувати беззаконня, яке панує у цій сфері. Тому й утримують в ізоляторі важкохворих людей, які не можуть зашкодити слідству, не можуть втекти, бо не здатні пересуватися!».
За даними Харківської правозахисної групи, одночасно в українських слідчих ізоляторах перебувають 32 тисячі осіб, які очікують на вирок. 60 відсотків із них у підсумку суд визнає невинуватими, однак під час перебування в слідчих ізоляторах вони не мають належних побутових умов та якісної медичної допомоги, зазначають правозахисники.
