…Якогось сонячного дня я їхав зі Смоленська в бік російсько-білоруського кордону, до Вітебська. Машина зупинилася в красивому місті – краєвид вражав, все дихало спокоєм, сонцем, лісом... Де це ми? – запитав я у водія. – Катинь...
Приїзду російського прем’єра Володимира Путіна на місце зухвалого розстрілу десятків тисяч польських офіцерів сталінськими катами полякам довелося чекати довго. Дуже довго.
Проте Варшава продовжувала наполягати на необхідності офіційного вшанування жертв злочину. Продовжувала навіть тоді, коли в Москві зауважували, що всі слова вже сказані і не варто знову повертатися до історії. Продовжувала й тоді, коли полякам натякали, що їхнє бажання нагадати про Катинь може погіршити атмосферу польсько-російського економічного співробітництва. І російська сторона погодилася, що польська має рацію.
Путін приїхав. Зустрівся із польським колегою Дональдом Туском. Виступив на церемонії за участю ветеранів Другої світової війни, легендарних польських політиків і громадських діячів, серед яких були і колишній президент Лєх Валенса, і голова першого демократичного уряду Польщі Тадеуш Мазовецький. До речі, саме в часи Валенси і Єльцина було відкрито практично всю правду про катинську справу, а перший російський президент сказав «вибачаюсь» перед Катинським хрестом у Варшаві. Поляки чекали продовження єльцинської лінії від його наступника.
Проте Путін і в Катині залишився заручником своїх архаїчних поглядів на радянське минуло. Слів вибачення поляки від нього так і не почули. Але Путін вшанував пам’ять загиблих, сказав про спільну пам’ять і змушений був вислухати блискучу промову свого польського колеги Дональда Туска, який нагадав йому слова Олександра Солженіцина: насилля не здатне захистити себе без брехні, а брехня не може вижити без насилля.
Можливо, наступний керівник Росії, який вже не буде мати досвіду виховання у брехливих університетах радянського минулого, буде здатний вимовити: «прошу вибачення», на що очікують поляки. Проте під час зустрічі російського і польського прем’єрів під Смоленськом було продемонстровано, що таке вибачення можливе, що його можна дочекатися. І це ще один приклад того, як потрібно і можливо захищати свої історичні пріоритети і свою пам’ять...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Приїзду російського прем’єра Володимира Путіна на місце зухвалого розстрілу десятків тисяч польських офіцерів сталінськими катами полякам довелося чекати довго. Дуже довго.
Проте Варшава продовжувала наполягати на необхідності офіційного вшанування жертв злочину. Продовжувала навіть тоді, коли в Москві зауважували, що всі слова вже сказані і не варто знову повертатися до історії. Продовжувала й тоді, коли полякам натякали, що їхнє бажання нагадати про Катинь може погіршити атмосферу польсько-російського економічного співробітництва. І російська сторона погодилася, що польська має рацію.
Путін приїхав. Зустрівся із польським колегою Дональдом Туском. Виступив на церемонії за участю ветеранів Другої світової війни, легендарних польських політиків і громадських діячів, серед яких були і колишній президент Лєх Валенса, і голова першого демократичного уряду Польщі Тадеуш Мазовецький. До речі, саме в часи Валенси і Єльцина було відкрито практично всю правду про катинську справу, а перший російський президент сказав «вибачаюсь» перед Катинським хрестом у Варшаві. Поляки чекали продовження єльцинської лінії від його наступника.
Проте Путін і в Катині залишився заручником своїх архаїчних поглядів на радянське минуло. Слів вибачення поляки від нього так і не почули. Але Путін вшанував пам’ять загиблих, сказав про спільну пам’ять і змушений був вислухати блискучу промову свого польського колеги Дональда Туска, який нагадав йому слова Олександра Солженіцина: насилля не здатне захистити себе без брехні, а брехня не може вижити без насилля.
Можливо, наступний керівник Росії, який вже не буде мати досвіду виховання у брехливих університетах радянського минулого, буде здатний вимовити: «прошу вибачення», на що очікують поляки. Проте під час зустрічі російського і польського прем’єрів під Смоленськом було продемонстровано, що таке вибачення можливе, що його можна дочекатися. І це ще один приклад того, як потрібно і можливо захищати свої історичні пріоритети і свою пам’ять...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
