Не за хлібом і видовищем прийшли люди до Українського дому. Прийшли, щоб побачити й почути Ліну Костенко. Прийшли по книгу, яка вперше отримала адекватне змісту оформлення.
Старші прийшли тому, що знали: «Берестечко», написане понад 40 літ тому, не втратило, а лише набуло актуальності й сили. А молодь та школярі прийшли побачити українського класика, який так «промовисто мовчав» 20 років, оголосивши добровільну «внутрішню еміграцію».
Зала усіх не вмістила, тому сиділи на підлозі перед сценою, стояли між рядами та у холі перед моніторами. Стояли впродовж усіх трьох годин, а ті, хто стомлювався, шукали, де можна присісти ближче до динаміків, щоб чути все, що відбувається на сцені.
«Ми прийшли, щоб побачити справжню свободу», – сказала головний редактор газети «День» Лариса Івшина, дивлячись прямо на Ліну Костенко. І усі оплесками підтвердили, що це саме так.
Ліна Костенко: треба бути людьми
– Я б хотіла писати лірику й лірику… А хіба хочеш, мусиш… писати інше.
– Я хотіла виписати у віршах усю історію України, але не склалося.
– Україна стала незалежною, і я була щаслива. Але раптом українська історія, українські письменники, «шістдесятники», такі люди як я, стали смішними й нікому не цікавими. І ми, вийшовши з часу, де треба було боротися за кожну свою строфу, де ми боролися за кожний ковток свободи й за своє право бути українцем, не встигли й духу перевести, як стали знову незрозумілими й непотрібними.
Молода українська література почала наввипередки матюкатися і назвала це виявом свободи. Хтось наполегливо вкладав у голови нового покоління через телебачення тезу, що «патріотизм – це останній прихисток для негідників». І я подумала: мою мову загнали у матюки і написала: «не хочу грати жодну із ролей у цьому сатанинському спектаклі».
Я гарно провела ці 20 років у внутрішній еміграції – або за письмовим столом і комп’ютером, або в етнографічних експедиціях у Чорнобильській зоні. Мене ніхто особливо не чіпав, мене якось обходили.
– Моє «Берестечко» – це демонстрація того, що найбільша перемога – це перемога над власною поразкою.
– Тільки створили державу, омріяну українську державу, як почали закликати «Встаньте з колін!». Ну, якщо ви плазували, то й вставайте з колін. Але я ніколи не стояла на колінах, і мій народ, той, для якого я пишу, також.
Другі прийшли і кажуть: «Ми тепер народ нагодуємо». Проект «Голодомор» на сайті закрили, бо «ми прийшли, щоб нагодувати людей». Та це люди вас годують! А от поворухнути пальцем, щоб книгарні не зачинялися, нікому.
Доборолися, добалакалися,
досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
незалежною, хоч на мить
Від кайданів, що волю сковують?
Від копит, що у душу б’ють?
Він чужих, що тебе скуповують?
І своїх, що тебе продають?
*****
Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.
– У нас комплекс меншовартості, ми мусимо перестати терпіти приниження і позбутися цього комплексу.
– Мій чоловік мені казав: «Лінусечко, ти не бійся, людство ніколи не відмовиться від того, що воно любило в собі!». І ми, українці, знаємо, що ми любимо у собі.
– Тоді хтось казав, що опускаються руки і що вже нічого не хоче. Я цього не розумію. Я й зараз не бачу поразки. Поразка або може бути в людях, або її немає взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить через усі віки. До неї треба підключатися. Це буде рух опору. І це не означає, що обов’язково виходити на вулиці, це означає, що просто треба бути людьми.
Книга – маніфест
Нове видання поетичної драми «Берестечко»Нове видання поетичної драми «Берестечко» є мистецьким явищем. Досконалий і вибуховий за змістом твір знайшов відповідну собі вражаючу форму.
Високоякісний друк, оригінальне розміщення тексту на сторінці й неперевершена ілюстративна графіка Сергія Якутовича досягають повної гармонії зі словом і духом Ліни Костенко.
Про це сказала сама поетеса, дякуючи колективу видавництва «Либідь», яке ініціювало й реалізувало цей задум.
Таку ж високу оцінку від автора отримала й робота заслуженого артиста України, протоієрея УПЦ Петра Бойка, який озвучив «Берестечко».
Про цінність роману «Берестечко» для пошуку вирішення сучасних проблем натхненно говорили автор передмови – академік Іван Дзюба, ведучий презентації, дослідник творчості Ліни Костенко, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко, Надзвичайний і Повноважний посол України Юрій Щербак, літературний критик Дмитро Дроздовський.
Вітання
Перший екземпляр «Берестечка» Ліна Костенко підписала й подарувала виконавиці співаної поезії Ользі Богомолець.
У свою чергу Ольга Богомолець проспівала кілька пісень на слова Ліни Костенко й повідомила, що видавництво «Либідь» до ювілею Ліни Костенко підготувало ще одну книгу «Гіацинтове сонце». До збірки увійшли поезії Ліни Костенко та пісні на її слова Ольги Богомолець, а художнє оформлення видання зробив Іван Марчук.
Під час презентації книгиПривітати Ліну Костенко з ювілеєм та перевиданням «Берестечка» прийшли її друзі й однодумці у порятунку етнографічно-культурної спадщини Чорнобильського Полісся.
Ростислав Омеляшко, керівник експедиції, в якій Ліна Костенко бере участь від 1991 року, подарував поетесі альбом фотографій зі спільних походів у зону.
Особливим подарунком стало вручення диплому й відзнаки лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка 2010 року доньці Ліни Костенко – професору Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксані Пахльовській. Відзнаку за книгу «Аве, Європа» вручила член Шевченківського Комітету, письменниця Марія Матіос.
Вітальні телеграми Ліні Костенко надіслали Папа Римський Бенедикт XVI та Любомир Гузар, глава Української греко-католицької церкви.
Слова, що звучали на сцені, гармоніювали з оформленням сцени. То були збільшені графічні ілюстрації Сергія Якутовича та рядки «Берестечка»: «Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку».
Старші прийшли тому, що знали: «Берестечко», написане понад 40 літ тому, не втратило, а лише набуло актуальності й сили. А молодь та школярі прийшли побачити українського класика, який так «промовисто мовчав» 20 років, оголосивши добровільну «внутрішню еміграцію».
Зала усіх не вмістила, тому сиділи на підлозі перед сценою, стояли між рядами та у холі перед моніторами. Стояли впродовж усіх трьох годин, а ті, хто стомлювався, шукали, де можна присісти ближче до динаміків, щоб чути все, що відбувається на сцені.
«Ми прийшли, щоб побачити справжню свободу», – сказала головний редактор газети «День» Лариса Івшина, дивлячись прямо на Ліну Костенко. І усі оплесками підтвердили, що це саме так.
Ліна Костенко: треба бути людьми
– Я б хотіла писати лірику й лірику… А хіба хочеш, мусиш… писати інше.
– Я хотіла виписати у віршах усю історію України, але не склалося.
– Україна стала незалежною, і я була щаслива. Але раптом українська історія, українські письменники, «шістдесятники», такі люди як я, стали смішними й нікому не цікавими. І ми, вийшовши з часу, де треба було боротися за кожну свою строфу, де ми боролися за кожний ковток свободи й за своє право бути українцем, не встигли й духу перевести, як стали знову незрозумілими й непотрібними.
Молода українська література почала наввипередки матюкатися і назвала це виявом свободи. Хтось наполегливо вкладав у голови нового покоління через телебачення тезу, що «патріотизм – це останній прихисток для негідників». І я подумала: мою мову загнали у матюки і написала: «не хочу грати жодну із ролей у цьому сатанинському спектаклі».
Я гарно провела ці 20 років у внутрішній еміграції – або за письмовим столом і комп’ютером, або в етнографічних експедиціях у Чорнобильській зоні. Мене ніхто особливо не чіпав, мене якось обходили.
– Моє «Берестечко» – це демонстрація того, що найбільша перемога – це перемога над власною поразкою.
– Тільки створили державу, омріяну українську державу, як почали закликати «Встаньте з колін!». Ну, якщо ви плазували, то й вставайте з колін. Але я ніколи не стояла на колінах, і мій народ, той, для якого я пишу, також.
Другі прийшли і кажуть: «Ми тепер народ нагодуємо». Проект «Голодомор» на сайті закрили, бо «ми прийшли, щоб нагодувати людей». Та це люди вас годують! А от поворухнути пальцем, щоб книгарні не зачинялися, нікому.
Доборолися, добалакалися,
досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
незалежною, хоч на мить
Від кайданів, що волю сковують?
Від копит, що у душу б’ють?
Він чужих, що тебе скуповують?
І своїх, що тебе продають?
*****
Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.
– У нас комплекс меншовартості, ми мусимо перестати терпіти приниження і позбутися цього комплексу.
– Мій чоловік мені казав: «Лінусечко, ти не бійся, людство ніколи не відмовиться від того, що воно любило в собі!». І ми, українці, знаємо, що ми любимо у собі.
– Тоді хтось казав, що опускаються руки і що вже нічого не хоче. Я цього не розумію. Я й зараз не бачу поразки. Поразка або може бути в людях, або її немає взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить через усі віки. До неї треба підключатися. Це буде рух опору. І це не означає, що обов’язково виходити на вулиці, це означає, що просто треба бути людьми.
Книга – маніфест
Високоякісний друк, оригінальне розміщення тексту на сторінці й неперевершена ілюстративна графіка Сергія Якутовича досягають повної гармонії зі словом і духом Ліни Костенко.
Про це сказала сама поетеса, дякуючи колективу видавництва «Либідь», яке ініціювало й реалізувало цей задум.
Таку ж високу оцінку від автора отримала й робота заслуженого артиста України, протоієрея УПЦ Петра Бойка, який озвучив «Берестечко».
Про цінність роману «Берестечко» для пошуку вирішення сучасних проблем натхненно говорили автор передмови – академік Іван Дзюба, ведучий презентації, дослідник творчості Ліни Костенко, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко, Надзвичайний і Повноважний посол України Юрій Щербак, літературний критик Дмитро Дроздовський.
Вітання
Перший екземпляр «Берестечка» Ліна Костенко підписала й подарувала виконавиці співаної поезії Ользі Богомолець.
У свою чергу Ольга Богомолець проспівала кілька пісень на слова Ліни Костенко й повідомила, що видавництво «Либідь» до ювілею Ліни Костенко підготувало ще одну книгу «Гіацинтове сонце». До збірки увійшли поезії Ліни Костенко та пісні на її слова Ольги Богомолець, а художнє оформлення видання зробив Іван Марчук.
Ростислав Омеляшко, керівник експедиції, в якій Ліна Костенко бере участь від 1991 року, подарував поетесі альбом фотографій зі спільних походів у зону.
Особливим подарунком стало вручення диплому й відзнаки лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка 2010 року доньці Ліни Костенко – професору Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксані Пахльовській. Відзнаку за книгу «Аве, Європа» вручила член Шевченківського Комітету, письменниця Марія Матіос.
Вітальні телеграми Ліні Костенко надіслали Папа Римський Бенедикт XVI та Любомир Гузар, глава Української греко-католицької церкви.
Слова, що звучали на сцені, гармоніювали з оформленням сцени. То були збільшені графічні ілюстрації Сергія Якутовича та рядки «Берестечка»: «Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку».
