Оприлюднення документів епохи падіння Берлінської стіни відбулося на п’ять років раніше, ніж це передбачене звичайною процедурою. Звіти різноманітних дипломатичних джерел того часу свідчать, що у Парижі з чималим запізненням усвідомили справжнє історичне значення подій у Німеччині. Наприклад, лист Франсуа Міттерана, адресований останньому німецькому лідерові-комуністу Еґонові Кренцу 24 листопада 1989 року, свідчить про наміри французького президента «надалі розвивати стосунки Німецької Демократичної Республіки з Європейською спільнотою».
«Позиція Міттерана була дуже проста, – розповідає про сприйняття тодішніх подій президентом Франсуа Міттераном його тодішній речник Юбер Ведрін. – Він раніше заявляв, що все це може статися упродовж 10–15 років. Навіть німці не могли і не хотіли вірити, (що все трапиться так швидко). Коли процес почав прискорюватися у 1988–89 роках, Міттеран уточнив умови, бажаючи, щоб усе відбулося злагоджено, мирно й демократично. В ідеалі він бажав, щоб це не призвело до падіння (останнього керівника СРСР Михайла) Горбачова».
Документальний аналіз французького Міністерства закордонних справ, датований жовтнем 1989-го, свідчить, що паризькі дипломати за місяць до падіння муру навіть не припускали такого розвитку подій. «Це наразі виглядає нереалістично», – мовиться в одному з документів.
«Гельмут Коль здатен на все» – Марґарет Тетчер
Архіви, оприлюднені сьогодні в Парижі, також свідчать, що Марґарет Тетчер, британський прем’єр-міністр того часу, була налаштована вороже до самої ідеї возз’єнання Німеччини. У телеграмі від 13 березня 1990 року посол Франції у Лондоні Люк де Ла Бар де Нантой доповів про висловлювання пані Тетчер на одному зі званих вечорів. «Гельмут Коль здатен на все. Він став іншою людиною і не знає сам, чого від себе чекати. Він почувається господарем і починає діяти, як господар», – цитує слова британського прем’єр-міністра французький посол.
У Західній Європі того часу побоювалися Німеччини, що вона може знову набрати потужності, а згодом і диктувати свої умови.
Колишній речник французького президента Франсуа Міттерана Юбер Ведрін так коментує ворожі настрої щодо об’єднання Німеччини серед деяких європейських політиків кінця вісімдесятих років: «Політики того часу критикували не агресивних німецьких націоналістів, а ідею, що Німеччина, ставши потужною, може розбалансувати Європу. Тому й бажали, щоб зміни відбувалися мирним, демократичним шляхом і не призвели б до втрати стабільності у Європі».
«Позиція Міттерана була дуже проста, – розповідає про сприйняття тодішніх подій президентом Франсуа Міттераном його тодішній речник Юбер Ведрін. – Він раніше заявляв, що все це може статися упродовж 10–15 років. Навіть німці не могли і не хотіли вірити, (що все трапиться так швидко). Коли процес почав прискорюватися у 1988–89 роках, Міттеран уточнив умови, бажаючи, щоб усе відбулося злагоджено, мирно й демократично. В ідеалі він бажав, щоб це не призвело до падіння (останнього керівника СРСР Михайла) Горбачова».
Документальний аналіз французького Міністерства закордонних справ, датований жовтнем 1989-го, свідчить, що паризькі дипломати за місяць до падіння муру навіть не припускали такого розвитку подій. «Це наразі виглядає нереалістично», – мовиться в одному з документів.
«Гельмут Коль здатен на все» – Марґарет Тетчер
Архіви, оприлюднені сьогодні в Парижі, також свідчать, що Марґарет Тетчер, британський прем’єр-міністр того часу, була налаштована вороже до самої ідеї возз’єнання Німеччини. У телеграмі від 13 березня 1990 року посол Франції у Лондоні Люк де Ла Бар де Нантой доповів про висловлювання пані Тетчер на одному зі званих вечорів. «Гельмут Коль здатен на все. Він став іншою людиною і не знає сам, чого від себе чекати. Він почувається господарем і починає діяти, як господар», – цитує слова британського прем’єр-міністра французький посол.
У Західній Європі того часу побоювалися Німеччини, що вона може знову набрати потужності, а згодом і диктувати свої умови.
Колишній речник французького президента Франсуа Міттерана Юбер Ведрін так коментує ворожі настрої щодо об’єднання Німеччини серед деяких європейських політиків кінця вісімдесятих років: «Політики того часу критикували не агресивних німецьких націоналістів, а ідею, що Німеччина, ставши потужною, може розбалансувати Європу. Тому й бажали, щоб зміни відбувалися мирним, демократичним шляхом і не призвели б до втрати стабільності у Європі».
