За опечатаними дверима в центрі Москви – українські книги, дитячі національні костюми і супутник, який приймає телеканали з України. Навесні минулого року московська влада заборонила діяльність Українського освітнього центру. Цей центр діяв при місцевій школі № 124 із 1995 року, а нещодавно був відбудований за кошти українських підприємців, які вклали в устаткування близько 25 тисяч доларів. Офіційна причина закриття – недотримання російського законодавства.
Співголова Об’єднання українців у Росії Валерій Семененко визнає, що Центр порушив деякі норми, але каже, що пропозицію виправитися московські чиновники вперто не хочуть чути і натомість повністю заборонили діяльність установи, в якій навчалося близько сотні українських дітей. Семененко каже, що українські вчителі не лише втратили роботу, але й стали об’єктом інтересу російських спецслужб.
«Вони не приховували, що з ФСБ, обходили наших вчительок, зокрема, Карасьову Лєну і Шовгун Ніну і питали, що там робилося. Я спершу цього не знав, бо дівчата були залякані, але потім вони мені сказали», – розповів лідер української громади.
Директора московської школи, при якій діяв Український центр, звільнили з роботи. Пояснили, що через пенсійний вік, але Семененко припускає, що вона потерпіла через прихильність до української діаспори.
Не сподобалося представникам російської влади і те, як українці обговорювали складні сторінки історії. «З історії України ми слухання і по Мазепі проводили. Оце, мабуть, стало основною причиною тиску і нападу на нас», – зазначає Семененко.
Співголова Об’єднання українців Росії вважає, що українська громада стала заручником погіршення українсько-російських міждержавних відносин на найвищому рівні, адже до того понад десятиліття Український освітній центр діяв не в підпіллі, а з відома управління освіти Москви.
«До ста заяв хоч завтра можу покласти на стіл»
Один із лідерів української діаспори у Росії спростовує заяву народного депутата-регіонала Вадима Колесниченка про те, що в Москві не змогли набрати навіть один україномовний клас. Мовляв, через це московська адміністрація не фінансує української школи з бюджету міста.
Валерій Семененко погоджується, що великого напливу охочих учитися українською у Москві немає. Але інтерес до рідної культури є, попри несприятливі умови. «При тій пропаганді і при тій масованій інформаційній війні проти України тут багато батьків просто не наважуються нести заяви, що вони хочуть в українську школу віддати, але кілька класів ми могли б відкрити. До ста заяв хоч завтра можу покласти на стіл», – наголошує він.
Конфлікт довкола Українського освітнього центру в Москві дійшов до Міністерства закордонних справ Росії. У вересні Валерій Семененко зустрічався з представниками російської влади за присутності працівників українського посольства у Москві. Але ця зустріч не дала результатів. Тому Об’єднання українців у Росії знову звернулося за допомогою до українського посольства.
За офіційними даними, в Росії живе три мільйони українців. Попри це, там немає жодної української школи. Раніше цього року представник Міністерства закордонних справ Росії Андрій Нестеренко пов’язав це з відсутністю таких запитів від батьків і громадських організацій. За його словами, це, мабуть, пояснюється «спорідненістю східнослов’янських мов і культур, спільною історією і єдиною православною християнською вірою».
(Прага – Київ)
Співголова Об’єднання українців у Росії Валерій Семененко визнає, що Центр порушив деякі норми, але каже, що пропозицію виправитися московські чиновники вперто не хочуть чути і натомість повністю заборонили діяльність установи, в якій навчалося близько сотні українських дітей. Семененко каже, що українські вчителі не лише втратили роботу, але й стали об’єктом інтересу російських спецслужб.
«Вони не приховували, що з ФСБ, обходили наших вчительок, зокрема, Карасьову Лєну і Шовгун Ніну і питали, що там робилося. Я спершу цього не знав, бо дівчата були залякані, але потім вони мені сказали», – розповів лідер української громади.
Директора московської школи, при якій діяв Український центр, звільнили з роботи. Пояснили, що через пенсійний вік, але Семененко припускає, що вона потерпіла через прихильність до української діаспори.
Не сподобалося представникам російської влади і те, як українці обговорювали складні сторінки історії. «З історії України ми слухання і по Мазепі проводили. Оце, мабуть, стало основною причиною тиску і нападу на нас», – зазначає Семененко.
Співголова Об’єднання українців Росії вважає, що українська громада стала заручником погіршення українсько-російських міждержавних відносин на найвищому рівні, адже до того понад десятиліття Український освітній центр діяв не в підпіллі, а з відома управління освіти Москви.
«До ста заяв хоч завтра можу покласти на стіл»
Один із лідерів української діаспори у Росії спростовує заяву народного депутата-регіонала Вадима Колесниченка про те, що в Москві не змогли набрати навіть один україномовний клас. Мовляв, через це московська адміністрація не фінансує української школи з бюджету міста.
Валерій Семененко погоджується, що великого напливу охочих учитися українською у Москві немає. Але інтерес до рідної культури є, попри несприятливі умови. «При тій пропаганді і при тій масованій інформаційній війні проти України тут багато батьків просто не наважуються нести заяви, що вони хочуть в українську школу віддати, але кілька класів ми могли б відкрити. До ста заяв хоч завтра можу покласти на стіл», – наголошує він.
Конфлікт довкола Українського освітнього центру в Москві дійшов до Міністерства закордонних справ Росії. У вересні Валерій Семененко зустрічався з представниками російської влади за присутності працівників українського посольства у Москві. Але ця зустріч не дала результатів. Тому Об’єднання українців у Росії знову звернулося за допомогою до українського посольства.
За офіційними даними, в Росії живе три мільйони українців. Попри це, там немає жодної української школи. Раніше цього року представник Міністерства закордонних справ Росії Андрій Нестеренко пов’язав це з відсутністю таких запитів від батьків і громадських організацій. За його словами, це, мабуть, пояснюється «спорідненістю східнослов’янських мов і культур, спільною історією і єдиною православною християнською вірою».
(Прага – Київ)
