Щоправда, цього разу батько-засновник фесту, його організатор та ідеолог, лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка особисто на Співочому полі присутнім не був, позаяк вирушив із гуртом на гастролі до столиці Татарстану. Проте не будемо, вслід за деякими ЗМІ, кидати камінь в Скрипчин город, мовляв, «проміняв Київ на Казань, а українські world-music гурти – на Ману Чао». Нічого Олег не «міняв» і тим більше не «зраджував». Просто його дітище вже на такій фазі розвитку, що особиста присутність аж ніяк не є визначальною: всі коліщатка фестивалю крутяться самі собою, а потік людей у вишиванках, що з самого рання сунуть в напрямку Співочого поля, щороку стає щільнішим і потужнішим.
Весело було й цього разу. В порівнянні з минулим роком, «Країна мрій», реагуючи на економічну кризу, мусила стиснутися в часовому форматі і тривала всього один день, проте всі бажаючі – а таких виявилося понад 10 тисяч – змогли знайти собі зайняття до душі. Спеціально облаштоване фестивальне містечко аж кишіло людом: на Алеї майстрів кожен міг не лише щось придбати, а й під керівництвом досвідченого майстра відчути себе справдешнім ковалем, гончарем, писанкарем, різьбярем чи, скажімо, екзотичним виробником паперу з кори шовковиці. Містечко гуло від «козацьких розваг», пісень і танців фольклорних колективів та рок-фолк гуртів, і то не лишень українських.
Цьогоріч на «Країну мрій» завітали гості з Норвегії, Румунії та Литви. До речі, литовський гурт «Жальвінас», що перекладається як «Латунь», співав не лишень литовською, а ще й прусською – мертвою мовою балтського племені пруссів, давним-давно асимільованого германцями.
Вивели «на люди» літературу національних меншин
Як і годиться, на «Країні мрій» мусять здійснюватися мрії. Певною мірою, так і було. Якщо торік здійснилася мрія Олега Скрипки облаштувати літературну сцену, то нині настав час втілюватися в життя мріям братів Капранових. Відомі видавці та культуртрегери вперше в рамках фесту вивели «на люди» літературу національних меншин, зокрема гагаузьку, котру репрезентувала відома поетка та перекладач Тудора Арнаут.
На жаль, автор сих рядків не мав змоги бути на «гагаузьких читаннях», але, зустрівши на фесті усміхнених та бадьорих братів Капранових, довідався, що публіка виявила до акції неабиякий інтерес. Як і до решти літературної частини фесту, яка цьогоріч вперше перевершила музичну частину і тривала два дні. Душу виливали як молоді – Сашко Ушкалов, Павло Коробчук, Дмитро Лазуткін, так і більш досвідчені літератори – Анатолій Дністровий, Сергій Пантюк, Роман Скиба. На жаль, публіці не довелося побачити плановані організаторами виступи «метрів» штибу Василя Герасим'юка, Оксани Забужко чи Тараса Федюка. Будемо сподіватися, що наступного року здійсниться й ця мрія.
Держава не поспішає підтримувати ініціативу небайдужих людей
Не можу не згадати й про ще одну автентичну краплю (точніше – пляшчину-другу). Йдеться про медовуху, старовинний напій, кілька видів якого презентував на фестивалі юний фермер із Чернігівщини. Особисто мені смакувала «на гречаному меду з додаванням вишні», після чергової порції котрої зрозумів: «Країна мрій» вдалася. Навіть попри певні проблеми, зокрема, недостатню чи, скоріше, ніяку підтримку з боку держави.
Як ще раніше зазначав Олег Скрипка, у Франції подібні фести на 90% відбуваються за державний рахунок, а кошти надходять за два роки перед проведенням свят. Наші ж чиновники воліють підтримувати всілякі нудотні офіціозні збіговиська, а не живу ініціативу небайдужих людей. Проте, у таких, як Скрипка, задумане й так здійсниться якнайкраще. Аби лишень не заважали.
(Київ – Прага)
Весело було й цього разу. В порівнянні з минулим роком, «Країна мрій», реагуючи на економічну кризу, мусила стиснутися в часовому форматі і тривала всього один день, проте всі бажаючі – а таких виявилося понад 10 тисяч – змогли знайти собі зайняття до душі. Спеціально облаштоване фестивальне містечко аж кишіло людом: на Алеї майстрів кожен міг не лише щось придбати, а й під керівництвом досвідченого майстра відчути себе справдешнім ковалем, гончарем, писанкарем, різьбярем чи, скажімо, екзотичним виробником паперу з кори шовковиці. Містечко гуло від «козацьких розваг», пісень і танців фольклорних колективів та рок-фолк гуртів, і то не лишень українських.
Цьогоріч на «Країну мрій» завітали гості з Норвегії, Румунії та Литви. До речі, литовський гурт «Жальвінас», що перекладається як «Латунь», співав не лишень литовською, а ще й прусською – мертвою мовою балтського племені пруссів, давним-давно асимільованого германцями.
Вивели «на люди» літературу національних меншин
Як і годиться, на «Країні мрій» мусять здійснюватися мрії. Певною мірою, так і було. Якщо торік здійснилася мрія Олега Скрипки облаштувати літературну сцену, то нині настав час втілюватися в життя мріям братів Капранових. Відомі видавці та культуртрегери вперше в рамках фесту вивели «на люди» літературу національних меншин, зокрема гагаузьку, котру репрезентувала відома поетка та перекладач Тудора Арнаут.
На жаль, автор сих рядків не мав змоги бути на «гагаузьких читаннях», але, зустрівши на фесті усміхнених та бадьорих братів Капранових, довідався, що публіка виявила до акції неабиякий інтерес. Як і до решти літературної частини фесту, яка цьогоріч вперше перевершила музичну частину і тривала два дні. Душу виливали як молоді – Сашко Ушкалов, Павло Коробчук, Дмитро Лазуткін, так і більш досвідчені літератори – Анатолій Дністровий, Сергій Пантюк, Роман Скиба. На жаль, публіці не довелося побачити плановані організаторами виступи «метрів» штибу Василя Герасим'юка, Оксани Забужко чи Тараса Федюка. Будемо сподіватися, що наступного року здійсниться й ця мрія.
Держава не поспішає підтримувати ініціативу небайдужих людей
Не можу не згадати й про ще одну автентичну краплю (точніше – пляшчину-другу). Йдеться про медовуху, старовинний напій, кілька видів якого презентував на фестивалі юний фермер із Чернігівщини. Особисто мені смакувала «на гречаному меду з додаванням вишні», після чергової порції котрої зрозумів: «Країна мрій» вдалася. Навіть попри певні проблеми, зокрема, недостатню чи, скоріше, ніяку підтримку з боку держави.
Як ще раніше зазначав Олег Скрипка, у Франції подібні фести на 90% відбуваються за державний рахунок, а кошти надходять за два роки перед проведенням свят. Наші ж чиновники воліють підтримувати всілякі нудотні офіціозні збіговиська, а не живу ініціативу небайдужих людей. Проте, у таких, як Скрипка, задумане й так здійсниться якнайкраще. Аби лишень не заважали.
(Київ – Прага)
