Але в Незалежній Україні настав час подивитися на лідера визвольних змагань справедливим, а головне – власним, українським поглядом. Саме на цьому наголошував Президент України Віктор Ющенко, виступаючи на урочистому вечорі з нагоди 130-річчя від дня народження Симона Петлюри, що відбувся в Національному драматичному театрі імені Івана Франка. Президент висловив переконання, що тепер «час жити своїм розумом». «Час стати самими собою й навчитися поважати себе і свою власну історію, пам’ятати своїх власних героїв. Час поглянути на нашу історію рідним, чистим поглядом. Час оцінювати її з українських, а не нав’язаних ззовні позицій», – зазначив Віктор Ющенко.
Згадані українські позиції, слід сказати, будуть міцними лишень за умови єдності національних політичних сил, коли особисті амбіції поступляться загальнонаціональним і державним інтересам. Рухаються українські політики в цьому напрямку? Питання риторичне...
«Боротьба ставить на порядок денний питання про організацію національних сил, про сталеві, міцні форми цієї організації», – нагадав Віктор Ющенко. З цим важко не погодитися. І водночас вжахнутися, роззирнувшись на нинішні політичні тусовки. Де вона, «організація національних сил» – квола, безсенсова армія, напівпрофесійна СБУ, карликові патріотичні партії, гротескне козацтво, розколота церква, аморфні ЗМІ? Вже не кажучи про «сталеві форми»...
Тому, оцінюючи постать Петлюри, віддаючи належну шану, потрібно робити недвозначні висновки. Зробив їх і Президент Ющенко. Він закликав відверто визнати – якщо не об’єднаємося нині, не наведемо лад у країні, то загроза національній державності може стати цілком реальною. Він також закликав усім загрозам і викликам протиставити національну єдність, усвідомлення державності як найвищої цінності, яка гарантує Україні стабільність, прогрес і достойне місце в європейській сім’ї народів.
П'ятиріччя «Вінграновських читань»
Тут, в мальовничому урочищі на березі Росі любив відпочивати й творити геніальний поет. І саме тут 2005 року, постав перший в Україні пам'ятник Миколі Степановичу, збудований за ініціативи Яблунівської сільської ради, Білоцерківського осередку Фонду культури України та місцевого мецената Сергія Мовчана. Цей скромний пам'ятник постав органічно й щиро, ніби виріс із трави, ніби був тут завжди, разом із яблунівськими скелями, дубами й очеретами. Саме тут, біля цього скромного обеліска, може, як ніде, сходяться потаємні сенси і силові «вінграновські» поля.
Тож не дивно, що кожного року, в останню суботу травня, галявина над Россю збирає з усіх усюд шанувальників Вінграновського. Зокрема, тут побували Борис Олійник, Василь Герасим'юк, Надія Степула, Ніна Гнатюк, Павло Вольвач (так, трапилося щастя й мені бувати там, до того ж – неодноразово), Ролан Сергієнко, Мирослав Лазарук, інші письменники та численні шанувальники поетового слова. Збиратимуться вони біля пам'ятника Поету знову й знову, незмінно розширюючи власне коло.
Прикметно, що в переддень чергових «Вінграновських читань» Мирослав Лазарук в столичному музеї Шевченка презентував книгу спогадів «Микола Вінграновський. Степовий Сварог», котру видало харківське видавництво «Фоліо». Основою збірки есеїв стали розповіді буковинського письменника про спільні з Вінграновським мандри Україною. Сторінки «Сварога...» сповнені масою цікавих епізодів, історій, деталей, з мерехкої мозаїчності котрих складається яскравий, іноді химерний, але живий образ одного з найкращих українських поетів ХХ сторіччя.
(Київ – Прага)
