– Очікування особливих зрушень від цього саміту ще до його початку не були дуже великими. І Росія, і Євросоюз мають досить різні погляди на майбутню стратегічну угоду про співробітництво між сторонами. До того ж, стосунки між ЄС та Росією нині все більше пов’язують з іншими стосунками, а саме із США і новим американським президентом. Тому, досить нормальним є те, що цей саміт не приніс великих результатів.
– Сприйняття Росії європейцями досить неоднозначне, бо з одного боку – це важливий економічний гравець, з іншого – непередбачуваний та сумнівний партнер. Яка позиція у сприйнятті Росії в Євросоюзі все ж переважає?
– Наразі є два різновиди сприйняття Росії європейцями. На ці позиції наклали свій відбиток грузинські події та нинішня фінансова криза. Одні вважають, що через кризу та велику різницю в економічному розвитку Росії та Євросоюзу, вся агресивна риторика Кремля має зрештою послабитись, бо Росія потребує Євросоюз. Інші мають більше занепокоєння, бо Росія швидко набирає вагу. Факти вторгнення до Грузії, та прямий спротив «Східному партнерству» підтверджують, що слід серйозно ставитися до потенційної загрози з боку Москви. Тому, на їх думку, щодо Росії слід зайняти тверду позицію.
– Ви згадали про «Східне партнерство»... Президент Медведєв по закінченні саміту заявив, що Європа знову не переконала Росію у тому, що в цій ініціативі немає нічого антиросійського...
– Така позиція Москви щодо «Східного партнерства» не нова. Росія була дуже незадоволена ще започаткуванням Європейської політики сусідства. Тому це очевидно, що будь-яка політика Євросоюзу, націлена на посилення сусідства на сході Європи, завжди критично сприймається Москвою.
– Нерідко слідом за критичними висловлюваннями, Кремль задіює свої прийоми тиску та блокування тих чи інших процесів. Чи не так?
– «Східне партнерство» справді може наштовхнутися на два типи російського блокування. З одного боку, Кремль може використати ті ж методи, що ускладнили вступ України та Грузії до НАТО. Мається на увазі опосередкована участь Росії у створенні внутрішнього безладу в Україні чи розбалансуванні її енергетичної сфери, що є фундаментальною для росіян. Або ж діяти, як у «кавказькій кампанії» чи прикласти руку до негараздів протягом президентських виборів у Молдові. Тож, Росія справді має приховані способи дестабілізації цих країн. Проте, я особисто маю сумніви, що такі методи матимуть надалі для Росії позитивний ефект. Може статися якраз протилежне: ці держави віддаляться від Росії.
– Брюссель донині не висловлював чіткої позиції щодо справжнього винуватця минулої газової кризи. Що насправді думають лідери євроустанов з цього приводу?
– Гадаю, що у тому, що відбувається (навколо російського газу), Брюссель Україну не звинувачує. Євросоюз відчуває, що саме Росія тисне на ситуацію, аби спровокувати кризу. Тим часом, все могло б вирішитися шляхом звичайних переговорів. Не висловлюючи своєї позиції, Євросоюз вважає справжнім винуватцем та провокатором газової кризи саме Росію.
(Брюссель – Прага – Київ)
– Сприйняття Росії європейцями досить неоднозначне, бо з одного боку – це важливий економічний гравець, з іншого – непередбачуваний та сумнівний партнер. Яка позиція у сприйнятті Росії в Євросоюзі все ж переважає?
– Наразі є два різновиди сприйняття Росії європейцями. На ці позиції наклали свій відбиток грузинські події та нинішня фінансова криза. Одні вважають, що через кризу та велику різницю в економічному розвитку Росії та Євросоюзу, вся агресивна риторика Кремля має зрештою послабитись, бо Росія потребує Євросоюз. Інші мають більше занепокоєння, бо Росія швидко набирає вагу. Факти вторгнення до Грузії, та прямий спротив «Східному партнерству» підтверджують, що слід серйозно ставитися до потенційної загрози з боку Москви. Тому, на їх думку, щодо Росії слід зайняти тверду позицію.
– Ви згадали про «Східне партнерство»... Президент Медведєв по закінченні саміту заявив, що Європа знову не переконала Росію у тому, що в цій ініціативі немає нічого антиросійського...
– Така позиція Москви щодо «Східного партнерства» не нова. Росія була дуже незадоволена ще започаткуванням Європейської політики сусідства. Тому це очевидно, що будь-яка політика Євросоюзу, націлена на посилення сусідства на сході Європи, завжди критично сприймається Москвою.
– Нерідко слідом за критичними висловлюваннями, Кремль задіює свої прийоми тиску та блокування тих чи інших процесів. Чи не так?
– «Східне партнерство» справді може наштовхнутися на два типи російського блокування. З одного боку, Кремль може використати ті ж методи, що ускладнили вступ України та Грузії до НАТО. Мається на увазі опосередкована участь Росії у створенні внутрішнього безладу в Україні чи розбалансуванні її енергетичної сфери, що є фундаментальною для росіян. Або ж діяти, як у «кавказькій кампанії» чи прикласти руку до негараздів протягом президентських виборів у Молдові. Тож, Росія справді має приховані способи дестабілізації цих країн. Проте, я особисто маю сумніви, що такі методи матимуть надалі для Росії позитивний ефект. Може статися якраз протилежне: ці держави віддаляться від Росії.
– Брюссель донині не висловлював чіткої позиції щодо справжнього винуватця минулої газової кризи. Що насправді думають лідери євроустанов з цього приводу?
– Гадаю, що у тому, що відбувається (навколо російського газу), Брюссель Україну не звинувачує. Євросоюз відчуває, що саме Росія тисне на ситуацію, аби спровокувати кризу. Тим часом, все могло б вирішитися шляхом звичайних переговорів. Не висловлюючи своєї позиції, Євросоюз вважає справжнім винуватцем та провокатором газової кризи саме Росію.
(Брюссель – Прага – Київ)
