Наукові конференції, зустрічі ветеранів національного руху, виставки і пам’ятний вечір – так у Криму відзначали 35-ту річницю відомого «Омського процесу» над Мустафою Джемілєвим. Цей короткий типово радянський суд, як розповідає російський історик Гульнара Бекирова, завдяки мужності Мустафи Джемілєва і солідарності багатьох тодішніх дисидентів-антирадянщиків зумів розірвати інформаційній вакуум довкола проблеми кримських татар.
Мустафа Джемілєв незадовго до п'ятого арешту, Ташкент, 1979 рікГульнара Бекирова каже, що фактично лише тоді, у 1976 році, про трагедію народу, позбавленого батьківщини, активно почали писати на Заході.
«Значення «Омського процесу» проти Мустафи Джемілєва полягає в тому, що це був найбільш резонансний процес в історії кримськотатарського національного руху, який, в принципі, дуже багатий на такі політичні процеси, – зазначає вона. – Цей суд зробив відомою у світі кримськотатарську проблему. Звичайно, вражала неймовірна, унікальна мужність фізично слабкої людини, стан якої погіршувався тривалим голодуванням».
Світ був вражений мужністю Джемілєва
Тоді на захист Мустафи Джемілєва виступили Андрій Сахаров та Олена Боннер, які особисто приїхали до Омська, щоб підтримати його. Публічну солідарність проявили відомі радянські правозахисники і митці Петро Григоренко, Лев Копелєв, Олександр Галич, Олександр Некрич та інші. З-за кордону із вимогами звільнити активіста руху кримських татар за повернення на батьківщину звернулися десятки відомих політиків, громадських діячів, письменників і вчених: німецькі письменники – лауреат Нобелівської премії Генріх Белль і Карл Амері, французькі – Раймон Арон і П’єр Еммануель, іранський поет Реза Барахені, американські вчені, лауреати Нобелівської премії Сальвадор Луріа та Джордж Волд, політичні і громадські діячі з
Мустафа Джемілєв і його дружина Сафінар з правозахисниками Андрієм Сахаровим та Оленою Бонер, Москва, 1986 рікТуреччини, Чехословаччини, США, Пакистану, Ізраїлю та інших країн, представники кримськотатарської та української діаспор на Заході. У багатьох країнах були створені комітети на захист Мустафи Джемілєва і кримських татар, почалася кампанія у західній пресі.
Радянський уряд, втім, на поступки не пішов. Омський суд визнав Мустафу Джемілєва винним і засудив до 2 з половиною років ув’язнення в колонії суворого режиму. Це вже був четвертий табірний термін активіста кримськотатарського національного руху. Втретє він був засуджений у 1974 році – на 1 рік позбавлення волі, але перед закінченням цього терміну стало зрозумілим, що з тюрми його випускати не збираються, влада почала «шити» правозахисникові нову справу, що базувалася на витиснутих з іншого ув’язненого свідченнях.
На знак протесту Мустафа Джемілєв розпочав голодування. Тюремна адміністрація пішла на примусове годування ув’язненого через зонд, але правозахисник не здавався 303 дні. На судовому процесі в Омську, за свідченням очевидців, він не міг стояти на ногах, але використовував процес як політичну трибуну.
В інтерв’ю Радіо Свобода Мустафа Джемілєв розповів, що смерті не боявся, його лише турбувало, щоб не зламатися психологічно. «Я ухвалив рішення тримати голодування до кінця, – каже він. – Звичайно, я передбачав, що можливий, як кажуть, летальний кінець. Але я притримувався принципу: приготуйся до найгіршого, а якщо станеться трохи краще – то це дар Божий».
Мустафа Джемілєв вийшов із таборів і тюрем наприкінці 1986 року. А до Криму він приїхав у 1989-му. Разом з ним на батьківщину із вислання повернулася більшість кримських татар.
Нещодавно його висунули номінантом на отримання Нобелівської премії миру, а днями Мустафа Джемілєв став лауреатом нагороди Українського католицького університету «Світло справедливості».
«Значення «Омського процесу» проти Мустафи Джемілєва полягає в тому, що це був найбільш резонансний процес в історії кримськотатарського національного руху, який, в принципі, дуже багатий на такі політичні процеси, – зазначає вона. – Цей суд зробив відомою у світі кримськотатарську проблему. Звичайно, вражала неймовірна, унікальна мужність фізично слабкої людини, стан якої погіршувався тривалим голодуванням».
Світ був вражений мужністю Джемілєва
Тоді на захист Мустафи Джемілєва виступили Андрій Сахаров та Олена Боннер, які особисто приїхали до Омська, щоб підтримати його. Публічну солідарність проявили відомі радянські правозахисники і митці Петро Григоренко, Лев Копелєв, Олександр Галич, Олександр Некрич та інші. З-за кордону із вимогами звільнити активіста руху кримських татар за повернення на батьківщину звернулися десятки відомих політиків, громадських діячів, письменників і вчених: німецькі письменники – лауреат Нобелівської премії Генріх Белль і Карл Амері, французькі – Раймон Арон і П’єр Еммануель, іранський поет Реза Барахені, американські вчені, лауреати Нобелівської премії Сальвадор Луріа та Джордж Волд, політичні і громадські діячі з
Радянський уряд, втім, на поступки не пішов. Омський суд визнав Мустафу Джемілєва винним і засудив до 2 з половиною років ув’язнення в колонії суворого режиму. Це вже був четвертий табірний термін активіста кримськотатарського національного руху. Втретє він був засуджений у 1974 році – на 1 рік позбавлення волі, але перед закінченням цього терміну стало зрозумілим, що з тюрми його випускати не збираються, влада почала «шити» правозахисникові нову справу, що базувалася на витиснутих з іншого ув’язненого свідченнях.
На знак протесту Мустафа Джемілєв розпочав голодування. Тюремна адміністрація пішла на примусове годування ув’язненого через зонд, але правозахисник не здавався 303 дні. На судовому процесі в Омську, за свідченням очевидців, він не міг стояти на ногах, але використовував процес як політичну трибуну.
В інтерв’ю Радіо Свобода Мустафа Джемілєв розповів, що смерті не боявся, його лише турбувало, щоб не зламатися психологічно. «Я ухвалив рішення тримати голодування до кінця, – каже він. – Звичайно, я передбачав, що можливий, як кажуть, летальний кінець. Але я притримувався принципу: приготуйся до найгіршого, а якщо станеться трохи краще – то це дар Божий».
Мустафа Джемілєв вийшов із таборів і тюрем наприкінці 1986 року. А до Криму він приїхав у 1989-му. Разом з ним на батьківщину із вислання повернулася більшість кримських татар.
Нещодавно його висунули номінантом на отримання Нобелівської премії миру, а днями Мустафа Джемілєв став лауреатом нагороди Українського католицького університету «Світло справедливості».
