У такому випадку мене цікавить, говорила я собі, яку би міну зробив світ, якби дуже відомий німецький співак у першій половині 60-их років минулого століття, тобто не повних 20 років після закінчення Другої світової війни, з запалом заспівав: «Сілезія та Австрія, Чехословаччина – це моя країна».
От якщо б він це заспівав натхненному багатотисячному натовпу на головній площі великого німецького міста, то напевно з нашого боку тодішньої залізної завіси лунав би рев про реваншизм, і мільйони людей були б щиро обурені.
Ця аналогія зовсім не видається навмисною: кілька країн, з яких згодом зродився Радянський Союз, Росія спочатку військом насильницьки захопила і встановила там іграшкові уряди. Та в Росії Олег Газманов особливого обурення не викликає. Навпаки, він має багато тисяч прихильників, за його записи б’ються, він – зірка.
Звичайно, націоналісти такого грубого калібру знайдуться в кожній країні, це ми знаємо добре. Та все ж, вони не мають такої безмежно великої кількості шанувальників, та й поліція цікавиться, чи часом у надмірному патріотизмі вони не переступають закони. Іншими словами, вони перебувають під постійним і доволі неприємним наглядом.
Але ще більше, ніж співак і пісня (точніше, пісні й кліпи, які настільки підсилюють військо і міць, що аж біжить мороз по шкірі), мене стурбували різноманітні Інтернет-дискусії з цього приводу.
Газманова захищають. Бо «він любить свою країну»?
Звичайно, я розумію, що улюблений співак має шанувальників, які захищають його від критиків. Також я знаю, що Інтернет-дискусії не є жодним, так би мовити, остаточним проявом громадської думки і що вони розкривають часом надзвичайно дивний зріз поглядів. Та все ж, у дискусіях про Газманова проявляються доволі несподівані аргументи.
На критику його націоналізму відповіддю є пояснення, що він просто любить свою країну з усім, що в ній є, що приймає Радянський Союз разом з КДБ і мафіями, адже це його земля.
А після цього ведеться суперечка, чи має він право захищати комунізм. «Має»,– стверджує одна прихильниця співака, адже якщо тисячі людей на концертах співають разом із ним, то, мабуть, це погано не було.
Цей аргумент слабкий. Більшість слухачів, які так натхненно Газманову підспівують, вже ні комунізму, ані Радянського Союзу не знають, Тобто їм, швидше, подобається співак, хоча те, що він співає, на них, звичайно, впливає.
Та все ж, ідеться про щось інше: Радянський Союз уже не існує більше 15 років. І ні Прибалтика, ні Кавказ уже не є країною Газманова.
А що можуть про ці пісеньки подумати громадяни України і Криму? Чи балтійських і південно-кавказьких країн? І як це так можливо, що ніхто із захисників Газманова взагалі ні на мить не бере це до уваги?
З чеської переклала Оксана Пеленська
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
От якщо б він це заспівав натхненному багатотисячному натовпу на головній площі великого німецького міста, то напевно з нашого боку тодішньої залізної завіси лунав би рев про реваншизм, і мільйони людей були б щиро обурені.
Ця аналогія зовсім не видається навмисною: кілька країн, з яких згодом зродився Радянський Союз, Росія спочатку військом насильницьки захопила і встановила там іграшкові уряди. Та в Росії Олег Газманов особливого обурення не викликає. Навпаки, він має багато тисяч прихильників, за його записи б’ються, він – зірка.
Звичайно, націоналісти такого грубого калібру знайдуться в кожній країні, це ми знаємо добре. Та все ж, вони не мають такої безмежно великої кількості шанувальників, та й поліція цікавиться, чи часом у надмірному патріотизмі вони не переступають закони. Іншими словами, вони перебувають під постійним і доволі неприємним наглядом.
Але ще більше, ніж співак і пісня (точніше, пісні й кліпи, які настільки підсилюють військо і міць, що аж біжить мороз по шкірі), мене стурбували різноманітні Інтернет-дискусії з цього приводу.
Газманова захищають. Бо «він любить свою країну»?
Звичайно, я розумію, що улюблений співак має шанувальників, які захищають його від критиків. Також я знаю, що Інтернет-дискусії не є жодним, так би мовити, остаточним проявом громадської думки і що вони розкривають часом надзвичайно дивний зріз поглядів. Та все ж, у дискусіях про Газманова проявляються доволі несподівані аргументи.
На критику його націоналізму відповіддю є пояснення, що він просто любить свою країну з усім, що в ній є, що приймає Радянський Союз разом з КДБ і мафіями, адже це його земля.
А після цього ведеться суперечка, чи має він право захищати комунізм. «Має»,– стверджує одна прихильниця співака, адже якщо тисячі людей на концертах співають разом із ним, то, мабуть, це погано не було.
Цей аргумент слабкий. Більшість слухачів, які так натхненно Газманову підспівують, вже ні комунізму, ані Радянського Союзу не знають, Тобто їм, швидше, подобається співак, хоча те, що він співає, на них, звичайно, впливає.
Та все ж, ідеться про щось інше: Радянський Союз уже не існує більше 15 років. І ні Прибалтика, ні Кавказ уже не є країною Газманова.
А що можуть про ці пісеньки подумати громадяни України і Криму? Чи балтійських і південно-кавказьких країн? І як це так можливо, що ніхто із захисників Газманова взагалі ні на мить не бере це до уваги?
З чеської переклала Оксана Пеленська
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.