«Вірмо сильно і надіймося на Бога!» – закликав Блаженний Омелян Ковч

«…Тут я бачу Бога – Бога, який однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей». Ці слова – послання Блаженного Омеляна Ковча – написані на меморіальній таблиці, яку встановили в музеї в Майданеку в Люблині.

Тут сьогодні і вшановують пам’ять священомученика, який 65 років тому загинув у таборі смерті. Участь у заходах бере духовенство різних релігійних конфесій. Прах землі з Майданека привезуть в усі катедральні собори УГКЦ.

Священомученик народився в священичій родині у Космачі Косівського району в 1884 році. Філософські теологічні студії здобув у Римі в Колегії Святого Сергія Вакха. Його дружиною стала донька отця Добрянського Марія-Анна. В родині отця Омеляна і Марії було шестеро дітей.

Протягом 20 років отець Омелян Ковч був парохом у містечку Перемишляни, що на Львівщині. Він цілковито присвятив себе служінню Богові і вірним, знаходив час для виховання дітей і мав організаційний дар.

«Над його хатою пролітають янголи»

«Над його хатою янголи пролітають», – так говорили мешканці про скромний будинок отця Омеляна в Перемишлянах. Там майже завжди жили сироти.

Отець Омелян пережив кілька режимів. Коли прийшла радянська влада, він зупинив парафіян у помсті до поляків, з приходом німців почалось винищення євреїв. Парох просив молодь не вступати на службу до нової влади, не підтримувати антисемітські провокації.

Отець Ковч, який знав дуже добре німецьку, на очах у німецьких солдат з вогню витягував людей. На прохання євреїв отець Ковч провів їхнє масове хрещення. Багато з них теж опинились у гетто, там люди створили окрему громаду, яка визнавала християнство.

Блаженний Омелян Ковч – приклад любов ближнього

У грудні 1942 року священика арештували німецькі окупанти і кинули в тюрму на Лонцького у Львові. Він зазнав страшних катувань. Німецькі офіцери вимагали від нього відмовитись хрестити євреїв, але отець Омелян був непохитний. «Хто хоче хреститись, того й хреститиму», – була його відповідь.

Невдовзі отця вивезли у концтабір Майданек, що біля Любліна. Він став № 2399. Умови утримання були нестерпні, в бараці перебували 300–700 арештованих, переважно євреїв. Польський наглядач вдавав, що не помічає, як отець Ковч сповідав і причащав.

Своє ув’язнення священик сприймав як дар Божий і просив своїх дітей не старатись його визволяти. Отець Ковч свідомо пішов на мученицьку смерть.

«Якщо я не буду тут, хто допоможе цим людям перейти усі страждання? Вони б пішли у вічність з усіма своїми гріхами й у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими головами, залишаючи свої гріхи позаду себе, і так вони переходять міст вічності», – писав отець Омелян дітям, які залишились сиротами.

Він називав концтабір другим місцем після неба, де б він хотів перебувати. 25 березня 1944 року отця Омеляна спалили разом з іншими в’язнями.

«Це така людина, в особі якого маємо добрий приклад любові ближнього, не дивлячись, чи це рідний за віросповіданням, національності, а в розумінні Євангельському, любові до кожної людини, яка є поруч, якій треба допомогти», – зазначив отець УГКЦ Ігор Яців.

Лише у 1972 році донька отця Омеляна Ковча отримала довідку про смерть батька, в якій зазначалось, що він помер через хворобу.

У 1999 році отця Омеляна визнано «Праведником України», у 2001-му –новомучеником. Блаженний Омелян Ковч визначений Покровителем усіх душпастирів УГКЦ. Адже його життя, діяльність, праця – це приклад для наслідування.

(Львів – Прага – Київ)