Доступність посилання

ТОП новини

Спадщина України, за яку треба боротися


 Володимир Винниченко у 10-і рр. ХХ ст.
Володимир Винниченко у 10-і рр. ХХ ст.

Київ – Шість картин Володимира Винниченка, серед них і автопортрет, виставили сьогодні у Дипломатичній академії при Міністерстві закордонних справ у Києві. Малярський спадок голови Директорії УНР передала Українська вільна академія наук США. І хоч полотна передали Україні кілька років тому, саме їх використали для поновлення інтересу суспільства до проблеми повернення культурних цінностей МЗС, профільний комітет Верховної Ради та Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей.

Україна має 100 живописних полотен Володимира Винниченка завдяки добрій волі Української вільної академії наук у США.
Повернення мистецької спадщини Винниченка на батьківщину розпочалося ще 9 років тому, коли УВАН у США передала через Віктора Ющенка (на той час Прем’єр-міністра України) Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України 89 одиниць збереження: оригінальні олійні картини, акварелі, альбоми з рисунками, а також 14 картин інших художників, що належали родині письменника. Пізніше передали ще 10 картин.
На виставці у Дипломатичній академії при Міністерстві закордонних справ
І це лише краплина у морі справи повернення до України її культурної спадщини.
Цей процес розпочався ще з 1992 року із створення Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей.
Перший очільник цієї комісії Олександр Федорук вважає, що тепер умови для такої роботи погіршилися, адже немає консолідації влади. А у перші роки незалежності України навіть комуністи підтримували справу розшуку та повернення культурного спадку. У той час було створено багато міжурядових комісій України із різними європейськими країнами, тільки Росія відмовилася від створення такої комісії.

Справа істориків, дипломатів і розвідників


Україна має спеціальну Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України. Створили її ще у 1999 році, а завдання й досі не втратили актуальності. Бо йдеться про, повернення в Україну втраченої історико-культурної спадщини; виконання контрольно-наглядових функцій у сфері переміщення культурних цінностей; координацію роботи органів державної влади щодо вивезення; ввезення культурних цінностей.
Розшуком українських раритетів за кордоном також займаються дипломати, історики, архівісти, мистецтвознавці і співробітники Служби зовнішньої розвідки України.
Справа пошуку є не менш складною і тривалою, аніж справа повернення. Тому лише новим законом про репатріацію культурних цінностей проблему не вирішити, вважає голова парламентського комітету з питань культури та духовності Володимир Яворівський.
До розробки такого закону повинні долучатися усі небайдужі і професійні люди, а разом з цим ні на хвилину немає припинятися міждержавний, міжурядовий, міжкультурний діалог з країнами, в яких наразі зберігається те, що є культурною спадщиною українців.
Мова йде про мільйони об’єктів і про тисячі архівів
Українська культурна спадщина за кордоном розпорошена по музеях, архівах і приватних колекціях.
Одна з представлених на виставці картин Володимира Винниченка
Частина багатства належить свідомим українцям, які збирали та зберігали архіви, твори мистецтва, рукописи. З ними треба вести діалог, приймати від них щедрий дарунок і потім належно його описувати і розміщати. А є скарби, які лежать у сховищах закордонних музеїв і не те, що їхнє повернення, а навіть ідентифікація – є великою проблемою.
Це, наприклад, все, що було вивезене Меншиковим із Батурина.
Неможливо назвати точні цифри того, що є складовою української культури, але ще формально не належить Україні.
Мова йде про мільйони об’єктів і про тисячі архівів. І ще навіть далеко не все описане і відоме. Але кожна країна, яка себе поважає веде невпинну дипломатичну боротьбу за повернення своєї культурної спадщини.
Україна це робить повільно. Державним діячам ніколи за політичною боротьбою, а культура досі фінансується за залишковим принципом і музеї та архіви не мають можливості належно описати, розмістити й показати те, що вже у них зберігається.
(Київ – Прага)
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG