Автори статті в американському щоденнику The New York Times вважають, що для прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна ескалація газового конфлікту настала в небезпечний час, коли різкий занепад цін на енергоносії загрожує фінансовому здоров’ю і політичній стабільності, на яких тримається його популярність у Росії. Газета наводить думку деяких аналітиків, які очікували, що за таких умов Путін стане примирливішим – а він натомість веде тверду лінію, намагаючись підняти ціну на газ для України, а, можливо, і викликати панічне скуповування енергоносіїв на світових ринках. Відомий дослідник Росії з Гарвардського університету, автор нещодавньої книжки «Нафтодержава: Путін, влада і нова Росія» Маршалл Ґолдман в інтерв’ю The New York Times каже, що Росія «далі грає в силову гру, а мала б уже зрозуміти, що правила змінилися». На думку дослідника, «все сталося так швидко, що вони (в Росії), мабуть, не встигли й продумати, які будуть наслідки».
Інша американська газета The Washington Post наводить думку головного розробника стратегії московського інвестиційного банку «Уралсіб» Кріса Віфера, що Європа має взятися за посередництво в суперечці, бо і Росія, і Україна вже настільки «окопалися на своїх позиціях», що для кожної зі сторін уже майже неможливо відступити.
Ставлення до винних у конфлікті неоднозначне. Одна стаття в британському щоденнику The Independent прямо звинувачує Росію вже в заголовку: «Нова холодна війна в Європі після того, як Росія вимкнула постачання газу»; в іншій статті в цьому ж числі газети вже говориться, що то Україна, перешкоджаючи потокові газу через свої транзитні газогони, перетворює на заручників і російський «Газпром», і його інших клієнтів.
Американський щоденник The Washington Times у редакційній статті пише, що цього тижня «російський ведмідь засвідчив, що й не впадав по-справжньому в зимову сплячку» після розпаду СРСР: у неділю кремлівські військові керівники схвалили план постійного розташування своїх бойових кораблів у дружніх портах по всьому світі, а вчора низка країн повідомила про припинення постачання газу, який перекрила Україні Росія. Таку поведінку Росії газета називає «неприйнятною».
Натомість стаття в британському щоденнику The Guardian звертає увагу, що підтримка України з боку Сполучених Штатів Америки не завжди справедлива: «Гнів Вашингтона щодо російського енергетичного олігарха, який сидить у Кремлі, не поширюється на українського енергетичного олігарха Юлію Тимошенко, яка сидить прем’єр-міністром у Києві».
А ще один британський щоденник, The Financial Times, друкує аналіз, автори якого, банкір і журналіст, стверджують: за газовою суперечкою стоїть прихована битва кількох олігархів у Москві й Києві за перерозподіл часток газових прибутків. Саме це, на їхню думку, й є, можливо, справжньою метою всієї «гучної лялькової вистави», а занепокоєння, що Росія чи «Газпром» вдаються до «газової зброї», хибні, вважають автори. Набагато більше непокоїть те, що влади України і Росії терплять, ба й заохочують, використання своїх найвищих політичних ешелонів і значних частин інфраструктури як засобів у суперечках між невідомими олігархами.
Крім цих криз, преса пише і про кризи інші. Паризьке видання The International Herald Tribune повідомляє, що в справі американського банкіра Бернарда Мадоффа, який обібрав своїх клієнтів на кілька мільярдів доларів, з’явився «український слід»: чільною спільницею американського творця фінансової піраміди виявилася австрійська банкір Соня Кон із Відня, яка збирала гроші з російських, українських та ізраїльських олігархів і просто багатіїв, щоб вкласти їх у фонди Мадоффа.
А черговою жертвою світової фінансової кризи стала американська газета The New York Times, про що пише ірландський щоденник The Irish Times. Під тиском фінансових обставин американський газетний велетень із вельми консервативними звичками був вимушений уперше в своїй історії почати друкувати платну рекламу на першій шпальті. Єдине, що обіцяють нью-йоркські газетярі своїм враженим читачам, – що ця реклама залишатиметься в нижній половині сторінки…
(Прага – Київ)
Інша американська газета The Washington Post наводить думку головного розробника стратегії московського інвестиційного банку «Уралсіб» Кріса Віфера, що Європа має взятися за посередництво в суперечці, бо і Росія, і Україна вже настільки «окопалися на своїх позиціях», що для кожної зі сторін уже майже неможливо відступити.
Ставлення до винних у конфлікті неоднозначне. Одна стаття в британському щоденнику The Independent прямо звинувачує Росію вже в заголовку: «Нова холодна війна в Європі після того, як Росія вимкнула постачання газу»; в іншій статті в цьому ж числі газети вже говориться, що то Україна, перешкоджаючи потокові газу через свої транзитні газогони, перетворює на заручників і російський «Газпром», і його інших клієнтів.
Американський щоденник The Washington Times у редакційній статті пише, що цього тижня «російський ведмідь засвідчив, що й не впадав по-справжньому в зимову сплячку» після розпаду СРСР: у неділю кремлівські військові керівники схвалили план постійного розташування своїх бойових кораблів у дружніх портах по всьому світі, а вчора низка країн повідомила про припинення постачання газу, який перекрила Україні Росія. Таку поведінку Росії газета називає «неприйнятною».
Натомість стаття в британському щоденнику The Guardian звертає увагу, що підтримка України з боку Сполучених Штатів Америки не завжди справедлива: «Гнів Вашингтона щодо російського енергетичного олігарха, який сидить у Кремлі, не поширюється на українського енергетичного олігарха Юлію Тимошенко, яка сидить прем’єр-міністром у Києві».
А ще один британський щоденник, The Financial Times, друкує аналіз, автори якого, банкір і журналіст, стверджують: за газовою суперечкою стоїть прихована битва кількох олігархів у Москві й Києві за перерозподіл часток газових прибутків. Саме це, на їхню думку, й є, можливо, справжньою метою всієї «гучної лялькової вистави», а занепокоєння, що Росія чи «Газпром» вдаються до «газової зброї», хибні, вважають автори. Набагато більше непокоїть те, що влади України і Росії терплять, ба й заохочують, використання своїх найвищих політичних ешелонів і значних частин інфраструктури як засобів у суперечках між невідомими олігархами.
Крім цих криз, преса пише і про кризи інші. Паризьке видання The International Herald Tribune повідомляє, що в справі американського банкіра Бернарда Мадоффа, який обібрав своїх клієнтів на кілька мільярдів доларів, з’явився «український слід»: чільною спільницею американського творця фінансової піраміди виявилася австрійська банкір Соня Кон із Відня, яка збирала гроші з російських, українських та ізраїльських олігархів і просто багатіїв, щоб вкласти їх у фонди Мадоффа.
А черговою жертвою світової фінансової кризи стала американська газета The New York Times, про що пише ірландський щоденник The Irish Times. Під тиском фінансових обставин американський газетний велетень із вельми консервативними звичками був вимушений уперше в своїй історії почати друкувати платну рекламу на першій шпальті. Єдине, що обіцяють нью-йоркські газетярі своїм враженим читачам, – що ця реклама залишатиметься в нижній половині сторінки…
(Прага – Київ)
