– У грудні вкотре зустрінуться міністри закордонних справ країн-членів НАТО. Очікується, що під час зустрічі знову порушуватиметься українське питання. Пане Сімон, як на Вашу думку, чи варто надавати Україні, яка перебуває в перманентній політичній кризі, План членства в альянсі?
– Я вважаю, що Україна повинна отримати таку перспективу, яка могла б прискорити зближення із Заходом. Слід взяти до уваги, що План із набуття членства в альянсі зовсім не означає швидкого приєднання до НАТО. Цей план ніщо інше, як офіційний підготовчий етап, під час якого альянс висловлює певні вимоги до майбутнього члена організації. І тут береться до уваги не тільки військова сторона справи, але й політична, а саме — розбудова правової держави, прозорість влади, політична стабільність. На мою думку, було б в інтересах внутрішнього розвитку України, якби в цих питаннях з’явився якийсь зовнішній тиск. Тому ПДЧ цілком має сенс для України. Чи можна досягти такого рішення на цей момент, це вже зовсім інше питання.
– Попри те, що надання ПДЧ не передбачає негайного приєднання України до НАТО, чимало європейських політиків, особливо в Німеччині та Франції, скептично ставляться до такого кроку. Чому?
– Така ситуація справді має місце. Ця позиція кардинально відрізняється від позиції американців. Причому не тільки адміністрація Буша, але й обидва кандидати на посаду президента неодноразово наголошували, що Україна повинна отримати ПДЧ, що слід полегшити її зближення із Заходом. У Європі панує інша думка. Називаються різні причини. У Німеччині зараз прозвучав аргумент, мовляв, знову можна побачити, що Україна є певним чином некерованою, що ця країна постійно переживає кризові потрясіння, бракує стабільності, як можна на цьому етапі обіцяти такій країні перспективу членства в НАТО. Іншими словами, в Німеччині, у Франції говорять, що Україні спочатку слід стабілізувати ситуацію, а далі буде видно. Водночас американська політика аргументує навпаки: надання Україні ПДЧ може допомогти їй досягти стабілізації.
– Наскільки сильним є російський елемент у міркуваннях європейських політиків?
– Безперечно, це відіграє певну роль. Європейська і особливо німецька політика досі не може позбутися звички в усьому дивитися спочатку на Москву і запитувати, а що думає наш «російський стратегічний партнер». Але ж ми всі знаємо, що наш «російський стратегічний партнер» виступає проти членства України в НАТО. Про таке озирання на Росію публічно ніхто не говорить, але я переконаний, що насправді озирання на Москву відіграє важливу роль як у Берліні, так і в Парижі.
– Противники приєднання України до НАТО вказують також на той факт, що більшість її населення проти такого кроку. Але, можливо, люди проти членства в альянсі, тому що не можуть зрозуміти, в чому полягає користь такого членства?
– Справді, більшість людей в Україні проти членства в НАТО. Це пов’язано з іміджем цієї організації, який вона успадкувала ще з часів «холодної війни». Слід зауважити, що прихильники членства в альянсі, зі свого боку, замало роблять для роз’яснення його переваг. Зрештою, не слід забувати, що Україна зможе тільки тоді приєднатися до НАТО, коли такий крок підтримуватиме більшість. Отже, треба активніше пояснювати переваги членства в Північноатлантичному альянсі.
– Так у чому ж полягають переваги такого членства? Як кажуть, чи варта шкурка вичинки?
– На мою думку, найважливіший аргумент — це те, що членство в НАТО означає збільшення безпеки для України. Країна, яка входить до альянсу, звичайно не застрахована від усіх загроз, але в такому разі Росія буде змушена проводити більш виважену політику, утримуватися від погроз. Україна не має іншої альтернативи, якщо хоче зміцнити свою безпеку. Звичайно, це не чудодійний напій. Балтійські країни, попри членство в НАТО, й надалі побоюються Росії. Але водночас вони стали впевненішими в собі і можуть ефективніше відстоювати свої інтереси. Такі самі надії плекають і українські прихильники членства в альянсі. Тому, як я вже говорив, важливо це пояснити людям. Однак така роз’яснювальна робота перебуває в Україні на незадовільному рівні.
(Німеччина – Прага – Київ)
