Доступність посилання

ТОП новини

Сергій Ковальов: демократія – це справа елітарна


Сергій Ковальов
Сергій Ковальов

Київ – Принцип поділу світу на «свій-чужий» вичерпав себе, а разом із ним і таке поняття, як геополітика. Людство вже стало єдиним цілим, але продовжує мислити стереотипами «державних інтересів». Реальна політика не відповідає реальним потребам людей, а масова свідомість перебуває у полоні міфів та пліток. Привести світову політику у відповідність до нових реалій може лише справжня еліта – «критична маса критично мислячих людей». Так вважає правозахисник та мислитель, голова правління російського правозахисного товариства «Меморіал» Сергій Ковальов.

– Пане Ковальов, як ви оцінюєте той етап, який зараз переживає людство?

– Наша цивілізація, так видається, вже «злізла з дерева», тобто так званий «дарвінський світ» уже подолано. Однак все ще дуже живучим є атавізм неприйняття або страху перед чужим, що породжує ксенофобію. На цьому спекулює влада, трансформуючи природну перевагу «свого і зрозумілого» над «чужим» – у псевдопатріотизм. В результаті все зводиться до того, «хто в хаті господар?». І хоча ми думаємо, що саме ми делегуємо владі повноваження і вона нам має служити – влада думає інакше. Політики, опираючись на наш атавістичний страх перед чужим, творять міфи, нав’язують їх народу, а самі використовують владу в корисних цілях. Політики, всі без винятку, поводять себе так, ніби не існує універсальних цінностей. Це так звана «реальна політика», яка вже повністю вичерпала себе. Людство зараз переживає велику моральну та ідейну кризу. Ми все ще мріємо про те, щоб стати єдиним людством, а насправді давно стали ним. Ми можемо за кілька годин дістатися будь-якої точки планети і зустріти там людей, які теж бували всюди. Але при цьому ми дозволяємо собі продовжувати жити далі згідно зі старими лицемірними й егоїстичними принципами поділу світу на «своїх і чужих» й піддаватися впливу таких міфів, як «державний інтерес».

– Але на цьому підході будується вся геополітика.

– А що таке ця ваша геополітика?! Надзвичано підла річ, скажу я вам. Геополітика – це питання про розподіл сил у світі, про постійні та тимчасові союзи, про сфери державних інтересів за межами своєї країни. Конфлікт «Росія-Грузія» – це типовий приклад реалізації геополітики. Росія вважає, що всі складові частини колишнього Радянського Союзу є сферою її державних інтересів, де вона може диктувати свої умови. Україна теж потерпає від цього тиску. Це типовий приклад «реальної політики». Але так поводить себе не лише Росія. Політична, моральна правова криза охопила всю цивілізацію. Адже жоден із діючих політиків, я стверджую це, не опирається у своїй діяльності на універсальні цінності і, в першу чергу, на їхнє основне ядро – права людини. Політики лише «клянуться» цими цінностями, але не реалізують їх.

Достатньо лише прислухатися, наприклад, до того, що розповідають більшість російських засобів масової інформації. Стосовно України вони взагалі налаштовані навіть не на критику, а на наклеп. Російські ЗМІ виконують, якщо хочете, замовлення федеральної влади, навіть якщо це замовлення не було проговорене. Адже всі ми вийшли з Радянського Союзу. Як колись казали, що вся література «вийшла з шинелі Гоголя» – ми всі теж «вийшли з шинелі», але не Гоголя, а Сталіна.

– Хто і яким чином може змінити цей стан речей?

– Саме суспільство має тиснути на політиків і вимагати від них зробити універсальні цінності основою діючої політики. Має спрацьовувати євангельське «ти сказав»: «ти сказав, що права особистості – це фундаментальна основа безпеки, так і дій відповідно до цього!». Я розумію всю фантастичність цього завдання. І недарма нове мислення, яке має прийти на зміну старій «реальній політиці», називають політичним ідеалізмом. Але іншого виходу історія нам не дає. Найбільша проблема полягає у тому, що більшість людей перебувають у полоні стереотипів, міфів, які продукують і нав’язують політики, пліток і маніпуляцій. І тиск на владу та політиків можуть чинити лише люди, які здатні критично мислити. Цих людей мало, але вони є. Вони завжди хочуть знати правду про те, що відбувається. І якщо їх накопичується певна «критична маса», вони здатні примушувати владу діяти згідно з універсальними цінностями і пам’ятати про свою відповідальність та тимчасовість. У цьому розумінні демократія – це справа елітарна. Ефективність реалізації демократії залежить від того, наскільки накопичилася ця «критична маса» людей, які розуміють, що таке правда і весь час нагадують владі, що «господар у хаті» – народ. Досвід людства доводить, що тиск цієї «критичної маси» примушує суспільство відбирати інших лідерів.

– Де ми можемо це простежити?

– Найближчий у часі до нас приклад східноєвропейських безкровних революцій: Польща, Чехословаччина й Україна. Яким би шляхом зараз не пішла Україна, те, що було на Майдані, – було! Народ виступив проти маніпуляції результатами виборів і переміг.
А що таке перемога «Солідарності» у Польщі чи Народного Фронту у Чехословаччині?! Насправді «Солідарність» з 1, 5 мільйонами людей мало що б змогла у політичному плані, якби не Комітет соціального захисту, у якому було лише півтори сотні людей. І Народний Фронт Чехословаччині не зміг би нічого зробити, якби не «Хартія-77», а в ній теж було не так багато людей. Ось що таке справжня еліта.

– Зараз елітою переважно називають інших людей...

–Я сказав «справжня еліта», і не ті, що дорвалися до влади і отримали способи маніпуляції масовою свідомістю. Справжня еліта опирається не на «владний», а на моральний авторитет.

Саме ця моральна ідейна еліта має щодня терпляче і наполегливо нагадувати владі про її відповідальність, тимчасовість та необхідність діяти відповідно до універсальних цінностей. Саме таким я бачу шлях переходу до нового цивілізаційного політичного мислення. Тиск справжньої критично мислячої еліти рано чи пізно примусить суспільство відбирати тих політиків, які не будуть брехати. Не тих, хто заради певного прагматичного інтересу каже про Володимира Путіна: «Я подивився Путіну в очі і побачив там живу людську душу», а тих, хто буде називати речі своїми іменами.

Мій оптимізм у цій, з першого погляду утопічній, справі, базується на тому, що поки людство ще не придумало кращого способу співжиття, аніж демократія. Це не ідеальний устрій, але кращого поки немає. І цей устрій у своєму розвитку обов’язково накопичує цю необхідну для нового мислення «критичну масу критично мислячих людей».

(Київ – Прага)
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG