Доступність посилання

ТОП новини

Наша пісня гарна й нова. «Росія Сьогодні» про конфлікт навколо Південної Осетії


Мешканець міста Ґорі біля свого зруйнованого будинку після бомбардування російською авіацією
Мешканець міста Ґорі біля свого зруйнованого будинку після бомбардування російською авіацією

Геноцид. Місто Цхінвалі в «руїнах». Грузини використовують касетні бомби. Цхінвалі виглядає як «Сталінград під час Другої світової війни». Грузинським військовим допомагають найманці. Столиця Осетії перетворилася на пекло. «Це гірше ніж фашизм, гірше ніж Гітлер».

Упродовж останніх кількох днів такі слова і фрази сипляться з вуст пристойних ведучих російського телеканалу «Росія сьогодні». «Росія сьогодні» — це перший цифровий, глобальний, англомовний телеканал. Озброєні бездоганними англійськими та американськими акцентами, ведучі попереджають глядачів: «картинки, які побачите, можуть Вас засмутити».

Розповідь одна, кадри інші

Однак картинки, що їх показували на екрані, не були надмірно страшними. Їх було дуже мало. Дуже часто картинки не відповідали текстовому супроводу. Попри те, що картинок було мало, розповідь, яка їх супроводила, була дуже агресивною та звинувачувальною.

У неділю, 10 серпня, в новинах каналу «Росія сьогодні» нижню частину екрану заповнило слово ГЕНОЦИД. Ведучі абсолютно невимушено використовували термінологію, яку на Заході вважають запальною та упередженою. Такі необхідні та обов’язкові для журналістів фрази, як «нібито» чи «неперевірена інформація», були відсутні в сюжетах цього каналу.

В одному матеріалі, який зокрема привернув увагу, неназваний свідок розповідав про те, як грузини спалили церкву, в якій переховувалися люди: «Є село, що називається Тцунари. Там була церква. Місцеве населення переховувалося в цій церкві, сподіваючись, що на них там не нападуть. Церкву спалили дощенту разом із людьми. І вони себе називають великою грузинською православною нацією!», – свідки розповіли російській радіостанції «Весті ФМ». Таке повідомив телеканал «Росія сьогодні» 10 серпня. Ця інформація ще далі висить на їхньому сайті.

Однобічне висвітлення конфлікту

Грузини використовують касетні бомби, заявила ведуча пані Федорова. Ці негуманні бомби заборонені міжнародними договорами, нагадала вона. Багато людей в матеріалах телеканалу стверджували, що Грузія використовує установки залпового вогню. Як цікаво, подумала я, ці люди справді знають свою зброю. Я б не розрізнила установку залпового вогню від рогатки.....

Ані разу не було найменшої спроби викласти позицію іншої сторони, тобто грузинської. Насправді, для випусків новин каналу «Росія сьогодні» іншої сторони просто не існує.

Надзвичайно добре продюсовані сюжети, абсолютно західна подача, приємні ведучі, наче й викликають довір’я. Однак я не повірила жодному слову. І не лише тому, що весь день я сиділа, прикута до каналів BBC і CNN, слідкувала за англомовним та українським сайтами «Радіо Свобода». Я не вірила жодному слову, тому що все це мені нагадувало недавнє радянське минуле епохи «Правди» та «Радянської України», минуле, в якому було дуже мало справжньої інформації, натомість дуже багато дезінформації та звинувачень.

Новий одяг, старі мотиви

Використовуючи інструменти 21 століття, прекрасний продакшен, добру графіку, брендінг, приємних на вигляд ведучих, Росія дає Заходу виклик, як розповідати про гарячі події, що розвиваються на очах. Ця розповідь є іншою, на що вона має право, але врешті-решт це однобічна, перекручена і неповна розповідь, якою вона була упродовж сімдесяти років, коли ця розповідь ще була радянською.

«Росія сьогодні» виглядає модно і модерно, вона вільно використовує риторику гуманітарного втручання, вона вміло використовує журналістські інструменти, але її сюжети, її розповідь є старими й збанкрутілими. Це та стара розповідь, яку попередники «Росії сьогодні» Валентин Зорін та Юрій Жуков віддано удосконалювали для Кремля під час радянської епохи. А ця розповідь називається пропагандою.

(Прага – Київ)
  • Зображення 16x9

    Ірина Халупа

    На Радіо Свобода від 1990 року. Редактор і ведуча передач «Україна і світ», «52:30 у різних вимірах», «Вечірня Свобода», «Українське коло», «30 хвилин у різних вимірах». У 2001–2007 роках заступник директора Української редакції. 2007–2011 роки – директор редакції. Жила в п’яти країнах. Люблю мови, подорожувати, українську літературу 1920-30-х років, мистецтво та старі фільми. Не терплю фальш і брехню. Щоб не збожеволіти від української політики – вишиваю.

XS
SM
MD
LG