Резолюції, ухвалені на засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи у середу в Страсбурзі нагадують, що загальна кількість мігрантів, що живуть у країнах Європи сягає понад 64 мільйони. Тим часом, згідно з Міжнародною організацією міграції, тільки близько 9 відсотків із них беруть участь у демократичних процесах, що протікають у країнах їхнього перебування.
«Необхідно покращити умови для вивчення місцевих мов, основ та звичаїв соціального життя та професійного навчання», – заявили парламентарі.
А як працюють із новоприбулими мігрантами у країнах Євросоюзу? Західна Європа, що має чималий досвід співжиття з іммігрантами з усіх куточків планети, давно зрозуміла: імміграція – реальність, тому цих людей треба вчити і допомагати їм орієнтуватися у країнах ЄС. Наприклад, Бельгія пережила декілька хвиль імміграції з країн Північної Африки, Італії, Польщі, а нині й з країн колишнього Радянського Союзу. Тому тут існують спеціальні фонди та ціла мережа соціальних служб допомоги іноземцям, котрі тут оселяються поодинці чи сім’ями.
Потрібно подолати мовний бар’єр
Все залежить від того, чи може новоприбула особа спілкуватися французькою мовою, каже Марі-Поль Коланж, соціальний асистент одного з центрів допомоги іммігрантам міста Льєж, що знаходиться у франкомовній частині Бельгії. Якщо ні, – продовжує вона, – то при центрі існують мовні курси різних рівнів – від «алфавітизації», для неграмотних – до спеціалізованих курсів – із різними нахилами, в залежності від роду занять та місця майбутньої роботи іммігранта.
«Коли вони отримують право на проживання, їм надається доступ до цілої бази з підготовки та професійного навчання, в залежності від їхніх бажань. Мета нашої соціальної служби – пояснити новоприбулим, як живуть люди, що тут народилися, і як все це працює. Зрештою, коли людина хоче долучитися навіть до політичного життя – будь-ласка. Через місцеві асоціації, чи інші рівні. Та все залежить від самої людини. Бо кожен, хто прибуває до Бельгії, має різний статус. Є іммігранти, що працювали у своїх країнах лікарями, а є й такі, що не вміють ні читати, ні писати», – пояснює соціальний асистент із Льєжа.
«Вони запросили мене на курси соціальної орієнтації»
Сергій Ганущак, родом з Івано-Франківська, вже декілька років живе з сім’єю в Антверпені. Має двійко дітей та працює медбратом у центральній лікарні. «Жити «в ногу» з місцевим населенням – просто», – каже Сергій. Він вважає, коли людина хоче швидко адаптуватися до життя у новій країні, то у Бельгії для цього є всі умови.
«Коли я отримав тут прописку в комуні – а це щось на зразок нашої міськради – то дали також конверт із адресами соціальних служб для нових іммігрантів. В Антверпені одна з таких служб має назву «ПІНА». Тут є працівники, котрі розмовляють всіма мовами, навіть російською. Будь-яке питання виникає – звертайся і тобі допоможуть. Вони запросили мене на курси соціальної орієнтації. Нас вчили, як тут працюють освіта, медицина, які закони у Бельгії. Зустрічалися з поліцією, ходили в театр. Ну а далі були курси нідерландської мови. А вже після того я намагався знайти роботу у місцевих лікарнях», – розповів Сергій Ганущак.
Також виявляється, що іммігранти, як і незаможні бельгійці, мають навіть спеціальний тариф на квитки різних культурних подій – кіно, спектаклів та концертів. А нідерландську мову українці вивчають дуже швидко – допомагає схожість звуків та конструкцій.
Сергій додає, що складнощі виникають, у разі, коли людина хоче підтвердити свій диплом. Бельгія дуже ретельно аналізує дипломи закордонних навчальних закладів. Часом мусять минути роки перш, ніж його визнають. Причому, майже ніколи іноземний диплом тут не має тієї ж ваги, що має рівноцінний йому бельгійський.
(Брюссель – Прага – Київ)
«Необхідно покращити умови для вивчення місцевих мов, основ та звичаїв соціального життя та професійного навчання», – заявили парламентарі.
А як працюють із новоприбулими мігрантами у країнах Євросоюзу? Західна Європа, що має чималий досвід співжиття з іммігрантами з усіх куточків планети, давно зрозуміла: імміграція – реальність, тому цих людей треба вчити і допомагати їм орієнтуватися у країнах ЄС. Наприклад, Бельгія пережила декілька хвиль імміграції з країн Північної Африки, Італії, Польщі, а нині й з країн колишнього Радянського Союзу. Тому тут існують спеціальні фонди та ціла мережа соціальних служб допомоги іноземцям, котрі тут оселяються поодинці чи сім’ями.
Потрібно подолати мовний бар’єр
Все залежить від того, чи може новоприбула особа спілкуватися французькою мовою, каже Марі-Поль Коланж, соціальний асистент одного з центрів допомоги іммігрантам міста Льєж, що знаходиться у франкомовній частині Бельгії. Якщо ні, – продовжує вона, – то при центрі існують мовні курси різних рівнів – від «алфавітизації», для неграмотних – до спеціалізованих курсів – із різними нахилами, в залежності від роду занять та місця майбутньої роботи іммігранта.
«Коли вони отримують право на проживання, їм надається доступ до цілої бази з підготовки та професійного навчання, в залежності від їхніх бажань. Мета нашої соціальної служби – пояснити новоприбулим, як живуть люди, що тут народилися, і як все це працює. Зрештою, коли людина хоче долучитися навіть до політичного життя – будь-ласка. Через місцеві асоціації, чи інші рівні. Та все залежить від самої людини. Бо кожен, хто прибуває до Бельгії, має різний статус. Є іммігранти, що працювали у своїх країнах лікарями, а є й такі, що не вміють ні читати, ні писати», – пояснює соціальний асистент із Льєжа.
«Вони запросили мене на курси соціальної орієнтації»
Сергій Ганущак, родом з Івано-Франківська, вже декілька років живе з сім’єю в Антверпені. Має двійко дітей та працює медбратом у центральній лікарні. «Жити «в ногу» з місцевим населенням – просто», – каже Сергій. Він вважає, коли людина хоче швидко адаптуватися до життя у новій країні, то у Бельгії для цього є всі умови.
«Коли я отримав тут прописку в комуні – а це щось на зразок нашої міськради – то дали також конверт із адресами соціальних служб для нових іммігрантів. В Антверпені одна з таких служб має назву «ПІНА». Тут є працівники, котрі розмовляють всіма мовами, навіть російською. Будь-яке питання виникає – звертайся і тобі допоможуть. Вони запросили мене на курси соціальної орієнтації. Нас вчили, як тут працюють освіта, медицина, які закони у Бельгії. Зустрічалися з поліцією, ходили в театр. Ну а далі були курси нідерландської мови. А вже після того я намагався знайти роботу у місцевих лікарнях», – розповів Сергій Ганущак.
Також виявляється, що іммігранти, як і незаможні бельгійці, мають навіть спеціальний тариф на квитки різних культурних подій – кіно, спектаклів та концертів. А нідерландську мову українці вивчають дуже швидко – допомагає схожість звуків та конструкцій.
Сергій додає, що складнощі виникають, у разі, коли людина хоче підтвердити свій диплом. Бельгія дуже ретельно аналізує дипломи закордонних навчальних закладів. Часом мусять минути роки перш, ніж його визнають. Причому, майже ніколи іноземний диплом тут не має тієї ж ваги, що має рівноцінний йому бельгійський.
(Брюссель – Прага – Київ)
