Вже незабаром має закінчитися термін ув'язнення у російській колонії учасника Майдану київського підприємця Валентина Виговського, схопленого російськими силовиками в Криму. Проте його родичі хвилюються, чи зможе він безперешкодно повернутися до України. Оскільки деякі інші українські в'язні мають різний досвід – від утримання у депортаційних центрах до отримання нових термінів ув'язнення.
За що Росія ще на початку анексії Криму засудила українця Валентина Виговського? Чому можуть виникнути проблеми з його поверненням додому та хто може допомогти у цій ситуації? І наскільки довгим був шлях в Україну іншого незаконно ув'язненого, нашого колеги, фрілансера Крим.Реалії Владислава Єсипенка? Про це ведуча Олена Бадюк поговорила із двоюрідною сестрою Валентина Виговського громадянською активісткою Катериною Сердюк та колишнім в'язнем Кремля Владиславом Єсипенком.
Валентин Виговський родом із містечка Прип'ять, що на Київщині. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС його родина переїхала до Києва.
Чоловік був активістом Євромайдану та учасником Революції Гідності, а також займався підприємницькою діяльністю.
Російські силовики затримали Виговського у вересні 2014 року на вокзалі в Сімферополі. Він вирушив туди на авіавиставку, оскільки сам був ентузіастом авіації.
Валентин планував пробути на півострові лише один день, мав зворотній квиток і ночувати у Криму не збирався.
Його звинуватили у шпигунстві в авіакосмічній галузі та засудили до 11 років колонії суворого режиму. Судові засідання у справі відбувались у закритому режимі. Під час слідства Виговський дав свідчення з визнанням провини, але на суді заявив, що обмовив себе під тортурами.
За даними родичів чоловіка та українських правозахисників, більшу частину ув'язнення Виговський перебував у одиночній камері, зазнавав психологічного тиску і тортур, неодноразово відмовлявся від співпраці з російськими силовиками та мав обмежений зв'язок із близькими.
Низка українських правозахисних організацій та російський правозахисний центр «Меморіал» визнали Валентина Виговського політичним в'язнем. Саме «Меморіал» виявив у його справі ознаки фальсифікації та дійшов висновку, що його позбавили волі з політичних мотивів.
Катерина Сердюк, двоюрідна сестра Валентина Виговського, зазначає, що сім'я має серйозні побоювання щодо його повернення додому. За її словами, практика показує – труднощі можуть виникнути одразу після виходу з колонії.
«Коли політв'язень виходить із колонії, його там майже одразу зустрічає міграційна служба, яка запитує про документи та говорить про те, що документи прострочені. Тоді його забирають, везуть до суду, і суд виносить рішення, після чого людину переводять до депортаційного табору, де незрозуміло, скільки вона перебуватиме», – каже Катерина Сердюк.
За її словами, існує ризик, що замість негайного відправлення на батьківщину його можуть перемістити до так званих буферних зон.
«Можуть перевезти не одразу за межі Росії, а у так звану сіру зону, де взагалі майже немає зв'язку. Там можуть бути досить тривалий час українські в'язні. Це надзвичайно жахливі умови», – наголосила Катерина Сердюк.
Вона додала, що для Валентина зараз важлива можливість залишатися на зв'язку з близькими, проте при переведенні до подібних таборів це буде дуже складно.
Катерина Сердюк розповіла, що більшу частину терміну Валентин перебував у штрафних ізоляторах.
«Упродовж усіх 11 років він перебував у ПКТ, це приміщення камерного типу. Це невелика камера, де немає ліжок, а лише нари, що опускаються тільки на ніч. Протягом дня ти не можеш ні сісти, ні лягти. Іноді він перебував в одиночній камері, де не чути абсолютно жодних звуків, тобто ти перебуваєш у повній ізоляції», – каже Катерина Сердюк.
За її словами, умови лише ненадовго змінювалися, коли ув'язнений оголошував голодування та відмовлявся працювати на російську економіку.
«Його перевели у трохи кращі умови – це спеціальні умови утримання, де вже є якісь стільці, стіл і телевізор з одним каналом. Але загалом це ізоляція, без інформації, без контактів, без відвідувань», – зазначила Катерина Сердюк.
Родина Виговського та правозахисники, за словами Катерини Сердюк, намагаються запобігти ризикам після його звільнення.
«Ми звернулися абсолютно до всіх правозахисних організацій. Нам допомагають правозахисники з Центру громадянських свобод, Олександра Матвійчук завжди відгукується і справді щось робить. Ми написали у всі міжнародні організації – такі як Amnesty International, Червоний Хрест та інші. Ми написали майже у всі європейські посольства в Москві», – каже Катерина Сердюк.
За її словами, відповідь поки що надійшла тільки від Червоного Хреста – про те, що вони отримали звернення, інші структури наразі мовчать.
Владислав Єсипенко, який провів майже 5 років у російському ув'язненні та був звільнений у червні цього року, поділився власним досвідом. Він наголошує, що для звільнених украй важливий адвокатський контроль.
«Коли людина виходить із колонії та її можуть зустрічати співробітники ФСБ, потрібно, щоб адвокат це контролював. Бо якщо його етапують до якогось міста, де будуть нові допити, то це має бути разом з адвокатом. Адвокат має бути не за призначенням, а той, якого наймають правозахисні організації в Україні чи родичі», – каже Владислав Єсипенко.
Він зазначив, що інакше існує ризик тиску з боку слідства та фабрикації нових справ. За словами Єсипенка, російські спецслужби часто діють поза правовим полем.
«ФСБ робить усе для того, щоб виводити людей із правового поля. Я називаю таких людей примарами. Їх заарештовують, відвозять не до СІЗО і не до слідчих відділів, а до якихось приміщень, де починають чинити тиск. На них фізично чи психологічно впливають, щоб вони зізналися у наступному злочині, якого не робили», – каже Владислав Єсипенко.
Він додав, що у разі повторних затримань єдиний шанс для в'язня – якимось чином передати інформацію про себе через інших ув'язнених чи родичів.
Колишній політв'язень також наголосив на важливості розголосу в подібних випадках.
«Я вважаю, що потрібен розголос, і це якась страховка того, що людину не надто катуватимуть або психологічно тиснутимуть на неї», – сказав Владислав Єсипенко.
Водночас він наголосив, що бувають виняткові ситуації, коли людина погоджується співпрацювати зі слідством під тиском – тоді розголос може зашкодити.
Окремою проблемою Єсипенко назвав процес виїзду звільнених українців та мешканців окупованих територій.
«Якщо міграційна служба приїжджає і відправляє людину в депортаційний центр, вона може перебувати там і по три місяці, і по пів року, поки її не відправлять через Грузію на батьківщину. Бувають випадки, коли людину просто випускали, і далі вона сама вирішувала, як виїжджати з Росії», – розовів Владислав Єсипенко.
Редакція Крим.Реалії звернулася до Міністерства закордонних справ України із запитом прокоментувати ситуацію Валентина Виговського, чи може відомство сприяти його безперешкодному поверненню в Україну, але відповіді наразі не отримала. Днями Україна повернула 65 громадян, які перебували на пункті пропуску «Дарьялі» у буферній зоні на російсько-грузинському кордоні. Серед цих громадян – 10 жінок і 8 тяжко хворих. Про це повідомили міністр закордонних справ Андрій Сибіга та міністр внутрішніх справ Ігор Клименко. Загалом із пункту пропуску на кордоні Росії та Грузії вже повернули 109 осіб, повідомили у МЗС України.
