Владислав Єсипенко – колишній бізнесмен із Кривого Рогу, чотири роки працював в анексованому Криму, знімаючи відеоматеріали для Крим.Реалії. За це російські спецслужби звинуватили фрілансера у «шпигунстві», він провів чотири з половиною роки у російському ув'язненні. Правозахисні організації визнали Владислава Єсипенка політичним в'язнем. Незважаючи на численні міжнародні акції на підтримку журналіста-фрілансера, йому вдалося вийти на волю, лише відбувши весь термін ув'язнення. Про те, що йому довелося пережити за цей час – від затримання співробітниками ФСБ, тортур та «аудієнцій» у спецслужбах до порятунку та повернення додому Владислав Єсипенко розповідає Крим.Реалії.
Якось із редакцією Крим.Реалії зв'язалася невідомий чоловік. Він заявив, що читає наш сайт і бажає співпрацювати, зокрема, з поїздками до анексованого РФ Криму. Така пропозиція виглядала дивною, враховуючи, що журналістська діяльність на Кримському півострові ризикована через репресивні практики російських спецслужб і силовиків. Проте чоловік наполягав, що для нього ця робота важлива, оскільки сам він змушений був залишити Крим через російську анексію 2014 року.
Так почалося співробітництво Крим.Реалії з Владиславом Єсипенком – колишнім бізнесменом, якого незгода з російською агресією привела в журналістику, а потім – до російського ув'язнення.
За всі роки перебування журналіста в російських катівнях його ім'я звучало на всіх авторитетних міжнародних майданчиках. Правозахисники та керівництво Радіо Вільна Європа (RFE/RL) неодноразово називали його справу політично мотивованою та закликали РФ звільнити його.
Кримінальне переслідування Владислава Єсипенка в Криму стало однією з багатьох історій, в яких лунають заяви про тортури у ФСБ, побиття, погрози вбивством та застосування електроструму в катівнях російських силовиків.
Про все це Владислав Єсипенко розповідає Крим.Реалії вже після звільнення з Керченської колонії та повернення на материкову частину України.
«Попереджали, що на волю живим не вийду»
Після того, як термін ув'язнення Владислава Єсипенка в Керченській колонії добіг кінця, він чекав нового терміну. Готувався до того, що співробітники ФСБ знову відправлять його до СІЗО чи іншого місця, оскільки знав про подібні історії.
«Під час слідчих дій мене конкретно попередили співробітники ФСБ про те, що я на волю живим не вийду. Мене викликали на бесіди у ФСБ, запитували, як далі, ким хочу бути. Я розумію, що так відбувалося кураторство – вони контролювали мою відсидку. Співробітники ФСВП говорили, що мною цікавляться співробітники ФСБ. І коли я виходив, співробітник ФСБ зі мною розмовляв. Дуже мало людей виходило саме за подібними статтями, щоб їм далі не висували якийсь термін», – каже Владислав Єсипенко.
Хвилювалася з цього приводу й родина журналіста. Але негативний сценарій не стався. Після виходу з Керченської колонії журналіста у Криму супроводжував його адвокат. Разом вони виїхали в напрямку російського Адлера. Це був перший пункт тривалого повернення Владислава Єсипенка на материкову частину України за умов повномасштабного військового вторгнення РФ.
Перше, що я побачив після виходу на волю, це Кримський міст. Ми переїжджали його і була загроза, що періодично його перекривають. Ми певний час чекали, коли можна буде проїхати. Я проїжджав там раніше як журналіст. Зараз це справді така добре укріплена споруда. Соять бонові загородження, якісь металеві конструкції, щоб усі ці катери (надводні дрони ЗСУ – КР) не прорвалися туди», – каже Владислав Єсипенко.
З Адлера експолітв'язень літаком вилетів до Єревану (Вірменія), а потім – до Праги (Чехія), де на нього чекали родина і колеги з RFE/RL. Незабаром Владислав Єсипенко приїхав до Києва.
«Емоції били через край. Я розумів, що ось, мабуть, тепер я вільний, усе скінчилося. Це, напевно, найкраще, коли відчуваєш друге народження. У мене три емоції були. Перша – коли ми злетіли. Друга емоція – коли у Празі зустрівся зі своєю родиною. І третя – коли ми вийшли з Володею Притулою (Володимир Притула – шеф-редактор проєкту Крим.Реалії) та колегами із залізничного вокзалу в Києві. Я побачив це місто, цей рух. І наче накрило хвилею теплоти. Розумієш, що ти вдома», – згадує він.
«Зупинили, поклали обличчям у підлогу»
До затримання та арешту Владиславу Єсипенку вдавалося чотири роки бути репортером у Криму. Коли журналіст приїжджав на Кримський півострів, зупинявся у кримчанки, активістки колишнього Українського культурного центру Єлизавети Павленко.
«Ми з нею познайомилися через фейсбук і якось потоваришували. Тим більше, у неї батьки поховані в Кривому Розі, де я живу. На її прохання я доглядав їхні могили. І вона запросила мене в гості до Алушти. Тому я вже приїжджав, можна сказати, до друга», – згадує журналіст.
Владислав Єсипенко перестав виходити на зв'язок після того, як відвідав акцію покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку в Сімферополі 9 березня 2021 року. Учасники акції потрапили в кадр оперативної зйомки російських силовиків. Коли Владислав Єсипенко та Єлизавета Павленко поверталися до Алушти, їхній автомобіль зупинили на Ангарському перевалі співробітники російської ДАІ.
«Зупинив працівник ДАІ нібито для перевірки документів. Я вийшов, показав документи. Єлизавета сиділа на пасажирському кріслі. І в цей момент під'їхав автобус співробітників ФСБ. Поклали мене обличчям у підлогу. Єлизавету одразу відвели, я її не бачив. Але потім дізнався, що певний моральний вплив на неї був. Просто люди прийшли та перевернули їй усю квартиру», – каже журналіст.
Єлизавета Павленко про це публічно не заявляла. Російські силовики офіційно повідомляли лише про затримання Владислава Єсипенка і не згадували про будь-які дії щодо Єлизавети Павленко.
На момент затримання у Владислава Єсипенка, за його словами, був при собі нож. Він стверджує, що носив його завжди «для зручності».
Наявність гранати в автомобілі, у перевезенні якої його звинуватили російські силовики, журналіст заперечує.
Його захист заявляв про наявність багатьох нюансів, які вказували на сумнівність звинувачень. Навіть російська експертиза не знайшла відбитків пальців Владислава Єсипенка на гранаті, нібито «виявленій» у його автомобілі.
Під час суду свідчення свідків із цього приводу також розходилися.
«Одні казали, що побачили її (гранату) на сидінні, другі говорили, що в бардачку і таке інше. Спеціальний був навіть слідчий експеримент, внаслідок якого ця граната не влізла у маленький бардачок моєї машини. Тим більше, вона була ще з чохлом, тобто за визначенням не влазила в цей бардачок», – згадує журналіст.
«Завезли у підвал і пускали через мене струм»
Після «виявлення» гранати російські силовики посадили Владислава Єсипенка до свого автобуса та везли у невідомому напрямку близько години, каже він.
«Одягли мені чорні навушники, щоб я не чув, про що вони говорять, і чорні окуляри, як мотоциклетні, через які нічого не було видно. Далі мене взяли під руки і завели у підвал якийсь. Я це зрозумів, бо ми спускалися вниз сходами. Далі одразу мене роздягнули і тримали кілька людей. Поклали на підлогу. Я говорю: «Що ви робите?!». Мовчки, все абсолютно мовчки робиться. Далі мені надягають якийсь дріт на вуха і пускають струм. То був шок, я не знав, як реагувати на це. Був дикий біль. Це тривало, можливо, хвилини три, може, п'ять. Тобто просто пускали через мене струм», – стверджує журналіст.
Після цього було побиття ногами, каже він. При цьому силовики нічого не вимагали та не пояснювали мотивів своїх дій.
Журналіст припускає, що таким чином вони намагалися «зламати його волю» та переконати у «серйозності своїх намірів».
Після фізичних катувань Владислава Єсипенка посадили на стілець і почали розпитувати «про імена, явки та паролі», звинувачуючи його в тому, що він – «український шпигун». Поясненням, що він журналіст-фрілансер і знімає для YouTube-каналу, не вірили, тому знову били та катували струмом, стверджує він.
Щоб припинити ці катування, журналіст підписав документи з «визнанням», які йому дали російські силовики. Каже, що на той момент «готовий був зізнатися у вбивстві Кеннеді, аби вижити».
Про ці тортури Владислав Єсипенко заявив у підконтрольному Росії кримському суді, який розглядав його справу. Після цього його повторно возили «на підвал», каже він.
У разі повторних тортур журналіст планував «зробити собі розсічення об одвірок або кут», щоб сильна кровотеча привернула увагу силовиків, яким «потрібно буде в СІЗО пояснювати, що сталося». Але цього разу обійшлося лише психологічним тиском.
«Був мат-перемат, казали, що одного з них через мене в Москву викликали. Казали, що я – пилюка під ногами і вони мене розтопчуть, що я не доживу до суду, що в мене навіть табору не буде, я просто зникну. Пояснювали, що маю єдиний шанс вижити і вийти з в'язниці – це співпраця з ними», – згадує Владислав Єсипенко.
«Ви – Єсипенко? Вас уже шукають скрізь»
Довгий час після затримання до Владислава Єсипенка не пускали незалежних адвокатів. У кримському главку ФСБ йому надали державного захисника – кримську адвокатку Віолетту Синєглазову.
Вона не зафіксувала у протоколі слідів насильства на тілі Владислава Єсипенка, про які він їй заявив. Адвокатка рекомендувала піти на угоду зі слідством, визнати провину і дати свідчення, «бо так можна буде раніше вийти і будуть кращі умови утримання», розповідала раніше Крим.Реалії дружина журналіста Катерина Єсипенко.
Віолетта Синєглазова публічно не згадує про свою співпрацю з кримськими слідчими органами. Проте справа Владислава Єсипенка – не єдина, у якій вона брала участь як державний захисник та схиляла підзахисних до визнання провини, стверджують у Кримській правозахисній групі.
Крим.Реалії раніше намагалися зв'язатися з Віолеттою Синєглазовою, але вона на наш запит не відповіла.
Владислав Єсипенко стверджує, що не хотів йти на угоду зі слідством і просив іншого захисника, але слідчий «під загрозою повторного відправлення на підвал» змусив його підписати письмовий документ про відмову від незалежних адвокатів.
Ситуацію змінив випадок, коли у СІЗО журналіста привели до приміщення, де перебували фігуранти кримських екстремістських справ і справ «Хізб ут-Тахрір».
«Я почав шукати нагоди з кимось зв'язатися та повідомити про себе. Там була адвокатка, яка приїхала до когось із кримських татар. Я зараз не можу назвати її прізвище [за даними Крим.Реалії це була Сафіє Шабанова]. Я підійшов до неї, сказав: «Ви не могли б якось передати інформацію? Я такий-то, такий-то». Вона каже: «То це ви – Єсипенко? Вас уже шукають скрізь – і ваша дружина, і адвокати. Дуже добре, що ви знайшлися». І наступного дня приїхав адвокат Тарас Омельченко. І я написав заяву про те, що відмовляюся від адвоката Синєглазової і хочу, щоб моїми адвокатами були Тарас Омельченко, Еміль Курбедінов та Олексій Ладін (адвокати, які довгий час захищали політв'язнів у Криму – КР)», – розповідає Владислав Єсипенко.
Незалежні адвокати змогли зафіксувати наявність слідів від тортур на тілі Владислава Єспенка та захищали його протягом усього судового процесу.
Чай з генералом ФСБ та кава з полковником СБУ
Журналіст згадує, як після затримання співробітники ФСБ водили його на зустріч із «генералом ФСБ Михайлюком», який приймав його з чаєм та цукерками.
«Мені чомусь запам'яталося, що він схожий був на Путіна. І він чітко передавав інтонації Путіна. Таке відчуття, що це його двоюрідний брат. Він на товариській ноті розпочав діалог. Мовляв, вибачте: те, що з вами сталося, повірте, ми не хотіли цього. І таку фразу згадав, що сам «через це теж проходив». Далі він із прищуром путінським сказав, щоб я в будь-якому разі дав свідчення, зізнався, а потім мені дадуть максимум три роки. Півтора року потрібно буде посидіти у в'язниці і потім мене відпустять за УДЗ (умовно-дострокове звільнення – КР). Я розумів, що, мабуть, мене привезли показати йому, що спіймали «співробітника спецслужб», який працює на Радіо Свобода. Мені на той момент абсолютно було нецікаво, що він каже. Тому що я для себе визначив, як діятиму. На столі в нього стояла вазочка з цукерками. Мені важливо було наприкінці розмови взяти ці цукерки та принести до камери – почастувати моїх друзів», – розповідає Владислав Єсипенко.
Розмова, за його словами, тривала близько 15 хвилин. Потім генерал вийшов.
За тиждень після затримання Владислава Єсипенка на підконтрольному російській владі кримському телебаченні показали його «інтерв'ю» головному редактору телеканалу «Крым-24», раднику російського глави Криму Олегу Крючкову. У ньому журналіст називає себе «співробітником українських спецслужб», а своїм куратором – полковника СБУ Віктора Кравчука.
Це інтерв'ю, за словами Владислава Єсипенка, було ініційоване слідчим, питання та відповіді підготували співробітники ФСБ, а Олег Крючков «був людиною, якій сказали, як папузі, поговорити та своїм обличчям поторгувати».
Олег Крючков публічно не заявляв, що зустрічався із Владиславом Єсипенком за завданням ФСБ. На «Крым 24» стверджують, що «телеканал написав запит і отримав можливість поговорити з Єсипенком».
Таку увагу до себе з боку кримських ЗМІ журналіст вважає спробою російських спецслужб нібито «показати всьому світові, що співробітники Радіо Свобода та Крим.Реалії паралельно працюють шпигунами».
Владислав Єсипенко стверджує, що ніколи не працював на українські спецслужби та не отримував таких пропозицій. Віктора Кравчука він називає «своїм приятелем», з яким у них «були досить нормальні тісні стосунки» та спільні походи «на каву». За його допомогою, за словами Владислава Єсипенка, він планував зняти матеріал про кримінальне минуле російського глави Криму Сергія Аксьонова (за документами – Аксенов), у якому його звинувачував покійний генерал МВС України Геннадій Москаль.
За словами Владислава Єсипенка, він має безліч контактів з українськими силовиками, включаючи співробітників СБУ та МВС, які з'явилися ще з 90-х років, коли він займався операціями з нерухомістю.
«Медійність дала можливість не загинути»
Спочатку ФСБ РФ оголосило, що Владислав Єсипенко звинувачений у зборі інформації «на користь спецслужб України» та «зберіганні боєприпасів». Йогозвинувачували, зокрема, у «здійснення фото- та відеофіксації місцевості, об'єктів життєзабезпечення і місць масового перебування людей на території Криму».
Але в суді з усіх звинувачень залишилося лише перевезення боєприпасів. Підконтрольний Росії Сімферопольський районний суд засудив його до шести років позбавлення волі та призначив штраф у 110 тисяч рублів.
Владислав Єспенко провину не визнав і заперечував вирок. Підконтрольний Москві Верховний суд Криму пом'якшив його до п'яти років позбавлення волі зі штрафом. Після цього його відправили до Керченської колонії, де він відбував покарання.
Незважаючи на те, що у ФСБ публічно звинуватили Владислава Єсипенка у «шпигунстві», до суду це звинувачення не дійшло. Ключове значення у цьому відіграла публічність довкола його справи, вважає журналіст.
«Медійність зіграла свою роль. У цьому випадку у ФСБ розуміли, що буде увага не лише української громадськості, а й світової. І в цьому випадку їм буде складно доводити. Тому вони пішли шляхом найменшого опору – залишили тільки гранату. Я розумію, що я заїхав у СІЗО вже як медійна особа. Керівництво СІЗО говорило, що про мене пишуть», – каже він.
Медійність, на думку Владислава Єсипенка, «дає змогу не загинути», бо стримує керівництво та співробітників ФСБ від «якихось кардинальних кроків».
Завдяки публічності навколо цієї справи, упевнений Владислав Єсипенко, російські спецслужби не наважилися вербувати його, хоч і пропонували співпрацювати за гроші.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, в Керченській колонії, де перебував Владислав Єсипенко, почали вербувати в'язнів на війну. Якось на таку «співбесіду» запросили і його. Але коли він назвав своє прізвище, з ним, як він стверджує, одразу ж попрощалися.
