Крим.Реалії: 11 років правди про анексований Кримський півострів

Крим.Реалії було засновано у березні 2014 року, у розпал окупації Кримського півострова Росією. Новий проект Радіо Свобода був покликаний говорити правду про життя в анексованому Криму. Все почалося з сайту трьома мовами: російською, українською та кримськотатарською. Проект очолив власний кореспондент Радіо Свобода на півострові Володимир Прітула.

«Якось мені зателефонував Володимир Притула і так напівпідпільно сказав, що треба зустрітися. «А де, – питаю, – ми зустрічатимемося?». Він каже: «А де доведеться». І, нарешті, ми в таких підпільних умовах зустрілися на на якомусь пустирі у Сімферополі. Я пам'ятаю, виходжу, нікого немає, якісь там гаражі. І Володимир з'являється та каже: «Ти готова працювати на Радіо Свобода та робити проект для Криму?». Я нічого не знаю взагалі, що це буде за проект, для чого, але говорю: «Так, готова». Я розуміла, що Радіо Свобода – це проект про правду», – згадує журналістка Крим.Реалії Ганна Андрієвська.

З перших днів окупація Криму Росією супроводжувалась переслідуванням українських журналістів. Російські військові та так звана «самооборона Криму» захопили всі незалежні українські телерадіокомпанії на Кримському півострові.

«Щодня когось із журналістів били. Напади, погрози, затримання, викрадення. Тоді якраз викрали Андрія Щекуна, він був колегою та [українським] активістом, видавав україномовну газету «Думка» у Бахчисараї, був її головним редактором. Його в цей час викрали. [Побили] Ярослава Пілунського, відомого українського оператора, ще кількох журналістів. Побили наших колег з українських телеканалів дуже жорстко», – розповідає головний редактор Криму.Реалії Володимир Притула.

Якось у кафе, під час спілкування з колегами з Польщі, на Ганну Андрієвську мало не накинулась людина, яка прислухалася до її розмови та розповіді про справжню ситуацію на окупованому півострові.

«І просто така сцена: сиджу я, стоїть ця людина, і все кафе дивиться. Ось така німа сцена. Я його питаю: «А чому ви тут кричите? Хто ви такий? Який ви маєте відношення до «самооборони»?» Він каже: «Я – Самооборона. Ти, отже, дивися мені у вічі. Думай, що ти кажеш, бо знаємо, де ти живеш, і тобі ще ходити цією землею». І після цього він розвертається та йде. І я розумію, що справді вони можуть знати, де я живу, – я ж не ховаюся, я живу все життя у Криму», – розповідає Ганна Андрієвська.

Крим.Реалії переїхали до Києва у червні 2015-го. Після відкриття сайтів було засновано телепроект Крим.Реалії. Першими телеведучими були Еміне Джеппар та Олександр Янковський. Релокація редакції не вплинула на якість роботи, переконаний Олександр Янковський. Багато кримчан також перебралися на український материк, з іншими підтримувалися контакти. Тим часом анексований Крим поринув у російську пропаганду.

«Не завжди, коли ти знаходишся біля якогось великого будинку, ти можеш зрозуміти, що в ньому, наприклад, 40 поверхів, бо ти бачиш, наприклад, лише два поверхи. І тільки якщо ти відійдеш на 500 метрів від нього, ти можеш зрозуміти, що цей будинок має 40 поверхів і оцінити, що відбувається на кожному з них. Це, можливо, трохи метафорично, але мені здається, що таки для того, щоб розуміти, що саме відбувається, не обов'язково бути безпосередньо в тому чи іншому місці», – пояснює у минулому теле- та радіоведучий Олександр Янковський.

Деякий час у Крим.Реалії працювали лише кримчани. Після переїзду редакції до Києва до проекту приєдналися люди із різних куточків України. Наприклад, журналістка, ведуча та продюсер проекту Катерина Некреча. Вона спеціально з'їздила до анексованого Криму, щоб зрозуміти під яким тиском там працюють журналісти.

«Мені було цікаво відчути та зрозуміти, як там працюється, бо це нелегально для російської влади Криму, коли українські журналісти приїжджають. Тобто там були певні акредитації, які потрібно було отримувати у російських медіа для того, щоб там легально працювати з огляду на російське законодавство. Я хвилювалася, бо на той момент я публічно працювала у проекті Крим.Реалії, я радилася з правозахисниками і думала, як це краще зробити», – розповідає Катерина Некреча.

Журналіст Артем Лисак працював у Криму під псевдонімом Назар Ситник. Про його відрядження на Кримський півострів знали одиниці у редакції. Але саме він є автором відеоексклюзивів про будівництво траси «Таврида», санаторії, віддані у власність російським олігархам або ФСБ, та курортні сезони. Артема затримувала ФСБ у Криму, проводили обшук, тричі допитували.

«Я стою, і я вже бачу двох класичних ФСБшників. А я вже це розумію, і вони такі: «Доброго вечора, співробітник ФСБ. А хто ви?». Я показую український паспорт. «О, зрозуміло, – каже, – будь ласка, сядьте до нас у машину». І я говорю: «Я тільки пішки з вами пройдуся, а сідати в машину не буду». Вони удвох трохи попереду йдуть, я намагаюся трохи відставати. Я розблокував у кишені телефон, одним оком дивлюся, написав редактору: «Мене затримали, не пиши. Це все, що зміг написати та видалити чат», – каже колишній журналіст Крим.Реалії Артем Лисак.

У вересні 2015-го було започатковано Радіо Крим.Реалії. Це не лише ще один спосіб доносити правду про Крим, а й можливість спілкуватись із кримчанами.

«Ця інтимна довірча розмова відіграє дуже велику роль. Найбільший слід у мені залишає саме цей контакт із аудиторією. Не читання коментарів, не навіть електронні листи, а коли слухаєш людей, які телефонують. Не завжди ці люди хотіли в ефір потрапити. Не просто хотіли розповісти редакції якісь хвилюючі речі, а привернути увагу до якихось проблем, що їх хвилюють. Люди іноді навіть думали, що у нас офіс знаходиться у Сімферополі. Вони дзвонили та говорили: куди до вас у студію прийти у Сімферополі?» – каже Катерина Некреча.

«Чому я вважаю, що це дуже важливо? Зараз безліч інформації у соціальних мережах, в інтернеті, на сайтах, TikTok, YouTube. Може, ще в 2015 році не було TikTok, я не пам'ятаю. Але радіо – це те, що дозволяє постійно говорити з людьми. Бо людина не перемикається з одного каналу на інший, коли слухає цікаве радіо. Це як у YouTube, якщо цікава трансляція, то людина не перемикає її. Він залишається саме на цій хвилі», – розмірковує Олександр Янковський.

Тоді, 2015-го, обійти російські глушилки в Криму та розпочати радіомовлення на анексований півострів було непросто.

«Ми розуміли, що ми не можемо пробитися до радіослухача, оскільки всі вежі, ретранслятори, радіостанції захоплені Росією. І нам були потрібні партнери на материку. І ось таким партнером став Сергій Костинський. Він також був на той час нашим автором. Але він ще виявив себе як громадський діяч. І кримські громадські організації його делегували як свого представника радником [українського] міністра інформації, і він виступив разом із Олександром Янковським з ініціативою створити радіо», – каже Володимир Притула.

«Очевидно, мені подобається радіо. Я виріс на тому, що слухав радіостанції Голос Америки, Радіо Свобода, ВВС, Німецька хвиля. Радіостанції у 80-ті роки допомогли мені зрозуміти, що я українець», – розповідає Олександр Янковський.

«А потім Олександр Янковський виявив себе як добрий продюсер, організатор. Він знайшов партнерів, громадські організації, які дозволили нам ретранслювати наші програми до Криму на різних частотах. На середніх частотах, які популярні досить у Криму та на FM-діапазоні, що покриває північ Криму, всі основні дороги, які на той час були – Джанкойська та Армянська траси. Ми з Чонгара, Херсона та Миколаївської області мали можливість транслювати практично на весь Крим, за винятком хіба що південного узбережжя, за горами, там було важче», – пояснює Володимир Притула.

Паралельно з іншими своїми проектами Крим.Реалії розвивалися і продовжують це робити у соцмережах. Зараз Крим.Реалії є у Ютубі, Фейсбуці, Інстаграмі, Телеграмі та Тік-Тоці.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Крим.Реалії почали показувати війну на півдні України та розповідати про неї: про бойові дії та про руйнування, які несуть російські окупанти, про те, як ЗСУ знищують військову інфраструктуру армії РФ у Криму. Журналісти проекту тепер служать у ЗСУ.

«Одного дня я прийшло чітке усвідомлення, що я не житиму вічно. І найкраще з того, що може зробити будь-яка людина – це захистити інших людей. Зі мною служить зараз багато хлопців та дівчат, які не прожили ще своє життя. Вони ще не знайшли, можливо, свою половину. Або мають маленькі діти. І я думаю, що дуже важливо зробити так, щоб їм допомогти, щоб вони залишилися живими та здоровими і повернулися після закінчення цієї війни додому», – каже Олександр Янковський.

Служить у ЗСУ і журналіст телепроекту Крим.Реалії Ігор Токар, а також у минулому режисер монтажу телепроекту Олександр Машталір, радіоведучий Сергій Мокрушин. З колишніх авторів Крим.Реалії служать в армії зараз Сергій Костинський, він брав участь у боях на півдні України, та Павло Казарін.

Чотири роки у російській неволі утримується фрілансер Крим.Реалії Владислав Єсипенко. Він був заарештований і ув'язнений у Сімферопольському СІЗО 10 березня 2021 року. У лютому 2022-го призначений Росією суд у Криму засудив його до шести років позбавлення волі за звинуваченням у шпигунстві. Керівництво Радіо Свобода та правозахисні організації вважають справу журналіста Крим.Реалії сфабрикованою.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagramта ViberКрим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.