За зачиненими дверима в Києві, Москві, Брюсселі, Вашингтоні та інших столицях дипломати, обрані лідери та військові офіцери готуються до того, щоб, ймовірно, знайти вирішення найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни.

На полі бою зараз імпульс змістився в бік Росії, її війська атакують українські збройні сили по всій 1100-кілометровій лінії фронту. Росія руйнує енергетичну інфраструктуру України, намагаючись позбавити електроенергії і заморозити виснажене населення.

У західних переговорних залах настрої рішуче змінилися в бік необхідності врегулювання конфлікту, в результаті якого за 34 місяці з обох сторін загинуло або було поранено понад 1 мільйон людей.

Ніде цей прогрес не був настільки очевидним, як на виборах Дональда Трампа, який ще до своєї інавгурації, що відбудеться в січня, як наступний президент США наполягав на тому, що він знайде спосіб припинити бойові дії «протягом 24 годин».

«Багато розмов, багато шуму про те, що якісь мирні переговори неминучі, – заявила 12 грудня Роза Бальфур, директорка брюссельського аналітичного центру Carnegie Europe.

«Насправді у нас немає плану. Здається, ні в кого ще немає плану. І, звичайно, ситуація на місцях зараз не на користь України, тому зараз дуже складний момент».

Ось що відомо про ідеї, які обговорюються, щодо припинення вогню:

Кров і спадщина

Цього тижня європейські та американські посадовці активно обговорювали, чи можуть західні війська бути направлені в Україну як миротворці, як тільки припиниться стрілянина і буде встановлено режим припинення вогню або перемир'я.

Президент Франції Емманюель Макрон, як повідомляють, висунув ідею розгортання в Україні 40 тисяч військовослужбовців, і 12 грудня він відвідав Варшаву, щоб обговорити цю ідею з прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском.

На пресконференції після зустрічі Туск заявив журналістам, що Польща не має наміру відправляти війська в Україну, і сказав, що Варшаву не будуть примушувати до цього.

Пропозиція щодо західних миротворців також з'явилася п'ятьма днями раніше в Парижі, коли Макрон приймав зустріч, в якій брали участь Трамп і президент України Володимир Зеленський.

За даними The Wall Street Journal, Трамп, який неодноразово заявляв, що європейці повинні відігравати більш активну роль у підтримці та захисті України, сказав, що він хоче, щоб європейські солдати були на місці для моніторингу будь-якого припинення вогню.

Трамп не хоче залучати американські війська, повідомляє видання, хоча він виступає за певну підтримку з боку США .

Керівництво України, яке в жовтні оприлюднило План перемоги з п'яти пунктів, підтримує ідею західних миротворців. Але в Москви мало причин погоджуватися, каже Олександр Хара, колишній український дипломат.

«Звичайно, добре, що вони про це говорять, але... немає жодних підстав для початку мирних переговорів», – сказав Хара, який зараз є експертом київського Центру оборонних стратегій, в інтерв'ю «Настоящему времени».

«Оскільки Росія вважає, що вона все ще може зламати Україну, а Захід вагається, і Трамп збирається чинити тиск на Україну і припинити постачання зброї та іншої допомоги, навіщо тоді сідати за стіл переговорів, коли можна захопити більше української території, вбити більше українців і, по суті, показати, що немає сенсу сперечатися з Росією?» – зауважив він.

Північноатлантичні союзники

Одна з первинних претензій Кремля, якою він виправдовує своє масштабне вторгнення до України в лютому 2022 року, залишається однією з центральних вимог Києва – членство України в НАТО.

Нещодавно, 9 грудня, Зеленський повторив своє наполягання на тому, що членство має першорядне значення. Але багато членів НАТО прохолодно ставляться до ідеї членства України в Північноатлантичному альянсі.

На саміті у 2008 році лідери США та Європи досягли слабкого компромісу, який пообіцяв членство в майбутньому, але фактично не створив дорожньої карти. Деякі посадовці та експерти стверджують, що це була помилка, яка призвела до масштабного вторгнення Росії у 2022 році.

Після цього масштабного вторгнення відбулося розширення НАТО, до нього увійшли Швеція і Фінляндія. Але прийняття України зараз означало б прийняття побитої, виснаженої країни, частково окупованої іноземною державою, що є проблематичним для багатьох членів Альянсу.

Сполучені Штати також прохолодно ставляться до цієї ідеї. Цього тижня в Парижі Трамп, як повідомляють, сказав Макрону і Зеленському, що не підтримує заявку Києва на членство в Альянсі.

Відтермінування вступу – це «капітуляція перед російськими вимогами, і це буде величезною перемогою Путіна», написав у своєму блозі Мік Раян, австралійський генерал-майор у відставці. Це виправдає у свідомості Путіна і таких авторитарних режимів, як його, те, що російська агресія проти України спрацювала, тому що утримання України поза НАТО було основною вимогою Путіна перед війною».

Буферні зони

Якщо не станеться якихось непередбачуваних подій, Україна майже напевно втратить частину території на користь Росії, яка зараз окупувала близько 20 відсотків української землі. Це включає більшу частину Донбасу, а також півострів Крим.

На думку більшості спостерігачів, йдеться про створення своєрідної нічийної території. Демілітаризована зона, яка десятиліттями розділяла Північну і Південну Корею, є моделлю для багатьох.

Путін висунув цю ідею в березні після свого переобрання.

«Я не виключаю, що... ми будемо змушені в якийсь момент, коли вважатимемо за потрібне, створити певну «санітарну зону» на територіях, які сьогодні перебувають під київським режимом», – сказав він.

Для України складність полягає в тому, де буде проведена ця лінія – і яку частину своєї економічної бази вона може втратити. Значна частина української гірничодобувної та важкої промисловості – на окупованій Росією частині Донбасу. І за однією з оцінок, близько 8 мільйонів гектарів українських сільськогосподарських земель є окупованими.

У серпні Україна здійснила сміливий крок і вторглася на територію Росії, захопивши частину Курської області. Пізніше Зеленський заявив, що метою було створити буферну зону і відсунути російські ракети подалі від другого за величиною міста України – Харкова.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна втратила на Курщині понад 40% захопленої в серпні території – Reuters

Однак з того часу Росія потіснила українські війська на Курщині, повернувши собі майже половину території, спочатку контрольованої Збройними силами України.

Також складним у такій зоні – буферній, санітарній, демілітаризованій – є спостереження і верифікація: що кожна сторона або миротворці можуть робити, щоб контролювати іншу. Стрімкий розвиток безпілотних літальних апаратів може потенційно ускладнити це завдання.

Слон у кімнаті

Найбільшим знаком запитання для майбутніх переговорів може стати найбільший постачальник зброї в Україну: Сполучені Штати і нова адміністрація Трампа.

Трамп роками скаржився на кількість американського озброєння, надісланого адміністрацією президента Джо Байдена, президентський термін якого закінчується, і припускав, що Зеленський був «шахраєм». Він також заявив, що його навички бізнесмена і забудовника роблять його учасником переговорів, здатним домовитися з Путіним.

Контактною особою Трампа є Кіт Келлог, підполковник армії США у відставці, який консультував віцепрезидента Трампа під час його першого президентського терміну.

У широко цитованій статті, яку він написав у співавторстві перед листопадовими виборами Трампа, Келлог виклав план, що передбачає заморожування лінії фронту і використання як батога, так і пряника для того, щоб змусити Київ і Москву сісти за стіл переговорів.

Для Києва, наприклад, батіг означає припинення постачання американської зброї. Для Москви це означає такі речі, як наповнення світових ринків нафтою, щоб знизити ціни на цей товар, від якого Москва значною мірою залежить у своїх доходах.

Пряником для Москви буде зняття західних санкцій або відтермінування курсу України на вступ до НАТО. Для Києва – продовження військової допомоги, фінансування відбудови знищеного війною або навіть невизнання окупованих Росією територій – подібно до того, як Вашингтон робив протягом чотирьох десятиліть щодо радянської анексії трьох країн Балтії.

«Ми говоримо українцям: «Ви повинні сісти за стіл переговорів, і якщо ви не сядете за стіл переговорів, підтримка з боку Сполучених Штатів вичерпається, – сказав Келлог в інтерв'ю агентству Reuters у червні. І ми говоримо Путіну, що він повинен сісти за стіл переговорів, а якщо ні, то ми дамо українцям все необхідне, щоб «вбити вас на полі бою».

Сам Кремль, який розраховував провести масштабне вторгнення до України протягом лічених днів, і що вивело його економіку з рівноваги, продемонстрував відкритість до нового, трампівського, підходу.

Але є й ті, хто сумнівається.

«Ми не думаємо, що Путін серйозно ставиться до переговорів, – заявив минулого тижня Радіо Свобода високопоставлений чиновник НАТО, який говорив на умовах, що його ім'я не буде названо публічно. – Він може бути готовий до переговорів, але поки він вірить, що перемагає, у нього немає стимулу для переговорів. І він продовжує вважати, що час грає на його користь».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Місія (не)здійсненна. Трамп відправить до України солдатів з Європи?

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Ека Кеванішвілі, Лела Кунчулія, Люк Алнатт

ТБІЛІСІ – Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі нещодавно опублікувала фото новорічних прикрас у президентській резиденції в Тбілісі.

«Перед палацом Орбеліані поставили поїзд, – написала вона у Facebook. – Подивимося, хто поїде».

Очікується, що 14 грудня колегія виборців, в якій домінує правляча партія «Грузинська мрія», обере Міхеїла Кавелашвілі, 53-річного колишнього футболіста і правого популіста, наступним президентом Грузії. Інавгурація має відбутися 29 грудня.

Але в той час, як Грузію розгойдують антиурядові протести, 72-річна Зурабішвілі, термін повноважень якої закінчується цього року, заявила, що нікуди не збирається йти. «Інавгурації не буде, і мій мандат продовжується», – заявила вона 30 листопада.

Дипломатка проти футболіста

Походження та політичні погляди цих двох політиків не можуть бути настільки різними.

Зурабішвілі народилася в сім'ї грузинських вигнанців у Франції, які втекли від вторгнення Червоної армії в 1921 році. Вона десятиліттями працювала французькою дипломаткою, перш ніж очолити Міністерство закордонних справ Грузії в 2004 році. У міру того, як зростала її політична слава, вона більше апелювала до міських і прогресивних верств грузинського суспільства, будучи послідовною прихильницею інтеграції країни з Європейським союзом.

Вона вже не вперше стала на бік протестувальників, які понад два тижні виходять на вулиці по всій країні, протестуючи проти рішення уряду призупинити вступ Грузії до ЄС. Влада відповіла жорстокими репресіями, спрямованими проти протестувальників, опозиційних активістів та журналістів.

Спочатку підтримана «Грузинською мрією» за успішну президентську кампанію у 2018 році Зурабішвілі стала справжньою скалкою в оці правлячої партії. Хоча офіційно вона є безпартійною президенткою, обмежуючись церемоніальною роллю, Зурабішвілі критикувала «Грузинську мрію» за її дедалі більш авторитарну позицію.

У той час як Зурабішвілі часто зображає себе як захисницю демократії, Кавелашвілі зображає себе захисником народу. Кавелашвілі, презентуючи себе грузинським простолюдином, є відомим футболістом, який зробив успішну кар’єру за кордоном, граючи у Швейцарії, Англії та Росії.

Після входження до парламенту в 2016 році Кавелашвілі заснував партію «Сила народу», більш радикальне, антизахідне відгалуження «Грузинської мрії».

Апелюючи до консервативних сільських районів країни, він часто протиставляє «традиційні грузинські цінності» тому, в чому він бачить переродження західного лібералізму, і займає жорстку позицію щодо імміграції та національного суверенітету.

Кавелашвілі має підтримку «Грузинської мрії» та надвпливового засновника партії, мільярдера Бідзіни Іванішвілі. «Він є найкращим втіленням грузинського чоловіка. Чудовий чоловік і батько чотирьох дітей», – сказав Іванішвілі, представляючи кандидата в президенти 27 листопада.

Суперечливі вибори

В основі протистояння лежить дискусія щодо нещодавніх парламентських виборів у країні. У голосуванні 26 жовтня «Грузинська мрія» здобула приголомшливу перемогу, отримавши 54 відсотки голосів, тоді як чотири опозиційні сили, що співпрацюють між собою, отримали 38 відсотків.

Міжнародні спостерігачі та опозиція заявили, що результати виборів були сфальсифіковані, з широкомасштабними порушеннями і фальсифікаціями бюлетенів. Зурабішвілі заявила, що вибори були «вкрадені» за допомогою Росії, і вважає парламент – а отже, і колегію виборців – нелегітимним.

Зурабішвілі є останньою президенткою Грузії, яка була обрана безпосередньо народом. У 2017 році Грузія прийняла нову систему непрямих президентських виборів як частину конституційних змін, нібито спрямованих на зміцнення парламентської демократії, зменшення політичної поляризації та узгодження з європейськими нормами, де президенти зазвичай обмежуються церемоніальною роллю.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це повстання цілої країни». В Україні бачать паралелі Майданів із Грузією

Критики реформи, однак, кажуть, що це захоплення влади «Грузинською мрією», покликане послабити політичну конкуренцію і підірвати потенційний контроль над парламентською та урядовою владою.

Наростання напруженості

З моменту приходу до влади у 2012 році «Грузинська мрія» зіткнулася зі зростаючою критикою за поступовий авторитаризм, зокрема звинуваченнями у фальсифікації виборів, втручанні в судову систему та репресіях проти ЗМІ. Протягом останнього року Грузія зазнала критики з боку Сполучених Штатів та Європейського союзу за суперечливі закони проти ЛГБТ та «іноземних агентів», які були з ентузіазмом схвалені Кавелашвілі.

У той час як тисячі грузинів продовжують протестувати в столиці, стикаючись, як розповідають очевидці, із жорстокою тактикою поліції, ходять необґрунтовані чутки про те, що Зурабішвілі збирається забарикадуватися в президентському палаці. Багато протестувальників побоюються, що поліція почне зачистку проспекту Руставелі, де проходять демонстрації, напередодні виборів.

Очікується, що голосування розпочнеться о 9-й годині ранку за місцевим часом 14 грудня, а результати будуть оголошені того ж дня. Хоча у виборчій колегії є представники опозиції, вони відмовляються брати участь у голосуванні. А оскільки є лише один кандидат, другий тур виборів неможливий.

Грузія не вперше стикається з такою ситуацією. Після обрання першим президентом країни у травні 1991 року Звіад Гамсахурдіа був усунутий від влади в результаті державного перевороту. У вигнанні він відмовився передати владу і визнати новий уряд на чолі з Едуардом Шеварднадзе, радянським міністром закордонних справ часів гласності.

У 1993 році Гамсахурдія повернувся до Грузії, очоливши невдалий збройний опір, але помер пізніше того ж року за загадкових обставин.

Результат президентських виборів 14 грудня, швидше за все, не буде визнаний грузинською опозицією та активістами громадянського суспільства. У той час як Кавелашвілі і правляча партія залишаються популярними серед частини грузинів – особливо серед тих, кого не зачепили демонстрації, Зурабішвілі користується підтримкою протестувальників, жорстоке поводження з якими з боку силовиків шокувало багатьох у Грузії.

«Мене захищають люди, які вийшли на вулиці, – сказала вона в інтерв'ю BBC 1 грудня. – Я думаю, що правляча партія сьогодні дуже ізольована, і вона стане ще більш ізольованою».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Уряд Грузії планує заборонити використання піротехніки на протестах

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США оголосили про візові обмеження для відповідальних за підрив демократії в Грузії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Євродепутати відвідали акцію протесту в Тбілісі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Опозиція Грузії оголосила про невизнання виборів президента – заява

Маловідомі відеоматеріали, переглянуті Російською службою Радіо Свобода, проливають світло на секретний військовий дослідницький центр, сумнозвісний своєю роллю в програмі Радянського Союзу з розробки біологічної зброї, який зазнав значного розширення після повномасштабного вторгнення Москви в Україну.

Кадри російських державних ЗМІ, зняті в січні 2024 року під час інспекції, яку проводив тодішній міністр оборони Сергій Шойгу, дають рідкісний шанс зазирнути всередину засекреченого об'єкта під Москвою, демонструючи обладнання та інфраструктуру, які, на думку експертів, є типовими для біологічних лабораторій, призначених для роботи з найнебезпечнішими відомими у світі патогенами.

У квітневому звіті про дотримання зобов'язань з контролю над озброєннями Державний департамент заявив, що Сполучені Штати «вважають, що Росія продовжує здійснювати програму з розробки наступальної біологічної зброї», тим самим порушуючи Конвенції ООН про заборону біологічної зброї. У доповіді конкретно згадується 48-й Центральний науково-дослідний інститут як приклад того, що Росія «інтенсивно модернізує інфраструктуру біологічної війни радянських часів, яка може підтримувати її сучасну наступальну програму».

Росія заперечує ці звинувачення. У квітневому інтерв'ю головній газеті Міністерства оборони Росії керівник об'єкта назвав його частиною російської «системи біологічного захисту», а міністерство представило його як такий, що має на меті розробку засобів захисту від патогенних мікроорганізмів для російських військових і населення.

Інститут, розташований поблизу мальовничого міста Сергієв Посад, опинився в центрі уваги нещодавньої публікації Washington Post, яка виявила, що за останні два роки на секретному об'єкті було зведено кілька нових будівель в рамках масштабного проєкту з реконструкції та будівництва.

Проаналізувавши супутникові знімки об'єкта, відомого як «Сергієв Посад-6», експерти повідомили Washington Post, що принаймні чотири будівлі мають ознаки біологічних лабораторій з максимальним рівнем безпеки, необхідним для роботи зі смертельно небезпечними патогенами, такими як віруси віспи та лихоманки Ебола.

Російська служба Радіо Свобода знайшла і проаналізувала відеозапис, на якому Шойгу, нинішній секретар Ради безпеки президента Володимира Путіна, оглядає об'єкт. Відеозапис був оприлюднений у січні Міністерством оборони і опублікований державними і дружніми для Кремля ЗМІ, в якому не було жодної згадки про біологічну зброю, що зберігається на цьому об'єкті.

У відеозаписі екскурсії, оприлюдненому Міністерством оборони і опублікованому державним інформаційним агентством ТАСС, було вилучено звук під час тієї частини репортажу, в якій Шойгу і його оточенню показують певні зони всередині комплексу, хоча в беззвучній частині видно обладнання, що нагадує біолабораторію підвищеної секретності.

Це, зокрема, велика циліндрична металева цистерна, оточена сходами, що нагадує обладнання для очищення стічних вод, яке зазвичай використовується в лабораторіях з високим рівнем біобезпеки.

Європейський експерт з біолабораторій високого рівня безпеки, який на умовах анонімності поспілкувався з Російською службою Радіо Свобода, сказав, що резервуар дійсно може бути частиною системи водоочищення. Резервуар має відносно невеликий об'єм, але, судячи з розташування сходів, більші резервуари з тієї ж системи могли опинитися поза кадром, сказав експерт. Незрозуміло, в якому саме корпусі 48-го Центрального науково-дослідного інституту перебував Шойгу під час зйомки.

На відео також видно шлюз – важливий бар'єр між закритим приміщенням і зовнішнім простором. Російський вірусолог Сергій Нетьосов розповів в інтерв'ю російській газеті «Известия», що Росія прийняла міжнародні стандарти будівництва високозахищених біолабораторій.

«Лабораторія для найнебезпечніших патогенів – це будівля в будівлі. Внутрішня будівля має свої вікна, зазвичай вони куленепробивні, з подвійним або потрійним склом. Ця внутрішня будівля є брудною зоною, де працюють з патогенами. Чиста зона – це зовнішня частина. Зараз всі у світі так будують», – каже Нетьосов.

«Чорні ящики»

Сергієво-Посадський об'єкт, створений за часів радянського уряду в 1954 році, є одним з трьох центрів, що входять до складу 48-го Центрального науково-дослідного інституту, який перебуває у розпорядженні Міністерства оборони Росії. У травні 2021 року Сполучені Штати запровадили санкції проти всіх трьох.

Радянські центри досліджували смертельні патогени, такі як бактерії чуми та сибірської язви, а також віруси, такі як віспа. Ця робота включала вивчення можливості зробити ці патогени більш заразними і стійкими до медичного втручання. Схожа робота велася і в інших країнах, включаючи США, Великобританію і Францію.

У 1975 році радянський уряд затвердив Конвенцію ООН про заборону біологічної зброї, хоча й відмовлявся визнати, що фактично працював над її розробкою.

Незважаючи на те, що Радянський Союз став учасником конвенції, він розширив свою секретну програму з розробки біологічної зброї, в якій були задіяні десятки тисяч людей по всій країні, а також призвів до спалаху сибірської язви, яка вбила десятки людей у Свердловську, нині відомому як Єкатеринбург, але в цьому радянські чиновники звинуватили зіпсоване м'ясо.

Подробиці про програму з'явилися завдяки радянським вченим, які перейшли на бік Заходу, зокрема Володимиру Пасічнику, директору одного з інститутів номінально цивільного агентства Радянського Союзу під назвою «Біопрепарат», який очолював розробку наступальної біологічної зброї в країні.

У 1989 році Пасічник перейшов на бік Британії, передавши детальну інформацію про діяльність «Біопрепарату» на Захід. У 1992 році, за кілька місяців після розпаду Радянського Союзу, президент Росії Борис Єльцин вперше публічно визнав цю програму.

У квітні того ж року Єльцин підписав указ, що вимагав приєднання до Конвенції про заборону біологічної зброї і повного припинення всіх робіт над програмою. Пізніше в 1992 році міністр закордонних справ Григорій Берденников визнав, що «наступальні біологічні програми» тривали в Росії до березня 1992 року.

Взаємні інспекції проводилися в 1990-х роках за тристоронньою угодою з Великою Британією і Сполученими Штатами. Але Росія ніколи не давала дозволу на перевірку Сергієво-Посадського центру або двох інших, що входять до складу 48-го Центрального науково-дослідного інституту, розташованого в Єкатеринбурзі та Кірові.

«Вони залишилися чорними скриньками для зовнішнього світу», – сказав Російській службі Радіо Свобода Ендрю Вебер, колишній помічник міністра оборони США з програм радіаційного, хімічного та біологічного захисту.

Вебер сказав, що, хоча «важко відрізнити оборонну роботу від незаконної наступальної», Сполучені Штати мають «надзвичайний збір розвідувальної інформації щодо 48-го Центрального науково-дослідного інституту, тому що для Заходу є пріоритетом знати, яка незаконна діяльність відбувається на цих об'єктах».

Західні уряди вважають, що Росія вже порушила Конвенцію про заборону хімічної зброї, учасницею якої вона є, отруївши «Новачком» колишнього офіцера російської військової розвідки Сергія Скрипаля в Англії в 2018 році і покійного російського опозиціонера Олексія Навального в Сибіру у вересні 2020 року. Переконливі докази пов'язують російські спецслужби з обома отруєннями.

Вебер назвав санкції, оголошені Державним департаментом США в травні 2021 року проти 48-го Центрального науково-дослідного інституту, «вершиною айсберга» «величезної кількості високоякісних розвідувальних даних», які підтверджують оцінку Вашингтона, що «Росія продовжує займатися на цих об'єктах незаконною діяльністю з біологічної зброї – наступальною діяльністю, яка заборонена».

У своєму квітневому звіті про дотримання зобов'язань Державний департамент заявив, що Сполучені Штати «оцінюють, що радянська програма не була ліквідована, а засвоєна Російською Федерацією, і що ця програма продовжується і розвивається».

Лабораторне обладнання для «бізнес-центру»

Хоча об'єкт у Сергієвому Посаді оповитий таємницею, він залишив слабкий публічний слід у відкритих джерелах, які проаналізувала Російська служба Радіо Свобода.

Фотографії та візуалізації будівель, зведених на об'єкті під час розширення за останні два роки, були розміщені на сайті компанії «Окна-Стар», що займається будівництвом фасадів на об'єкті. На сайті компанії проєкт названо «бізнес-центром».

«Проєкт був завершений вчасно, і замовник залишився повністю задоволений», – хвалилася «Окна-Стар».

Дані російських держзакупівель також свідчать про різке зростання витрат 48-го Центрального науково-дослідного інституту на лабораторне обладнання з кінця 2021 року, за кілька місяців до початку будівництва та реконструкції об'єкта.

Лише за останні три місяці 2021 року інститут витратив на обладнання більше, ніж за попередні п'ять років разом узяті. Російський уряд засекретив дані про військові закупівлі, починаючи з 2022 року.

Російська служба Радіо Свобода також знайшла у відкритих джерелах кілька патентів і наукових робіт Сергієво-Посадської та Кіровської філій 48-го Центрального науково-дослідного інституту, пов'язаних з підготовкою і розповсюдженням аерозольних форм патогенних мікроорганізмів.

Дмитро Прусс, молекулярний біолог зі США, який вивчив ці документи і патенти на прохання RFE/RL, заявив, що «в цивільному світі немає необхідності перетворювати патогени в ультрадисперсні і аерозольні форми».

Російський вірусолог, який побажав залишитися невідомим, сказав Російській службі Радіо Свобода, що він «не може уявити собі «цивільного» застосування патогенів в аерозольній і порошкоподібній формі, окрім як для знищення живої сили противника за допомогою хмари патогенів».

«Однак... ефективність такого аерозолю в реальних умовах сучасної війни дуже сумнівна. Ну, хіба що для знищення населення міст», – каже вірусолог.

«Майже гарантоване» створення біологічної зброї

Мілтон Лейтенберг, вчений Центру досліджень міжнародної безпеки при Школі публічної політики Університету Меріленда, назвав «вкрай прикрою помилкою» те, що західні фахівці не відвідали об'єкт у Сергієвому Посаді в рамках тристоронньої угоди в 1990-х роках.

«У нас була можливість вибрати три військові інститути або чотири лабораторії «Біопрепарату». І ми вибрали «Біопрепарат», тому що Пасічник розповів нам все дуже докладно, і ми, грубо кажучи, точно знали, де шукати», – розповів Радіо Свобода Лейтенберг, історик радянських програм з розробки біологічної зброї.

Лейтенберг вважає, що Росія «з великою ймовірністю» продовжує створювати біологічну зброю.

«Вже 25 років я входжу до складу неформальної експертної групи з біологічної зброї. До неї входять експерти з 11 країн, деякі з яких у минулому працювали на уряди своїх країн, деякі з них і зараз працюють на державній службі», – сказав Лайтенберг.

«Це не випадкові люди, вони працюють у цій сфері вже багато років», – додав він. «З цих 50 осіб, всі вони відповіли б на це питання однозначно «так». Лише двоє чи троє поставили б маленький знак запитання поряд з «так».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росія зруйнувала світову систему безпеки: експерти про загрози розповсюдження ядерної та біологічної зброї

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Заснована на дезінформації». В ООН відхилили російську резолюцію про біолабораторії в Україні

Лука Пертая

ТБІЛІСІ – Коли повітря стало важчим від сльозогінного газу і хмар диму, протестувальник у масці побіг до спецпризначенців, стріляючи зі своєї саморобної зброї. Його імпровізований пристрій – рухомий ствол, схожий на саморобний кулемет Гатлінга, – випустив стрімкий ланцюг феєрверків.

Така тактика може залишитися у минулому, оскільки правляча партія «Грузинська мрія», як очікується, цього тижня прискорено ухвалить у парламенті нові закони, які заборонять протестувальникам мати при собі піротехніку і закривати обличчя під час демонстрацій.

Протягом 13 днів грузини щоночі збираються в центрі Тбілісі, а також в інших містах країни, щоб висловити протест проти рішення уряду призупинити переговори про вступ до ЄС до 2028 року. У Тбілісі використання протестувальниками піротехніки для боротьби з поліцією, озброєною сльозогінним газом і водометами, стало визначальним символом демонстрацій.

Embed share

Як буде розвиватися ситуація в Грузії далі? Чотири можливі сценарії: від позачергових виборів до масових протестів (відео експлейнер)

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:02:34 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 5,4MB
• 360p | 7,2MB
• 480p | 10,4MB
• 720p | 34,2MB
• 1080p | 28,9MB

Ця остання хвиля протестів послідувала за спірними парламентськими виборами 26 жовтня, на яких перемогу здобула «Грузинська мрія», правляча партія, що перебуває при владі з 2012 року і яку критики звинувачують у дедалі більшій авторитарності. Лідерка проєвропейської опозиції і президентка Грузії Саломе Зурабішвілі заявила, що вибори були сфальсифіковані за допомогою Росії.

Хоча протестувальники наполягають на тому, що вони використовують піротехніку для самозахисту, Міністерство внутрішніх справ заявляє, що багато його співробітників отримали поранення під час протестів.

«Нещодавні протести показали нам важливість швидких дій як у регулюванні піротехніки, так і в забороні маскування на публічних зібраннях», – заявив 9 грудня голова парламенту «Грузинської мрії» Шалва Папуашвілі.

У Тбілісі вже важко знайти піротехніку, оскільки багато магазинів уже її розпродали, а іншим наказали зачинитись. Хоча частина законодавчих змін, що регулюють використання піротехніки, може набути чинності на початку лютого.

Згідно з цими змінами, демонстрантам буде заборонено використовувати піротехніку на публічних зібраннях і мітингах, а для імпорту, експорту, виробництва і продажу піротехнічних виробів у Грузії буде потрібен дозвіл. Повідомляється, що за порушення правил будуть накладатися штрафи. Законопроєкти ще не були опубліковані на сайті парламенту, і подальші подробиці невідомі.

«Заборона на носіння масок опосередковано обмежує свободу зібрань, – каже Саба Брахвелі, юрист Фундації громадянського суспільства, що базується в Грузії.

«Вони карають людей за те, що вони носять протигази і не дихають газом, який вони випускають», – каже він, маючи на увазі широке використання сльозогінного газу грузинським спецпідрозділом.

Напади на працівників ЗМІ

Для багатьох протестувальників пропозиція про заборону закривати обличчя виглядає особливо іронічно, враховуючи, що грузинський спецназ, якого широко звинувачують у надмірному насильстві проти демонстрантів, сам носить маски.

Люди в чорному одязі і масках напали на знімальну групу опозиційного телеканалу «Пірвелі» під час прямого ефіру 7 грудня. Журналістка Мака Чихладзе та оператор Георгій Шецирулі були госпіталізовані зі струсом мозку і наразі перебувають на лікуванні у тбіліській лікарні.

Телеканал назвав нападників «тітушками» – термін, що використовується для позначення найнятих урядом головорізів – і звинуватив високопосадовців Міністерства внутрішніх справ в організації нападу.

З початку протестів наприкінці листопада насильство проти опозиції та журналістів стало більш поширеним явищем, що спричинило засудження з боку США та Європейського союзу. 4 грудня грузинські правоохоронці провели обшуки в офісах кількох опозиційних партій, лідерів протестів і правозахисників.

«Окрім масок, ніхто з силовиків не має жодних ідентифікаційних номерів», – каже Брахвелі, що може полегшити безкарність дій. Міжнародна асоціація начальників поліції рекомендує співробітникам поліції носити жетони і таблички з іменами або інші ідентифікаційні знаки на видному місці під час операцій з управління натовпом постійно.

Бунт у державному секторі

Представники партії «Грузинська мрія» також оголосили про плани «спростити реорганізацію» в державному секторі, що, на думку критиків, може сприяти політично вмотивованим звільненням державних службовців, які виступають проти позиції партії щодо політики ЄС.

Сотні державних службовців підписали заяви з критикою рішення уряду відкласти переговори з ЄС до 2028 року. Працівники багатьох відомств, зокрема міністерств оборони, освіти, закордонних справ та мерії Тбілісі, публічно виступили проти цього рішення.

«Ця зміна просто легалізує звільнення людей з роботи через їхні політичні погляди, – каже Брахвелі. – Це знищує як трудові права, так і свободу вираження поглядів».

«Грузинська мрія» також просуває новий законопроєкт, який змінить вимоги до набору поліцейських. За повідомленнями грузинських ЗМІ, зміни означатимуть, що Міністерство внутрішніх справ матиме право наймати людину на роботу в поліцію без проходження конкурсного відбору.

Натія Мезврішвілі, одна з лідерок опозиційної партії «За Грузію» і колишня заступниця міністра внутрішніх справ, каже: «Схоже, що мільярдер, засновник «Грузинської мрії» Бідзіна Іванішвілі вирішив офіційно прийняти в поліцію неформальних бандитів у масках, і саме це спонукало до зміни закону про поліцію. Завдяки цій зміні кожен, хто ступить на службу в поліцію, може стати поліцейським».

Зураб Гірчі Джапарідзе, один з лідерів опозиційного блоку «Коаліція за зміни», назвав запропоновані зміни до законів про поліцію та державну службу «етапами диктатури».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Тбілісі спецпризначенці вперше за три дні розганяють мітинг

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Грузії 13-й день тривають антиурядові протести

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Біженці будуть тут в заручниках». Протести в Грузії очима українців і їхні страхи щодо майбутнього країни

Швидкий крах режиму Башара Асада в Сирії продовжує мати наслідки на місцях, але його несподіване повалення також може радикально змінити політичну динаміку Близького Сходу та вплинути на глобальні стратегії ключових гравців, зокрема на Китай, який тривалий час підтримував сирійського лідера.

Що це означає для Китаю?

Китай підтримував Асада від початку громадянської війни в Сирії у 2011 році, але переважно через тісні зв'язки з Росією та Іраном, які підтримували сирійського лідера.

В ООН Пекін часто голосував разом із Москвою, блокуючи засудження Асада, а також транскордонну допомогу. Пекін підтримав режим Асада, наклавши вісім вето в ООН, що становить половину від загальної кількості вето, які Китай коли-небудь використовував.

Пекін значно скоротив свою присутність у Сирії на тлі конфлікту, хоча продовжував будувати тісні зв'язки з Асадом, що врешті-решт завершилося його державним візитом до Китаю у 2023 році.

Китайські інвестиції в Сирію були незначними, і, окрім угоди про стратегічне партнерство та обіцянки приєднатися до ініціативи «Один пояс, один шлях», з 2010 року не було фактично жодних китайських інвестицій у Сирію і жодних великих контрактів з китайськими фірмами в цій країні.

Так чому ж Пекін підтримав Асада?

Повертаючись до «Арабської весни»: для Пекіну найбільшим питанням був символізм і видимість стабільності, яку уособлював Асад, особливо з огляду на те, що спочатку йому загрожувало народне повстання, яке потім спричинило громадянську війну в Сирії.

Поширення революцій в арабському світі в 2011 році викликало тривогу у Комуністичної партії Китаю.

У Китаї в той час було поширене невдоволення корупцією на різних рівнях влади, і партія була стурбована тим, що протести на Близькому Сході можуть надихнути власне населення, особливо з огляду на тліючу напруженість у Тибеті та Сіньцзяні в той час.

До цього додалася поява «Ісламської держави» в Сирії. Війна призвела до того, що тисячі уйгурів, переважно мусульманської групи із західного Китаю, вирушили до Сирії, щоб воювати проти сирійського уряду.

Багато з цих бійців сказали, що вони були там, щоб навчитися користуватися зброєю, а потім повернутися до Китаю. І побоювання щодо повернення загартованих у боях бійців до Сіньцзяну було одним із приводів, які Сі Цзіньпін висловив вищому партійному керівництву, щоб розпочати репресії і систему таборів на заході Китаю, спрямовану на уйгурське населення, згідно з низкою витоків внутрішніх урядових документів, отриманих New York Times.

Чому це важливо?

Виходячи з цієї логіки, підтримка Пекіном Асада має сенс, але це велика ставка, яка не окупилася.

Падіння Асада також є відображенням ослаблення регіональної влади двох його головних партнерів: Ірану і Росії.

Їхня нездатність підтримати Асада свідчить про те, що вони поглинуті війнами в Газі, Лівані та Україні, що може викликати занепокоєння Пекіну в майбутньому.

Швидкий крах сирійського уряду також є небажаним сигналом для Пекіну, що відобразилось на тому, як китайські ЗМІ висвітлювали ці події для китайських глядачів.

У той час як по всьому світу поширювалися зображення радісних натовпів і повалення статуй, китайські державні ЗМІ на телеканалі CCTV переважно зосереджувалися на фіксованому прямому кадрі Дамаска без натовпу в полі зору.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Новий «жест доброї волі»? Що відбувається на військових базах Росії у Сирії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Падіння режиму Асада в Сирії показало, що позиція Росії та Ірану ослаблена – радник Байдена

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Сирії зруйнували і спалили могилу Хафеза Асада

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Лідер Ірану вперше прокоментував падіння режиму Асада, звинуватив США, Ізраїль і Туреччину

• Радіо Свобода

Сирійські повстанці заявили, що взяли Дамаск у блискавичному наступі 8 грудня, змусивши президента Башара Асада тікати і поклавши край 50-річному правлінню партії «Баас» у Сирії.

Поки ще не вщух вітер після краху сирійського уряду, деякі західні уряди натякнули, що вони можуть бути відкритими до співпраці з новими правителями, яких вони наразі вважають терористичними організаціями.

Три ключові європейські столиці заявили, що можуть змінити свою позицію щодо «Хаят Тахрір Аль-Шам» (HTS), ісламістського повстанського угруповання, внесеного до чорного списку, яке увірвалося в Дамаск 8 грудня 2024 року.

Це сталося після коментарів президента США Джо Байдена, який зазначив, що риторика угруповання змінилася, оскільки воно намагається дистанціюватися від своїх попередніх зв'язків з «Аль-Каїдою»: «Оскільки вони беруть на себе більшу відповідальність, ми будемо оцінювати не лише їхні слова, але й дії».

Миттєва реакція новообраного президента США Дональда Трампа мало що розповіла про те, як може розвиватися політика щодо Сирії за його правління, окрім простої заяви про те, що це «не наша війна». Але його адміністрації також доведеться вирішувати, як поводитися з Сирією.

«Я підозрюю, що буде багато розмов про те, який уряд HTS збирається сформувати, – сказала Фатіма Аюб, вашингтонська політологиня і дослідниця Близького Сходу і Південної Азії.

«Можливо, ми побачимо деяку динаміку, як у випадку з Суданом, з послабленням санкцій в обмін на нормалізацію відносин з Ізраїлем. Отже, на горизонті є багато великих питань, і я навіть не впевнена, що HTS обов'язково має відповіді на цьому етапі».

Очевидно, що позиція угруповання як провідного гравця в Сирії після повалення президента Башара Асада ставить західні уряди перед дилемою. Раніше відносно незначне збройне угруповання, що контролювало північно-західну сирійську провінцію Ідліб, було легко заборонити і здебільшого ігнорувати.

Але HTS зараз виглядає занадто значущою для цього, тому західні уряди, схоже, обережно відступають назад.

Виконувач обов’язків міністра закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро заявив 8 грудня на радіо France Info, що HTS є «ісламістським рухом», який повинен «показати своє щире бажання позбутися екстремізму, ісламізму і джихадизму». Він додав, що цього тижня до Дамаска вирушить посол.

Німеччина зайняла таку ж неоднозначну позицію. Речник Міністерства закордонних справ Себастьян Фішер заявив, що спроби HTS дистанціюватися від свого минулого будуть оцінюватися за ставленням до цивільного населення, етнічних і релігійних меншин.

У Британії міністр кабінету міністрів Пет Макфадден заявив, що необхідно буде ухвалити «швидке рішення» про те, чи вилучати HTS з урядового списку терористичних організацій, визначених як такі, що підтримують тероризм.

Наразі незрозуміло, яку роль відіграватиме HTS у Сирії після повалення режиму Асада. Проте, якщо, як видається ймовірним, вона стане ключовим гравцем, західні уряди, схоже, прагнутимуть тримати свої можливості відкритими.

«Я думаю, що Захід повинен мати справу з новою реальністю на місцях», – сказав Дарін Халіфа, старший радник Міжнародної кризової групи.

«Вони повинні висунути чіткі вимоги до HTS, і якщо вони їх виконають, вони повинні переглянути свої санкції/обмеження, які будуть лише перешкоджати миру і безпеці в Сирії після Асада».

Такий підхід буде відрізнятися від того, який був застосований до Афганістану, керованого «Талібаном. Там західні уряди тримають дистанцію від екстремістського угруповання, чиї широкомасштабні порушення прав людини і суворі обмеження щодо жінок неодноразово засуджували.

«Я не бачу, щоб HTS робила такі речі, як заборона дівчатам ходити до школи. Я думаю, що вони більш помірковані, ніж «Талібан», – каже американська політологиня Аюб.

«HTS має поставити перед собою багато запитань, тому що ведення війни дуже відрізняється від управління країною. І ми бачили, як таліби намагаються здійснити цю зміну в Афганістані. Я все ще думаю, що є багато відкритих питань».

І хоча західні уряди обережно ставляться до HTS, вони також чітко дали зрозуміти, що вони не вірять ні в що на слово. Байден підкреслив, що угруповання має власний «жахливий список тероризму і порушень прав людини».

Вони також готові до сценарію, в якому не вдасться сформувати стабільний новий уряд, а також до загрози відродження екстремістського угруповання «Ісламська держава» (ІS).

8 грудня американські офіційні особи заявили, що військові літаки завдали ударів по, за їхніми словами, 75 цілях ІS в Сирії.

Інше занепокоєння викликають запаси хімічної зброї, які зберігаються урядом Асада, і в чиї руки вони можуть тепер потрапити. Ізраїль заявив, що завдав ударів по об’єктах у зв’язку з цим.

Ситуація в Сирії також має потенційний вплив на внутрішню політику низки країн. Мільйони сирійців втекли від руйнівної громадянської війни, що спалахнула в країні в 2011 році, і зараз ставляться питання про те, скільки з них захочуть – або зможуть – повернутися додому.

Сотні з них утворили черги на кордонах Сирії з Ліваном і Туреччиною. Присутність великої кількості сирійських біженців є джерелом напруженості в обох країнах, як і в усій Європі.

У Німеччині було оголошено, що рішення про надання притулку сирійцям будуть заморожені доти, доки ситуація не проясниться. Високопоставлений представник опозиції закликав до фінансового заохочення сирійських біженців до повернення. Міністр внутрішніх справ Ненсі Фезер заявила, що для таких розмов ще «занадто рано».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як Росія розкручує свою катастрофу в Сирії і чому

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Гучне свято у вчорaшньому королівстві тиші». Укрaїнські сирійці про пaдіння режиму Aсaдa

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Сирії призначили очільника тимчасового уряду

• Радіо Свобода

Сирійські повстанці заявили, що взяли Дамаск у блискавичному наступі 8 грудня, змусивши президента Башара Асада тікати і поклавши край 50-річному правлінню партії «Баас» у Сирії.

Коли Росія була на висоті в Сирії, Кремль використовував потужну пропаганду. Тепер, коли Башар аль-Асад відійшов, а становище Росії поставлено під сумнів, Москва була відносно мовчазною та дистанціювалася від довгого правління автократа та його падіння.

Це був момент «завершеної місії» для Володимира Путіна: у травні 2016 року він з’явився на екрані, встановленому на освітлених сонцем руїнах римського амфітеатру в сирійській Пальмірі, і хвалив російські війська перед тим, як відомий оркестр з його рідного міста зіграв концерт перед старовинними колонами.

Приблизно сім місяців перед тим Росія розпочала масштабну кампанію авіаударів, військове втручання, яке сприяло порятунку президента Башара Асада від потенційної поразки від рук супротивників у громадянській війні в Сирії.

Це було шоу, буквально покликане підкреслити новий вплив Росії на Близькому Сході – частину хвилі пропаганди, яка зіграла на руку Москві.

Нині ж на хвилі приголомшливого наступу повстанців, який усунув Асада від влади менш ніж за два тижні – темпи, які самі по собі були докором Путіну, чия очевидна віра в те, що повномасштабне вторгнення в Україну поставить Київ на коліна за такий же ж короткий проміжок часу, була дуже недоречною – Росія грала набагато більш приглушену мелодію.

8 грудня, коли стало відомо, що Асад пішов у відставку після чверті століття перебування при владі, деякі з головних російських телепрограм взагалі не згадували про Сирію, тоді як деякі інші не згадували про роль Росії там.

Наступного дня, коли майбутнє Сирії та доля російського плацдарму і військових баз там невизначені, драматичні події останніх двох тижнів привернули набагато менше уваги в російських ЗМІ – порівняно з висвітленням багатьох ЗМІ в інших країнах.

У «Російській газеті», офіційному урядовому віснику, на першій сторінці домінувала величезна фотографія та шість колонок про Путіна та його автократичного білоруського союзника Олександра Лукашенка, які підписали пакт про безпеку, із заголовком, який згадував про боротьбу у світі в часи Другої світової війни.

Сирія була в нижній частині, поряд із матеріалом про Кубу. І повстанським лідером на фотографії на першій сторінці був не Абу Мухаммад аль-Джолані, керівник терористичної групи Хаят Тахрір аш-Шам (HTS), яка очолила наступ, який повалив Асада, – це був Че Гевара.

Без попередніх знань читач цієї статті та кількох інших може не зрозуміти, що Росія відіграє важливу роль у Сирії протягом майже десятиліття – країна в центрі зусиль Путіна кинути виклик Вашингтону та Заходу.

А що з офіційною реакцією?

Такого контексту також не було від офіційних осіб.

У Кремлі заявили, що Росія надала Асаду притулок і що цей політичний притулок –гуманітарний жест Путіна. Але більше ніж через 36 годин після підтвердження усунення Асада ні Путін, ні міністр закордонних справ Сергій Лавров публічно не прокоментували цей або будь-який інший аспект ситуації в Сирії.

І хоча Росія не соромилася приписувати собі заслуги у відновленні Асада після повітряної кампанії Москви, засоби масової інформації були зайняті тим, що звинувачують у його швидкому падінні деінде, зокрема, самого Асада та збройні сили Сирії, які, на їхню думку, розтопилися без будь-яких спроб боротися.

У статті популярного таблоїду «МК» із заголовком «Ніж крізь масло» міжнародний редактор Андрій Яшлавський написав, що невдача з порятунком Асада стала серйозним репутаційним ударом по «іноземним союзникам» Сирії, але сказав, що немає сенсу приходити на допомогу йому на полі бою.

«Якби солдати Сирійської арабської армії продовжували чинити впертий опір… було б кому допомогти і була б причина це зробити. На жаль, цього не сталося».

Російські коментатори, які зосереджуються на військових питаннях і війні в Україні, також висловлювали свою думку, одні підкреслюючи збентеження російського керівництва, а інші націлюючись на сирійський уряд і військових.

«Падіння Сирії – це якась неймовірна квінтесенція боягузтва і зради [з боку] оточення Башара Асада та сирійських еліт загалом і сирійської армії зокрема», – написав у Telegram Сергій Колясников, він же Зергуліо.

7 грудня, коли доля Асада дедалі більше здавалася вирішеною, оскільки його опоненти наближалися до Дамаска, Лавров знайшов ще одну часту мішень для звинувачень: Сполучені Штати та НАТО.

Виступаючи на форумі в Досі (Катар), він припустив, що війна в Сирії є частиною серії «агресивних авантюр, започаткованих США та їх союзниками в Іраку, Лівії, Палестині… Все це повторення старого, дуже стара звичка створювати якийсь хаос, якийсь безлад, а потім ловити рибу в каламутній воді».

«Ми абсолютно впевнені в неприпустимості використання терористів типу «Хаят Тахрір аш-Шам» для досягнення геополітичних цілей, як це робиться зараз при організації цього наступу», – сказав Лавров.

Буквально через день Москва вже не називала HTS терористами.

У заяві від 8 грудня МЗС Росії повідомило, що Асад вирішив залишити свій пост і країну після переговорів з «декількома учасниками збройного конфлікту». А державні інформаційні агентства ТАСС і РІА «Новості» цитують джерело в Кремлі, яке стверджує, що російські офіційні особи «підтримують контакт з представниками озброєної сирійської опозиції, лідери якої гарантували безпеку російських військових баз і дипломатичних об’єктів на території Сирії».

Така зміна у формулюванні і передбачувана гарантія безпеки, свідчить про те, що головний мотив дистанціювання Росії від Асада є прагматичним: Кремль хоче зберегти якомога більше присутності в Сирії, як це можливо, коли розгортається епоха після Асада.

Ще одна причина, чому Росія може бути обережною щодо привернення уваги до падіння Асада, полягає в тому, що вона розгорталася так швидко, що свідчить про те, що лідера, який, здається, одного разу міцно закріпився, може бути швидко зміщено від влади, якщо ситуація зміниться.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Крах режиму Асада: загроза російським позиціям у Сирії та регіоні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Втеча Асада є показником того, що Росія політично програла ще один бій – Хара

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Так буде з усіма диктаторами, які роблять ставку на Путіна» – Сибіга про падіння режиму Асада

Дев'ять років тому караван величезних військових вантажних літаків і застарілих військово-морських кораблів почав курсувати з російських баз, перекидаючи масивні експедиційні військові сили на захід Сирії, закріплюючи військову присутність Росії на Близькому Сході і, зрештою, рятуючи режим сирійського президента Башара аль-Асада.

Тепер Асада немає, доля цих баз під загрозою, і питання всієї російської стратегії на Близькому Сході тепер дуже сильно зависло в повітрі.

Падіння режиму Асада минулими вихідними стало тектонічною подією, відлуння якої прокотилося по всьому Близькому Сходу і навіть далі. Кремлівська інтервенція в Сирії у 2015 році, яка порушила регіональний порядок, зараз знову піддається сумніву, оскільки Москва намагається з'ясувати, що робити далі.

Станом на 9 грудня 2025 року не було підтверджено жодних ознак виведення російських військ із Сирії. Неназваний кремлівський чиновник повідомив державному інформаційному агентству ТАСС, що Росія досягла домовленості про забезпечення безпеки своїх військових активів у Сирії.

Речник Кремля Дмитро Пєсков відмовився від коментарів журналістам.

«Це поки що передчасно обговорювати, – сказав він журналістам. «Однак це буде темою для обговорення з тим, хто буде керувати Сирією в майбутньому».

Ось що вам потрібно знати про російську присутність у Сирії і про те, що може статися далі.

Як Москва прийшла в Сирію?

Присутність Росії в Сирії сягає корінням у радянські відносини з батьком Асада, що призвело до того, що в 1971 році Москва отримала критично важливий для себе актив: доступ до глибоководного середземноморського порту в Тартусі. Увага Москви ослабла до 2011 року, коли народне повстання переросло у відверту громадянську війну, що загрожувала уряду Асада.

У вересні 2015 року президент Росії Володимир Путін віддав наказ про розгортання в Сирії найбільшого за останні десятиліття, якщо взагалі коли-небудь, експедиційного контингенту для підтримки зусиль Асада у боротьбі з повстанцями та екстремістськими угрупованнями, що ледь-ледь набирають обертів. Сирія надала Росії в оренду на 49 років доступ до Тартусу і авіабази Хмеймім.

«Ситуація була дуже складною, як з точки зору морального духу, так і з точки зору виснаження, – сказав генерал Валерій Герасимов, голова Генштабу Росії, в інтерв'ю, опублікованому в 2017 році.

«Не вистачало боєприпасів, необхідних видів забезпечення, командування. Наша операція почалася, і через деякий час ми побачили перші успіхи... Сьогодні сирійська армія здатна виконувати завдання із захисту своєї території».

Наступного року, після місяців безперервних повітряних ударів, які знищували міста – кампанії настільки безжальної, що командувач, який віддав наказ про її проведення, отримав прізвисько «Генерал Армагеддон» – сирійські військові взяли гору.

Підбадьорені російські війська, до складу яких також входили приватні найманці «Групи Вагнера», зіткнулися з силами, підтримуваними США, на сході Сирії в 2018 році.

На піку російської інтервенції в Сирії, приблизно в 2017 році, за оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень, вашингтонського аналітичного центру, було розгорнуто до 6000 бойових і допоміжних військ, включно з силами найманців.

Більшість цих сухопутних військ були задіяні для надання консультацій сирійським військовим, але командування також розгорнуло російські артилерійські і бронетанкові підрозділи, а також сили спеціального призначення для підтримки сирійської піхоти, особливо в 2016 році під час наступу на Алеппо, найбільше сирійське місто.

Невідомо, наскільки великий нинішній російський контингент на місцях. За оцінками телеграм-каналу «ЄЖ», в країні залишилося 7 000 військових.

Важливість порту Тартус

Тартус став для Росії плацдармом для поширення своєї влади не лише в Сирії, але й на Близькому Сході, а також в Африці та інших регіонах. Після 2015 року Росія активно використовувала свої кораблі в Балтійському і Чорному морях для постачання порту і транспортування важкого озброєння і будівельної техніки. У 2019 році будівельна компанія, пов'язана з бізнесменом, близьким до Кремля, отримала контракт на управління та розширення порту.

Порт має можливість швартувати до 11 суден, включно з атомними кораблями. Кілька дизель-електричних підводних човнів циклічно заходили і виходили з об'єкта і використовувалися для стрільби крилатими ракетами «Калібр» по сирійських цілях.

Глибина порту також вміщала більші кораблі, в тому числі флагманський корабель ВМФ Росії, над яким часто насміхаються, авіаносець «Адмірал Кузнєцов», що був розгорнутий у східному Середземномор'ї в період з жовтня 2016 року по січень 2017 року.

За кілька днів до захоплення Дамаска сирійськими повстанськими угрупованнями кілька кораблів, більшість з яких були пришвартовані в Тартусі, були помічені у відкритому морі, що викликало припущення, що відбувається евакуація. Міноборони РФ, однак, 3 грудня оприлюднило відеозапис ракетних стрільб флотилії, заявивши, що маневри були тренувальними.

«Тартус означав для Росії можливість відносно безперешкодно демонструвати морську силу і політичний вплив на Близькому Сході, що дозволило їй стрибати вище своєї власної голови», – написав Фредрік Ван Локерен, бельгійський військово-морський офіцер у відставці, у своєму блозі від 8 грудня.

Російські кораблі в Тартусі могли б бути використані для допомоги російським операціям у Чорному морі, які також були серйозно обмежені інноваційною українською тактикою. Але міжнародний договір забороняє військовим кораблям проходити через турецькі протоки Босфор та Дарданели.

Що з повітряною базою РФ?

Розташована приблизно за 60 кілометрів від Тартуса на узбережжі, авіабаза Хмеймім використовується російськими військово-повітряними силами. На додаток до розміщення винищувачів і гелікоптерів, вона також слугувала місцем базування великих вантажних літаків, які перевозили людей і матеріальні засоби в Сирію і з Сирії.

У 2016-2017 роках російські інженери розширили базу, подовживши злітно-посадкові смуги і збільшивши кількість стоянок. У грудні 2017 року Путін відвідав базу без попередження, де оголосив про перемогу над сирійськими повстанськими силами, яких він назвав «терористами».

«Якщо терористи знову піднімуть голову, ми завдамо їм таких ударів, яких вони ніколи не бачили», – сказав він тоді.

Згідно з напівофіційною доповіддю, опублікованою в 2016 році, російський авіапарк у Сирії включав понад два десятки бомбардувальників і штурмовиків Су-24 і Су-25, а також щонайменше вісім сучасних винищувачів-бомбардувальників Су-30 і 12 ударних вертольотів Мі-24 і Ка-52.

За оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), з вересня 2015 року по січень 2018 року російські війська здійснили понад 34 000 бойових вильотів, причому Су-24 і Су-34 були основними ударними літаками.

Російські війська також розгорнули системи балістичних ракет малої дальності «Іскандер-М», а також сучасну систему протиповітряної оборони великої дальності С-400 і засоби малої дальності, такі як системи «Панцир» і «Тор». Все це повинно бути доставлено повітряним або морським шляхом.

Останніми днями комерційні супутникові знімки показали наявність кількох літаків Іл-76 – важких вантажних літаків на злітній смузі в Хмеймімі, що свідчить про можливість початку евакуації.

Однак, враховуючи кількість озброєння і техніки, розгорнутої в Сирії, і небажання Москви залишати її сирійським повстанцям, для того, щоб вивезти все це, знадобляться десятки рейсів або морських перевезень. Це буде важко приховати, вважає Дара Массікотт, експерт з питань російської армії з Фонду Карнегі за міжнародний мир.

Від Латакії до Донбасу

Найкраще пояснення запаморочливого краху Асада і його армії – відсутність підтримки з боку двох найсильніших союзників Дамаска: Ірану і Росії. Що стосується Росії, то це пояснення пов'язане з її безжальним вторгненням в Україну, яке триває вже 34-й місяць.

За західними оцінками, втрати Росії там перевищили 600 000 осіб, а її економіка працює в шаленому темпі, оскільки оборонні заводи намагаються встигнути відновити зброю і техніку, що знищується в Україні.

Це означає, що у Кремля залишається мало вільних ресурсів – людей і матеріальних засобів – для підтримки зусиль в Сирії.

Кремль все ще може домовитися з повстанцями і зберегти доступ до одного або обох об'єктів у Сирії. Якщо ж ні, то здатність Росії проектувати військову або економічну силу буде серйозно обмежена.

Ці два об'єкти були ключовим каналом для таємних і відкритих військових поставок до Північної та Центральної Африки, а також каналом для доходів, отриманих у кількох країнах, часто за сумнівних обставин.

Це стосується таких країн, як Лівія, де російські найманці і нерегулярні сили воювали на боці лівійського генерала-перебіжчика Халіфи Хафтара в наступі 2019 року з метою захоплення порту Тріполі.

Російські операції також поширилися на інші неспокійні африканські регіони, такі як Центральноафриканська Республіка і Нігер. У липні минулого року в Малі російські найманці зазнали значних втрат у бою з повстанцями-туарегами.

Експерти кажуть, що Росія може перенести деякі авіаційні операції до Лівії, приблизно за 1500 кілометрів на південний захід через Середземне море. Але буде складніше доставити вантажні літаки з Росії до Лівії, завантажені важким озброєнням, навіть якщо припустити, що Росії вдасться отримати дозвіл на проліт від Туреччини.

Російські військові блогери б'ють на сполох через потенційну втрату російських баз у Сирії.

«Військова присутність Росії в регіоні Близького Сходу висить на волосині», – написав у своєму дописі в Telegram Рибар, блогер, який має зв'язки з Міністерством оборони Росії.

«Евакуювати бази практично неможливо. У кращому випадку можна евакуювати більшу частину персоналу, документацію і справні літаки», – написав один відомий блогер під ніком FighterBomber у своєму дописі в Telegram ще до падіння Асада. «Деяке обладнання, яке ще працює, можна завантажити на суховантажі і десантні кораблі, але, звичайно, не все. Все інше майно залишиться на базах».

За участі кореспондентів Радіо Свобода Марка Крутова та Тодда Прінса

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Втеча Асада є показником того, що Росія політично програла ще один бій – Хара

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Так буде з усіма диктаторами, які роблять ставку на Путіна» – Сибіга про падіння режиму Асада

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Ляпaс для Росії: як вплине нa Україну і світ пaдіння уряду Aсaдa?

Абу Мухаммад аль-Джолані, лідер визнаного США терористичним угрупованням Хаят Тахрір Аль-Шам, очолив блискавичний наступ у Сирії з метою повалення уряду президента Башара Асада. Хто такий Джолані, колишній бойовик, за голову якого призначили винагороду в 10 мільйонів доларів?

Абу Мухаммад аль-Джолані протягом багатьох років був відносно маловідомим провідником повстанців у Сирії.

Але 42-річний чоловік став відомим після того, як очолював приголомшливу військову операцію, яка повалила давнього президента Сирії Башара аль-Асада.

На знак свого стрімкого зростання Джолані використовував своє справжнє ім’я – Ахмед аль-Шараа – а не своє військове прізвище, коли він тріумфально оголосив про «захоплення Дамаска» у телезверненні 8 грудня.

Джолані, керівник визнаного США терористичним угрупованням Хаят Тахрір аш-Шам (HTS), тривалий час намагався змінити свій публічний імідж.

Він публічно відмовився від своїх зв'язків з Аль-Каїдою і намагався показати себе прагматиком і толерантним лідером.

Тепер ступінь цієї трансформації буде піддано випробуванню, оскільки Джолані, за голову якого призначено винагороду в 10 мільйонів доларів, і HTS готуються відіграти важливу роль у Сирії після Асада.

HTS – це войовниче ісламістське угруповання, яке прагне створити в Сирії державу, керовану ісламськими законами.

HTS є союзником кількох менших войовничих ісламістських груп, деякі з яких складаються з іноземних бойовиків з Європи та Центральної Азії.

Аарон Зелін, старший науковий співробітник Вашингтонського інституту, описав членів HTS як «політичних джихадистів».

«Джолані та HTS є більш прагматичними в політиці – вони є чимось середнім між вашими традиційними політичними ісламістами та тими, кого ми назвали глобальними джихадистами», як-от члени Аль-Каїди та екстремістського угруповання «Ісламська держава» (ІД), додав він.

«Хитрий» Джолані

Джолані народився в 1982 році в Саудівській Аравії в родині сирійських батьків, які приїхали з окупованих Ізраїлем Голанських висот.

Перші роки його бойової діяльності темні. Вважається, що він приєднався до Аль-Каїди в Іраку (AQI) після вторгнення США в 2003 році.

У 2012 році Джолані заснував «Джабхат ан-Нусра», або «Фронт Нусра», сирійське відділення Аль-Каїди.

Базуючись у північно-західній сирійській провінції Ідліб, пізніше вона кілька разів змінювала свою назву та дистанціювалася від Аль-Каїди. У 2017 році вона об’єдналася з іншими опозиційними групами в ХТС.

Колись Джолані носив тюрбан, довгу бороду і одягав військову форму. Але він відмовився від ознак лідера бойовиків, вирішив носити піджаки, підстриг бороду та почав давати інтерв’ю західним ЗМІ.

Лідер HTS «хитрий і прагне досягти та консолідувати владу для себе та своєї організації», – сказав Філіп Сміт, експерт з іранських проксі та шиїтських ополчень.

Незважаючи на зміну іміджу та спроби перетворити себе на прагматика та поміркованого, Джолані та його група все ще викликають занепокоєння через їхні ймовірні порушення прав людини і зв’язки з терористичними групами.

У заяві 2013 року, в якій було оголошено про визнання Джолані терористом, Державний департамент США посилався на теракти смертників, здійснені Фронтом Нусра під керівництвом Джолані, і заявив, що «насильницьке, сектантське бачення» його групи суперечить прагненням сирійської громадськості.

«Екстремізму та терористичній ідеології немає місця в Сирії після Асада», – йшлося в заяві.

У 2017 році посольство США в Сирії написало в мережі Х, що Вашингтон залишається «відданим притягненню» високопоставлених осіб сирійської мережі Аль-Каїди «до відповідальності», включно з Джолані.

Головною метою HTS було повалення влади Асада, але другорядною метою було «побудувати інституції, які були б корисними та стали в нагоді для сирійців», – сказав Зелін.

«Вони, очевидно, мали досвід спроб зробити це в Ідлібі», – додав він.

Але навіть якщо Джолані та HTS дотримаються своїх обіцянок толерантності та інклюзивності, звільнення від визнання терористами може зайняти роки, зауважив Зелін.

(Над матеріалом працював оглядач Радіо Свобода з питань Близького Сходу Кіан Шаріфі)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Втеча Асада є показником того, що Росія політично програла ще один бій – Хара

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ISW проаналізували майбутнє російських баз в Сирії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Так буде з усіма диктаторами, які роблять ставку на Путіна» – Сибіга про падіння режиму Асада

БУХАРЕСТ — У Румунії Богдан Пещир, відомий як «король TikTok», здобув репутацію загадкової людини, пов'язаної з криптовалютними операціями та щедрими пожертвами користувачам платформи.

Однак Пещир, 36-річний програміст, який, як повідомляється, веде розкішний спосіб життя, став центральною фігурою в твердженнях про те, що ультраправий кандидат у президенти Келін Джорджеску отримував вигоду від таємних кампаній впливу, зокрема з Росії.

Джорджеску несподівано виграв перший тур президентських виборів у Румунії 24 листопада, набравши 23% голосів та обійшовши багатьох відомих суперників. Перемога вивела його в другий тур проти проєвропейської центристки Олени Ласконі. Але 6 грудня Конституційний суд Румунії скасував результати виборів, доручивши уряду призначити дату нових виборів.

Політичні аналітики були приголомшені успіхом 62-річного Джорджеску, інженера-аграрія, який проводив кампанію на проросійській та антинатівській платформі. Багато хто вважає, що його несподіваний результат значною мірою став можливим завдяки кампанії в TikTok, яка залучила молодих виборців і представників румунської діаспори.

Звинувачення у маніпуляціях у TikTok

На тлі зростання підозр у маніпуляціях через TikTok, 4 грудня – за чотири дні до запланованого другого туру виборів – Вища рада національної оборони Румунії оприлюднила розсекречені розвіддані. Вони стверджують, що Джорджеску отримав вигоду від скоординованої кампанії в соціальних мережах, найімовірніше, організованої «державним гравцем».

Розсекречені документи повідомляють, що для просування Джорджеску використовували 25 тисяч TikTok-акаунтів, а інфлюенсерів залучали до прямої та непрямої підтримки кандидата через публікації з хештегами, які з ним пов’язані. Джорджеску стверджує, що витратив «нуль» на передвиборчу кампанію.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Румунський «Джокер» і путінська Росія. Вибори в Румунії стали несподіванкою для усіх

Відповідно до цих документів, Пещир відігравав ключову роль у реалізації цієї кампанії.

Під псевдонімом «bogpr» у TikTok, як зазначається у звіті, він «здійснив платежі на суму $381 000 з 24 жовтня по 24 листопада 2024 року користувачам TikTok-акаунтів, які підтримували кандидата Келіна Джорджеску, включно після завершення виборчої кампанії». Це є порушенням румунського законодавства.

Позиція Пещира

Пещир заперечує фінансування кампанії Джордеску. У фейсбуці він написав, що вважає звинувачення на свою адресу «абсурдними», заявивши, що гроші, які він жертвував, пішли на благодійність, аполітичні TikTok-акаунти й навіть на підтримку інших кандидатів.

Він заявив Радіо Свобода 6 грудня, що не має жодного зв’язку з Джорджеску.

«Я не маю жодного матеріального чи особистого інтересу, я просто підтримував його через пости та коментарі добровільно», – зазначив він.

«У цьому документі згадуються лише прихильники [Джорджеску], що здається мені абсурдним. Я не укладав ніяких угод із жодними людьми щодо фінансування підтримки того чи іншого кандидата», – додав Пещир.

У дописі у Facebook 6 грудня, незадовго до того, як вибори були скасовані, Пещир звинуватив ЗМІ в переслідуванні та пригрозив судовим позовом. На запитання у розділі коментарів про те, звідки взялися гроші, Пещир відповів, що це «не ваша справа».

«Я не є особою, яка працює на державу чи з державою, щоб публічно декларувати свої доходи», – написав він.

Цей пост Пещира був одним із небагатьох на його майже порожній сторінці у фейсбуці, серед яких були й дописи про Джорджеску ще з 2020 року, де тоді ще маловідомий майбутній кандидат у президенти критикував урядові заходи з протидії COVID-19, які він назвав «пандемією страху і дурості».

Запитання про «спосіб життя»

Останніми місяцями акаунт «bogpr» став відомим на платформі завдяки значним пожертвам для творців TikTok, набравши понад 191 000 підписників і 1,1 мільйона вподобань.

У березні він пожертвував десятки тисяч євро виконавцям манеле, жанру поп-фолку, що походить із Румунії, викликавши запитання щодо його особи та мотивів. Деякі користувачі TikTok припустили, що він може бути сином відомого і багатого бізнесмена або членом кримінального клану.

У листопаді «bogpr» почав фінансувати румунських інфлюенсерів для підтримки Джорджеску. За даними розсекреченого документа Міністерства внутрішніх справ Румунії, участь у кампанії взяли понад 100 інфлюенсерів із загальною аудиторією понад 8 мільйонів підписників. Однак рекламні пости не були позначені як частина оплаченої політичної кампанії.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Вплив на вибори: розвідка Румунії повідомила про мережу акаунтів, пов’язаних із російським ЗМІ Sputnik

Попри спроби зберегти свою особу в таємниці, румунський таблоїд Gandul нещодавно викрив, що «bogpr» – це Пещир.

Згідно з його онлайн-профілем, Пещир більшу частину своєї кар’єри займався криптовалютами, переважно працюючи з одними й тими ж партнерами, зокрема Габріелем Проденеску, румуном, який отримав громадянство Південної Африки в 1995 році.

Одна з цих компаній, румунська BitXATM Technology, була заснована 12 років тому та займалася обслуговуванням криптовалютних банкоматів – пристроїв, які дозволяють купувати криптовалюту за готівку або отримувати готівку в обмін на криптовалюту.

За фінансовою звітністю, BitXATM Technology минулого року не мала співробітників, доходу або прибутку, але повідомила про приблизно $300 000 боргу.

Вкрадена криптовалюта

У 2016 році BitXATM потрапила в центр скандалу, коли кілька її криптовалютних банкоматів були скомпрометовані, і клієнти втратили свої криптовалютні кошти. Проданеску звинуватив колишнього співробітника в крадіжці. Наступного року румунські правоохоронці заарештували чоловіка з міста Брашов, який був засуджений після судового процесу, на якому свідчив Пещир.

Пости на онлайн-форумах, присвячених Bitcoin, стверджували, що деякі клієнти BitXATM не змогли повернути свої кошти. Після скандалу вебсайт BitXATM припинив оновлення, а Проданеску відкрив криптовалютну компанію з такою самою назвою, а також іншу під назвою Globaya LTD у Великобританії. Профіль Пещира на LinkedIn вказує, що він працював у Globaya.

На сайті з вакансіями є профіль чоловіка з іменем Богдан Пещир, який зазначає BitXATM та інший криптобренд, mTicket, як місця роботи. Радіо Свобода знайшла пости в соцмережах для обох брендів, на яких є фотографії чоловіка, що нагадує того, хто зазначений у вакансії. Радіо Свобода надіслала одну з цих фотографій Пещиру, але він не відповів.

Розсекречені документи стверджують, що Пещир «веде спосіб життя, який не відповідає діяльності, що здійснюється через компанію, якою він володіє». За повідомленнями румунських ЗМІ, він живе у розкішній віллі в ексклюзивній частині Брашова, з BMW та Porsche в гаражі. Радіо Свобода вдалося геолокувати фотографії цієї вілли та підтвердити, що вони були зроблені в Брашові.

У письмовій відпоівіді Радіо Свобода Пещир заперечив твердження про невідповідність його способу життя рівню доходів.

«Я маю доходи з інших джерел, абсолютно законних, які декларуються та оподатковуються», – сказав Пещир.

Румунські документи згадують, як Проданеску, так і південноафриканську компанію FA Agency, яка, згідно з документами, пропонувала 1000 євро (1047 доларів США) інфлюенсерам за розповсюдження відео на підтримку кандидатури Джорджеску.

Радіо Свобода зв’язалася з самопроголошеною «агенцією інфлюенсерів», яка стверджує, що працює в Південній Африці, і запитала про її роль у кампанії та зв’язки з Пещиром і Проданеску, але не отримала відповіді до публікації.

Зв’язатися з Проданеску для коментаря не вдалося. Коли Радіо Свобода попросило Пещира про інтерв'ю, він послався на свої раніше опубліковані коментарі.

«Я навіть не знаю Джорджеску»

Після рішення Конституційного суду від 6 грудня, який скасував президентські вибори, прокуратура Румунії оголосила про розслідування щодо ймовірних комп’ютерних злочинів на тлі звинувачень у російському впливі.

Точна роль Росії у ймовірній операції з впливу через TikTok залишається незрозумілою.

Згідно з документами розвідки, TikTok повідомив румунській владі про те, що виявив мережу акаунтів, пов’язаних з російським державним новинним агентством Sputnik, які орієнтувалися на користувачів з Румунії та Молдови.

Документи також стверджують, що були вкрадені та опубліковані дані користувачів для виборчих вебсайтів на «платформах кіберзлочинності, що походять з Росії». Кремль відкинув звинувачення у втручанні в румунські вибори.

Звіт розвідки не повʼязує Пещира і його соратників із Росією.

Після того, як його особу було розкрито, Пещир опублікував на TikTok, що він є «румунським підприємцем та інвестором», і що йому не обіцяли і не платили нічого за його підтримку Джоржеску.

«Я навіть не знаю [Джоржеску] особисто, і я не вважаю, що просування справи, яку я підтримую, є неетичним», – написав він. А також порівняв це з тим, як Ілон Маск допомагав кампанії обраного президента США Дональда Трампа, надаючи велику фінансову підтримку та підтримуючи його в мережі X та в своїх промовах.

Пещир також посилив свою підтримку кандидату в президенти, сказавши: «Атаки на систему... мотивують мене ще більше підтримувати Келіна Джоржеску» і описавши цього праворадикального політика як «правильний вибір».

Матеріал підготували: Люк Алнатт, Сімона-Теодора Карлуджа, Джордж Костіта, Сергій Добринін і Марк Крутов

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Румунії пройшли обшуки в рамках розслідування щодо президентських виборів

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Російський крах румунських виборів. Документи спецслужб засвідчили можливе втручання Росії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

МЗС України висловило підтримку Румунії, де розслідують ймовірне втручання у вибори

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода

Міла Манойлович

БЕЛГРАД – Китай і Сербія підписали 28 угод про співпрацю. Серед них і щодо екстрадиції. За останні п'ять років Сербія екстрадувала п'ятьох громадян Китаю, згідно з даними, отриманими Радіо Свобода.

У чому правозахисники і експерти бачать загрози?

Міністерство юстиції Сербії готується подати до парламенту проєкт закону про екстрадицію з Китаєм, який, у разі його ухвалення, розширить сферу співпраці між Пекіном і Белградом.

У відповідь на запит Радіо Свобода Міністерство юстиції повідомило, що наразі розробляє законопроєкт і «отримує висновки інших компетентних установ». Після цього, кажуть у міністерстві, «розпочнеться процедура ратифікації» договору між Сербією і Китаєм.

Угода про екстрадицію була підписана в травні під час державного візиту лідера Китаю Сі Цзіньпіна до Белграда. Під час цього візиту Сі Цзіньпін і президент Сербії Александр Вучич підписали правоохоронних органів до ЗМІ.

Угода про екстрадицію, яка регулюватиме двосторонню видачу громадян, звинувачених у скоєнні злочинів, розглядається експертами як відповідь на наплив туристів і громадян Китаю до Сербії, що супроводжувався значними китайськими інвестиціями і кредитами на проєкти в рамках пекінської ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI).

За даними Сербської національної служби з питань праці, понад 100 тисяч дозволів на роботу було видано громадянам Китаю з 2016 року, коли правляча Сербська прогресивна партія почала зміцнювати відносини з Пекіном і розширювати проєкти BRI.

Міністерство внутрішніх справ Сербії повідомило Радіо Свобода, що наразі в країні зареєстровано 3433 громадянина Китаю.

Петар Відосавлевич, юрист Белградського центру з прав людини, неурядової організації, що базується в Белграді, сказав Радіо Свобода, що безвізовий режим між двома країнами полегшив приїзд китайців до Сербії, а серед них і злочинців.

Але він додає, що залишаються питання щодо того, як сербська «влада буде застосовувати цю угоду» і чи буде вона контролювати зловживання.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У проєкті нового пакету санкцій проти РФ Євросоюз вперше націлився на компанії із Китаю

У чому загрози?

Пекін зіткнувся із критикою з боку наглядових груп за використання системи екстрадиції по всьому світу для повернення не лише злочинців, але й політичних дисидентів та представників вразливих груп всередині країни, таких як уйгури.

Мадридська організація «Захисники прав людини» попередила, що Пекін зловживає системою екстрадиції.

Організація зазначає, що на сьогоднішній день Китай підписав понад 60 двосторонніх договорів про екстрадицію з країнами світу, і понад 40 з них були затверджені національними парламентами.

З моменту приходу Сі до влади наприкінці 2012 року організація

«Захисники прав людини» зафіксувала майже 70 спроб китайського уряду домогтися екстрадиції 400 осіб до Китаю. Більшість з них перебували в Європі, а запити на екстрадицію вважалися такими, що не мають під собою достатніх правових підстав.

Сербія підписала договори про екстрадицію з багатьма країнами, такими як США, Німеччина, Білорусь, Туреччина, Хорватія, Чорногорія та Боснія і Герцеговина.

Але за останні п'ять років суди більш ніж десятка країн-членів Європейського Союзу перестали розглядати запити про екстрадицію з Китаю через підозри, що особа, видача якої запитується, зіткнеться на батьківщині з репресіями, зловживаннями і позасудовою розправою.

Угоди не оприлюднюють

У зафіксованих Радіо Свобода випадках екстрадиції громадян Китаю з Сербії всі п'ятеро китайців переслідувалися за кримінальними звинуваченнями: троє за звинуваченнями в шахрайстві, один у відмиванні грошей і ще один – у завданні тяжких тілесних ушкоджень.

Усі п'ять проваджень щодо цих випадків відбувалися відповідно до внутрішнього законодавства Сербії, яке охоплює міжнародні кримінальні питання.

На думку Відосавлевича, нова угода, якщо її ратифікує парламент, може впорядкувати цей процес. Але він додає, що оскільки зміст угоди, підписаної в травні, не є загальнодоступним, серед правозахисників існують побоювання щодо того, чи будуть розкриті всі елементи угоди.

Угода, підписана Сербією з Китаєм, викликав занепокоєння серед експертів з прав людини, оскільки він досі не оприлюднений, додав Відосавлевич.

Кілька контрактів, підписаних між Белградом і китайським урядом або китайськими державними компаніями, залишаються секретними і перебувають під пильною увагою.

Зовсім нещодавно громадськість негативно відреагувала на договори з китайськими будівельними компаніями, які реконструювали та перебудували частини головного залізничного вокзалу в сербському місті Новий Сад, дах якого обвалився і забрав життя 15 людей.

Сербська влада заявила, що китайські фірми не замінили дах, який обвалився, і що договори не будуть оприлюднені через секретні положення, які містяться в угодах.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У сербському Новому Саді після трагедії на вокзалі протестувальники атакують мерію

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китай просуває у світі свою авторитарну модель державного управління: звіт «Атлантичної ради»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Світ стає соцмережею. Як США, ЄС, Китай та Росія змінюють систему міжнародних відносин

Президент США Джо Байден помилував свого сина Гантера Байдена за кілька днів до ймовірного винесення вироку щодо володіння зброєю та несплати податків, незважаючи на те, що неодноразово заявляв, що не робитиме цього.

Повне помилування, оголошене 1 грудня, звільняє 54-річного Гантера Байдена від усіх злочинів, які він міг вчинити в період з 1 січня 2014 року по 1 грудня 2024 року.

Цей період включає суперечливе перебування Гантера Байдена на посаді члена правління української газової компанії Burisma Holdings, що стало наріжним каменем для критики Джо Байдена республіканцями та було в основі першого з двох імпічментів Дональда Трампа, колишнього президента, який тепер знову виграв вибори і повернеться до Білого дому в січні.

Гантер Байден приєднався до правління Burisma в травні 2014 року. Це відбулося менше ніж через три місяці після того, як президент України Віктор Янукович утік до Росії під час кульмінації масових багатомісячних протестів, що почалися через відмову тогочасної влади підписати угоду про Асоціацію із ЄС, свавілля силовиків та корупцію.

Діловий партнер Гантера Байдена, Девон Арчер, приєднався місяцем раніше, коли Велика Британія заморозила банківський рахунок Burisma, на якому зберігалися 23 мільйони доларів, через підозру у відмиванні грошей.

У той час Джо Байден був віце-президентом США та головним представником президента Барака Обами з питань України, яка боролася з Росією та підтримуваними Росією силами у війні, яку розпалювала Москва на східному Донбасі після окупації Криму.

Власник Burisma Микола Злочевський, колишній міністр екології та природних ресурсів, перебував під слідством у корупції за звинуваченням у використанні службового становища для придбання прибуткових газових родовищ.

Гантер Байден не мав жодного досвіду в енергетичній галузі, що викликало припущення, що його найняли для забезпечення політичного прикриття Burisma та її власника.

США та їхні союзники вводили санкції проти колишніх чиновників уряду Януковича, які, як вважалося, незаконно збагатилися.

Гантер Байден отримував 50 000 доларів на місяць, що є великою сумою за стандартами США. Члени правління Apple і Meta, двох найбільших компаній у світі, на той час отримували в середньому близько 30 000 доларів на місяць. Байден сказав, що ніколи не говорив із сином про свою роботу, зокрема про Burisma.

У 2016 році Байден погрожував припинити допомогу Україні, якщо уряд не звільнить генерального прокурора, який, як вважалося, перешкоджав розслідуванням фактів корупції.

Напередодні виборів 2020 року республіканці назвали цю погрозу спробою Байдена перешкодити розслідуванню справи щодо компанії Burisma, не надавши жодних доказів.

Загалом республіканці звинуватили демократа Джо Байдена в торгівлі впливом за кордоном, а його сина – у порушенні Закону про реєстрацію іноземних агентів США (FARA), який вимагає від осіб, які лобіюють уряд США від імені іноземної держави, реєструватися в Міністерстві юстиції.

Гантер Байден працював у раді директорів Burisma до квітня 2019 року, коли його батько оголосив, що кине виклик тодішньому президенту Трампу на виборах 2020 року.

Невдовзі Трамп почав нападати на роботу Гантера Байдена в Україні, і ця проблема збурила американо-українські відносини саме тоді, коли президент України Володимир Зеленський вступив на посаду після його обрання у квітні 2019 року.

Під час телефонної розмови у липні того року Трамп попросив президента України Володимира Зеленського розібратися в діяльності Байденів в Україні.

Дзвінок призвів до звинувачень у тому, що Трамп обумовив виділення майже 400 мільйонів доларів військової допомоги розслідуванням щодо Байденів, і Трампу було оголошено імпічмент Палатою представників США в грудні 2019 року за звинуваченнями у зловживанні владою та перешкоджанні роботі Конгресу. У лютому 2020 року Сенат виправдав Трампа за обома звинуваченнями.

Джо Байден переміг Трампа на президентських виборах у листопаді 2019 року, але Трамп переміг віце-президентку Камалу Гарріс на голосуванні 2024 року минулого місяця і знову обійме посаду 20 січня.

Суперечка навколо Burisma стала невдалою подією для України, яка лише зміцнила її імідж у США як корумпованої держави, сказав Радіо Свобода Олександр Краєв, аналітик київського аналітичного центру «Українська призма».

«Україна була другорядною в історії Гантера Байдена, [але] ми виглядали як маленька корумпована держава, де недоброчесні компанії та «золота молодь» відмивають свої гроші», – сказав Краєв.

Президенти США часто надають помилування злочинцям, які не скоювали насильницбких зслочинів, або пом’якшують їхні вироки незадовго до звільнення з посади.

Але загальне помилування Джо Байденом свого сина викликало критику з боку республіканців і розлютило деяких прихильників ще чинного президента, які кажуть, що він підриває віру американців у судову систему.

Його також критикували в інших країнах, у тому числі в Україні, зважаючи на те, що США наголошують на важливості незалежної судової системи, вільної від втручання.

«Цей приклад невтішний. Практикуйте те, що ви проповідуєте», – сказала Радіо Свобода Дар’я Каленюк, виконавчий директор Центру протидії корупції в Києві. «Такі дії дають Росії та іншим авторитарним режимам додаткові можливості для пропаганди. Це особливо шкідливо в умовах війни, коли Росія активно намагається дискредитувати західні демократії та їхні цінності».

Вирок Гантеру Байдену мали винести 12 і 16 грудня у двох окремих справах. У червні його визнали винним у брехні про свою наркозалежність при заповненні державної форми, яка потрібна для отримання вогнепальної зброї. Потім, у вересні, він визнав себе винним у фальсифікації своїх податкових декларацій і несвоєчасній сплаті податків.

Незважаючи на те, що йому загрожує більше десяти років ув’язнення, оскільки він вперше вчинив ненасильницький злочин, він, ймовірно, відбуде щонайбільше кілька років і, можливо, взагалі уникне в’язниці, кажуть експерти з права.

Оголошуючи про помилування, Джо Байден звинуватив своїх опонентів-республіканців у нападах на нього та його сина та висловив занепокоєння, що це продовжиться після того, як Трамп вступить на посаду.

«Жодна розумна людина, яка розглядає факти справ Гантера, не може дійти іншого висновку, окрім того, що Гантера було виокремлено лише тому, що він мій син», – сказав Байден у заяві.

Незрозуміло, чи буде нова адміністрація Трампа продовжувати розслідування щодо Burisma. Минулого року Трамп заявив, що призначить спеціального правника для розслідування родини Байденів, але не повідомив подробиць щодо того, кого можуть розслідувати за якими можливими звинуваченнями.

Помилування не заважає адміністрації Трампа продовжувати розслідування, але Гантер Байден може просити суд зняти будь-які звинувачення, посилаючись на його загальне помилування, кажуть експерти.

(В підготовці матеріалу брав участь Кирило Овсяний)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

VIP-клієнти Миколи Злочевського («СХЕМИ» | ВИПУСК №118)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Злочевський, Богуслаєв, Ємельянов, Грицак: «Схеми» знайшли майно родин колишніх посадовців в Дубаї на 30 млн доларів

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Угода Злочевського зі слідством: САП повідомляє про передачу понад 800 млн гривень на потреби армії

Розповідаємо історію трьох пенсіонерок із села Правдине Херсонської області, яке у 2022 році було окуповане російськими військовими. Військовослужбовці ЗСУ звільнили Правдине та сусідні села восени 2022-го, але ще у серпні робили перші спроби прорватися та ходили в рейди у ці місця. Під час однієї з таких операцій військові потрапили до Правдиному в оточення. Пенсіонерки Валя, Дуся та Женя намагалися їх врятувати – але не змогли. Тоді жінки таємно поховали військових у себе на подвір’ї, розповідає телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», а після звільнення зв’язалися з їхніми родинами.

Попередження: у тексті міститься опис сцени смерті від ран

Правдине, українське село на кордоні Херсонської та Миколаївської областей, було окуповане російськими військами у перші тижні повномасштабного вторгнення. Село фактично було на лінії фронту. Сусідні населені пункти, Степова Долина та Таврійське, з початку літа 2022-го були вже під українським прапором. Починаючи з серпня, українські війська робили кілька спроб наступу на Правдине, які закінчувалися невдало, поки село не було остаточно звільнене в рамках Херсонського контрнаступу на початку листопада 2022 року. «Настоящее время» вже писало, як солдатів, поранених під час одного з таких рейдів наприкінці серпня, ховала у себе жителька села.

У середині вересня 2022 року наступ на Правдине вела 28-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу. Українські військові заходили до села невеликою групою на танку з боку раніше звільнених сіл Прибузьке, Солдатське та Степова Долина.

Я йшла від сусідок додому, дивлюся: повзе солдат. Я до нього підбігла, кажу: «Синку, давай я тобі допоможу», – а підняти його не могла. Я глянула, а в нього – велика рана на боці та на спині, й багато крові на землі. Це Богданчик був (35-річний Богдан Артемчук із Хмельницької області – ред.)», – згадує місцева мешканка, пенсіонерка Євгенія. Вона представляється Женею, а дві її подруги й сусідки-ровесниці – Валею та Дусею. Жінки разом допомагали пораненому і разом розповідають, як це було.

Богдан показав Жені, що він – не один: у дворі її будинку лежав його товариш по службі Костя (31-річний Костянтин Хакімов з Одеси – ред.). «Бабусю, дайте води», – перше, що сказав Костя, коли Женя увійшла у двір і побачила його.

«Я одразу відро води набрала. Я запаслася водою, чомусь весь час боялася, щоб у мене було достатньо води. Він випив один кухоль, другий, а решту взяв і на себе вилив», – згадує Женя.

Богдан, якого не змогла підняти пенсіонерка, сам доповз до її городу, спитав: «Можна до вас у дім?» – «Звичайно, можна», – відповіла Женя. Богдан заповз у коридор «і там і примостився», згадує жінка, а Костя продовжував лежати у дворі.

Женя побігла до знайомих по допомогу. Вона шукала людей, які мали автомобіль, щоб можна було відвезти поранених до амбулаторії в сусіднє село Миролюбівку, до якої їхати близько двадцяти хвилин. Але це було не так просто: на той час більшість жителів села виїхала, особливо ті, хто мав власний автомобіль. Із довоєнних півтори тисячі жителів у селі залишалося близько 180 осіб.

«Я побігла до хлопців по допомогу. Підбігаю до їхньої ділянки – а там дим. В їхню хату влучило [снарядом під час обстрілу]. Я кажу: «Хлопці, допоможіть, у мене двоє військових поранених наших в хаті лежать». А вони мені у відповідь: «Тітко Женю, ну куди ми поїдемо?» Сядете з нами? Так уб’ють і нас, і вас». А вже на той час селом чутка пішла, що росіяни їздять на БТРі по домівках і шукають українських військових», – згадує Женя.

Не знайшовши можливості завезти поранених до лікарні, вона повернулася додому. Вже підходячи до будинку, вона зустріла двох російських військових. «Хлопці, не чіпайте їх. Вони поранені, вони вам уже нічого не зроблять», – Женя згадує, як умовляла росіян, і навіть зараз починає плакати.

«Вони бачили, що хлопці вже були не жильці, тому за ними вже й не приїжджали», – допомагає подрузі договорити Дуся.

Російські військові, за її словами, справді не чіпали поранених солдатів ЗСУ, а лише провели допит та відібрали документи. Спочатку вони хотіли забрати полонених, але Костя сказав: «Я нікуди не поїду», і вони не стали тягнути його силою, залишили в будинку пенсіонерки. Потім поранений розповів Жені, Валі та Дусі, що той самий російський військовий на ім’я Олексій, який приходив до них у будинок, в упор стріляв у Костю під час бою.

Коли російські військові пішли, Женя пішла до медсестри – попросити медикаменти. На другий день медсестра принесла, що змогла знайти. Тим часом Женя почала шукати для поранених одяг – так про них дізналися її подруги Валя та Дуся. І одразу прийшли допомагати виходжувати військових.

У цей час російські військові проводили рейди в селі: шукали українських військових, які вижили. Село поділили на три сектори та в кожному проводили обшуки, особливо ретельно перевіряючи порожні будинки, з яких виїхали люди і де потенційно могли ховатися українські військові. Військові окупаційної армії спочатку закидали такі будинки гранатами, а потім заходили на зачистку, кажуть жінки.

Женя згадує, як росіяни обшукували її льох і питали: «А чому там ліжка?» – «А тому що ми там спимо вночі! Де ж нам ще бути?» – обурюється співрозмовниця, маючи на увазі ночі, які доводилося через обстріли проводити в укритті.

Богдан та Костянтин прожили у неї чотири доби – з 17 до 21 вересня.

«Хлопці нічого не їли, тільки воду пили. Я просила, благала їх, плакала. Бульйон варила. Нічого не хотіли їсти», – згадує Женя. «Я Костю тільки на другий день вмовила пару ложок юшки випити. Кажу: «Давай хоча б за маму», – додає Дуся. «Вони вже не могли їсти. Богданчик казав: воно мені виходить. А Костик взагалі мовчав, нічого не розповідав, тільки просив: «Бабусю, дай укольчик», – продовжує Женя.

Чоловіки померли від ран. Жительки села розповідають, що російські військові знову намагалися забрати вмираючих у полон, але їм вдалося вмовити їх цього не робити: «Так хоч батьки їхні тіла забрали, а так невідомо, де б вони були. Як ми росіян умовляли: і компліменти робили, і говорили, які діти у них хороші будуть. Тільки не забирайте хлопців. Не знаю, чи ми їх переконали, чи їм стало шкода хлопців».

Дуся розповідає, що Олексій – російський військовий, який виявив солдатів ЗСУ вперше – обіцяв повернути їхні документи і принести знеболювальне: «Ліки приніс, а документи так і не повернув».

«Але коли він приніс ліки, то я побоялася їх давати. Він сказав: «Ось вам ліки, давати раз на день, – продовжує Женя. – Я сказала Кості, що росіянин приніс ліки, але додала, що я не знаю, що це за ліки, і що я боюся їх давати. А Костик відповів: «Не треба, ми це й не питимемо».

Богдан помер буквально на руках у пенсіонерок: «Попросив склянку води, випив, попросив його посадити, ми його посадили, він обійняв Дусю, потім голову їй на плече поклав і так з розплющеними очима і помер», – розповідає Женя.

«Я кажу: «Дівчата, він помер», – а вони не повірили спочатку: «Та як же, ми ж щойно говорили, – продовжує Женя крізь сльози. – Дуже тяжко це було. Я в церкві… – адже в мене теж син помер… – так я ставлю завжди не одну, а три свічки…» – «Проклята ця війна», – додає Дуся.

Через день після Богдана помер Костя. Він запитував, як Богдан, але жінки уникали відповіді – не могли наважитися сказати йому, що його побратим не вижив. «Вони, бідненькі, так жити хотіли», – каже Женя.

Наступного дня чоловіків поховали у залізному сараї, за двадцять метрів від будинку Жені. Сусідські хлопці допомогли пенсіонеркам викопати яму. Тіло Богдана опустили в неї першим і накрили шифером, щоб останки не розтягували бродячі пси. Потім поховали і Костю, поклавши зверху на Богданове тіло і теж накривши шифером. Тіла замотали в простирадло, а зверху накрили плівкою і зав’язали мотузкою. Це допомогло тілам зберегтися так, що через кілька місяців, коли Правдине звільнили ЗСУ та військові 28-ї бригади приїхали в село, їх змогли впізнати. Військові прийшли додому до Валі, і вона відвела їх на місце поховання. «Прийшли наші, попросили віддати документи, я попросила представитися. Він сказав: «Зайцев Сергій, 28-ма бригада. Я і віддала все», – згадує Валя.

Документи, про які говорить пенсіонерка, належали не Богдану і Костянтину, а ще чотирьом загиблим бійцям ЗСУ, ймовірно, з танкового екіпажу (жінки згадують український танк, що стояв підбитим, біля якого вони знайшли тіла вбитих).

Валя забрала у загиблих документи, щоб потім передати військовим та родичам: «Дуся стояла на перехресті на шухері, а я забирала документи. У трьох забрала, а у четвертого не змогла, він знизу лежав притиснутий тілом іншого, і я не змогла витягнути в нього документи».

«А я ж так боюся покійників, так страшно мені було!»– зізнається Дуся. «А я вже нічого не боюся», – перебиває Валя.

Документи Дуся закопала у себе на городі, а Валя про всяк випадок переписала дані в блокнот, щоб, якщо папери не вціліють, можна було сповістити військову частину та родичів. Ховали загиблих та забирали документи тільки вночі, щоб ніхто не бачив, особливо російські військові. Про те, що вони з подругою забрали та сховали документи, не знав навіть Валі чоловік.

Серед загиблих були Олександр Легеза 1984 року народження із села Мартоноша Новоукраїнського району Кіровоградської області, Віктор Герасименко 1986 року народження із села Новорайськ Бериславського району Херсонської області та офіцер Валерій Хараїм 2000 року народження із села Шарапанівка Вінницької області.

Після деокупації до Правдиного приїхали родичі Богдана та Костянтина. Вони дякували жителькам села за те, що ті були поруч із їхніми близькими в останні хвилини, що дбали про них, а потім поховали і зробили так, щоби тіла збереглися. Валя розповідає, що батько одного із загиблих військових поділився: син снився йому і казав: «Мені так важко, ніби давить мене щось». «І справді, воно так і було, на ньому ж лежав шифер», – тлумачить сновидіння пенсіонерка. Вона додає, що батько одного з військових теж помер – через місяць після того, як сина впізнали та перепоховали.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Різав собі вени, просив застрелити»: свідчення про сексуальне насильство над чоловіками у полоні РФ

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Частина – у полоні РФ»: доля зниклих безвісти через війну. Скількох українців вдалося знайти за два роки?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ми як мішені в тирі»: жителі Херсонщини потерпають від атак російських дронів

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Дрони атакують навіть дітей»: армія РФ збільшила удари по Херсону. Чи є загроза нового наступу?

Ека Кеванішвілі, Настасья Арабулі та Tea Топурія

ТБІЛІСІ – Учасники акцій протесту в Грузії надали Грузинській службі Радіо Свобода докладні свідчення про жорстоке побиття поліцією під час демонстрацій проти рішення уряду припинити переговори про членство в ЄС.

Застосування поліцією насильства під час протестів, які вже тривали шість ночей поспіль, спричинило хвилю обурення в Грузії і засудження за кордоном.

На сьогодні у зв’язку з протестами майже 300 особам висунули звинувачення. Більшість із них звинувачують у дрібному хуліганстві та опорі при арешті. Ось лише деякі з їхніх історій.

Саломе Зандукелі: «Чому ви мене б’єте? Я – не ваша дитина»

Саломе Зандукелі каже, що під час протестів їй подобається стояти в перших рядах, і ніч на 2 грудня не була винятком. Разом з подругою вона стояла в перших рядах протестувальників на проспекті Руставелі, що в центрі Тбілісі, який був центром демонстрацій.

Коли поліція почала розганяти протест, Зандукелі та її подруга втекли, шукаючи притулку в сусідній офісній будівлі. «Я знала, що йти туди було поганою ідеєю, – каже Зандукелі. – Але в той момент ми не могли придумати нічого іншого».

Незабаром після цього силовики пішли за ними, і дві жінки спробували втекти сходами вниз.

«За нами гналися, мабуть, 20-25 поліцейських, – розповідає Зандукелі. – Коли я розвернувся, перше, про що я подумала, це почати знімати їх, але це так роздратувало одного з них, що він підбіг до мене і сказав, щоб я вимкнула свій мобільний телефон. Коли я цього не зробила, він вирвав його з моєї руки, кинув на землю, а потім вдарив мене об стіну».

Зандукелі розповідає, що силовики почали кричати і лаятися на них, обзивали їх «с***ами» і почали бити. Вона пам’ятає, як її подруга Натя впала на підлогу, намагаючись захистити голову від ударів.

«Вони били нас по головах, – розповідає вона, – а я кричала: «Що з вами?» Коли я сказала йому: «Чому ти мене б’єш? Я – не твоя дитина», він відповів: «Ти – не моя дитина, і тому я тебе б’ю».

Жінкам вдалося втекти, сховавшись у барі на проспекті Руставелі. Але за лічені хвилини, каже Зандукелі, вся вулиця була заповнена силовиками. Вони вимкнули світло в барі і замкнули двері.

«Якби вони увірвалися всередину, я не знаю, що би з нами сталося», – каже вона.

Гія Джваршеішвілі: «Не дайте цьому су**му сину померти»

О 4-й годині ранку 2 грудня поліція застосувала сльозогінний газ проти натовпу. Коли протестувальники розбіглися по вулицях навколо парламенту, Гія Джваршеішвілі, активіст з інвалідністю, розповідає, що бачив, як одна з його подруг самотньо стояла на розі вулиці з прапором у руці.

Джваршеішвілі раніше бував на політичних мітингах і думав, що він буде в безпеці. «Іноді я стою між демонстрантами і поліцією – прямо перед ними, – і мене ніколи не били і не заарештовували, – каже він. – Я ніколи не роблю нічого насильницького».

Цього разу йому не пощастило. Силовики почали бігти до нього, каже Джваршейшвілі, «звинувачуючи його в тому, що він кинув «коктейль Молотова». Тоді його почали бити і казати, що він не гідний грузинського прапора, який несла його подруга, розповідає чоловік.

Поліцейські повалили його на підлогу. Він пам’ятає, як його подруга благала поліцейських припинити їх бити.

Перш ніж відвести його до поліцейського фургону, його змусили пройти через «коридор» силовиків, які кричали на нього образливі слова, розповідає він. «Вони кричали, щоб інші чули: «Цей кинув «коктейль Молотова». Почувши це, на мене напав інший розлючений поліцейський». Цього разу, за його словами, напад був безжальним.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Балада про дві революції. Що єднає Київ-2014 і Тбілісі-2024?

Пізніше в задній частині поліцейського фургона силовики повалили затриманих на підлогу і почали бити їх ногами, розповідає він. Джваршейшвілі каже, що намагався сховатися під сидінням, щоб захистити обличчя, але їм все одно вдалося дістатися до нього.

«Раптом я відчув нестерпний біль і зрозумів, що мене поранили. Тоді я ще не знав, але у мене було зламане ребро», – розповідає він. Джваршейшвілі каже, що йому вдалося відповзти: «Мені було важко дихати. Я чув, як вони говорили: «Не дайте цьому су**му сину померти».

Сфотографувавши чоловіка і забравши його рюкзак, телефон і гаманець, вони нарешті відвезли його до лікарні. «Вони не турбуються про те, що можуть завдати шкоди людям, – каже він. – Я вижив лише завдяки щасливому випадку».

Звіад Ратіан: «Вони просто продовжували бити і бити мене»

На відео видно, як чоловіка в помаранчевій куртці тягнуть крізь натовп силовиків у чорному одязі. Його неодноразово б’ють поліцейські, поки його тягнуть крізь натовп. У якийсь момент він падає, майже зникаючи з поля зору, оскільки поліцейські б’ють його ногами і топчуть. Потім його знову ставлять на ноги, він знову отримує нові удари.

Лише завдяки його характерній яскравій куртці друзі Звіада Ратіана зрозуміли, що чоловік на відео – це він.

Поет Ратіан розповідає, що незадовго до того, як це сталося, він протестував зі своїми друзями в центрі Тбілісі. Почалася штовханина, і він каже, що намагався захистити своїх товаришів від поліції.

«Я просто стояв там, я не кричав..... Я просто закривав їх своїми руками», – каже він.

Саме тоді почалися його справжні випробування.

Поліцейські забрали його і побили на задньому сидінні фургона. «Вони просто не зупинялися. Вони просто продовжували бити і бити мене», – розповідає Ратіан, у якого був зламаний ніс і почалася внутрішня кровотеча.

Він каже, що пам’ятає, як один з поліцейських бив його по обличчю і тілу. Оскільки його руки були зв’язані, він каже, що єдиний спосіб уникнути ударів – це відвернутися. «Вони не могли мене зламати», – додає він.

У якийсь момент на шляху до ізолятора поліцейський фургон зробив коротку зупинку, і Ратіан розповідає, що до нього затягнули молодого чоловіка.

«Його дуже сильно побили, – згадує він. – Але поліцейські записали, що він упав зі сходів».

Торніке Берадзе: «Там була калюжа крові»

«Ми йшли з вулиці Інгороква на вулицю Зубалашвілі..... Попереду йшов мій брат, а я і один з наших друзів йшли трохи позаду», – розповідає Торніке Берадзе, який відновлювався в лікарні зі струсом мозку після затримання в ніч на 1 грудня.

За словами Берадзе, спочатку силовики підійшли до його брата Беки, журналіста Грузинської служби Радіо Свобода, агресивно запитуючи, що він тут робить. «Коли ми побачили, що відбувається, ми підійшли до них і запитали, що відбувається. Ми сказали, що якщо ця вулиця перекрита, то ми можемо піти іншим шляхом».

Щойно він це сказав, його викликали двоє поліцейських. «Вони обшукали мої кишені, витягли телефон, гаманець, ключі від будинку. Потім вони зірвали з мене рюкзак і вивернули вміст на землю», – розповідає Берадзе.

«Усередині була пляшка з водою і протигази. Вони запитали мене, що це, чи є у мене щось незаконне, а потім завдали першого удару», – каже він.

Після побиття, за словами Берадзе, на нього одягли наручники і повезли в бік проспекту Руставелі.

«Я намагався сказати братові, щоб він був обережним, – розповідає Берадзе, коли його вели, – але коли я озирнувся, щоб сказати йому, мене вдарили ще кілька разів в обличчя». За словами Берадзе, кожного разу, коли він піднімав голову, його били знову.

Напади продовжилися, коли його посадили в поліцейський фургон, каже він.

«Це був кошмар. Всі були побиті, а на підлозі була калюжа крові..... Коли я почав витирати обличчя, двері відчинилися, і поліцейський знову вдарив мене в обличчя. Потім двері знову відчинилися, і ввели мого брата і мого друга».

Його брат, Бека, також був жорстоко побитий поліцією. Після утримання в ізоляторі тимчасового перебування його відпустили на світанку 3 грудня.

Протести розпочалися у Тбілісі та містах Грузії 28 листопада після того, як уряд вирішив відмовитися від процесу переговорів із Євросоюзом про членство до кінця 2028 року, а також відмовитися від бюджетних грантів ЄС до того моменту. Попри це, у владній партії «Грузинська мрія» продовжують стверджувати, що їхньою метою залишається вступ Грузії до Євросоюзу до 2030 року.

Протестувальники звинувачують уряд у зупинці процесу євроінтеграції та вимагають нових парламентських виборів.

Раніше премʼєр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що влади країни не допускають сценарій українського Майдану. Він поклав відповідальність за насильство на проєвропейських протестних акціях у Тбілісі на європейських політиків і «агентуру».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Грузії відбуваються обшуки в офісах опозиційних партій, затримали одного з лідерів опозиції

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Німеччина відмовилася видавати нові кредити уряду Грузії – міністерка економіки

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Балада про дві революції. Що єднає Київ-2014 і Тбілісі-2024?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Грузії шостий день поспіль поліція розганяє акцію протесту

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Не звинувачуйте інших» – посольство США розкритикувало «Грузинську мрію» через кроки, які викликали протести

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Коли Росія буде зломлена в Україні, у неї не буде жодної можливості впливати на Грузію» – Мамука Мамулашвілі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Спалах іскри: як вуличні протести в Тбілісі переросли в масові заворушення