Протягом останніх тижнів, якщо дивитися на заяви, то Сполучені Штати, Україна та Росія розробляли схеми припинення вогню. Одна з них спрямована на захист енергетичної інфраструктури (за версією Росії) чи об'єктів енергетики та інфраструктури (за версією США), а інша – на зменшення військової активності в Чорному морі. Але що в реальності?

Путін виставив умови. І головна з них була публічно озвучена: послаблення санкцій. У заяві Кремля, оприлюдненій після підписання угоди про припинення вогню в Чорному морі 25 березня, Росія заявила, що дотримуватиметься угоди лише в тому випадку, якщо Захід частково скасує санкції, запроваджені після початку її повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році.

Ця вимога включає зняття обмежень на експорт добрив і страхових компаній, які його покривають, а також повторне підключення кількох російських банків до глобальної платіжної системи SWIFT.

Кілька лідерів ЄС вже відхилили прохання Москви, зокрема, під час зустрічі 27 березня в Парижі, де високопосадовці з понад 30-ти країн зібралися, щоб обговорити гарантії безпеки для України.

Коли я розмовляв із багатьма європейськими дипломатами, всі вони вказували на те, що в заяві Білого дому, оприлюдненій того ж дня, не було жодної згадки про послаблення санкцій.

Як сказав один посол ЄС, посилаючись на нещодавні переговори про припинення вогню в Ер-Ріяді:

«У Саудівській Аравії не було укладено жодної угоди про це, тож нам нема чого вирішувати»

Торговельні відносини ЄС з Росією

Очевидно, що європейці не були присутні на переговорах про припинення вогню, але вони мають досить вагомий вплив на російські санкції.

SWIFT – це бельгійська компанія, і ЄС вже відключив від SWIFT 23 російські банки, в тому числі такі великі, як «Сбербанк» і банк «Открытие».

Європейці також усвідомлюють, що торговельні відносини Росії з Європою глибші, ніж зі Сполученими Штатами.

Ще до повномасштабного вторгнення експорт США до Росії становив менше 0,5% від загального обсягу американського світового експорту. Для ЄС цей показник становив 6%, що еквівалентно 250 мільярдам євро.

Запровадження широкомасштабних санкцій ЄС вдарило по Москві ще сильніше. За оцінками відповідального за санкції в ЄС Девіда О'Саллівана, з початку 2022 року обмежувальні заходи позбавили Росію доходів на суму понад 450 мільярдів євро.

Чи розглядають європейці можливість хоча б часткового послаблення санкцій проти Росії?

Відповіді, які звучать найчастіше: просте «ні» або «ми відмовимося від цього».

Офіційні особи вказують на триваючі атаки Росії на Україну з використанням безпілотників і ракет, а також на висновки нещодавньої зустрічі ЄС, які сигналізують про потенційне посилення заходів, а не послаблення тиску.

Як зазначено в Основних результатах засідання Європейської Ради щодо України від 20 березня:

«Європейський Союз залишається готовим посилити тиск на Росію, в тому числі за допомогою подальших санкцій та посилення виконання вже існуючих заходів»

Європейська комісія ще не запросила країни-члени ЄС на зустрічі для обговорення нового пакету санкцій, який став би сімнадцятим за останні три роки. Але вони розглядають такі питання, як закриття лазівок для обходу санкцій.

Фактор Угорщини

Висновки засідання Європейської Ради від 20 березня були схвалили 26 із 27 країн-членів ЄС.

Хто не приєднався? Угорщина, яка тривалий час критично ставиться до санкцій ЄС.

Це важливо, адже скасування секторальних санкцій ЄС вимагає одностайності, а її зараз просто немає.

Як зазначалося вище, багато країн-членів закликають до посилення санкцій, а не до послаблення. Але ось у чому заковика: кожні шість місяців, у січні та липні, весь пакет санкцій має бути продовжений – і це також вимагає одностайного схвалення.

Саме тут Угорщина, а можливо, й інші країни, можуть захотіти втрутитися і почати скорочення. У січні Будапешт погрожував повним блокуванням і дав зелене світло лише після того, як отримав письмові запевнення, що російська нафта продовжуватиме надходити до Угорщини.

Дипломати ЄС, з якими я спілкувався, вже побоюються того, як може виглядати липневе продовження санкцій і на які поступки їм, можливо, доведеться піти, щоб забезпечити накладання санкцій в цілому.

На черговому саміті ЄС наприкінці червня, ймовірно, відбудуться інтенсивні торги щодо цього питання, оскільки Угорщина розраховує на отримання більшої кількості заморожених коштів ЄС для себе. У той час як кілька країн-членів ЄС прагнуть розпочати переговори про вступ до ЄС з Києвом до літа – крок, який Будапешт досі блокував.

Підключення до SWIFT деяких банків і дозвіл на ввезення російських добрив на територію ЄС є, очевидно, в цьому плані є простіше простого. Але це, звісно, залежатиме від того, як виглядатиме ситуація в Україні на той час.

Знову «метод салямі»

Однак очевидно одне: незважаючи на негайну відмову європейських дипломатів, Москва посіяла зерно.

Як сказав Радіо Свобода один європейський дипломат:

«Я вважаю, що росіяни вдалися до розумного «методу салямі». Вже на переговорах про припинення вогню вони висувають далекосяжні вимоги, які, насправді, більше підходять для обговорення всеосяжної мирної угоди. Цього разу саме ми повинні бути «трансакційними» і віддавати цей потужний інструмент лише за справедливу ціну».

Тож якою може бути ця справедлива ціна?

У певному сенсі європейські чиновники чекатимуть на відповідь від Києва. Але, за словами тих, з ким я розмовляв, контури можуть включати обмежене послаблення санкцій в обмін на заморожування лінії фронту, невизнання окупованих територій російськими, продовження західних військових поставок в Україну з можливістю застосування санкцій у відповідь у разі порушення.

Питання в тому, чи зможуть Брюссель і Київ змусити Москву погодитися на таку угоду і що про неї подумають Сполучені Штати.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Країни G5+ заявили про готовність запровадити нові санкції проти Росії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп погрожує РФ митами на нафту – після слів Путіна про «зовнішнє управління» Україною

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Берлін прагнутиме від ЄC призупинення права голосу для країн-порушниць. Politico пише, що йдеться про Угорщину

У березні 2025 року США запропонували Україні нову угоду щодо розробки та використання її природних ресурсів, зокрема рідкісноземельних мінералів. Ця пропозиція спричинила значний резонанс в українському суспільстві, серед експертів та політиків, оскільки її умови сприймаються як такі, що можуть обмежити суверенітет України та не враховують її національні інтереси. У відповідь на оголошені Володимиром Зеленським «червоні лінії» Дональд Трамп заявив про «великі проблеми» для українського президента у разі виходу з угоди.

Що може бути не так з новою угодою про українські надра та чи зможе Київ відстояти свої національні інтереси?

Угода 2.0

Після зірваного за наслідками суперечки між президентом США Дональдом Трампом та президентом України Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті підписання першої версії угоди про українські надра США запропонували Україні нову версію документа.

28 березня під час засідання уряду міністерка економіки Юлія Свириденко повідомила, що Україна отримала нову пропозицію від американських партнерів та після ознайомлення із нею уряд оприлюднить свою позицію.

Із запропонованим США документом, зокрема, ознайомились й деякі народні депутати. Ярослав Железняк у своєму телеграм-каналі написав, що проєкт «складається з 58 сторінок і 18 розділів». «Це прямо велика і дуже чітка угода. І вона не в нашу сторону», – написав народний депутат від «Голосу».

Газета Financial Times та агентство Bloomberg, теж ознайомившись із новим проєктом угоди, повідомили, що США наполягають на укладенні нової угоди, яка охоплюватиме всі природні ресурси, враховуючи нафту, газ та основні енергетичні активи країни. ЗМІ також наводили ключові пункти нової редакції.

• Право першої пропозиції: США отримують пріоритетне право на інвестиції у всі інфраструктурні та ресурсні проєкти України.
• Фінансові зобов’язання: Україна має перераховувати до спеціального інвестиційного фонду 50% доходів від нових інфраструктурних проєктів та розробки природних ресурсів. США, своєю чергою, отримують право першими вимагати прибуток із цього фонду. ​
• Управління фондом: передбачається створення наглядової ради для контролю за спільним інвестиційним фондом, де США матимуть можливість призначати трьох із п’яти членів ради, що фактично надає Вашингтону право вето при ухваленні рішень.

Як зазначає FT, угода також не містить жодних гарантій безпеки для України, як і її попередня версія.

Володимир Зеленський відреагував на нову редакцію угоди, вказавши на «червоні лінії» для України. Зокрема, про «повернення» за рахунок угоди вже наданої адміністрацією попереднього президента США Джо Байдена допомоги.

Дональд Трамп, своєю чергою, сказав, що Зеленський хоче вийти з угоди про надра і, якщо він це зробить, «у нього будуть великі проблеми».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп попередив Зеленського про «великі проблеми» у разі відмови від угоди щодо надр

Що (не) так із новою угодою?

На думку Олександра Краєва, директора програми «Північна Америка» Ради зовнішньої політики «Українська призма», ініціатива виходить не лише від президента Трампа, але й від ключових відомств.

«Найскладніше Україні буде пройти якраз ось цей етап затвердження його з Міністерством фінансів США. Бо авторство цього неоколоніального тексту – це авторство Міністерства фінансів під керівництвом Скотта Бесента. А авторство викреслення звідти безпекової гарантії – це авторство Державного департаменту», – розповів Краєв в етері проєкту Радіо Свобода «Свобода.Ранок».

На думку Краєва, українській команді доведеться сильно попрацювати, адже потрібно буде доносити позицію України «до більш досвідчених й більш перевірених в дипломатичних боях працівників цих двох міністерств (Міністерства фінансів та Державного департаменту – ред.)».

«Це буде просто довготривалий важкий процес, який може супроводжуватися негативною риторикою зі сторони Дональда Трампа. Але це не буде криза», – зазначив Краєв.

На думку засновниці Національної асоціації добувної промисловості України Ксенії Оринчак, читаючи умови ймовірних угод, важливо пам’ятати, що нині йдуть лише пропозиції та висування умов. В реальності ця угода мала б виглядати як декілька підписаних документів на рівнях американських та українських міністерств.

«Це має бути технічний, економічний, фінансовий і юридичний документи. Тобто, тут чотири міністерства щонайменше беруть участь в перемовинах. Я вже не говорю про віцепрем’єра Юлію Свириденко, яка цим опікується. Ці групи чиновників високого рівня разом із дипломатами повинні вже це все опрацювати й видати для народу України документ», – розповіла Ксенія Оринчак проєкту «Свобода.Ранок». ​

Також Оринчак нагадала, що це лише попередні редакції ймовірної майбутньої угоди, про які суспільство дізнається лише завдяки появі у ЗМІ, що може зашкодити переговорному процесу між Україною й США.

«Ті зливи редакцій угоди, які відбувалися, зокрема, про те, скільки має бути представників тощо, можуть зашкодити діалогу – жодної міжнародної угоди такої ніколи в світі не було. Тому що ми – все ж таки, суверенна держава. Звичайно, ми будемо відстоювати свої кордони. І тут не можна робити, скажімо, знижку на те, що спочатку нам надавали допомогу військову, потім її хочуть через цю угоду не давати», – розповіла Ксенія Оринчак проєкту «Свобода.Ранок». ​

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Аналіз: що в українсько-американській мінерально-сировинній угоді? (не те, що ви могли б подумати)

Вона також зазначає, що іноземні інвестори вже мають можливість брати участь в аукціонах на надра в Україні:​

«Насправді міжнародні інвестори беруть участь в аукціонах на надра і досі, і під час війни, за три роки дуже багато міжнародних компаній зайшло в надрокористування, будь ласка. Але ви ж розумієте, що Україна не є безрозмірна, для всіх тут не вистачить місця», – зазначила Оринчак.

За слів засновниці Національної асоціації добувної промисловості, український уряд поки що не звертався до асоціації з консультаціями стосовно майбутньої угоди. Щоправда, зверталася американська сторона.

Попри чимало критичних заяв з боку українських політиків та експертів стосовно нової редакції документа про розробку українських надр, Оринчак вважає потенційну угоду зі США корисною для України й для її безпеки.

«Для нас будь-які інвестиції від американського уряду – це захист. Навіть якщо не буде гарантій безпеки. Можливо, це непопулярна думка. Але річ у тім, що у нас буде стояти на лінії розмежування, умовно кажучи, в сірій зоні, за 10-20 кілометрів, декілька американських заводів, які будуть брати ресурс з українських надр, переробляти. Там будуть залучені українські громадяни, які будуть працювати, будуть прямі податки сплачуватися, буде сплачуватися оренда. Й, говорімо відверто, в кожному регіоні є надра. Повірте, для нас вже це є безпека. Тому що якщо брати навіть зараз мапу міжнародних компаній, де є переробна промисловість, де є добувна промисловість, то я бачу, що ці підприємства більш захищені – туди долітає десь поруч, але не в підприємство», – зазначила Оринчак.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чим «геологічна хата» багата – історія і перспективи розробки українських надр

Україна запропонує внести зміни до нового проєкту угоди про корисні копалини, зокрема обіцянку збільшити інвестиції США, повідомляє агентство Bloomberg із посиланням на джерела.

За даними співрозмовників агентства, 28 березня українські чиновники зателефонували своїм американським колегам, щоб отримати роз’яснення з приводу документа.

Раніше цього місяця Україна і США домовилися укласти угоду про розробку критичних мінеральних ресурсів України. Спроби підписати угоду провалилися 28 лютого після суперечки між Трампом і Зеленським у Білому домі.

19 березня Трамп і Зеленський домовилися працювати разом, щоб припинити війну Росії проти України під час телефонної розмови, яку Білий дім назвав «фантастичною».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Угода про надра: друга спроба. Які копалини України справді можуть цікавити адміністрацію Трампа

Уна Чіліч

Дипломатичні зусилля з припинення війни, в яких брали участь українські та російські делегації минулого тижня в Ер-Ріяді, вийшли на новий етап.

Дві сторони не зустрічалися особисто. США, як посередники у припиненні вогню та закладенні основ довгострокового миру, використовують так звану човникову дипломатію, проводячи окремі зустрічі як з Росією, так і з Україною.

Ця стратегія, кажуть дипломати, надзвичайно схожа на переговори, які призвели до завершення Боснійської війни 30 років тому.

Дейтонські мирні угоди, завершені в листопаді 1995 року на авіабазі Райт-Паттерсон у Дейтоні, штат Огайо, стали результатом неймовірної човникової дипломатії США з боснійськими, сербськими та хорватськими лідерами.

Як працювала човникова дипломатія

Зустрічі в столиці Саудівської Аравії 23-25 березня щодо припинення повномасштабної війни РФ проти України, яка триває вже четвертий рік, дещо нагадують події в Дейтоні, стверджує Крістофер Гілл, колишній посол США в Сербії та Північній Македонії.

Як заступник Річарда Голбрука, головного американського переговорника та «архітектора» Дейтонських угод, Гілл брав активну участь у мирному процесі.

«Коли вони [учасники війни] збиралися разом, то просто виголошували промови про свої розбіжності та про те, чому їхня правда, а не іншої сторони. Тож ми виявили, що човникова дипломатія є набагато ефективнішим інструментом», – пояснює Гілл.

Намагаючись досягти миру, дипломати США провели зустрічі в Белграді, Загребі, Сараєві, а також у Женеві. Мета, каже Гілл, полягала в тому, щоб отримати справжнє уявлення про те, що шукала кожна сторона, а потім спробувати звузити коло. «І нарешті, наприкінці Дейтонського процесу ми почали збирати їх разом в одній кімнаті», – згадує Гілл.

Цей метод, каже Гілл, неодноразово використовував Генрі Кіссінджер, держсекретар США при президенті Річарду Ніксону, а також учасники переговорів на Близькому Сході. «Але я думаю, що з Боснією це було досить успішно», – додає він.

Дейтонські угоди нарешті підписали в Парижі 14 грудня 1995 року. Вони ознаменували кінець конфлікту, в результаті якого загинули 100 тисяч людей, 2 мільйони були переміщені, а молода держава Боснія стала руїною.

Мате Гранич, який був заступником головного переговорника президента Хорватії Франьо Туджмана під час Дейтонських угод, каже, що човникова дипломатія корисна, коли різні позиції далекі одна від одної.

«Україна прагне справедливого миру, тоді як Росія дала зрозуміти, що не хоче навіть обговорювати окуповані території. Москва також відмовляється дати дозвіл на миротворчі сили НАТО чи подальшу військову допомогу Україні, – каже Гранич. – Зважаючи на це, човникова дипломатія є логічною відправною точкою».

Учасник Дейтонського процесу Небойша Вуйович, член делегації на чолі з сербським лідером Слободаном Милошевичем, каже, що нинішня тактика США щодо України та Росії могла б зблизити їх – як це вдалося Річарду Голбруку в 1990-х роках.

«Той факт, що [президент США Дональд] Трамп і [президент Росії Володимир] Путін розмовляють по телефону, як і Трамп та [президент України Володимир] Зеленський, у той час як посол США відвідує Київ і Москву та звітує Трампу, означає, що човникова дипломатія наразі доводить ситуацію до точки, коли може виникнути початкова угода про припинення вогню», – вважає Вуйович.

Після завершення переговорів у Саудівській Аравії Сполучені Штати оголосили про окремі домовленості з Росією та Україною про зусилля щодо припинення ударів по енергетичних об’єктах обох країн. Так само, як і про заборону застосовувати силу в Чорному морі.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Попри переговори в Судівській Аравії, бойові дії в Україні лише посилилися – комісар ООН з прав людини

Уроки Дейтону

Голбрук якось назвав Дейтонські переговори «недосконалим миром». Після угоди виникла Республіка Сербська та Федерація Боснії та Герцеговини – це три конституційні народи, один округ, 10 кантонів і президентство з трьох членів. Незважаючи на спроби в 2006 і 2009 роках внести поправки в Дейтонські угоди – додаток до чого є конституцією країни – жодних істотних змін так і не внесли.

Розмірковуючи про Дейтонський процес через три десятиліття та про те, які уроки можна винести для майбутніх переговорів, зокрема між Україною та Росією, Гілл підкреслює, що продовження взаємодії є важливим.

«Я думаю, що це буде необхідно. Ви не можете просто сказати: «Ця проблема вичерпана. Ми перейдемо до наступної», – каже Гілл.

Чи можлива в майбутньому зустріч Путіна і Зеленського? Гілл вважає, що це малоймовірно.

«Думаю, що Путін запевнив [нас], що між Україною та Росією буде ворожнеча протягом багатьох поколінь, – каже Гілл. – І тому я б не намагався зібрати їх разом, щоб вони якось відчули, що вони – брати тощо. Цього не станеться».

Попри те, що Боснія залишається обтяженою розбіжностями та дисфункціональністю, вона пережила майже три десятиліття миру. А це дає підстави вважати Дейтонські угоди одними з найуспішніших мирних угод у сучасній історії.

Успіх Дейтонських угод, за словами хорватського учасника переговорів Гранича, полягав у тому, що це був компроміс із достатньо міцною основою. «Але, звичайно, ще потрібна подальша робота та переговори», – додає він.

Колишній сербський дипломат Вуйович погоджується.

«Це встановило мир, який тривав майже 30 років. Дейтон запобіг руйнуванню та втраті людей і водночас створив два суб’єкти в межах однієї держави, які залишалися стабільними і певним чином співіснували», – говорить він.

Хоча угода 1995 року мала недоліки, Гілл підкреслює, що Сполучені Штати нікому нічого не нав’язували. «Ми були посередниками, – каже він. – Ми намагалися дійти позицій, з якими обидві сторони – фактично три сторони – могли б жити. Це було важко зробити».

Зрештою, війни закінчуються, зазначає Гілл, і дипломатія зазвичай відіграє певну роль у цьому.

«Наскільки ця роль велика, ще належить визначити. Думаю, що є логіка припинити цю війну. Безумовно, Україна зазнала значних руйнувань, – каже він. – Але я думаю, що багато в чому Росія зазнала великої шкоди, і не лише від безпілотників, а й з точки зору того, як її сприймають у світі».

«Я не думаю, що хтось буде дивитися на росіян так само. Це має закінчитися. Але чим це закінчиться, важко сказати».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін пропонує ввести в Україні «зовнішнє управління». Що він задумав і як йому відповіли?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Море і енергетика. Аналіз підсумків переговорів України та Росії зі США

Понад чверть століття тому популярний мер Стамбула був позбавлений своєї посади та ув'язнений за звинуваченнями, які його прихильники назвали політично вмотивованими, але згодом він з’являється знову, щоб стати лідером, який найдовше перебуває на посаді президента в сучасній історії своєї країни.

Це був Реджеп Таїп Ердоган, нинішній президент Туреччини.

Але зараз Ердоган зіткнувся з політичною кризою, яка може стати найсерйознішою за час його дедалі авторитарнішого правління, що триває вже понад два десятиліття.

І, за симетрією, саме арешт іншого популярного мера Стамбула став поштовхом до цього.

Більше тижня в Стамбулі, Анкарі та інших містах і провінціях країни тривають протести після затримання 19 березня мера Стамбула Екрема Імамоглу за звинуваченнями в корупції та пособництві терористичному угрупованню.

Заворушення є найбільшими і наймасштабнішими, що охопили країну з часів протестів у парку Ґезі, які тижнями домінували у світових новинах у 2013 році, прискорюючи те, що правозахисники називають сповзанням до авторитаризму за часів правління Ердогана.

Хоча під час нинішніх демонстрацій не було зафіксовано жодного смертельного випадку, відбулося майже 1500 арештів, у тому числі за образи на адресу Ердогана і його сім'ї.

Деякі журналісти потрапили до в'язниці, а репортер BBC був депортований після того, як йому повідомили, що він є «загрозою громадському порядку», повідомляє британська телерадіокомпанія.

Але головна причина, чому аналітики вважають, що нинішня криза може стати ще більшим переломним моментом для Ердогана і турецької демократії, – це зміни в економічному і політичному середовищі.

«Тоді у Ердогана не було харизматичного суперника, економіка була в кращому стані, а головне – консервативні виборці залишалися лояльними до Партії справедливості та розвитку (ПСР)», – сказав Дімітар Бечев, автор книги «Туреччина під владою Ердогана: як країна відвернулася від демократії та Заходу», опублікованої у 2022 році.

«Зараз опитування за опитуванням визначають вартість життя як головну проблему для громадян Туреччини. Імамоглу промовляє до цієї останньої проблеми і, таким чином, має зв'язок з більш широким електоратом», – сказав Бечев в інтерв'ю Радіо Свобода.

Сила в цифрах

Масштаб виклику, який харизматичний Імамоглу становить для Ердогана і партії ПСР, важко перебільшити.

Його затримання відбулося за кілька днів до праймеріз 23 березня, на яких він мав бути затверджений як кандидат від опозиційної Республіканської народної партії (РНП) на президентських виборах, запланованих на 2028 рік.

Близько 15 мільйонів громадян взяли участь у первинному голосуванні (більше, ніж кількість тих, хто проголосував за РНП на парламентських виборах 2023 року), щоб висловити підтримку єдиному кандидату в бюлетені.

РНП оголосила про висунення Імамоглу 24 березня.

На момент затримання 53-річний мер вже боровся проти засудження до тюремного ув'язнення від 2022 року за те, що назвав членів виборчої комісії «дурнями» після того, як вони скасували результати його перемоги на виборах мера у 2019 році, змусивши його знову йти на повторні вибори, на яких він зрештою виграв.

Вирок, винесений на два з половиною роки, не набув чинності через подану ним апеляцію.

Тим часом, незадовго до арешту, альма-матер Імамоглу, Стамбульський університет, позбавив його університетського диплому, таким чином забираючи у нього доказ вищої освіти, яка є обов'язковою умовою для кандидатів у президенти в Туреччині.

Ряд дій проти політика викликало широкі сумніви у твердженні влади та провладних ЗМІ про аполітичність свіжого розслідування, спрямованого проти Імамоглу та понад сотні його однопартійців.

«На щастя для [Імамоглу], ці дії лише додадуть йому популярності», – сказав Радіо Свобода Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень у Києві.

Ердоган, який ніколи не славився деескалаційною риторикою, звинуватив РНП у підбурюванні «руху насильства» через підтримку протестів, які здебільшого були ненасильницькими, а також у «потопленні економіки» за допомогою «шоу», яке, за його прогнозами, поступово стихне.

РНП засудила арешт Імамоглу як «переворот» і провела, як вона заявила, свій останній партійний мітинг біля мерії Стамбула в ніч на 25 березня перед новим мітингом, запланованим на 29 березня.

Але студентські протести продовжуються, оскільки група студентів, які протестували біля Близькосхідного технічного університету в Анкарі, була атакована поліцією з водометом, сльозогінним газом і пластиковими кульками рано вранці 27 березня, повідомило агентство Associated Press.

На шляху до «обраної диктатури»?

Незалежно від того, як розвиватимуться події на вулиці, РНП, партія, найбільш тісно пов'язана із засновником сучасної Туреччини Мустафою Кемалем Ататюрком, схоже, набирає обертів.

Це значною мірою завдяки Імамоглу, який зміг достукатися до міських, світських та освічених верств суспільства, що становлять основу партії, завдяки гаслу «все буде добре», яке він взяв на озброєння на противагу більш поділяючій риториці чинного президента.

Конституційні обмеження диктують, що Ердоган не зможе балотуватися після закінчення свого нинішнього терміну, якщо парламент не призначить дострокові вибори або якщо не буде змінено сам основний закон.

Але мало хто сумнівається, що одна з цих подій станеться, що пояснює, чому РНП провела праймеріз так рано.

У січні речник партії Ердогана ПСР підтвердив, що четвертий президентський термін як Ердогана «стоїть на нашому порядку денному». А Девлет Бахчелі, лідер турецької Партії націоналістичного руху (ПНР) і ключовий прихильник Ердогана, також висловив підтримку цій ідеї.

У своєму звіті «Свобода у світі» за 2025 рік Freedom House розмістила Туреччину в списку серед 10 країн, в яких спостерігається найбільш різке скорочення демократичних свобод за останнє десятиліття.

Проте голосування на виборах все ще залишається дуже конкурентними, про що свідчить перемога Імамоглу на виборах мера у 2019 та 2024 роках.

У 2024 році кандидати від РНП отримали більшу частку голосів на місцевих виборах по всій країні, ніж партія ПСР, завдавши правлячій партії, яку Ердоган заснував у 2001 році, одного з найбільших ударів з моменту її приходу до влади.

Ахмет Т. Куру, директор Центру ісламських і арабських досліджень при Державному університеті Сан-Дієго, у своїй колонці для The Conversation зазначив, що багаторічний лідер Туреччини виявився «майстром передвиборчої кампанії з точки зору просування популістської політики і маніпулювання засобами масової інформації та виборчими практиками, які б працювали проти опозиційних партій».

Однак Ердоган зараз «дуже стурбований» тим, що цієї тактики буде недостатньо, пише Куру, коли економіка визначається галопуючою інфляцією, а його суперник справді популярний.

Якщо правляча еліта піде на подальші репресії, «це може перевести політичну систему Туреччини від недосконалої демократії до «обраної диктатури», схожої на Росію Володимира Путіна», – стверджує аналітик.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

П'ять сфер, де Туреччина відіграє ключову роль у світових справах

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Туреччина: мера Стамбула відсторонили від виконання обов’язків після рішення суду

Майя Зіванович та Майк Екел

Найганебніша російська приватна військова компанія, нині вже неіснуюча ПВК «Вагнер», відома багатьма речами: безжальною бойовою майстерністю, жорстокими воєнними злочинами, невдалим заколотом її засновника Євгена Пригожина і авіакатастрофою, в якій він загинув два місяці по тому.

Комерційні оборудки Пригожина також привертають увагу: контракти на кейтеринг в Кремлі, розвиток нерухомості, нафтові угоди в Сирії, прибутковий видобуток золота і алмазів в Африці, зокрема, в охопленій насильством Центральноафриканській Республіці.

Додайте ще до списку додаткових бізнесів, які породили інвестиції Пригожина – воду в пляшках.

Пригожин загинув в авіакатастрофі в серпні 2023 року, яку американські чиновники вважають вбивством, санкціоноване Кремлем. У великій схемі багатомільярдного багатонаціонального конгломерату, який він побудував, «Кришталева вода» (яка, як встановило Радіо Свобода, продається в столиці Центральноафриканської Республіки Бангі щонайменше з кінця 2023 року), – це дрібні гроші.

Але символічно, що його бізнес розпався, оскільки союзники і колишні партнери, не кажучи вже про російських військових і розвідників, намагалися отримати вигоду з його інвестицій.

«Хоча ПВК «Вагнер» у своєму первісному вигляді більше не існує, багато її комерційних підприємств, як і гірничодобувна промисловість, продовжують працювати в ЦАР», – зазначає Центр перспективних оборонних досліджень (C4ADS), вашингтонська дослідницька група, яка відстежувала багато підприємств Пригожина.

«Ці компанії є продовженням історичних комерційних починань ПВК «Вагнер», але без централізованого, мілітаризованого керівництва, яке колись визначало групу», – розповіли в C4ADS в інтерв'ю Радіо Свобода. «Компанії довели свою здатність реагувати на санкції, часто намагаючись працювати під новими назвами, щоб приховати свою ідентичність».

Лу Осборн, французька дослідниця, яка очолює організацію «Всі погляди спрямовані на «Вагнер», вважає, що такі підприємства, як вода в пляшках, слугують не лише комерційній, але й політичній меті: підірвати імідж колишнього колоніального правителя ЦАР, Франції, і звільнити місце для російського впливу.

«Вони будують ці бізнеси як спосіб посилити політичні меседжі за допомогою інформаційних операцій, які вони поширюють в країні», – сказала вона в інтерв'ю Радіо Свобода.

Горілка, пиво, содова і вода

Пости в соціальних мережах свідчать про те, що «Кришталева вода» почала з'являтися на ринках Бангі десь наприкінці 2023 року: бренд почав поширювати футболки, наймати людей для участі в громадських парадах і рекламувати воду як найкращий інгредієнт для заварювання кави.

«Кришталева вода» – одна з декількох марок бутильованої води, що продається в ЦАР, де переважна більшість населення не має доступу до чистої питної води. Це один з найдорожчих брендів на ринку.

Етикетки на пляшках, які Радіо Свобода придбало на ринку в Бангі, вказують на компанію під назвою First Industrial Corporation, яка більше відома як виробник місцевого пива під назвою Africa Ti L'Or.

У звіті розвідки, поданому до парламенту Франції в червні 2023 року, прямо говорилося, що пивоварня належить ПВК «Вагнер».

«Вагнер» відкрив власну пивоварню в Бангі наприкінці 2021 року, щоб конкурувати з французами, випустивши на ринок Центральної Африки новий напій Africa Ti L'Or», – йдеться у повідомленні.

На фотографіях в облікових записах Africa Ti L'Or в соціальних мережах видно піддони з кришталевою водою на заводському складі пивоварного заводу.

Точне походження бізнесу First Industrial з виробництва напоїв незрозуміле. Компанія розпочала будівництво заводу з розливу напоїв, розташованого приблизно за 24 кілометри на північ від Бангі, на березі річки Мпоко, на початку 2022 року, а можливо, й кількома місяцями раніше. Супутникові знімки показують, що з того часу територія заводу помітно розширилася.

У квітні 2022 року компанія імпортувала обладнання для очищення води від російської компанії «ГК Гост», згідно з торговими документами, які отримало Радіо Свобода.

Окрім пива, безалкогольних напоїв та бутильованої води, Africa Ti L'Or також виробляє місцеву горілку під назвою Wa Na Wa, яка продається в пластикових пакетах.

У серпні 2023 року, у місяць вбивства Пригожина, веб-сайт під назвою Nouvelles Plus опублікував те, що виглядало як прес-реліз про Africa Ti l'Or і «високу якість цієї нової лінійки алкогольних напоїв».

«Нове пиво «Africa Ti l'Or» завоювало серця споживачів своїм смаком та якістю, що відрізняє його від інших сортів пива, які існували в ЦАР», – йдеться у повідомленні.

Africa Ti L'Or агресивно рекламувала своє пиво – на білбордах по всій країні, у Facebook та інших соціальних мережах, деякі з яких, як виявилося, були пов'язані з діяльністю «Вагнера».

Africa Ti L'Or також поширювала в соціальних мережах рекламу «Кришталевої води» та деяких інших своїх продуктів: апельсинового газованого напою під назвою Africa Fanta та напою, схожого на кока-колу, під назвою Ti L'Or Cola.

Багато промо-заходів, організованих Africa Ti L'Or, проходять у Російському домі, культурному центрі під егідою Посольства Росії.

Вважається, що за First Industrial стоїть росіянин Ситий, який був одним із перших партнерів Пригожина, коли той тільки почав розвивати бізнес у ЦАР.

Ситий, який починав як перекладач у заснованій Пригожиним гірничодобувній компанії M Invest, вже багато років очолює «Російський дім».

Ситий агресивно розширює російську присутність у країні, організовуючи мовні курси та спонсоруючи, наприклад, конкурси краси. Він також відремонтував будівлю під російську православну церкву, куди прилітають священики з Росії, щоб проводити служби і благословляти російських найманців, які служать у країні.

«Ситий надзвичайно добре інтегрований в еліту ЦАР», – каже Осборн в інтерв'ю Радіо Свобода. «Його всі знають в Бангі. Він – ключовий стейкхлодер, якщо ви працюєте в Бангі».

У грудні 2022 року Ситий був поранений – йому відірвало частину правої руки, коли вибухнула бомба, яку йому надіслали поштою в культурний центр. Його доправили на лікування до Москви, де в інтерв'ю російським газетам він заявив, що напад і погрози, які цьому передували, були спрямовані на те, щоб витіснити «Вагнер» з країни.

У вересні 2023 року, всього через кілька тижнів після смерті Пригожина, російська делегація високого рівня, до складу якої входили заступник міністра оборони та заступник голови військової розвідки, відвідала Бангі з публічним візитом. Під час візиту Туадера закликав гостей продовжити роботу в ЦАР.

Він також попросив, щоб Ситий залишався контактною особою для бізнес-операцій «Вагнера».

Ситий також супроводжував Туадера під час поїздок до Москви, востаннє – у січні 2025 року, коли Туадера зустрічали на червоній доріжці в аеропорту та під час параду почесної варти біля стін Кремля.

Радіо Свобода зв'язалося з Ситим за допомогою телефонних дзвінків і WhatsApp через номер телефону, наданий людиною, яка спілкувалася з Ситим. На момент публікації він не відповів.

«Посилення політичних меседжів та збільшення їхнього політичного впливу»

Рекламні та маркетингові зусилля First Industrial мають комерційну мету: відібрати частку ринку у таких компаній, як Castel Group, великої французької компанії з виробництва вина та пива. Castel володіє пивоварнею Mocaf, яка довгий час була домінуючим виробником пива в країні.

Castel не одразу відповіли на повідомлення з проханням прокоментувати ситуацію.

За словами Осборн, тут є також політичний елемент: підірвати імідж Франції в країні і відполірувати імідж Росії.

У 2021 році на екрани вийшов високоенергетичний, кінетичний російський військовий бойовик «Турист». Дія фільму розгортається в Центральноафриканській Республіці і розповідає про групу героїчних російських військових інструкторів, яких відправили підвищувати професіоналізм обложених сил безпеки, аж поки вони не опинилися втягнутими у спробу державного перевороту напередодні президентських виборів.

Фільм, який широко демонструвався в ЦАР, як повідомляється, був профінансований компаніями Пригожина.

«Вони намагаються витіснити [французьких конкурентів] з чисто ділової точки зору, так, але коли вони намагаються їх витіснити, вони також намагаються посилити політичні послання і збільшити свій політичний вплив», – сказала Осборн.

Дії Ситого привернули увагу не лише журналістів та дослідників, але й західних урядів.

Міністерство фінансів США санкціонувало First Industrial у вересні 2023 року, того ж місяця, коли російська делегація з'явилася в Бангі. Попередні санкції були спрямовані проти інших підприємств Пригожина, зокрема гірничодобувних і лісопромислових компаній. Однак через шість місяців First Industrial було вилучено з санкційного списку Мінфіну без пояснення причин.

Зі свого боку, у липні 2023 року Ситий потрапив під персональні санкції Британії, уряд якої заявив, що він «пов'язаний» з групою «Вагнера», яка причетна до «порушення міжнародного гуманітарного права в Центральноафриканській Республіці, зокрема до навмисних нападів на цивільне населення».

Пиво Africa Ti L'or також привернуло увагу французьких законодавців. У лютому 2024 року Олів'є Кадік, сенатор французького парламенту, публічно звинуватив компанію у використанні неякісної води.

Речник Кадіка повідомив Радіо Свобода, що сенатор не отримував жодних повідомлень від уряду ЦАР щодо своїх звинувачень, але не може надати більше жодних коментарів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Африканська пастка: чи був там слід України? Історії розгрому ПВК «Вагнер» у Малі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Підозрюваний у шпигунстві на користь Росії може очолити місії ОБСЄ у Сербії та Центральній Азії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Дракула, сталіністи, «русини» і Росія. Нові деталі слідства про підготовку перевороту у Румунії

По всій Європі близько 4,3 мільйона біженців невдовзі можуть мати змогу повернутися до мирної України, але багато хто з них уже не хоче цього.

У Чеській Республіці українські біженці зараз складають близько 3,6% населення – найбільша частка в Європі. Нещодавнє опитування показало, що менш ніж чверть із них планують повернутися в Україну після закінчення терміну дії віз біженців.

Ганна Надуда – одна з тих, хто сподівається залишитися. Художниця і вчителька втратила свого молодшого сина внаслідок нещасного випадку перед російським вторгненням у 2022 році.

«У мене величезний страх втратити другу дитину, втратити мого сина», – розповіла жінка в інтерв’ю Радіо Свобода.

Ганна з теплотою відгукується про столицю Чехії, де вона знайшла притулок зі своїм другим сином.

«Власний мій досвід і мого сина, що Прага зустріла нас з любов'ю», – розповідає художниця, ліплячи скульптуру в тихому передмісті чеської столиці.

11-річний син художниці вивчив чеську мову і ходить у школу, де у нього є друзі і хобі. «Хотіла б, щоб дитина зростала в стабільно-позитивному середовищі», – каже Ганна.

Віза Ганни підпадає під дію Директиви ЄС про тимчасовий захист – загальноєвропейського статусу, погодженого в 2022 році, який наразі діє до березня 2026 року.

Те, що відбуватиметься після цієї дати, «буде координуватися у відповідності до того, чи закінчиться війна», – повідомила Радіо Свобода речниця чеського МВС Гана Мала.

«Цілком ймовірно, що буде перехідний період, протягом якого біженці матимуть час, щоб визначити своє майбутнє – або перейти на інший вид дозволу на проживання, або повернутися додому».

Нові візи для біженців

Із 389 000 українців, які перебувають у Чеській Республіці на підставі віз тимчасового захисту, можуть опинитися перед серйозною перешкодою, якщо вирішать залишитися в країні в разі досягнення мирної угоди.

Із 1 квітня українські біженці зможуть подати заяву на отримання «спеціальної» візи на проживання, яка надасть їм дозвіл залишитися в країні після завершення війни і надасть можливість отримати посвідку на постійне проживання.

Однак для цього необхідно, щоб річний валовий дохід заявника становив 440 000 крон (19 200 доларів США). Цей поріг збільшується на 110 000 крон на кожного члена сім’ї, який перебуває на утриманні.

«Мені потрібно заробляти більше, – усміхається Ганна, – це моя мета на цей рік».

Міністр внутрішніх справ Чехії Віт Ракушан припустив, що у біженців будуть альтернативні шляхи, якщо вони захочуть залишитися в країні. «Для них діятимуть ті ж правила, що й для будь-яких інших іноземних громадян», – заявив він у лютому.

За словами Ракушана, опитування показують, що близько 200 000 осіб можуть залишитися. «Це ситуація, з якою ми, безумовно, можемо впоратися», – додав він.

Проте юристи з питань імміграції, з якими поспілкувалося Радіо Свобода, кажуть, що ці шляхи будуть обмеженими.

Гана Франкова, керівниця юридичного відділу чеської Організації допомоги біженцям, каже, що в разі настання миру і без продовження віз тимчасового захисту українські біженці «теоретично зможуть подати заяву на отримання притулку». Але вона додає, що «це матиме сенс лише в тому випадку, якщо у когось є підстави для отримання притулку». За оцінками юристки, лише близько 10 відсотків українських біженців у Чеській Республіці матимуть право на отримання спеціального дозволу на проживання, враховуючи нинішні вимоги до рівня доходу.

Сватава Поспіскова, експертка з візових питань компанії Czech Visa Lawyer, каже, що якщо оголосять про припинення вогню і не продовжать дію віз тимчасового захисту, українські біженці матимуть «можливість проживати в [Чеській Республіці] до 90 днів у рамках безвізового режиму, але не з метою заробітку на життя». Вона додала, що заявники повинні будуть звертатися за дозволом на проживання до посольства Чехії в Україні.

Юлія Добриніна – фотографка і колишня юристка, яка виїхала з Києва у 2022 році і зараз працює в неурядовій організації, що допомагає інтегруватися іншим біженцям у Празі.

Юлія вважає, що жінки, які проживають у Чехії з синами, ймовірно, зроблять все, щоб уникнути повернення в Україну, натякаючи на те, що мало віри в те, що російське вторгнення завершиться мирною угодою.

«Ми ведемо цю війну не три роки..... Це 300-річна війна, вони завжди повертаються, вони завжди хочуть нас знищити», – розповіла вона в інтерв’ю Радіо Свобода.

Юлія також прагне залишитися після можливого закінчення війни. «Мені нікуди повертатися», – каже жінка, додаючи, що її рідне місто Мелітополь перебуває під російською окупацією.

Добриніна також не впевнена, що її дохід відповідатиме вимогам для отримання спеціальної візи. «Я не знаю, [це може бути] плюс-мінус одна крона», – каже вона, маючи на увазі чеську валюту.

Біженці в Польщі та Німеччині

Українські біженці в інших європейських країнах також стикаються з невизначеністю щодо того, як довго вони зможуть залишатися. За даними ЄС, найбільше біженців перебуває у Німеччині та Польщі – 1,16 мільйона та 992 тисячі відповідно. В обох країнах були зроблені кроки, спрямовані на скорочення рівня соціальної підтримки, що надається українським біженцям.

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск висунув такі пропозиції на початку січня, а імовірний майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц зробив подібні пропозиції минулого року.

«Спочатку багато людей були готові допомогти, вони з розумінням ставилися до ситуації в Україні, – розповіла в лютому в інтерв’ю Радіо Свобода Анжеліка Гумз, власниця української кав’ярні в Берліні. – З часом ставлення змінилося».

Рівень пільг, доступних для біженців, також спричинив політичні суперечки в Чеській Республіці.

Офіційна статистика показує, що з 2022 року біженці чинять незначний негативний вплив на чеську економіку, але зараз ця тенденція змінюється на протилежну – до чистої вигоди.

Близько 62 мільярдів крон (2,7 мільярда доларів) пішло на допомогу біженцям з лютого 2022 року, а податкові та інші внески склали 55 мільярдів крон.

Проте у 2024 році українські біженці внесли приблизно на 5,7 мільярда крон більше, ніж отримали від чеської держави.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Путін – автор цієї війни, він хоче вийти переможцем»: як в окупації реагують на вимоги для мирних перемовин

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українські діти за кордоном: чи збережуть національну ідентичність? Нові дослідження

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Нас вже ніколи не буде 52 мільйони»: про демографічну ситуацію в Україні та шанси на повернення мільйонів з-за кордону

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Батьки вивозять 16-17-річних синів з України за кордон? Міграція і ризики

Мегран Карімі

Кіен Шаріфі

Курош Сехаті працював на британському телеканалі Iran International, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році. Зараз тележурналіст прагне воювати на передовій в Україні, яку він називає своїм «другим домом».

В інтерв'ю іранській службі Радіо Свобода, Радіо Farda, Сехаті сказав, що має на меті захищати Україну від того, що він називає «клубом диктаторів і загарбників».

Сехаті подав заяву на вступ до Інтернаціонального легіону України, військового підрозділу ЗСУ, що складається з іноземних добровольців.

Виправлення: раніше в цьому тексті було сказано, що Курош Сехаті перебуває на передовій і отримав професійну підготовку. Згідно з повідомленням пресслужби Інтернаціонального легіону, Сехаті справді подав заяву на вступ до одного з легіонів, але не отримав там підготовку і його не направляли на фронт.

За його Сехаті, під «клубом диктаторів і загарбників» він має на увазі президента Росії Володимира Путіна та його ключових союзників, включаючи клерикальних правителів Ірану, білоруського авторитарного лідера Олександра Лукашенка, а також Північну Корею і Китай.

Сехаті оголосив про своє рішення воювати в Україні 18 березня, написавши у соцмережі Х, що він прагне долучитися до лав ЗСУ, щоб «боротися зі злочинцем Путіним і його прибічниками».

«Росія завдала шкоди Ірану»

Окрім його особистих зв'язків з Україною, неприязнь Сехаті до Москви ґрунтується і на історичних претензіях Ірану до Росії.

«Росія завдала Ірану багато шкоди за останні 200 років», – каже Сехаті, який раніше працював у перській службі Голосу Америки і має громадянство США.

Персія і царська Росія боролися у кількох війнах у 19-му столітті, кульмінацією яких стала передача Тегераном більшої частини Кавказу Москві.

Російська імперія також змагалася за контроль над природними ресурсами Ірану і окупувала іранську територію.

У середині 1940-х років Радянський Союз підтримував етнічні курдські та азербайджанські республіки на північному заході Ірану, які втім проіснували недовго. Хоча вони були швидко ліквідовані, вони сприяли виникненню етнічної напруженості, яка зберігається донині.

Не всі іранці підтримують Ісламську Республіку

Від початку війни Росії в Україні Іран постачає Москві безпілотники, які використовуються для завдавання ударів по українських містах та об'єктах інфраструктури.

Хоча і Тегеран, і Москва це заперечують, існують вагомі докази, що свідчать про протилежне. Також зростає занепокоєння, що Іран може надати Росії ракети, щоб завдавати удари по Україні.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Секретар Ради безпеки РФ Шойгу відвідав Іран із неоголошеним візитом

Сехаті каже, що одним із мотивів, щоб обороняти Україну, було бажання змінити уявлення про іранців.

«Я намагаюся донести сигнал солідарності між іранцями та українцями, щоб українці не асоціювали іранців з діями Ісламської республіки», – сказав він.

Правозахисник Сехаті , якого кілька разів заарештовували за його політичну діяльність, втік з Ірану до Туреччини у 2004 році. Він отримав статус політичного біженця і згодом переїхав до Сполучених Штатів.

«Не вбивство, а самозахист»

Сехаті було 10 років, коли закінчилася ірано-іракська війна в 1988 році, і раніше він не мав жодного бойового досвіду, окрім дворічної обов'язкової військової служби, яку він пройшов в Ірані.

Він зізнався, що ніколи нікого не вбивав у бою, але сказав, що морально до цього готовий.

«Це як коли хтось вривається до вас додому зі зброєю і намагається напасти на вас. Що ви робите?», –каже Сехаті. «Це законний самозахист, а не вбивство».

Журналіст, який хоче стати солдатом: іранець подав заяву до Інтернаціонального легіону

No media source currently available

0:00 0:01:17 0:00

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Захистити цивілізований світ. Розмова з командиром І-го Інтернаціонального легіону оборони України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Впораємося і поставимо крапку над імперією» – керівник грузинського підрозділу ЗСУ про війну з Росією

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Білий дім: з Іраном можна впоратися у військовий спосіб або через угоду

У той час як європейські лідери намагаються організувати гарантії безпеки для України на тлі прагнення президента США Дональда Трампа укласти угоду про припинення вогню між Москвою і Києвом, поширюються повідомлення про те, що Пекін, можливо, захоче зіграти свою роль у підтримці миру.

22 березня німецька газета Welt процитувала анонімних дипломатів Європейського союзу, які повідомили, що їхні китайські колеги звернулися до них з проханням вивчити можливість участі їхніх миротворців у ширших миротворчих силах, які розглядаються в європейських столицях. Ця ідея з’явилась на початку цього року на Всесвітньому економічному форумі та Мюнхенській конференції з безпеки.

Дипломати ЄС заявили виданню Welt, що участь Китаю у такій місії «потенційно може сприяти прийняттю Росією миротворчих сил в Україні».

Але Пекін швидко відкинув цю заяву. 24 березня речник Міністерства закордонних справ Китаю Ґо Цзякунь назвав цю інформацію неправдивою. Три дипломати ЄС, які говорили з Радіо Свобода на умовах анонімності, також заявили, що з китайськими чиновниками не було жодних дискусій про участь Пекіну в миротворчих силах.

«Нуль контактів з цього приводу», – сказав один з дипломатів ЄС.

Інший дипломат ЄС заявив, що їм нічого не відомо про те, що Пекін порушував питання про китайських миротворців, додавши, що «ми не знаємо, звідки взялася інформація в статті Welt».

Це відбувається в той час, коли європейські лідери намагаються узгодити деталі того, як так звана «коаліція охочих» на чолі з Великою Британією та Францією може допомогти Україні стримати Росію від повторного вторгнення після досягнення мирної угоди.

Президент Франції Емманюель Макрон прийме лідерів коаліції, включно з президентом України Володимиром Зеленським, у Парижі 27 березня для проведення наступного раунду переговорів, під час якого вони вивчатимуть різні варіанти забезпечення тривалого миру в Україні.

Тереза Феллон, директорка брюссельського Центру досліджень Росії, Європи та Азії, каже, що останні чутки про китайських миротворців відображають невизначеність, з якою стикається європейська система безпеки, оскільки адміністрація Трампа намагається йти назустріч Росії, відхиляючи прохання про надання американських військ для забезпечення виконання мирної угоди.

«Є багато питань щодо цієї ідеї про китайських миротворців, – каже Феллон в інтерв'ю Радіо Свобода. – Чому Росія хоче бачити там китайські війська? Яку вигоду отримає від цього Китай? Здається, немає чітких відповідей на ці запитання, а також на багато інших запитань».

Чому китайські миротворці продовжують виринати в контексті України?

Це вже не перший випадок, коли говорять про відправку китайського миротворчого контингенту в Україну.

Чжоу Бо, колишній старший полковник китайських збройних сил, в кулуарах Мюнхенської конференції з безпеки в лютому припустив, що Китай міг би очолити миротворчі сили за підтримки ООН в Україні, якщо такі будуть створені, зазначивши, що Пекін та інші незахідні держави, як-от Індія, могли б відіграти певну роль.

Тим часом видання The Economist повідомило в січні, що віцепрезидент США Джей Ді Венс також згадував цю ідею, нібито кажучи чиновникам ЄС, що сили, які складаються лише з європейських військ, будуть менш ефективними в запобіганні подальшим атакам Росії на Україну.

Вольфганг Ішингер, колишній німецький дипломат, який є президентом фонду, що керує Мюнхенською конференцією з безпеки, також згадував китайський миротворчий контингент як варіант у січні на щорічній зустрічі під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі у Швейцарії.

Частково Ішингер тоді стверджував, що Європа може просто не мати достатньо військ для підтримання миру вздовж більш ніж 1000-кілометрової лінії зіткнення.

І ці дискусії все ще тривають, оскільки європейські лідери прагнуть сформувати власну миротворчу пропозицію, яка може передбачати відправлення в Україну від 10 до 30 тисяч військовослужбовців.

Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) у своєму нещодавньому звіті заявив, що сили чисельністю до 30 тисяч військовослужбовців за підтримки далекобійної артилерії з широкою повітряною і морською підтримкою зможуть впоратися з більш ніж одним російським вторгненням, якщо Москва спробує розірвати мирну угоду.

Але, за оцінками IISS, для ведення тривалих наземних бойових дій високої інтенсивності знадобиться від 60 до 100 тисяч військовослужбовців, додавши, що європейські збройні сили можуть бути не в змозі зібрати таку кількість військ, оскільки це відволіче ресурси від кордонів НАТО з Росією.

Чи китайські миротворці спрацювали б в Україні?

Іншим серйозним занепокоєнням є те, що європейські війська, розгорнуті в Україні, можуть бути втягнуті в гарячу війну з Росією без суттєвої підтримки з боку США на їхньому боці. Москва також категорично відмовляється приймати у будь-якій майбутній мирній угоді війська з країни, яка є членом НАТО.

Аналітики розглядають розгортання китайських миротворчих сил (разом з миротворчими силами інших країн, як-от Індія чи Бразилія, які мають тепліші зв’язки з Москвою) як одне з рішень цієї проблеми, стверджуючи, що російські війська будуть менш схильні відкривати по них вогонь.

Але аналітики також зазначають, що залучення китайських миротворців до розмови навколо України також порушує нові складні питання: чи погодиться Пекін, який вважає себе наддержавою на світовій арені, бути частиною сил, очолюваних європейцями?

Китаю також слід бути обережним, оскільки участь миротворців у західній місії може призвести до напруги в його цінних зв’язках з Москвою, які стали ще тіснішими після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році.

Юрій Пойта, експерт з питань відносин України з Китаєм у київському Центрі досліджень армії, конверсії та роззброєння, каже, що Україна може не виступати проти китайських миротворців, оскільки має слабку позицію у переговорах. Тим не менш, Київ не дуже довіряє Пекіну, оскільки той підтримує військові зусилля Росії.

«Найбільш вирішальним фактором є Сполучені Штати. Якщо Вашингтон запропонує Китаю стати частиною цієї угоди про безпеку, то у Києва не буде багато інших варіантів, – сказав Пойта в інтерв'ю Радіо Свобода. – Але коли мова йде про китайські війська, з точки зору Києва, тут також є дуже багато вразливих місць».

З моменту вторгнення Росії в Україну три роки тому Китай здебільшого ігнорував Україну і був життєво важливим прихильником Росії. Пекін сповідує нейтралітет і навіть запропонував власний мирний план у лютому 2023 року, але він також допомагає Росії, купуючи нафту і газ та продаючи технології для виробництва зброї.

«Чи буде Китай надавати інформацію Росії? Чи скаже Китай, що це розгортання відбувається в обмін на доступ до військових технологій або телекомунікаційних мереж? Тут є великий ризик», – міркує Пойта.

26 травня видання Reuters, посилаючись на власні джерела серед європейських посадовців, написало про те, що Європа відходить від ідеї відправки військ на користь інших безпекових механізмів для України через політичні та логістичні обмеження.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Тайвань спостерігає за Україною і Трампом. Ось які уроки засвоює

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китайські медіа заспокоюють читачів: співпраця із Росією розвиватиметься без змін

Росія виставила вимоги, які можуть зірвати підписання угоди про перемир'я на Чорному морі. Які саме? І до чого це може призвести?

Заяви США та Росії, що окреслюють рамки для обмеження бойових дій у Чорному морі, були розцінені як крок до ширшого припинення вогню у війні Кремля проти України.

І Москва, і Вашингтон «продовжуватимуть працювати над міцним і тривалим миром», як заявили Кремль і Білий дім.

Але заява Кремля також містила конкретні формулювання, яких не було у заяві Білого дому.

Чого вимагає Росія і що вона пропонує

У Кремлі заявили, що Москва дотримуватиметься угоди лише після того, як Захід зніме санкції із російських банків, які торгували сільськогосподарською продукцією, а також із російських кораблів.

Зокрема, йшлося про «Россільгоспбанк», який є великим державним кредитором для російського агробізнесу. Росія вимагає підключити його та інші російські структури до глобальної системи банківських переказів SWIFT.

Також йдеться про обмеження щодо експорту добрив і компаній, що страхують російський тіньовий флот.

Експерти кажуть, що все це потенційно може стати серйозним каменем спотикання.

Повернення до системи SWIFT потребуватиме згоди Європи – у той час, коли американо-європейські відносини різко погіршуються.

Чи це передумови, спрямовані на зрив усієї угоди? Або ж Росія просуває максималістські переговорні позиції, як робила це до початку тотального вторгнення в Україну? Чи кремлівська мова просто більш чітка у своїх формулюваннях?

«Російські вимоги є абсолютно непропорційними до її пропозицій», – коментує для Радіо Свобода Яніс Клюге, заступник керівника відділу Східної Європи та Євразії Німецького інституту міжнародних справ і питань безпеки в Берліні.

«Москва хоче перевірити [адміністрацію Трампа]. Хоче побачити, наскільки він справді відчайдушно прагне домогтися навіть часткового припинення вогню, – вважає Клюге. – Але також важливо, кого звинувачуватиме Трамп, коли угоди не буде. Умови Росії мають на меті відвернути гнів Трампа від Москви і перевести його на Європу».

Трамп назвав одним із головних пріоритетів своєї зовнішньої політики припинення трирічного нападу Росії на Україну. На відміну від свого попередника Джо Байдена, який відмовився співпрацювати з Москвою, адміністрація Трампа зробила саме це. Вона провела щонайменше дві телефонні розмови з президентом Володимиром Путіним і направила головних радників, включно з держсекретарем Марко Рубіо, до Саудівської Аравії для початку переговорів.

Зернова ініціатива: що далі?

Переговори стосувалися не лише розв’язання війни, а й ширшого відновлення американсько-російських відносин, які погіршилися принаймні з 2012 року за правління тодішнього президента Барака Обами, а потім різко обвалилися після вторгнення в лютому 2022 року. Путін назвав ширші питання «основними причинами» протистояння щодо України.

Угода, досягнута цього тижня, яка включала паралельний набір переговорів США з українськими офіційними особами, залучала «технічних експертів». Їм доручили зосередитися лише на одній сфері: Чорноморській зерновій ініціативі.

Укладена за посередництва Туреччини та ООН, угода спрямована на те, щоб український і російський експорт зерна з Чорного моря вийшов на світові ринки, без побоювань щодо інфляції цін і голоду.

Термін дії ініціативи закінчився в липні 2023 року після того, як Росія відмовилася продовжити свою участь.

Масштабні санкції Заходу, спрямовані на покарання Росії за вторгнення, включали відключення російських банків від SWIFT (системи обміну повідомленнями, яка допомагає банкам здійснювати перекази та платежі).

Проте санкції не стосувалися російського експорту продовольства та добрив. Москва залишається основним постачальником товарів, пов’язаних із сільським господарством, на світові ринки. Однак російські офіційні особи не раз скаржилися, що санкції щодо страхування, доставки та логістики перешкоджають цій торгівлі.

За словами Клюге, вимоги, викладені в заяві Кремля від 25 березня, схожі на ті, яких прагнула Росія під час переговорів 2023 року.

«Тоді Україна перебувала в безвихідній ситуації, потрібне було рішення щодо експорту зерна, – каже Клюге. – ЄС був стурбований надходженням занадто великої кількості зерна в Європу, і це спровокувало протести фермерів. Тому ЄС був готовий піти на компроміс, і «повторний SWIFT» «Россільгоспбанку» розглядався як варіант для досягнення цього»

«Ми бачили це раніше. Вони повторюють наративи з літа 2023 року, – каже Юлія Сабіна-Джоя, старша наукова співробітниця Інституту Близького Сходу у Вашингтоні та колишня радниця президента Румунії. – Вони не були такими сміливими, як зараз, з мовою SWIFT, і особливо з експортом добрив, на якому заробляють великі гроші».

«Тактика ведення переговорів»

За тиждень до оголошення про Чорноморську угоду Кремль і Білий дім окреслили рамки для обмеженого припинення вогню, метою якого було обмежити удари по енергетичній інфраструктурі, наприклад, по електростанціях, лініях електропередач і підстанціях.

Тим не менш, українські та російські війська продовжували обстрілювати один одного безпілотниками та ракетами, включно з ніччю 26 березня.

Радник президента Володимира Зеленського Дмитро Литвин заявив Українській службі Радіо Свобода, що з 18 березня Росія щонайменше вісім разів цілилася по українських енергетичних об’єктах.

У коментарях журналістам речник Кремля Дмитро Пєсков наполягав, що розпорядження Путіна про мораторій на українську енергетичну інфраструктуру залишається в силі.

Водночас він зазначив, що Чорноморська ініціатива буде «активована після виконання низки умов».

У заяві Білого дому від 25 березня широко зазначено, що Вашингтон допоможе відновити доступ Росії до ринку експорту сільськогосподарської продукції та добрив, а також знизити витрати на морське страхування та покращити доступ до портів.

У коментарях журналістам Трамп пізніше дав зрозуміти, що його адміністрація розглядає можливість скасування додаткових санкцій.

«Це тактика переговорів, але це не щось дивовижне чи незвичайне, – коментує Джоя позицію Росії. – Вони не хочуть припинення вогню або зупинки війни. Вони продовжують знаходити виправдання цього не робити, продовжують створювати умови, які переслідують їхні національні інтереси»

Росія чітко дала зрозуміти, що її кінцевою метою є скасування санкцій Заходу. Але ці санкції залишаються розмінною монетою для адміністрації Трампа, тому навряд чи Білий дім намагатиметься скасувати їх усі одразу, вважає український економіст Борис Кушнірук.

«Трампу не вигідно скасовувати всі санкції проти Росії. Це інструмент впливу, навіщо його позбуватися?» — заявив Кушнірук Українській службі Радіо Свобода.

Марк Галеотті, знаний експерт із Росії, стверджував, що російські чиновники влаштовують пастку для європейців.

«Багато поступок, яких вимагає Москва, є не просто подарунком Вашингтона, – сказав він у статті для журналу The Spectator. – Європа покірно погодиться з американським планом, посилюючи розчарування тим, що вона також не сидить за столом переговорів, або ж чинитиме опір, знову ризикуючи ще більше відштовхнути і без того єврофобну адміністрацію?»

• Офіційні заяви за підсумками переговорів не містять деталей щодо наслідків порушення припинення вогню, заявив президент Володимир Зеленський на брифінгу 25 березня. За словами президента, в разі відкриття вогню російською стороною Україна звернеться до США.
• 11 березня у Саудівській Аравії відбулася зустріч делегацій України й США. І США з Росією. Під час переговорів Україна погодилася з пропозицією американської сторони про запровадження режиму припинення вогню у війні з Росією на 30 днів.
• Президент США Дональд Трамп 12 березня висловив упевненість у тому, що припинення вогню вдасться досягнути, а його спецпредставник Стів Віткофф відвідав Москву 13 березня, щоб поговорити з Кремлем про ситуацію.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Достойний» чи «справедливий» мир? Підсумки переговорів США-Україна, США-Росія

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Умєров: в Ер-Ріяді проходить зустріч з представниками США

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

П'ять сфер, де Туреччина відіграє ключову роль у світових справах

Рей Ферлонґ, «Настоящее Время», Ханна Кавіані, Радіо Фарда, Казахська служба Радіо Свобода та Арбана Відішікі

У той час як Туреччина переживає найбільші протести за більш ніж десятиліття, інтенсивно обговорюється питання, чи стануть ці події серйозним викликом для президента Реджепа Таїпа Ердогана. І чи не спричинить це подальший зсув до авторитаризму.

Протести були викликані ув'язненням мера Стамбула Екрема Імамоглу, кандидата від головної опозиційної Республіканської народної партії на президентських виборах 2028 року.

Те, що станеться далі, може мати наслідки далеко за межами Туреччини.

Анкара веде свою гру

На початку повномасштабної війни Росії проти України, Туреччина досягла значного дипломатичного успіху, виступивши посередником в угоді між Росією та Україною, яка дозволила обом країнам експортувати зерно через Чорне море.

Ця угода стала вирішальним фактором у забезпеченні життєво важливого експорту українського зерна до країн Глобального Півдня, які значною мірою покладаються на нього. Експорт продовжувався протягом року до виходу Росії з угоди.

Важливість цієї угоди підкреслює той факт, що Вашингтон зробив її відновлення ключовим пріоритетом своїх переговорів з Москвою та Києвом.

Анкара впродовж війни вела свою власну гру.

Хоча Туреччина є членом НАТО, Ердоган намагається підтримувати добрі відносини з президентом Росії Володимиром Путіним. Обидва лідери поділяють стиль «сильної людини», який, можливо, зміцнив їхнє взаєморозуміння.

Але це не зупинило турецького виробника безпілотників Байрактар, який, наприклад, продовжує будувати завод в Україні. Його продукція відіграла важливу роль в обороні України у перший місяць повномасштабної війни.

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, каже, що рушійною силою турецької зовнішньої політики є економіка.

«Що стосується регіональних питань, Росії, України, Близького Сходу, ключову роль відіграють бізнес-інтереси. Вони будуть обертатися навколо Імамоглу так само, як вони зараз обертаються навколо Ердогана», – сказав він в інтерв'ю телеканалу «Настоящее Время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».

Західні зв'язки: ЄС та Вашингтон

Якщо говорити про бізнес, то найбільшим торговельним партнером Туреччини є Європейський Союз, на який, згідно зі статистикою ЄС, припадає близько третини торгівлі між країни.

Зміна уряду в Туреччині майже напевно вплине на її відносини з Брюсселем, який призупинив процес вступу Туреччини до ЄС у 2018 році на тлі критики дій Грдогана за відступ від демократії.

Імамоглу, ймовірно, наполягав би на поліпшенні відносин і відновленні переговорів про вступ Туреччини до ЄС.

Але відносини між Брюсселем і Анкарою можуть потеплішати в будь-якому випадку. Оскільки Європа прагне зменшити свою оборонну залежність від Вашингтона і сформувати військову місію в Україні. А збройні сили Туреччини можуть стати ключовим гравцем.

Європейські лідери стоять перед незручним вибором між засудженням дій Ердогана і отриманням вигоди від ключових відносин у сфері безпеки.

Економіка також була головним питанням порядку денного під час переговорів міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана зі своїм американським колегою Марко Рубіо у Вашингтоні цього тижня.

Ердоган сподівався отримати звільнення від санкцій, запроваджених президентом США Дональдом Трампом у 2020 році, після того, як Туреччина придбала російські системи протиповітряної оборони С-400.

Іран та Близький Схід

Події в Туреччині відбуваються у той час, коли Тегеран і Анкара обмінюються звинуваченнями і погрозами щодо втручання у внутрішні справи один одного.

Обидві країни часто мають суперечливі інтереси з різних регіональних питань, таких як підтримка Туреччиною опозиції до режиму Асада в Сирії та підтримка Азербайджану у війні за Нагірний Карабах проти Вірменії.

Проте міністр закордонних справ Ірану Аббас Арахчі заявив, що події в Туреччині є «внутрішньою справою».

Айдін Ахаван, політичний аналітик зі Стамбула, сказав в інтерв'ю Радіо Фарда (іранська Служба Радіо Свобода):

«Ердоган представив себе як прагматичний лідер, який змінює альянси, коли це служить його інтересам... Опозиція, з іншого боку, є європоцентристською і виступає за світську і демократичну систему. Світ, який бачить Ердоган, безумовно, більше відповідає уподобанням Тегерана»

Географічне розташування дає Туреччині величезний регіональний вплив. На початку війни в Україні вона закрила Босфор для російських військових кораблів, ускладнивши зв'язок Москви з її силами в Сирії.

Вплив Туреччини на Сирію, де вона є одним з головних союзників тимчасового уряду в Дамаску, дає їй багато козирів у міжнародній дипломатії. Турецькі та підтримувані Туреччиною сили відігравали велику роль у конфлікті і, ймовірно, продовжуватимуть це робити і зараз.

Центральна Азія

Вплив Туреччини поширюється не лише на Близький Схід, але й на Центральну Азію, де переважна більшість населення чотирьох країн розмовляє тюркськими мовами: Казахстан, Киргизстан, Туркменістан та Узбекистан.

Три з цих країн (за винятком Туркменістану) об'єднані в Організацію тюркських держав, до якої також входить Азербайджан.

Деякі регіональні експерти вважають, що Туреччина є альтернативним полюсом на тлі побоювань, що російський експансіонізм може зосередитися на регіонах Центральної Азії з російськомовним населенням, як це сталося в Україні.

«Вони проводять спільні військові навчання і налагоджують закупівлю і виробництво озброєнь на інших ринках, ніж у Росії», – сказав у листопаді Казахській службі Радіо СвободаАссель Тутумлу з Близькосхідного університету на північному Кіпрі.

До російського вторгнення в Україну значна частина торгівлі Центральної Азії з Європою йшла через Росію. За словами Тутумлу, західні санкції проти Росії дали поштовх новим торговельним маршрутам через Азербайджан і Туреччину.

Дійсно, зміцнення транспортно-логістичних зв'язків на так званому Центральному коридорі маршрутів з Китаю до Європи в обхід Росії було головним питанням на регіональному саміті в Бішкеку наприкінці минулого року.

Балкани

Туреччина також є важливим гравцем на енергетичних ринках, і ніде це не є більш очевидним, ніж у південно-східній Європі.

Угорщина, Румунія та Сербія є основними споживачами газу, що постачається Туреччиною.

Зараз «Турецький потік» є єдиним газопроводом, що транспортує російський газ до Європи, проходячи безпосередньо з Росії до Туреччини по дну Чорного моря і далі на Балкани.

«Анкара робить новий поштовх до того, щоб перетворити Туреччину на головний енергетичний центр регіону», – зазначив Карім Елгенді з аналітичного центру Chatham House в Лондоні в грудні.

Туреччина також є великим інвестором на Балканах, зокрема в Сербії. Окрім просування амбітних планів щодо будівництва автомагістралі Белград-Сараєво, вона оголосила про плани будувати в Сербії безпілотники під своєю торговою маркою.

Угоди щодо безпілотників також обговорювалися в Боснії та Албанії.

На Балканах Туреччина використовує економічну силу як криголам для політичних кроків, оскільки вона дивиться не лише на країни з великими мусульманськими громадами, але й налагоджує тісні відносини з іншими країнами.

Embed share

Масштабні протести в Туреччині: поліція затримала понад 1000 людей (відео)

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:01:02 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 2,8MB
• 360p | 3,9MB
• 480p | 5,6MB
• 720p | 15,9MB
• 1080p | 15,5MB

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Ердоган у телефонній розмові з Трампом заявив про підтримку його кроків щодо припинення війни РФ проти України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Туреччині затримали понад тисячу учасників протестів на підтримку заарештованого мера Стамбула

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Війна РФ проти України: Ердоган підтримав ідею перемир’я на морі та в повітрі

Влада Білорусі стрімко розбудовує військову інфраструктуру в Осиповичах – це видно на супутникових знімках. На думку експертів з питань оборони, саме тут може бути розміщена російська ядерна зброя. Про це – у розслідуванні Білоруської служби Радіо Свобода.

Осиповичі – місто в Могильовській області Білорусі з населенням 29 тисяч осіб, за 100 кілометрів від Мінська та за 190 кілометрів від кордону з Україною. Це великий залізничний вузол, який з’єднує білоруську столицю з двома обласними центрами – Гомелем і Могильовом – у напрямках України та Росії.

У місті та поблизу нього є кілька військових об’єктів, пов’язаних з артилерією та ракетними військами. Це місце привернуло увагу громадськості після заяв Путіна і Лукашенка про передачу Білорусі сучасних російських ракетних комплексів «Іскандер» і стратегічної ядерної зброї. Експерти дійшли висновку, що і те, і інше може бути розміщене саме тут.

Журналісти Білоруської служби Радіо Свобода проаналізували супутникові знімки – вони демонструють, що після початку повномасштабної війни РФ проти України військова інфраструктура під Осиповичами ще більше розширилася. У кількох місцях триває будівництво та реконструкція казарм, складів для зберігання зброї, можливо, нових ангарів для «Іскандерів» та іншої спецтехніки. Будується окрема залізнична колія, яка все це з’єднає.

Білоруська служба Радіо Свобода отримала і проаналізувала разом з експертами свіжі супутникові знімки, зроблені Planet Labs у лютому 2025 року, а також публічну інформацію, щоб зрозуміти, що все це може означати.

«Іскандер» – російський оперативно-тактичний ракетний комплекс (ОТРК). Його основне призначення – нанесення точних ударів по ключових об’єктах противника, іноді захищених засобами ППО (командні пункти та вузли зв’язку, аеродроми, об’єкти інфраструктури, місця зосередження військ і техніки тощо). Офіційна дальність польоту ракет «Іскандер-М» становить до 500 км. Це означає, що ракети, розміщені в Білорусі, можуть загрожувати майже всій території Польщі, Литви та Латвії, а також більшій частині території України.

Будівництво в Осиповичах

Влада Білорусі називає Осиповичі «столицею артилерії». У самому місті наразі розташовані щонайменше три військові бригади, пов’язані з цим родом військ: 51-ша гвардійська артилерійська бригада, 336-та реактивна артилерійська бригада та 465-та ракетна бригада.

Ракетний комплекс «Іскандер-М», здатний використовувати ядерні боєголовки, ймовірно, перебуває на озброєнні 465-ї ракетної бригади. До Білорусі завезли щонайменше два дивізіони таких комплексів – таку інформацію Лукашенко озвучив у лютому 2024 року.

До штатного складу дивізіону «Іскандер-М» ЗС РФ входять 2 ракетні батареї – близько 12 бойових машин різного типу призначення (командно-штабна машина, машина життєзабезпечення, самохідна пускова установка з ракетами, транспортно-заряджальна машина, мобільний пункт підготовки інформації та машина регулювання та технічного обслуговування). Тобто дві дивізії в Білорусі – це приблизно 24 військові машини, 8 з яких несуть ракети.

Під таку кількість техніки в осиповицькій військовій частині №12147 із жовтня 2022 року розпочали будівництво нових ангарів. Один із них побудували влітку 2023 року, а фундаменти ще двох заклали восени 2023 року. За нашими підрахунками, в одному ангарі розміщений один дивізіон «Іскандер-М». Це означає, що осиповицька військова частина тепер зможе розмістити три таких дивізії, які фактично складуть нову повноцінну військову бригаду. Вона може стати уже четвертою в Осиповичах.

На супутниковому знімку Осиповичів від 25 лютого 2025 року, що отримала Білоруська служба Радіо Свобода, видно, що будівельні роботи на території військової частини – на завершальній стадії. Крім додаткових ангарів для «Іскандерів», з липня 2023 року тут збудували три будівлі для зберігання військової техніки та майна, відремонтували занедбану казармену будівлю, склад, адміністративну будівлю, розмістили спортивний комплекс із повноцінним футбольним полем.

Також у північно-західній частині Осиповичів, на колишній території військової частини, зводять кілька багатоповерхівок та нову велику школу зі стадіоном. Об’єднання колишніх білоруських силовиків BelPol раніше оприлюднила інформацію про те, що принаймні два будинки за адресами вулиця Криловича, 32 і Криловича, 34 будує «Управління капітального будівництва Збройних сил Білорусі». Згідно з документом, оприлюдненим BelPol, усі роботи відбуваються на підставі указу Олександра Лукашенка №289с від 20 вересня 2023 року у стислі терміни.

14 березня 2025 року Осиповицький райвиконком повідомив, що ключі від 72 квартир у будинку на вулиці Криловича, 32 уже передали військовим. Будинок назвали «орендованим» і підпорядкованим Міністерству оборони Білорусі. У будинку, як повідомляється, «житимуть представники всіх військових частин і підрозділів Осиповицького гарнізону».

1405-та артилерійська база боєприпасів

За 12 км від міста та місця зберігання «Іскандерів» розташована 1405-та артилерійська база боєприпасів (в/ч 42707), де, за інформацією The New York Times і також Федерації американських вчених, може готуватися сховище ядерних боєголовок.

На супутниковому знімку Planet Labs від 24 лютого 2025 року, який отримала Білоруська служба Радіо Свобода, видно зміни в кількох місцях на території цієї військової частини. За останні два роки тут збудували нові об’єкти та відремонтували старі.

Так, орієнтовно з початку березня 2023 року розпочалися будівельні роботи в північній частині військової бази. На цьому місці спочатку вирубали частину лісу, потім з’явилася трирівнева огорожа по периметру, всередині якої звели та реконструювали кілька будівель, встановили щось схоже на вежу зв’язку чи блискавковідвід.

Це сталося майже одночасно із заявою російського керманича Володимира Путіна 25 березня 2023 року про те, що Росія розмістить свою тактичну ядерну зброю в Білорусі. За його словами, будівництво сховища для неї в Білорусі планували завершити 1 липня 2023 року. Востаннє фактичний очільник Білорусі Олександр Лукашенко заявляв про наявність ядерної зброї на території Білорусі 10 грудня 2024 року, але знову не навів жодних доказів своїх слів: «Я сюди завіз ядерні боєголовки. Не один десяток штук. Багато пише: «О, це жарт, ніхто нічого не завіз». Ввезли. А те, що вони кажуть, що це жарт, значить, вони прогавили. Вони навіть не помітили, як ми їх сюди завезли».

У публікації Федерації американських вчених експерти назвали це місце у 2023 році найбільш схожим на місце зберігання російської ядерної зброї. На думку експертів, про це може свідчити схожа структура будівель у Росії, спеціальна трирівнева огорожа та можливий КПП.

Крім того, саме в цьому місці, за словамиВільяма Альберка, колишнього директора аналітичного центру Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), співробітника Пентагону і НАТО, могла зберігатися ядерна зброя під час Холодної війни. За його словами, які наводить NYT, Радянський Союз почав базувати ракетно-ядерні бригади в Осиповичах та околицях у 1960-х роках. На той час у самому місті була розташована військова частина, яка керувала ними.

При в’їзді на територію 1405-ї артилерійської боєприпасної бази, в її західній частині, з весни 2023 року було реконструйовано декілька будівель, у тому числі штаб, а також були зведені три будівлі, дві з яких схожі на казарми. Це видно на супутниковому знімку від 24 лютого 2025 року, який отримала Білоруська служба Радіо Свобода.

Цю інформацію підтверджують державні тендери на виконання будівельних робіт, які проводилися з лютого 2023 року, які ми знайшли на сайті держзакупівель. Так, вказується, що на території частини відновленню підлягали стара казарма, вартівня, приміщення клубу, склад, лазня, а також ділянка для 24 одиниць спецтехніки.

Ось два скасовані тендери на будівництво двох модульних бараків на 120 осіб, розміри та форма яких повністю збігаються з тими, які ми бачимо на супутниковому знімку. Тобто їх усе ж могли побудувати, але, можливо, не за рахунок держбюджету, а коштом іншого джерела фінансування.

Будівництво щонайменше двох казарм означає збільшення особового складу частини до 240 осіб.

Аналіз супутникових знімків також показує, що з червня 2023 року у військовій частині для систем ППО насипали два великі земляні насипи. Вони вищі за корпуси казарм.

Державні тендери також демонструють, що «Бобруйське експлуатаційне управління Збройних сил» у 2024 році закупило для цієї військової частини бетон різної міцності, щебінь, арматуру, тротуарну плитку, бордюри, вікна, двері, огорожу, два блискавковідводи висотою 25 метрів. Була закуплена система охорони периметра «Рельєф-2». На сайті виробника такі системи описані так:

«Використовуються для організації другої лінії захисту на об’єктах з підвищеними вимогами до безпеки, як-от в’язниці, хімічні заводи, атомні електростанції, військові та вибухонебезпечні об’єкти».

Залізниця

До військової бази підводять окрему залізницю, яка має з’єднати 1405-ту базу артилерійських боєприпасів з Осиповичами, де розміщені «Іскандери». Для цього будується окрема гілка від залізничної лінії Осиповичі-Могильов. На супутниковому знімку видно, що в лісі вже зроблена просіка під дорогу, ведуться земляні роботи, закладені фундаменти під вантажні платформи всередині бази.

Імовірно, для вантажних платформ «Бобруйське експлуатаційне управління Збройних сил» на державних тендерах зараз закуповує дві електроталі (підвісні крани) вантажопідйомністю 3,2 тонни і висотою підйому 6 метрів кожна.

Будівництво залізниці розпочалося наприкінці літа 2024 року. Але військові, можливо, планували побудувати її давно, стверджується у документах, отриманих BelPol. В опублікованому об’єднанням колишніх силовиків проєкті будівництва залізниці, зробленому організацією «ТрансСоюзПроєкт» у 2020 році на замовлення «Бобруйського експлуатаційного управління Збройних сил», зазначено:

«Будівництво об’єкта ведеться з метою виконання програми Союзної держави «Удосконалення об’єктів військової інфраструктури, призначених для спільного використання в інтересах забезпечення регіонального угруповання військ (сил) Республіки Білорусь і Російської Федерації», затвердженої постановою Ради міністрів Союзної держави від 8.12.2017 № 46».

Сама програма так званої Союзної держави була підписана в 2017 році в Гомелі терміном на три роки (2018–2021). Інформація про неї була видалена з сайту інформаційно-аналітичного порталу Союзної держави, але збереглася в архіві.

Заявлене фінансування – це кошти бюджету Союзної держави в розмірі 12 мільярдів російських рублів (приблизно 200 мільйонів доларів). У його рамках мало відбутися «вдосконалення» об’єктів авіаційної інфраструктури, баз зберігання озброєння та «тилової інфраструктури».

У проєкті будівництва компанії «ТрансСоюзПроєкт», оприлюдненому BelPol, детально описані деталі майбутньої залізниці «незагального користування» від зупинки Горожа до території військової частини № 42707. У ній зазначено, що, крім самої дороги, необхідно побудувати:

• проїзд на «ділянці «Осиповичі-2 – Єлізово біля зупинки Горожа»;
• 4 вантажно-розвантажувальні майданчики відкритого та закритого типу;
• заїзні/виїзні ворота у «зовнішніх та внутрішніх дротяних огорожах»;
• слід передбачити зону відправлення поїздів із зоною технічного обслуговування на відстані 600 метрів від військової бази для обгону локомотиву і його догляду;
• кімната для варти на 8 осіб;
• системи радіозв’язку, відеоспостереження та сигналізації;
• комунікації
• та інше.

Вартість будівництва – майже 27 мільйонів білоруських рублів (близько 10 мільйонів доларів на той час).

Як бачимо, будівництво не розпочалося у вказані терміни. Його могли перенести. Про це свідчить інший документ, опублікований організацією BelPol. Він датований 2023 роком і підписаний керівником організації капітального будівництва Збройних сил Білорусі полковником Олександром Будянковим.

У ньому встановлений новий термін завершення будівництва залізниці та всієї супутньої інфраструктури – 2024 рік. Джерело фінансування – позабюджетні кошти Міноборони.

«Ділянка для йодопрофілактики»

В одному з додатків до проєкту вказана ділянка для «йодопрофілактики» в сусідньому селі Мала Горожа. Така профілактика є одним із обов’язкових заходів допомоги людям, які у разі радіаційної аварії перебувають поблизу атомної електростанції чи місця вибуху ядерної зброї. Згідно з постановою Міністерства охорони здоров’я Білорусі та Міністерства надзвичайних ситуацій, до переліку об’єктів радіаційної небезпеки включені 100-кілометрові зони навколо Островецької, Ігналінської, Чорнобильської, Рівненської та Смоленської АЕС. У жодну з них Осиповичі не потрапляють.

12 вересня 2024 року на території 1405-ї бази боєприпасів її керівник підполковник Валерій Кузьмін привітав своїх співробітників з днем утворення військової частини. Фото цієї події ми знайшли в соцмережах. На ньому зображено оновлену будівлю штабу, на якій висить покажчик із значенням радіаційного фону на військовій базі – 0,09 мкЗв/год.

У каталозі продукції білоруської компанії «Атомтех», яка виробляє обладнання для радіаційного контролю, ми знайшли такий прилад під назвою «індикатор-сигналізатор СРК-АТ2327 з інформаційним табло».

Як зазначено в описі виробника, призначення приладу – «моніторинг радіаційної обстановки на радіаційно чутливих і радіаційно небезпечних об’єктах і територіях».

Із 2020 року військові в Білорусі закупляли точно такі ж індикатори-сигналізатори СРК-АТ2327 тільки для 8-ї бригади радіаційної безпеки, хімічного та біологічного захисту, а також для військової частини №7434, яка охороняє Островецьку АЕС.

На фото, яке Білоруська служба Радіо Свобода знайшла у відкритому доступі в соцмережах (візуальні докази має редакція Радіо Свобода), цей індикатор не працював у жовтні 2023 року, після модернізації штабу. На іншому зображенні, в жовтні 2024 року, він уже показує рівень радіаційного фону.

Білоруська служба Радіо Свобода попросила прокоментувати цей факт колишнього білоруського військового (він побажав не вказувати своє ім’я), який служив у радянській армії, коли в Білорусі була ядерна зброя, та майже 20 років – уже за часів незалежності. Він згадує, що за радянських часів Осиповичі також були потужним артилерійсько-ракетним центром, у місті дислокувалося одразу 5 військових бригад. В одній з них він деякий час служив. У той час за 20 кілометрів від міста, в селі Лапичі, де й досі розташоване військове містечко, стояли ядерні ракети.

За словами співрозмовника Радіо Свобода, зазвичай дозиметр є на посту в кожного чергового у військовій частині. Тому він не бачить у цьому нічого незвичайного. Придбання окремими військовими частинами цього нового дозиметра СРК-АТ2327 пояснюється тим, що на більшості об’єктів, що залишилися, ще є радянські дозиметри, які справляються зі своїм завданням. На його думку, нові дозиметри можуть бути встановлені в нових або реконструйованих військових частинах.

Але наявність йодопрофілактики біля 1405-ї артбази боєприпасів, за словами військовослужбовця, не зовсім звична практика. Раніше такі місця облаштовували лише біля «спеціальних» місць, де міг статися ядерний вибух.

Що може означати розвиток військової інфраструктури під Осиповичами?

Конрад Музика, директор компанії Rochan Consulting, яка займається дослідженнями та аналізом безпеки на пострадянському просторі, у коментарі Радіо Свобода зазначив, що Білорусь модернізує свій потенціал для зберігання та розміщення ракетних комплексів «Іскандер».

«Іскандер» – це більш високотехнологічна система, ніж «Точка», яка потребує інших зусиль для обслуговування, тому той факт, що модернізується сховище, де можуть зберігатися боєголовки «Іскандер», звичайні боєголовки і, що ще важливіше, ядерні боєголовки, це важлива подія, – зазначає військовий аналітик. – Бо, як мені здається, це підтверджує, що саме це сховище буде обслуговувати «Іскандери».

Конрад Музика також звертає увагу на те, як забезпечується безпека військової бази: «Будівництво платформ, які височіють над землею, свідчить про те, що вони будуть розміщувати системи протиповітряної оборони, а це у свою чергу свідчить про те, що це дійсно місце підвищеного інтересу і що Білорусь багато зробить для його захисту від ракетних ударів».

Експерт бачить кілька причин, чому Осиповичі стають сильним військовим центром Білорусі, чому білоруська влада інвестує в його розвиток і, можливо, планує розмістити тут російську ядерну зброю.

Так, на його думку, тут вже була раніше створена зручна інфраструктура для артилеристів і ракетних військ. І дуже важливим фактором залишається близькість розташування сховища, де теоретично можуть зберігатися ядерні боєголовки, і «Іскандерів», які можуть нести цю зброю. Будівництво залізниці ще більше покращує цей процес, робить його швидшим і легшим.

Білоруська служба Радіо Свобода не має підтвердження того, що наразі на військовій базі №1405 під Осиповичами зберігається ядерна зброя. Але про те, що тут може бути вже близько 20 російських військових, у лютому 2025 року повідомило державне українське інформаційне агентство «Укрінформ» із посиланням на свої джерела.

Конрад Музика у коментарі Радіо Свобода зазначив, що обслуговування та зберігання ядерних боєголовок не може проходити без участі російських військових: «Все, від зберігання до переміщення і кріплення ядерної боєголовки до ракети, робить 12-те головне управління Міноборони Росії».

Експерт каже, що далі прогнозувати, як може розширитися присутність російських військових у Білорусі, неможливо. Він радить уважно стежити за спільними навчаннями двох країн, які відбудуться у вересні цього року.

«Збройні сили Білорусі значною мірою інтегровані в російські, з точки зору управління об’єднаним угрупованням військ. Росія розглядає Білорусь як передовий логістичний центр протидії загрозам із Заходу. У Білорусі ми нарахували 30 різних сховищ. У них зберігається все: від їжі до білизни, обмундирування, артилерійських і танкових боєприпасів, ракет і пального. Це те, що потрібно дати як білоруським, так і російським збройним силам, коли вони прибудуть до Білорусі, щоб, наприклад, атакувати Польщу чи країни Балтії».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як ріпак, вивезений із окупованої Херсонщини, перетворюють на олію в Білорусі і продають в ЄС (розслідування)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Супутникові зйомки фіксують зміни»: WSJ дослідило, чи завезла Росія ядерну зброю до Білорусі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Білорусь відправила дітей з окупованих територій України на навчання зі своєю армією

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Білорусь причетна до переміщення та мілітаризації українських дітей, має відповідати – Freedom House

Кремлівський переказ телефонної розмови Володимира Путіна з президентом США Дональдом Трампом з'явився на сайті Кремля о 20:15 за московським часом (19:15 за київським) 18 березня: Путін погодився на пропозицію США про припинення вогню, що мало зупинити російські удари по енергетичній інфраструктурі України на 30 днів.

Але ще до того, як дзвінок закінчився, російські ударні безпілотники вже були в повітрі.

За лічені хвилини після завершення телефонної розмови українські енергетичні та інші об'єкти зазнали ударів, які тривали годинами. Дві лікарні, технічно захищені міжнародним правом, були серйозно пошкоджені. Було завдано удару по нафтопровідному комплексу на півдні Росії.

Наступного дня, 19 березня, Трамп і Володимир Зеленський провели власну телефонну розмову, і український президент заявив, що приймає запропоноване припинення вогню. Але журналістам Зеленський заявив, що «все буде продовжувати літати».

«Якщо росіяни не будуть бити по наших об'єктах, ми точно не будемо», – сказав Зеленський.

І росіяни вдарили: Росія запустила понад 170 безпілотників в бік України рано-вранці 20 березня. Україна використала безпілотники дальнього радіусу дії для атаки на авіабазу «Енгельс-2», де базуються російські бомбардувальники дальнього радіусу дії, а також, за повідомленнями, застосувала нову ракету дальнього радіусу дії для удару по нафтопереробному заводу.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Найбільша проблема». Віткофф визнав псевдореферендуми Росії в окупації?

Можливо, про це ще рано судити, але на припинення вогню це точно не схоже. І якщо російська і американська «технічні команди», які зустрінуться в Саудівській Аравії наступного тижня, не зможуть домовитися про конкретні кроки з «імплементації і розширення» угоди, вона, швидше за все, також буде нетривалою.

«Ані Росія, ані Україна на даному етапі не мають жодних стимулів для зменшення інтенсивності чи масштабу своїх операцій», – сказала в інтерв’ю Радіо Свобода Марія Енгквіст, заступниця керівника програми з вивчення Росії та Євразії Шведського агентства оборонних досліджень.

Ніколас Гвоздєв, професор з питань національної безпеки у Військово-морському коледжі США в Ньюпорті, штат Род-Айленд, сказав, що удари, які відбулися вслід за телефонними розмовами, були прямо пов'язані.

«З боку Путіна це демонстрація того, що Росія домінує в ескалації і може продовжувати завдавати ударів в будь-який час і в будь-якому місці на власний розсуд», – сказав Гвоздєв Радіо Свобода. – З боку Зеленського – показати, що, незважаючи на слова Трампа про те, що Україна «не має козирів», насправді вона все ще має козирі, все ще має можливості... і що Україна аж ніяк не перебуває в критичному стані».

Дік Берлейн, генерал повітряних сил Нідерландів у відставці, який був топовим військовим офіцером країни, сказав, що Путін «не подав жодних ознак того, що він дійсно хоче припинення вогню».

«Я думаю, що причина, чому він запропонував не завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі, полягає в тому, що це завдає йому болю, – сказав Берлейн Радіо Свобода. – Більша частина енергетичної інфраструктури в Україні вже зруйнована, але напад на [російську] енергетику та інфраструктуру, особливо на нафту, шкодить [Росії]».

«Дуже сильно розходиться з реальністю»

З кінця 2022 року Росія завдає ударів по енергетичній галузі України, використовуючи балістичні та крилаті ракети, а також безпілотники дальнього радіусу дії для ураження електростанцій, ліній електропередач та підстанцій.

Ця стратегія, спрямована на виснаження цивільного населення України, часто приписується колишньому головнокомандувачу російського вторгнення генералу Сергію Суровікіну, якого російські ЗМІ одного разу охрестили «генерал Армагеддон».

Російські військові регулярно з різних видів озброєння – ударними БпЛА, ракетами, КАБами, РСЗВ – атакують українські регіони.

Керівництво Росії заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення.

Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.

Перед обличчям цих атак Україна з усіх сил намагається зберегти світло і тепло, але їй вдається викручуватися завдяки місцевій винахідливості та широкомасштабній підтримці з боку Заходу.

Водночас Україна розгорнула власну індустрію безпілотників, які вона все частіше використовує для атак на енергетичну інфраструктуру Росії – нафтопереробні заводи, трубопроводи, не кажучи вже про військові об'єкти.

Росія також занепокоєна українською крилатою ракетою великої дальності «Нептун». За кілька днів до телефонних переговорів нова ракета була використана для ураження нафтопереробного заводу на чорноморському узбережжі Росії, стверджував Зеленський.

Це дає Кремлю стимул наполягати на тому, щоб його власні енергетичні об'єкти були вилучені з українських списків мішеней, каже Берлейн.

Виступаючи перед журналістами наступного дня після розмови Путіна з Трампом, речник Кремля Дмитро Пєсковзаявив, що наказ Путіна був виконаний негайно. Він навіть заявив, що російські війська збили сім власних безпілотників як свідчення доброї волі Росії.

Військові експерти, однак, поставили під сумнів заяву Пєскова і вказали на те, що російське командування могло б відкликати атаки раніше – і, безумовно, могло б уникнути обстрілу лікарень шістьма годинами пізніше.

Взаємні звинувачення пролунали лише через кілька годин після нічних нападів 20 березня.

Обіцянка Путіна «дуже сильно розходиться з реальністю», сказав Зеленський.

Офіційна представниця МЗС Росії Марія Захаровазвинуватила Україну в порушенні режиму припинення вогню, «який був запропонований президентом Сполучених Штатів Америки.

Тим не менш, американські чиновники висловили оптимізм.

«Я думаю, що ми зараз ближче до миру, до припинення вогню, ніж будь-коли за останні три роки», – сказав Кіт Келлог, головний посланник Білого дому з питань України, в інтерв'ю ABC News.

«Теорія припинення»

Окрім глибокої недовіри, що накопичувалася три роки повномасштабної війни Росії проти України, існує питання про те, чи була домовленість про негайне припинення вогню – і про що сторони взагалі домовилися.

«Я б не зважилась назвати події, що відбулися протягом останнього тижня, навіть прелюдією до належного обговорення угоди про припинення вогню, – сказала Енгквіст Радіо Свобода. – Траєкторія будь-якої «угоди» наразі дуже нестабільна. Тут все ще може відбутися багато поворотів».

У заяві Кремля сказано, що угода стосується «енергетичної інфраструктури». Білий дім, однак, заявив, що угода охоплює «енергетику та інфраструктуру». А Зеленський мав навіть ширший погляд щодо цього.

«Одним із перших кроків до повного завершення війни може стати припинення ударів по енергетичній та іншій цивільній інфраструктурі», – написав він у своєму телеграм-каналі після розмови з Трампом.

«Обидві сторони зацікавлені в теорії припинення вогню, – вважає Гвоздєв. – Україні може знадобитися час для відновлення і консолідації, Росія буде домагатися послаблення санкцій; але жодна зі сторін не має пропозиції щодо припинення вогню, яка б відповідала цим вимогам, і обидві не впевнені в тому, як далеко Трамп зайде, намагаючись змусити їх до поступливості».

«Якби Путін дійсно хотів бути щирим у своєму бажанні зупинити війну, він міг би зупинити її сьогодні. Він міг би зупинити війну ще три роки тому», – сказав Дік Берлейн.

«Путін хоче повернути Україну до складу Російської імперії. Він не погоджується з тим, що Україна є суверенною державою, тому все це дуже ускладнює досягнення мирного врегулювання, яке було б прийнятним як для України, так і для Росії», – зазначив генерал повітряних сил Нідерландів у відставці.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Європейські сили в Україні не потребують підтримки США – генерал Годжес

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Історичний зсув у Німеччині і не тільки. Як країни ЄС збільшують видатки на оборону і зброю

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сурков сказав правду про наміри Путіна щодо України. Чи почують його Віткофф і Трамп

Лідери Європейського союзу обіцяють продовжувати надавати військову підтримку Україні, незважаючи на намагання Росії припинити постачання західної зброї Києву в рамках переговорів про припинення вогню, що тривають.

Лідери блоку збираються у Брюсселі 20 та 21 березня і, як очікується, ухвалять висновки саміту, в яких буде зазначено, що «Європейський союз дотримується підходу «мир через силу», який вимагає, щоб Україна займала якомога сильнішу позицію, з власним потужним військовим і оборонним потенціалом як невід’ємним компонентом».

У тексті, з яким ознайомилося Радіо Свобода, також зазначається, що ЄС – «у координації з партнерами-однодумцями та союзниками – залишається відданим наданню подальшої всебічної підтримки Україні та її народу, який здійснює своє невід’ємне право на самооборону від агресивної війни Росії».

Брюссельська зустріч відбудеться через два дні після телефонної розмови між президентом США Дональдом Трампом і його російським колегою Володимиром Путіним, під час якої досягли домовленості про 30-денну паузу в атаках на енергетичну інфраструктуру.

Однак лише через кілька годин після дзвінка державна компанія «Укрзалізниця» підтвердила, що російські безпілотники влучили в об’єкти енергосистеми залізниці в Дніпропетровській області.

Зазвичай текст ЄС узгоджується одноголосно 27 країнами-членами ЄС. Однак дипломати ЄС, які говорили на умовах анонімності, заявили, що Угорщина, яка вже давно виявляє більш примирливий тон щодо Кремля, попросить відмовитися від тексту щодо України, подібно до того, як це сталося на саміті ЄС на початку цього місяця.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

26 із 27 держав ЄС проголосували за декларацію на підтримку України. Проти був Орбан

Досі країни ЄС не брали участі у переговорах щодо війни, які відбуваються в Саудівській Аравії, але в документі підкреслюється, що «Європейський союз і його держави-члени сприятимуть мирному процесу і допоможуть забезпечити справедливий і тривалий мир для України, що відповідає інтересам як України, так і Європи в цілому».

Однак немає жодної згадки про призначеного посланця ЄС на переговорах. Нещодавні спекуляції в Брюсселі свідчать про те, що на цю роль можуть претендувати як колишній канцлер Німеччини Ангела Меркель, так і нинішній президент Фінляндії Александр Стубб.

Також немає жодних прямих посилань на присутність представників ЄС на місцях для нагляду за потенційною мирною угодою, на чому неодноразово наполягав президент Франції Емманюель Макрон, але що Москва поки що відкидає як можливий варіант.

«Готовий посилити тиск на Росію»

Брюссель дотримується двох інших позицій, які адміністрація Трампа, схоже, винесла на стіл переговорів, намагаючись забезпечити прихильність Москви до мирної угоди: послаблення санкцій проти Кремля та притягнення до відповідальності за воєнні злочини.

Нещодавно блок продовжив візові заборони і замороження активів 2400 компаній і фізичних осіб, включно з Путіним, які ЄС запровадив після початку повномасштабного вторгнення в Україну три роки тому. ЄС «залишається готовим посилити тиск на Росію, в тому числі за допомогою подальших санкцій і посилення контролю за виконанням існуючих заходів», – зазначається в заяві.

Російські активи на суму близько 200 мільярдів євро залишаються замороженими, переважно в Бельгії. Кошти мають залишатися заблокованими «до тих пір, поки Росія не припинить свою агресивну війну проти України і не відшкодує їй збитки, завдані цією війною».

Держави-члени додали, що вони наполягають на «повній відповідальності за воєнні злочини та інші найтяжчі злочини, скоєні у зв’язку з російською агресивною війною проти України».

Це сталося після того, як Вашингтон оголосив про свій намір вийти з Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, створеного західними країнами ще у 2023 році для збору доказів проти осіб, відповідальних за імовірні воєнні злочини.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ОГП: Росія скоїла понад 153 000 воєнних злочинів. Ось п’ять із найжахливіших

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЄС допоможе забезпечити справедливий і тривалий мир для України – проєкт комюніке саміту

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Politico: Угорщина підтримала продовження санкцій проти РФ після дзвінка Рубіо

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Рада ЄС схвалила третій платіж Україні на 3,5 млрд євро в рамках Ukraine Facility

Підрозділ Єльського університету, який відігравав ключову роль у зборі доказів російських воєнних злочинів, скоєних в Україні, закриється 28 березня 2025 року – після того, як Державний департамент США скоротив його фінансування.

В ексклюзивному інтерв’ю виконавчий директор Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету Натаніель Реймонд сказав Радіо Свобода, що цей крок став «катастрофічним ударом» для зусиль із документування воєнних злочинів і притягнення винних до відповідальності.

Реймонд повідомив, що наразі підрозділ відстежує місцеперебування 35 000 дітей, викрадених з України Росією. Насильницька депортація і переміщення населення, зокрема дітей, із окупованих територій України є воєнним злочином, і Міжнародний кримінальний суд (МКС) звинуватив у цьому президента Росії Володимира Путіна і дитячу омбудсменку РФ Марію Львову-Бєлову.

«Втрата нашої роботи – це ще одна перемога тих, хто хоче приховати правду і не допустити притягнення до відповідальності», – сказав Реймонд.

«Частина хвилі скорочень»

У відповідь на запит Радіо Свобода про коментар Державний департамент США підтвердив, що фінансування було припинене. За більш детальною інформацією у департаменті спрямували журналістів до MITRE, неприбуткової організації, яка працює над урядовими контрактами. Радіо Свобода наразі не отримало відповіді від MITRE.

На запитання, чому, на його думку, фінансування було скорочене, виконавчий директор Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету Натаніель Реймонд відповів: «Хотів би я знати відповідь на це запитання. Важко не сприймати це особисто. Але це також є частиною хвилі скорочень у гуманітарній та правозахисній сферах».

Із моменту початку роботи уряд США запровадив масові скорочення в USAID, Міністерстві освіти та організаціях закордонного мовлення, як-от Радіо Свобода.

Цей крок також є ще одним прикладом того, що адміністрація Трампа відмовляється від міжнародної співпраці з метою документування воєнних злочинів, скоєних Росією з моменту початку повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році.

Це сталося після того, як представники Євроюсту, агентства Європейського союзу з питань співпраці у царині кримінального правосуддя, повідомили цього тижня Радіо Свобода, що Вашингтон припинив співпрацю з їхнім підрозділом, який спеціалізується на воєнних злочинах, скоєних в Україні.

Міжнародний центр з переслідування за злочин агресії проти України надає матеріально-технічну підтримку, проводить тренінги та надає іншу допомогу українським прокурорам, які розслідують понад 153 000 справ.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ОГП: Росія скоїла понад 153 000 воєнних злочинів. Ось п’ять із найжахливіших

Вивезення дітей з України

Робота групи Єльського університету ґрунтується на розслідуванні з відкритих джерел і надає детальні докази того, що Росія має систематичну програму вивезення дітей з України.

У своєму останньому звіті, опублікованому в грудні, дослідники Єльського університету задокументували долі 314 дітей, які стали жертвами «систематичної програми примусового усиновлення та виховання» російськими приватними особами та сім’ями.

Реймонд представив результати дослідження Раді безпеки ООН, заявивши: «Щонайменше в одному випадку Росія розлучила дитину з їхніми братами і сестрами в рамках розміщення з громадянами Росії».

У ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода 18 березня Реймонд сказав, що протягом трьох років робота його команди у документуванні воєнних злочинів і злочинів проти людяності була «по-справжньому героїчною».

За його словами, він намагався продовжувати свою роботу впродовж останніх днів, але вона була ускладнена тим, що доступ до супутникових знімків також був закритий.

«Ми відстежуємо 35 000 дітей, які потенційно можуть перебувати в Росії та на окупованих територіях у понад 100 місцях, враховуючи табори перевиховання, прийомні сім’ї та усиновлення від Чорного моря до Тихоокеанського узбережжя в Магадані», – сказав він.

Реймонд також повідомив, що його команда втратила доступ до величезного архіву даних, які вони накопичили за три роки. Раніше вони мали доступ до даних через програму Державного департаменту.

Група американських законодавців звернулася до Державного секретаря США Марко Рубіо з листом, в якому заявила, що, на їхню думку, архів міг бути видалений.

Попередня робота включала «документування атак на енергетичну інфраструктуру, що передували чотирьом обвинувальним актам Міжнародного кримінального суду, в тому числі двом проти [російського генерала Валерія] Герасимова і [колишнього міністра оборони Сергія] Шойгу за ймовірні злочини проти людяності».

Вона також включала роботу щодо пошкодженої сільськогосподарської інфраструктури і відстеження затриманих цивільних і військовополонених. «Ця робота також завершилася», – сказав Раймонд.

Деякі з цих даних досі доступні МКС, Європолу та українським прокурорам, оскільки вони були передані в рамках попередніх справ. Загалом докази Єльського підрозділу допомогли МКС винести шість обвинувальних вироків.

«Ми робимо все можливе з тим, що у нас залишилося, але, на жаль, цього дуже мало», – сказав Раймонд.

Питання повернення українських дітей також стало центральним пунктом будь-якої майбутньої мирної угоди між Україною та Росією.

Відповідаючи на запитання про це 11 березня, Рубіо сказав, що «буде багато питань, які потрібно буде вирішити – серед них, не в останню чергу, гуманітарні проблеми, діти».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єрмак: під контролем Росії перебувають близько 1,6 мільйона українських дітей

Чернові висновки саміту ЄС 20-21 березня, з якими ознайомилося Радіо Свобода, також висвітлюють це питання.

«Надійний шлях до миру повинен включати зусилля з надання гуманітарної допомоги, зокрема, обмін військовополоненими, звільнення цивільних осіб і повернення всіх українських дітей та інших цивільних осіб, незаконно депортованих і переміщених до Росії та Білорусі».

Реймонд сказав, що робота його команди була важливою не лише з точки зору підзвітності, але й «також у каталізації дипломатичних зусиль, враховуючи переговори про повернення дітей».

• За даними порталу «Діти війни», депортованими вважаються близько 20 тисяч дітей, повернулися до України – 1240.
• Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець припускав, що Росія незаконно вивезла з України близько 150 тисяч дітей.
• Уповноважена ВР з прав дитини Дар’я Герасимчук називає цифру в «кілька сотень тисяч дітей, тобто десь 200-300 тисяч».
• 17 березня голова Офісу президента України Андрій Єрмак повідомив, що на території Росії та на тимчасово окупованих територіях України під контролем РФ перебувають близько 1,6 мільйона українських дітей.
• У Росії тим часом заявляють, що начебто сприяють поверненню вивезених дітей до України. Про це говорила уповноважена президента Росії з прав дитини Марія Львова-Бєлова. За її словами, процес нібито удосконалився, і в цьому допомагає Катар, Ватикан і Міжнародний Комітет Червоного Хреста.
• Голова організації Save Ukraine Микола Кулеба це заперечив.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США вийдуть із групи, яка розслідує агресію РФ проти України – NYT

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

США офіційно закривають 83% програм USAID – Рубіо

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Про що домовилися Путін і Трамп: аналіз