Від початку липня армія РФ за допомогою локальних штурмів шукала слабкі місця в українській обороні по всій лінії зіткнення на Харківсько-Лиманському напрямку – а це майже 100 кілометрів. Значне угруповання військ, зібране на цій ділянці фронту, дозволяло це робити. Найбільшого для себе успіху російські війська спочатку досягли у районі Сватового. Були окуповані села Сергіївка, Новоєгорівка та Надія на Луганщині. Однак далі справа не пішла. Мало того – подекуди довелося й відступити. Бійці 68-ї окремої єгерської бригади ЗСУ невдовзі повернули під український контроль більшу частину села Новоєгорівка та село Надія. Закріпилися там і відсунули лінію фронту практично до тієї ж самої позначки, що й на початок прориву. Як це було, Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розповіли безпосередні учасники операції.
«Часу вивчати місцевість у нас взагалі не було. Ми заходили, можна сказати, з боєм. На ура. На той час Надія вважалася населеним пунктом, що розташований у «сірій зоні». ЗСУ там не було на той час. І за даними нашої аеророзвідки – не було помічено руху противника. Було вирішено не гаяти час, одразу заходити маленькими групами. Спочатку 24-го числа ми завели маленьку групу з лівого боку Надії. Хлопці закріпилися в посадці нижче села. Наступного дня зайшла група, яка закріпилась безпосередньо в населеному пункті. На висоті. Надвечір хлопці почали зариватися. Того дня ми поїхали провідати, як там наші хлопці себе почувають», – розповідає військовослужбовець 68-ї окремої єгерської бригади Роман.
«З вечора ми обговорили плани з командиром роти, що ми рано виїжджаємо на додаткову рекогносцировку. Зорієнтуємося на місці, щоб краще вибрати вогневі точки, поставити кулемети, подивитись на місцевість. Коли ми зайшли – навіть нормально оглянутись не встигли. Що характерно – зранку була дуже активна розвідка противника. Тобто десь хвилин 10 вони не дозволяли нам просто поворухнутись. 3-4 дрончики постійно висіли над нами. Потім полетіла сигнальна ракета. І ми притихли. Подумали – О! Зараз почнеться обстріл. Зазвичай так воно і відбувається. Але цього не сталося», – додає його побратим Тарас.
Читайте також: «Ми тут зараз в невигідному становищі»: офіцер батальйону «Свобода» про бої під Бахмутом
Бійці без пригод дійшли до позицій побратимів. Аж раптом почули голосно працюючу рацію. Розмовляли російською. Армійці притихли. Хотіли переконатися, що це саме російські диверсанти. Коли побачили червоний скотч – остаточно в цьому переконалися і приготувалися до бою.
«Росіянин з'явився раптово. Дивиться на мене – я дивлюся на нього. Він навіть не встиг зняти автомат з запобіжника, хлопці його відпрацювали», – каже Назар, військовослужбовець тієї ж бригади.
«Вийшла з нашого боку засідка для них. Вони провели розвідку. Потім перед самим заходом провели аеророзвідку і були впевнені, що можна заходити. І вільно заходили такою групою. Ми підпустили їх метрів на 15-20. І на такій дистанції зустріли вогнем», – каже Тарас.
Першим вдалось ліквідувати командира ворожої ДРГ. Інші окупанти почали відступати, кинувши його на призволяще. У старшого групи українські бійці знайшли дві рації. Супутникову і ту, яка використовувалась для зв'язку з іншими підрозділами. Слухаючи цю рацію – українські розвідники були в курсі всіх планів противника.
«Вони заходили з іншої сторони, але все те ми чули по їхній рації, і тому були готові. Зустріли їх вже кулеметом, пострілами гранат із підствольників. Вони були в шоці. Передавали на свій штаб, що вони ще такого опору не зустрічали. Вони були дуже здивовані і отримали наказ відтягуватись на точку евакуації», – пояснює Назар.
Читайте також: «Другий Бахмут»: навіщо Росія кидає «афганське угруповання» на Куп’янськ
«Після першого невдалого бою вони спробували маневрувати. Спробували обійти нас з флангів. Але ми розділились і могли керувати ситуацією. Той факт, що ми зайшли з командиром, був в плюс. Бо в нас був додатковий радіозв'язок, ми могли нормально коригувати свої дії», – каже Тарас.
Українські бійці зв'язались зі своєю аеророзвідкою і попросили підняти в небо дрон. Той скорегував артилерію. Виїхали два танки, що відпрацювали по противнику прямою наводкою, згадує Роман. Російська техніка, яка виїхала на допомогу піхоті, також була знищена.
Їх було набагато більше. І мені дуже дивно що всі наші залишилися живіНазар, військовослужбовець
«Скільки було противника, звичайно, ми не знаємо, але він точно переважав нас у три-чотири рази. В тому числі по інтенсивності вогню», – продовжує Тарас.
«Це дуже дивно. Їх було набагато більше. І мені дуже дивно, що всі наші залишилися живі. Але було дуже тяжко, насправді», – резюмує свою розповідь Назар.
«В той день ми вже відвоювалися нормально, і щоб не втратити ці позиції, не дати їм більше пробувати заходити в Надію, наступного дня було ухвалене рішення командуванням просуватися вперед додатковими групами», – каже Роман.
26 липня бійці 68-ї бригади закріпились на узліссі, що дало їм можливість контролювати ситуацію навколо села. Надія фактично була взята в кільце. Станом на день публікації статті – армія окупантів більше не робила спроб атакувати населений пункт.
